+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Українознавчі оповідки. Декабристський рух в Україні

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Декабристський рух в Україні

Після Вітчизняної війни 1812 року суспільно-політичне життя України ускладнилось. Війна викликала загальнонародне піднесення, зміцнила надії передової частини українського суспільства на прогресивні реформи, адже під час боротьби з французами населення України сформувало добровільні козачі полки й народне ополчення, зібрало 9027700 руб. та 13,5 пудів срібла. Імператор Олександр І пообіцяв українським козакам, що після війни з Наполеоном вони стануть постійним козацьким військом. Але цар слова не дотримав. Тільки 25 тис. козаків були включені до Чорноморського війська (Кубань), більшість же залишилась звичайними селянами. Не отримали звільнення й кріпаки.

Офіцери й солдати, визволяючи народи від французької навали, побачили в Європі інше життя, позбавлене такого страшного рабства, яке існувало на землях Російської імперії. Невдоволення у військах політикою царизму викликало поширення в Росії масонських лож і таємних політичних товариств.

Так, у 1815-1816рр. у Кам’янці-Подільському група офіцерів утворила таємну організацію під назвою «Залізні персні», у 1816р. в Петербурзі з’явився «Союз порятунку», 1818 року в Москві – «Союз благоденства». Метою цих організацій було введення конституційного представницького правління, ліквідація самодержавства, скасування кріпосного права, підготовка військового перевороту. До організацій увійшли: М.Муравйов, брати Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли, П.Пестель, М.Орлов, В.Раєвський, С.Волконський та ін.

В березні 1821р. «Союз благоденства» через протиріччя між радикалами і поміркованими розпався. Було створено дві організації: «Північне товариство» (м. Петербург) та «Південне товариство» (м. Тульчин, Україна).

Уже в складі «Південного товариства» 6 його членів увійшли до загону смертників (39 чол.), які повинні були влітку 1826р. на маневрах частин 2-ї армії під Білою Церквою здійснити замах на Олександра І. Після невдачі повстання 25 грудня 1825 року на Сенатській площі в Петербурзі більшість членів «Південного товариства» відмовилась від замаху. До того ж заарештували П.Пестеля і майже всіх членів Тульчинської організації.

В ніч з 28 на 29 грудня в Чернігівському полку були ненадовго заарештовані Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли. Звільнившись з-під варти, вони разом з М.Бестужевим-Рюміним та іншими декабристами підняли поставання. (С.Волконський, О.Муравйов, В.Тизенгаузен виступу не підтримали).

Збройний виступ Чернігівського полку (29 грудня – 3 січня 1826р.), останній етап діяльності «Південного товариства», на який покладалася надія у створенні під Києвом табору революційних військових частин для боротьби з самодержавством. 1 січня повстання уже охопило близько 1000 солдатів і 17 офіцерів. Офіцери-повстанці сподівалися на підтримку інших військових частин, але цього не сталося. Тоді повсталі направилися на Житомир, щоб об’єднатися з полками 8-ї піхотної дивізії, однак були перехоплені царськими військами й розбиті.

За участь у виступі Чернігівського полку було заарештовано 869 солдатів і 6 офіцерів. Вироком суду 100 унтер-офіцерів і солдатів покарали шпіцрутенами (деяких до смерті), 376 чол. позбавили нагород, 805 чол. відправили на Кавказ для участі у воєнних діях.

Із 579 декабристів, притягнутих до слідства, було 7 князів, 17 генералів, 68 полковників, 315 офіцерів. П.Пестеля, К.Рилєєва, С.Муравйова-Апостола, М.Бестужева-Рюміна і П.Каховського 13 липня 1826 року повісили. 137 офіцерів заслали на каторгу до Сибіру чи на Кавказ, де точилася війна. На цю ж війну відправили майже 4 тис. солдатів-декабристів.

Серед декабристів (назву дістали за місяцем, в якому відбулося повстання) були й уродженці Ніжинщини. Найвідоміші з них – І.І.Горбачевський та М.Й.Мозгалевський.

Своєрідним літописцем декабристського руху стала академік Міліца Василівна Нєчкіна (1901-1985). Випускниця Ніжинського педагогічного інституту, уродженка стародавнього Ніжина, вона з молодих років і до кінця життя працювала над архівними матеріалами, виявляючи нові подробиці про повстання декабристів. Її наукові праці дістали найвищу оцінку фахівців.

Декабристи, яких доля звела з Ніжином

Іван Іванович Горбачевський (1800-1869) – підпоручик 8-ї артилерійської бригади. Народився у невеличкому селі Переходівка поблизу м. Ніжина, котре належало його матері, уродженій Кониській (померла до 1826р.) Батько – Іван Васильович Горбачевський (в 1826р. мав 65 літ), в 1812р. служив при штабі Барклая-де-Толлі і Кутузова, потім у Вітебській казенній палаті, з 1818р. знаходився під слідством.

Початкову освіту хлопчик отримав у Ніжинському повітовому училищі, середню – у Вітебській гімназії. 1820 року з навчального Дворянського Петербурзького полку був направлений офіцером у 8-у артилерійську бригаду до Новоград-Волинська.

Простуючи до місця служби, відвідав рідні місця. Оглянувши, невеликий маєток, отриманий у спадщину після смерті матері, разом з братом Миколою відмовився від спадку й передав землю у повне і безкоштовне користування селянам.

Служив у драгунському полку. До «Товариства об’єднаних слов’ян» вступив у 1822р. й став одним із його активних членів. Мріяв повалити самодержавство, знищити царську родину, встановити федеративну республіку слов’ян. Будучи людиною сміливою й гарячою, неодноразово пропонував свої послуги для організації замаху на царя, вів активну антицарську пропаганду серед солдатів, закликав товаришів до рішучих дій. Ненавидів монархію і займав позицію переконаного республіканця.

В період повстання Чернігівського полку Іван Іванович разом з братами А.І. та П.І. Борисовими, Я.М.Андрієвичем, П.Ф.Громницьким та ін. намагався організувати збройний виступ сусідньої військової частини. Підняв на повстання близько тисячі солдатів.

За причетність до руху декабристів, у лютому 1826 року, І.Горбачевського заарештували й засудили на довічну каторгу, строк якої пізніше зменшили до 20 років.

З архівних документів, котрі зберігаються в м.Чита (ВД, V, 181-259; ГАРФ, ф. 109, 1 эксп., 1826г., д. 61, ч. 29) відомо, що І.І.Горбачевський 10.07.1826р. був засуджений по першому розряду до довічних каторжних робіт; 22.8.1826р. – цей строк скорочений до 20 років; 21.7.1826р. – Івана Івановича відправили в Кексгольм; 21.4.1827р. – в Шліссельбург; 28.9.1827р. – етаповано до Сибіру; 13.12.1827р. – доставлено до Читинського острогу. У вересні 1830р. Горбачевський прибув у Петровський Завод, де й залишився на поселення. Прикмети: «рост 2 аршина 7 вершков, лицом бел, чист, волосом темно-рус, нос посредственный, глаза голубые».

У Петровському Заводі І.І.Горбачевський став послідовником революційно-демократичних ідей О.І.Герцена. Підтримував його «Полярную звезду» і «Колокол», засуджував селянську реформу 1861 року, висловлював упевненість у неминучості селянських повстань і революційного розв’язання аграрного питання в країні.

У 1863р., на прохання племінників, йому дозволили виїхати до Петербурга, але він залишився у Петровському Заводі, де виступив організатором робітничого страйку проти утисків заводського керівництва. Після себе залишив «Записки», які є цінним джерелом для вивчення історії декабризму і «Товариства об’єднаних слов’ян». У Петровському Заводі (нині місто Петровське-Забайкальське) збереглися могила й будинок І.І.Горбачевського, в якому тепер знаходиться заснована ним бібліотека.

Горбачевський Микола Іванович (1802-1838), брат попереднього.
1821 року закінчив Головне інженерне училище, отримав чин прапорщика-інженера і був направлений в Херсонську інженерну команду. З 1825р. – підпоручик. Знаходився під слідством.

У 1826р. переведений в саперний батальйон Кавказького окремого корпусу. Учасник російсько-персидської війни 1826-1828рр. та російсько-турецької війни 1828-1829рр. В 1829р. отримав звання поручика й переведений в Тифліську інженерну команду. З 1831р. – штабс-капітан. Убитий горцями під час будівництва мостів на Воєнно-Грузинській дорозі.

Микола Йосипович Мозгалевський (1801-1844) – підпоручик. Народився у Ніжині, в сім’ї дрібного поміщика. Його батько – Йосип Федорович – засідатель Ніжинського повітового суду, колезький асесор, власник 50-и душ кріпаків на хуторі Городок поблизу Ніжина (помер до 1826р.). Мати – француженка Вікторія Карлівна де Розетт, донька гувернера й учителя Шарля-де-Розетт, котрий служив метр-д-отелем французького Короля Людовика, а після того, як короля стратив повсталий народ під час революції 1789р., виїхав з Франції до Ніжина, ставши політемігрантом.

Наймолодший серед семи дітей, Микола спочатку навчався в Ніжинському народному двокласному училищі (тепер у цьому будинку – школа №1 по вул. Гребінки, 4), а потім, з 11 серпня 1814р., у Петербурзькому 1-у Кадетському корпусі на казенному кошті. Тут навчалися діти привілейованих дворян з родин, що мали не менше 3-х поколінь потомственних дворян. З цього навчального закладу вийшло чимало декабристів: Рилєєв, Пущин, Глінка, Шахірєв…

Ім’я Миколи Йосиповича знаходиться у списку кращих вихованців корпусу з наук та стройових занять. За наказом начальника корпусу, майбутній офіцер навіть вітав французькою мовою імператора Олександра І, коли той відвідав 1-й кадетський корпус. Микола отримав «высочайшее одобрение» за відмінну французьку вимову.

1821 року, по закінченні навчання, М.Й.Мозгалевського направили в Саратовський піхотний полк, розташований поблизу Житомира. Там, 1823р., він отримав звання підпоручика, молодшого офіцера 3-ої мушкетерської роти, а 1824 року став членом «Товариства об’єднаних слов’ян» – бойової організації декабристів, головною політичною метою якої було визволення всіх слов’ян з-під гніту самодержавства, об’єднання їх у федеративний, вільний демократичний союз. «Товариство» виступало за громадські свободи, рівність, братерство та всенародну освіту, його членами були здебільшого молодші офіцери, котрі знаходились ближче до солдатських мас, вийшли з дрібних поміщиків-дворян.

Незабаром М.Й.Мозгалевський стає одним з найактивніших членів «Південного товариства», веде революційну пропаганду серед солдатів та офіцерів. Він був присутній на всіх важливих зборах з участю найвидатніших декабристів «Південного товариства» та «Товариства об’єднаних слов’ян», де обговорювалися спільна програма й тактика, дискутувалися питання про ліквідацію царської династії, приймалися присяга та статут. На квартирі М.Й.Мозгалевського не раз збиралися декабристи з Чернігівського, Пензенського, В’ятського полків та 9-ї артилерійської бригади.

Після придушення повстання Чернігівського піхотного полку, в Петербурзі почались арешти декабристів. Не минуло лихо й М.Й.Мозгалевського. 21 лютого 1826 року його заарештували, вивезли з Житомира і запроторили до жахливих казематів Петропавлівської фортеці, де він перебував півроку. Його прикмети на той час були такі: «рост 2 арш. 6 1/2 вершков, телосложения стройного, лицом бел, круглолиц, глаза серые, большие, навыкате, брови черные, нос прямой, волосы на голове весьма темно-русые и таковые же малые бакенбарды, бороду бреет, на подбородке с правой стороны и на левой руке повыше кисти родимые пятна величиною с малое гороховое зерно».

На слідстві, котре проводилося у справі Миколи Йосиповича, рядові його роти розповідали, що підпоручик Мозгалевський забороняв фельдфебелю бити солдатів, як це зазвичай практикувалося в царській армії, не дозволяв солдатам лихословити й лаятися один з одним.

10 липня 1826р. М.Й.Мозгалевського засудили на довічну каторгу й направили до м. Нарим Тобольської губернії, де він провів близько 10 років. Пізніше жив у селах Курагінське й Тенесінське Єнісейської губернії. Обвінчався з юною донькою козака, за що губернатор і священик, котрі з поваги до декабриста дали згоду на брак, були зміщені зі своїх посад.

Невдовзі в молодій родині зявилися діти, стало важче зводити кінці з кінцями. Матеріальний стан сім’ї могла б покращити частка від батьківського маєтку, розділеного між старшими братами й сестрами Миколи, які мешкали в Ніжині. (Миколі Йосиповичу дісталося 3 тисячі рублів та кріпосна «дєвка»). Але не судилося. Гроші, віддані одним з родичів «під проценти ростовщику», зникли.

Микола Йосипович добивається дозволу перебратися з сім’єю до м. Мінусінську Єнісейської губернії, починає займатися сільським господарством. Але погіршується здоровя: від нервових перевантажень та недоїдання прогресують сухоти (туберкульоз). Лікарі не допомагають: їм категорично заборонялося лікувати державних злочинців. 14 травня 1844р., повернувшись з роботи, Микола Йосипович помер на східцях власного дому від раптової кровотечі.

Після себе М.Й.Мозгалевський залишив у Мінусінську численну родину, члени якої й донині свято бережуть память про свого знаменитого предка. Ця розповідь написана з документальних матеріалів, зібраних правнуком Миколи Йосиповича П.П.Мозгалевським.

Навіки закарбувалися в пам’яті ніжинців славні імена. Вони – в назві вулиці Декабристів та вулиці Мозгалевського. Тихі, невеличкі вулиці на околиці нашого міста. А як багато можуть розповісти!

Справа про «вільнодумство» у Ніжинській Гімназії вищих наук

Після придушення повстання декабристів політичне життя в країні на деякий час завмерло. Але повністю знищити незадоволення царською політикою урядові не вдалося. Ідеї декабристів почали поступово знаходити нових прихильників. Революційна боротьба продовжувалась. Справи жандармського управління свідчать про пропаганду революційних ідей у Харківському університеті (1826-1827) та про «вільнодумство» у Ніжинській Гімназії вищих наук (1827-1830).

Повстання декабристів не могло не лишити сліду серед вихованців та викладачів ніжинського вузу. Ще напередодні виступу декабристів серед гімназистів уже велись розмови про задуми й плани революційно налаштованих республіканців. Так, у листопаді 1825р. вихованці В.Г.Любич-Романовський, Г.І.Висоцький, І.М.Кобилецький і П.О.Баранов запевняли наглядача М.М.Масляникова: «У нас скоро буде переміна і все полетить догори дном». Учні М.Я.Прокопович, О.С.Данилевський, П.І.Мартос виспівували пісню (пародію на офіційний царський гімн), в якій відкрито глузували з царату.

В 1826-1827рр. обов’язки директора Ніжинської Гімназії вищих наук почав виконувати поляк К.В.Шапалинський. Це були часи, коли двері Вищої школи тільки-но зачинилися за директором І.С.Орлаєм, людиною прогресивних поглядів, котра вимагала від своїх підлеглих і вихованців чесності та порядності; вчила вільно висловлювати власні думки, навіть коли ті й не збігалися з позицією директора. К.В.Шапалинський повністю розділяв погляди своїх попередників – В.Г.Кукольника та І.С.Орлая, котрі прагнули проводити демократизацію навчально-виховного процесу. Поляк за походженням, із сім’ї бідних польських дворян він одержав освіту в педагогічному інституті. Обіймав посаду професора математичних та біологічних наук. В.Г.Кукольник дуже поважав К.В.Шапалинського, ставив його за приклад викладачам, говорячи, що той, володіючи знаннями «на рівні з сучасністю», поєднує їх «із любов’ю до вихованців, яка пробуджує таку ж саму любов і в учнях».

Під стать К.В.Шапалинському, І.С.Орлаю та В.Г.Кукольнику були й інші, шановані гімназистами викладачі, які вчили молодь мислити й творити, виховували в учнях людяність та добропорядність, знайомили студентів із прогресивною літературою, піддавали критиці реакційний напрям в освіті та вихованні: росіянин М.Г.Бєлоусов, француз І.Я.Ландражин, німець Ф.Й.Зінгер, С.М.Андрущенко тощо. Саме цим світочам науки завдячували своїми знаннями та сформованими поглядами тодішні вихованці вузу, відповідаючи їм взаємністю. Вирушаючи на постійне проживання до Петербургу, саме заради відвідин К.В.Шапалинського і М.Г.Бєлоусова, до Ніжина заїжджав М.Гоголь. Видатний філософ-ідеаліст П.Г.Редькін, згадуючи про К.В.Шапалинського, вказував на його бездоганну чесність, прямодушність, правдолюбність, скромність, поміркованість, «відсутність усякого егоїзму, повсякчасну готовність до всякої самопожертви для користі ближнього».

Прогресивно налаштовані викладачі розглядали навчання й виховання підростаючого покоління як спільний учнівсько-викладацький процес. На їхніх лекціях вихованці здобували знання в творчій, невимушеній обстановці, всебічно розвиваючи свої можливості й таланти у вільному спілкуванні з музикою, живописом, художнім словом. П’єси іноземних авторів виконували мовою оригіналу. Гімназисти самі писали репертуарні твори, друкувалися в рукописних альманахах, рецензували й виправляли один одного, проводили дослідження тощо.

Хоча на час відкриття Ніжинської Гімназії вищих наук гімназійна бібліотека налічувала 2610 томів і поповнювалася на протязі всіх наступних років, вона не могла повністю задовольнити запитів гімназистів з новітньої літератури. І учні створили свою бібліотеку, в якій зібрали нововидані книги, журнали та альманахи. Користувались вихованці також і книгами, що привозили з дому, чи брали у викладачів. Завідував цією бібліотекою М.Гоголь, який сам надзвичайно відповідально підходив до користування створеним фондом книжок і того ж вимагав від товаришів.

Серед вихованців гімназії розповсюджувались переписані від руки «Горе от ума» О.Грибоєдова, поеми О.Пушкіна «Братья-разбойники», «Цыгане», «Кавказский пленник», «Бахчисарайський фонтан», розділи «Евгения Онегина», вірші й балади К.Рилєєва тощо. Були й заборонені твори.

Культурно-освітні діячі та учні гімназії підтримували широкі зв’язки з учбовими закладами Харкова, Києва, Одеси, Москви, Петербурга, Чернігова та інших міст Росії.

Реакційно налаштовані викладачі К.А.Мойсєєв, П.І.Нікольський, протоієрей П.І.Волинський, на чолі з професором М.В.Білевичем, таких поглядів на навчання не поділяли. Найкращим виховним засобом вони вважали доноси й наклепи, побиття учнів різками. К.В.Шапалинський обурено доводив, що погана оцінка за навчання й поведінку уже є покаранням для учня, а доносити і нашіптувати – підло й принизливо для педагога.

До певного часу різні погляди викладачів особливих протиріч не викликали. Аж доки не «гримнув грім», який виник на основі міжособистісних стосунків двох професорів – М.В.Білевича (курс російського права) та М.Г.Бєлоусова (курс природничого права), що розгорівся від надміру егоїстичних намірів Білевича, перший рапорт якого був спрямований головним чином проти театральних вистав. Ніхто й не зогледівся, як особистісні непорозуміння набули політичного забарвлення, потягнувши за собою сумні наслідки.

Восени 1826 року наглядач Е.І.Зельднер виявив у гімназистів книги й рукописи, що «не відповідали цілям морального виховання» і повідомив інспектора М.Г.Бєлоусова, який заборонену літературу відібрав і доповів директорові К.В.Шапалинському. Про інцидент дізналися М.В.Білевич та його прихильники, котрі почали вимагати від М.Г.Бєлоусова та К.В.Шапалинського подання книг і рукописів на розгляд конференції, з метою покарання «неблагонадійних» студентів. Але професори, взявши під свій захист гімназистів, і, мотивуючи тим, що ніякого злочину в діях учнів не вбачають, відмовилися це зробити. Тоді діяльність професорів-захисників узяли під особливий контроль, почали детально вивчати книги, за якими ті готувалися до лекцій, знайшли «крамольні думки» й звинуватили у пропаганді «вільнодумства». Доноси полетіли в Петербург. Спочатку на М.Г.Бєлоусова, а потім і на К.В.Шапалинського, І.Я.Ландражина, Ф.Й.Зінгера. В інтригу був втягнутий увесь викладацько-учнівський склад гімназії.

Ситуація особливо ускладнилася, коли у січні 1827 року прибув новий директор гімназії Д.О.Ясновський. На допит почали викликати всіх викладачів і гімназистів старших курсів. М.Гоголь, Н.Кукольник, М.Родзянко та інші стали на захист своїх улюблених професорів, за що й поплатилися. Правда, Н.Кукольник пізніше зняв свої попередні заяви, але це вже не допомогло. Не дивлячись на те, що більшість членів конференції гімназії проголосувала за нагородження Н.Кукольника золотою медаллю і присвоєння йому чину ХІІ класу, міністр розпорядився видати гімназистові лише свідоцтво про закінчення гімназії без призначення класу. Були понижені у чинах й інші випускники гімназії, серед яких М.Гоголь-Яновський та М.Родзянко.

В лютому 1830 року із С.-Петербурга прибув чиновник Е.Б.Адеркас, який розпочав «слідство», котре тривало майже три місяці. Під час слідства в гімназистів відібрали твори Вольтера, Ж.Фр.Мармонтеля, М.Сервантеса, А.Р.Лесажа, графа де Сен-Мерана, К.Делавиня, Дж.І.Байрона, Е.Парні, М.Ж.Шеньє, А.Ламартина, А.Шеньє та складені вихованцями журнали й альманахи «Метеор літератури», «Парнаський гній», «Північна зірка», «Літературна луна». Ліквідували «Бібліотеку вільного читання», в якій знаходилися рукописні твори О.С.Грибоєдова, О.С.Пушкіна, К.Ф.Рилєєва. Заборонили учням складати журнали та альманахи, закрили студентський театр. Усе було сфабриковано так, щоб розкрити «таємну організацію», яка проповідувала ідеї декабристів.

17 серпня 1830р., після повідомлення Е.Б.Адеркаса у відповідні інстанції, надійшов наказ міністра народної освіти про припинення набору нових учнів до молодшого класу гімназії. 26 жовтня 1930р. у резолюції імператора Миколи І значилося: «Професорів Гімназії вищих наук кн. Безбородька К.В.Шапалинського і М.Г.Бєлоусова, за шкідливий вплив на юнаків, а І.Я.Ландражина і Ф.Й.Зінгера, крім того, ще й за погану поведінку, звільнити з посад, записати про це в їхні паспорти, щоб, таким чином, і в майбутньому вони не змогли бути терпимі на службі по навчальному відомству, а тих з них, хто не росіянин, вислати за кордон, а росіян – на батьківщину під нагляд поліції». Почалися поневіряння «достойних» (вислів П.Г.Редькіна) професорів, що тривали чи не до останніх днів їхнього життя. Та справедливість, рано чи пізно, однак перемагає. З часом були звільнені й ті, хто затівав цю брудну справу. Після закриття у 1832р. Гімназії вищих наук на її базі був заснований Фізико-математичний ліцей (1832-1840).

Так закінчилась «Справа про вільнодумство», яка, за висловом першого дослідника історії Гімназії вищих наук М.Лавровського, «марно поглинула стільки праці і часу, принесла стільки шкоди справі, хоча насправді не мала в дійсності ні тієї широти, ні того вигляду, який вона отримала в процесі свого розвитку». Але передові освітні, виховні та педагогічні принципи прогресивно налаштованих викладачів не зникли: на терені їх діяльності виросла слава української нації.

Детальніше про Гімназію вищих наук кн. Безбородька (1820-1832) можна дізнатися з книги почесного громадянина міста Ніжина Г.В.Самойленка «Ніжинська вища школа».

Опис документу:
Добірка матеріалів з історії рідного краю

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Соціальне партнерство закладу позашкільної освіти та сім’ї»
Просіна Ольга Володимирівна
36 годин
590 грн
590 грн