+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Українознавчі оповідки. Кирило-Мефодіївське товариство

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Кирило-Мефодіївське товариство

Декабристи «розбудили» О.Герцена, а за ним і всі прогресивно налаштовані верстви населення царської Росії. В Україні починає розгортатися національний рух.

У кінці 1845 – на початку 1846рр. у Києві організовувалось Україно-слов’янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство).

Засновниками його стали В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, О.Маркевич. Пізніше до складу братства увійшли Г.Андрузький, О.Навроцький, Д.Пильчиков, І.Посяда, М.Савич, О.Тулуб. У роботі товариства брав участь Т.Шевченко.

«Братчики» розглядали слов’ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству місію визволителя народу від російського деспотизму та польського аристократизму; роль спасителя й об’єднувача всіх слов’янських народів, вважаючи, що таке право українцям дає їх глибока релігійність та корені козацького республіканізму. М.Гулак, О.Навроцький та Т.Шевченко висловлювалися за революційний переворот і встановлення республіки, а М.Гулак закликав до знищення царської сім’ї.

Навесні 1847р., після доносу студента О.Петрова, Кирило-Мефодіївське товариство було викрите й розгромлене. П.Куліша і В.Білозерського вислали до Криму, М.Костомарова – до Саратова. Найбільше постраждали М.Гулак (його було ув’язнено у Шліссербурзьку в’язницю на 3 роки, а потім вислано у Перм) і Т.Шевченко (направили рядовим в окремий Оренбурзький корпус під найретельніший нагляд, із забороною писати й малювати).

Кирило-Мефодіївське братство – перша організація української інтелігенції, яка виробила широку програму українського національного руху.

Великий Кобзар на Ніжинщині

У 1845-1847рр., працюючи в Київській тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, Тарас Григорович Шевченко неодноразово відвідував Чернігівщину, мріяв завітати до Ніжина, який приваблював поета і як місто стародавніх архітектурних пам’яток, і як місце мешкання його товариша, котрий допоміг вибратися з кріпацької неволі, художника, вчителя малювання Ніжинського повітового училища І.Сошенка.

13-16 лютого 1846р. зустріч Великого Кобзаря з Ніжином відбулася. Поет ознайомився з ніжинською архітектурою, побував на балу з племінницею Г.Тарновського (власник Качанівки) М.Кржисевич, зустрівся зі студентами Ніжинського юридичного ліцею, серед яких був і майбутній перекладач та видавець його творів М.Гербель. Пізніше, в повістях «Княгиня», «Музикант», «Капитанша», «Близнецы», у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» (1847р.) з’являться згадки про Ніжин.

Подорожуючи по наших землях, Тарас Григорович малює, малює, малює... Народжуються твори: портрет М.С.Кржисевич (м. Ніжин), «Густинський монастир», «Потир із церкви с. Мохнатин», «Трапезна чаша Густинського монастиря», «Енколпіон» (Прилуцький район); «В Седневі», «Коло Седнева», «Чумаки серед могил», портрети братів Лизогубів (с. Седнів); портрети членів родини Катеринина (с. Марківці Бобровицького району); портрет Юлії Сребдольської (с. Забілівщина); портрети членів сім`ї М.Кейкуатова (с. Бігач, Менського району).

Т.Г.Шевченко добре володів складною технікою літографічного мистецтва, працював у гравюрі акватинга (гравірування для глибокого друку на мідних дощечках), був основоположником реалістичної графіки, дуже цінував її пізнавальне й виховуючи значення в суспільстві. Серія перших в українській графіці офортів «Живописна Україна» (1843), виражала тенденцію до демократизації образотворчого мистецтва.

До наших днів дійшли далеко не всі художні твори митця. З незнайдених малюнків відомі: ілюстрація до вірша О.Афанасьєва-Чужбинського про бал у Чернігові, портрет О.Афанасьєва-Чужбинського. Велика кількість Шевченкових малюнків загинула під час пожежі в будинку Лизогуба в 1883р. Художні твори Тараса Григоровича, яким пощастило вціліти, знаходяться нині в Державному музеї Т.Г.Шевченка в Києві.

Від’їжджаючи з Ніжинщини, Тарас навіть помислити не міг, що полишає її так надовго. У 1846р., повернувшись з подорожі, Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, а весною 1847 року уже був заарештований і засланий відбувати покарання до Оренбурзького краю.

Звільнили опального поета тільки в 1857р., після багаторазового клопотання друзів. Активно сприяв звільненню Шевченка із заслання російський письменник Олексій Костянтинович Толстой, котрий посилав неодноразові прохання царю, просив свого близького родича по материній лінії (поєдналася з лінією роду Розумовських) генерал-губернатора В.Перовського полегшити долю засланого поета.

Але найбільшу роль у житті Т.Шевченка відіграв Федір Петрович Толстой – академік, російський скульптор і живописець (з 1825 по 1859рр. – віце-президент Петербурзької Академії мистецтв). Знайомство Тараса Шевченка з Федором Петровичем відбулося в 1835 році, коли поет подав свої малюнки до товариства заохочування художників. Потім часто зустрічалися на літературних вечорах. Перебуваючи на засланні, Шевченко звертався до нього і його дружини Анастасії Іванівни з проханням поклопотатися про полегшення умов заслання. І ті дійсно клопоталися. Коли відмовила велика княгиня Марія Миколаївна, Федір Петрович наважився навіть звернутися до царя Олександра ІІ в день його коронації.

Тільки після енергійних заходів родини Толстих, у 1857р. Шевченка було звільнено із заслання, а з 1858 року – дозволено жити в Петербурзі. Завдяки Федору Петровичу, для Шевченка в Академії мистецтв виділили майстерню та житло (кімнату з високим вікном, з якого було видно Неву й Зимовий палац). Там поет дожив до останніх своїх днів. Після смерті Тараса майстерню й кімнату переобладнали в меморіальну кімнату-музей, що існує й досі.

Про сердечну дружбу поета з родиною Толстих залишила спогади (пізніше ними зачитувався Лев Толстой) їхня донька – учениця Тараса Григоровича по Академії мистецтв Катерина Юнге-Толстая. Про Тараса Шевченка Юнге-Толстая писала також у листах до письменника, уродженця Ніжинщини, О.Кониського (автора однієї з перших найцікавіших і найзмістовніших біографій Великого Кобзаря). Спогади Катерини правдиві й дуже цінні для вивчення останніх років життя Т.Г.Шевченка: «Я зважуюсь надати гласності моїм спогадам, - писала Юнге, – які залишив у мені той, чия душа здавалась мені завжди ще прекраснішою, ніж його твори. Він був надзвичайно ласкавий і наївно довірливий у ставленні до людей; він в усіх знаходив що-небудь хороше і захоплювався людьми, які часто не були того варті. Ніхто не був таким чутливим до краси природи, як Шевченко. Доводилось інколи милуватися заходом сонця, переливами тонів, і не знаю, хто більше захоплювався – я, чотирнадцятирічна дівчинка, чи він, який зберіг у своїй багатостраждальній душі стільки дитячо-світлого.

Протягом двох років (1859 і 1860), коли я зустрічалася з ним щоденно, жодного разу не бачила його грубим, не чула від нього жодного негарного слова, не помічала, щоб він будь-чим відрізнявся від інших, добре вихованих людей. У його квартирі завжди був порядок. Своєю зовнішністю він нічим не відрізнявся від звичайних людей, навпаки, любив усе красиве і витончене, а мимовільний безпорядок холостяцького життя обтяжував його».

Т.Г.Шевченко залишив глибокий слід в українській культурі як талановитий поет і прозаїк, драматург і художник. Усе життя його було підпорядковане високій меті: визволенню народу від соціального і національного гніту, перейняте пристрасним бажанням послужити рідному слову, поставити його на сторожі добра, оспівати найтонші риси українського народу, його бездонну життєву красу. Але Тарас був не тільки сіячем добра і справедливості, а й активним борцем проти соціального зла. Нині в світі існує понад чотириста пам’ятників українському Кобзареві. Слава поета сягнула через океан. Прогресивна громадськість світу: Канади і США, Аргентини і Австралії, Парижа і Палермо, Нью-Йорка і Вашингтона – спорудила монументи на честь великого сина українського народу Тараса Шевченка.

Як пророк зорі людства – тієї зорі, що так яскраво світить у наші великі дні, - він ввійшов у плеяду найгеніальніших творців і борців, слово і слава яких належить світові. Світ визнав його геніальність і безсмертя, його самовідданість і самопожертву, створивши кілька сот прекрасних монументів.

Б.Лепкий підсумовує: «Слава Тараса Шевченка росте з дня на день, а вдячність земляків стає прямо безпримірною. Жоден народ не споминає своїх великих синів так сердечно, як українці Шевченка.

Своїм життям, своєю наскрізь українською вдачею Шевченко дав нам приклад доброго, ідейного українського патріота, невгнутого борця за волю, апостола правди, мира та братання. Він зробив наше слово струною, що грає, і мечем, що рубає; універсальним інструментом наших думок і почувань».

Остання зустріч ніжинців із Кобзарем відбулася 5 (17) травня 1861р., коли тіло Великого Поета перевозили до Канева.

(За О.Відоменко)

Опис документу:
Добірка матеріалів з історії рідного краю

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Організація ефективної діяльності практичного психолога в закладі освіти»
Мельничук Вікторія Олексіївна
36 годин
590 грн
590 грн