Українознавче дослідження " Микола Івасюк – живоиписець Буковини "

Опис документу:
Стаття - українознавче дослідження " Микола Івасюк – живоиисець Буковини " розкриває життя і творочість видатного художника світового значення.Кажуть у народі, що про кожну людину судять по тому, що вона залишає після себе. Микола Івасюк залишив нам у спадок величезну спадщину своїх прекрасних полотен, він за допомогою пензля змалював картини життя рідного народу, особливо історію українського козацтва. Він подарував світові шедеври мистецтва, які стали історією.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Микола Івасюк – живоиисець Буковини

В історії кожного краю є люди, імена яких овіяні особливою любов'ю, шаною та повагою, як найдорожча національна святиня та гордість. Україна завжди славилася талановитими дітьми, чиї доробки ставали вагомими внесками до скарбниці світової культури. Проте, через колізії історичного розвитку, часом драматичні для українського народу, наші вчені, талановиті поети, письменники, художники, співаки, народні умільці змушені були працювати на теренах чужих держав. Тому їх талант повною мірою не оцінено. За радянських часів їх імена замовчували, викреслюючи з пам’яті народу. Серед них, без особливих вагань, можна назвати й прізвище Миколи Івановича Івасюка, якого знають шанувальники його мистецтва, як величну постать, майстра пензля, цікаву і непересічну особистість.

Доля талановитих людей часто складалася нелегко. Непростою вона виявилась у Миколи Івасюка. Багато для повернення його імені із забуття зробила мистецтвознавець, член Спілки художників та кандидат мистецтвознавства Христина Саноцька. А відомий сучасний художник Прокіп Колісник створив живописне полотно "М. Івасюк працює над роботою "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", де відтворено момент праці художника у Мюнхені під час навчання в академії мистецтв, де він зустрічався з великим російським живописцем Іллею Рєпіним і обговорював деталі своєї знаменитої картини.

Кажуть у народі, що про кожну людину судять по тому, що вона залишає після себе. Микола Івасюк залишив нам у спадок величезну спадщину своїх прекрасних полотен, він за допомогою пензля змалював картини життя рідного народу, особливо історію українського козацтва. Він подарував світові шедеври мистецтва, які стали історією. Це голос минулого. Голос до нас, щоб ми берегли історію, цінували її, захоплювалися нею, пишалися насамперед тим, що ми – українці.

4 квітня 1865 року на Буковині, у Заставні, що потопає в зелених садах серед мальовничих пагорбів та численних ставків, дзеркала яких грайливо виблискують на сонці народився Микола Івасюк, який став відомим українським художником. Батько хлопчика був добрим столярем і різьбярем, а мати — вишиальницею. До них часто збирались сусіди, вели розмови про важке життя-буття, а то, кинувши лихом об землю, співали зворушливих пісень і коломийок, розповідали легенди й перекази про опришків Олекси Довбуша, народних месників Лук'яна Кобилиці, часом заходила мова і про Тараса Шевченка, його послідовника Буковини Юрія Федьковича, який мав у Заставні щирого друга Михайла Дудчака і навідувався до нього. Заходила сюди і Євгенія Ярошинська, відома письменниця і працьовита збирачка народної творчості, що вчителювала в недалекому Брідку.

Його найперший біограф і духовний наставник, критик і публіцист Осип Маковей писав: «У нас, насправді, треба мати не лише талант, а й багато відваги, щоб піти дорогою, яку вибрав собі Микола Івасюк».

Після закінчення школи в Заставні Івасюк вступив до Чернівецької вищої реальної школи, де професором рисування та живопису був перший на Буковині український художник-професіонал Юстин Пігуляк (1845-1919). Саме він виховував у Миколи любов до мистецтва. Пігуляк постійно давав хлопцю безплатні уроки з техніки і композиції живопису, знайомив з історією культури. І саме своєму першому вчителю Юстину Пігулякові завдячував Микола Іванович потягом до історичного жанру. Після закінчення вищої реальної школи (1884 р.), у 19 років Микола вступає до Віденської Академії образотворчих мистецтв (1885 р.). Роки навчання виявилися складними. У важких умовах, незважаючи на постійні матеріальні нестатки, Івасюк наполегливо вдосконалював свій природний талант, щоденно працював над етюдами, вивчав творчу спадщину уславлених живописців, долав прогалини у знаннях з історії України. Та надихала його не міфологічна тематика, яку культивувала віденська академічна професура, а історія рідного народу, його боротьба за соціальне й національне визволення під проводом Хмельницького, Сагайдачного, Богуна, Кривоноса, Довбуша, Кобилиці. Микола Івасюк став активним читачем бібліотеки Віденського українського товариства "Січ".. Щороку влітку Івасюк багато подорожував Буковиною, Галичиною, Поділлям, малюючи пам’ятки старовини (фортеці, руїни укріплень, музейні реліквії, національний одяг), відвідував історичні місця, пов’язані з битвами часів Богдана Хмельницького.

У 1889 році, після успішного закінчення Віденської Академії Мистецтв і відбуття військової повинності в австрійській армії Миколу Івасюка, як одного з кращих художників історичного жанру, рекомендували до Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені. У Мюнхенській Академії з 1890 по 1896 рік він удосконалював майстерність зі спеціальності й отримав похвальний диплом за свої роботи, його педагогом був професор історичного живопису О. Ліцен-Майер.

Цей період подарував українцю найдорожчих людей: побратима та кохану дружину – німкеню, сестру друга-художника.

Одружився М. Івасюк у 1898 році у Мюнхені з Цецілією Христіанівною Юнг, дочкою небагатих мешканців цього міста. Цецілія (11 березня 1880-1960 р.) була дуже гарною і чудово співала, але якоїсь спеціальності, навіть загальної середньої освіти батьки не змогли їй дати.

Побратимом став талановитий польський баталіст Юзеф Брандт. Юзеф був на 24 роки старшим, уроджений шляхтич. Він щоліта запрошував друзів-художників до своєї садиби в Ороньську: відпочити на природі, помалювати (а малювати було що: Брандт мав власні багаті кінські стайні). Друзі-художники утворили "Вільну Ороньську Академію". Саме тут Микола Івасюк познайомився з українцем Іллею Рєпіним, знавцем козацтва. У цей період художник працює над широкою багатофігурною історичною композицією «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», знайомиться з І. Рєпіним, який згодом у «Листах про мистецтво» напише: «Мені сподобався більше інших один словак із Буковини — Івасюк. Він добре розмовляє українською мовою і трактує переважно українські сюжети: то козака з дівчиною, то запорожця в степу, дуже довго він розробляє сюжет «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва».

Через якийсь час за порадою І. Рєпіна та Ю.Брандта М. Івасюк двічі нелегально їздив до Києва для натурних зарисовок старовинних пам’яток, музейних реліквій та місць, зв'язаних з діяльністю Б. Хмельницького. Подорожі краєм допомагали створенню картин історичного жанру, таких як «Битва під Хотином».

Вперше живописець виставив свої роботи в 1892 на виставці товариства прихильників мистецтва у Львові, а наступного року (1893) з успіхом виставив працю "Хмельницький під Зборовом". Після цієї картини він повністю посвятив себе історичному жанру.

Про Миколу Івасюка жваво заговорила українська, німецька та польська періодика. Усі відзначали діяльність митця у трьох вимірах: як видатного художника, великого громадянина та сумлінного вчителя й наставника. Європейські ЗМІ віщували талановитому юнакові велике майбутнє в умовах постійного проживання за кордоном.

У 1897 році, успішно закінчивши навчання у Мюнхенській академії мистецтв, художник поспішив в рідний край, мріючи присвятити себе мистецтву, громадській і педагогічній діяльності, завершити роботу над своїм найбільшим полотном «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». Тоді ж молоде подружжя переїхало до Чернівців. Там жило багато талановитої сільської молоді з Буковини. Так, живучи і працюючи у Чернівцях, Івасюк занурився у вир культурного та громадського життя Буковини. Персональна виставка в Чернівцях стала першою творчою зустріччю із земляками. На суд буковинців він виставив полотна «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком», «Битва під Хотином», жанрові картини «Відпочинок», «Жнива», «Буковинець», «Мати», «Без хліба», «Бідна селянська хата» та багато інших, котрі експонував у виставковій залі майстерні в Чернівцях на вулиці Панській. Осип Маковей на сторінках газети «Буковина» в 1897 році виступив з великою статтею про Миколу Івасюка. Він зокрема писав "Що мені подобається в Івасюкових образах, то природність і краса".

Перед Першою світовою війною крайовий сойм Буковини виділив Івасюкові 1000 крон на відкриття мистецької школи. У цей період Микола Івасюк викладав малюнок і живопис у Чернівецькій вищій православній реальній школі. Жив він тоді в Чернівцях на вулиці Йосифа, неподалік Народного дому, де мав і свої майстерні. У цьому домі Івасюк мав ще одну майстерню, де працювали молоді учні, які малювали церковні образи для іконостасів, котрі завершував Івасюк. Він же розмалював плафон сходової клітки у будинку дирекції Буковинської ощадної каси на теперішній Центральній площі Чернівців, разом з учнями богонатхненно розписав іконостас у новозбудованій тоді церкві Святого Миколая у Заставні. Його іконостаси є у Заставні, в Кіцмані та в деяких селах на Буковині.

Як Юрій Федькович в літературі, так і Микола Івасюк у мистецтві глибоко вболівав за розвиток культури рідного краю, всупереч цісарським верховодам, політиці цілковитого онімечення Буковини, повсякчас намагався всіляко сприяти розвиткові народних талантів шляхом залучення молоді до шкільної науки.

1899р. заснував теоретичні художні курси живопису, українського та зарубіжного образотворчого мистецтва при міському промисловому музеї, пропагував творчість Т.Шевченка, ї. Рєпіна, Я.Матейка та інших прогресивних митців.

Його ідею зразу підхопив колишній перший учитель нашого земляка, професор рисунку і живопису Чернівецької вищої реальної школи Юстин Пігуляк. На власний погляд і досвід склали програму, на власний рахунок придбали необхідний інвентар, необхідні предмети для натурних зарисовок, книги тощо. Хоч газета «Буковина» від 6 вересня 1900 року дала повідомлення про «Малярську школу Івасюка», проте вона так і не розпочала роботи через зволікання, а в кінцевому результаті заборону місцевих властей. Та М.Івасюк при підтримці прогресивної української громадськості настирливо домагається свого.

Згодом, у 1904 р. разом з Юстином Пігуляком Івасюк все таки відкрив першу на Буковині художню школу «для талановитої та бідної молодіжі», де безкоштовно навчав селянських дітей з бідних сімей. 10 квітня 1904 року газета «Буковина» подає таке оголошення: «Наука в школі малярства і рисунків акад. маляра Миколи Івасюка розпочнеться сего року дня 1 жовтня. Зголошуватися можна щодня від год. 2-5 по полудню в помешканню п. М. І-ка при ул. Йосифа, ч. 7.» До речі, «Словник українських художників» помилково відносить започаткування цієї школи до 1899 року, але це спростовує наведене оголошення, а по-друге, спогади самих учнів, що вийшли з цієї школи.

Навчання в Художній школі відбувалося на основі методів Миколи Мурашка – українського художника та педагога, який 1875 року відкрив Київську рисувальну школу, що стала значним мистецьким осередком північного регіону. В більшості своїй учні школи представляли ту лінію українського малярства межі століть, яка успадкувала традиції передвижників, зокрема, їхні естетичні ідеали, де реалізм є основним художнім засобом, а буденність – визначальною категорією краси.

М.Івасюк прагнув підготувати до вступу у вищі мистецькі заклади українську молодь, пробудити потяг до мистецького життя, застерегти від згубних впливів політики, онімечення національної культури. У цьому йому допомагали письменники О.Маковей, О.Кобилянська, художник і громадський діяч І.Труш.

На жаль, через нестатки та постійні перешкоди з боку заможної верхівки, а також чиновників школа проіснувала лише кілька років до 1908 року, в якій навчалося мистецтву 25 талановитих буковинських юнаків і дівчат, і з якого вийшли згодом відомі художники Буковини Корнелій Дзержик і Пантелеймон Видинівський.

Життя кидало Миколу Івасюка по різних містах. Коли почалася Перша світова війна, російська армія мала успіх, 3 вересня російське військо вступило до Львова. У перших числах квітня 1915 року туди приїхав Микола II, якого там урочисто зустрічали. У Національному музеї українського образотворчого мистецтва зберігається ескіз Івасюка до картини «В’їзд Миколи ІІ у Львів». 18 квітня німецько–австрійські війська перейшли в контрнаступ і відвоювали більшу частину Галичини. Відступаючі царські війська взяли з собою заручниками 50 провідних українських діячів, разом із Миколою Івасюком. Його як «німецького шпигуна» вислали до Ростова–на–Дону.

Після 1917 р. Микола Івасюк повернувся до Києва та дізнався, що його побратим Юзеф Брандт отримав розрив серця, коли армія зайняла садибу в Ороньсько і мобілізувала усіх коней на війну.

З 1919 р. жив у Львові, тоді ж 1919 р., як художнику з високим міжнародним авторитетом, уряд Директорії УНР доручив йому створити оригінали для поштових марок Української Народної Республіки. Микола Івасюк виконав малюнки восьми з 14 марок (номіналами 2, 3, 30, 50, 80, 200 гривень) і зробив загальне оформлення серії, що отримала назву «віденської серії». Друк марок був завершений 31 травня 1921 р., проте, у зв'язку з витісненням військ Директорії за межі України марки поштового застосування не мали.

Потрапивши в матеріальну скруту й через цькування місцевих властей у 1921 році М.Івасюк опиняється у Празі, потім їде до Відня разом з названими своїми найкращими учнями, які продовжують навчання в його художній майстерні. Для багатьох колишніх своїх вихованців він назавжди залишився першим педагогом, вимогливим учителем і щирим наставником.

1925 року з ініціативи Наркомату освіти при сприянні повпреда УРСР у Відні Ю. М. Коцюбинського художника Миколу Івасюка та професора Євсевія Ліпецького запросив голова Раднаркому УРСР Влас Чубар викладати малярство в Київській Академії мистецтв. Ліпецький не прийняв запрошення і не радив Івасюкові їхати у СРСР, бо від утікачів знав про тамтешній комуністичний режим. Але Івасюк не послухав поради і, як повідомлялось у газеті «Пролетарська правда», «на запрошення уряду Української РСР наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїхав на постійне мешкання до Києва на посаду професора Художнього інституту».

З переїздом на радянську Україну М.Івасюк став безпосереднім учасником усіх тих процесів, що там відбувалися. Своїм життям і творчістю, громадською діяльністю М. Івасюк пов'язав Буковину з Україною.

Отримавши радянське громадянство, Івасюк з сімєю жив то в Боярці, то в Пущі–Водиці, то в Ірпені. Спочатку працював на кафедрі мистецтвознавства Всеукраїнської академії наук. Але омріяний переїзд до України обернувся на тривожне і небезпечне життя в умовах лихоліття сталінського терору та жорсткого контролю в іделогічній сфері. Вже давалася взнаки загрозлива атмосфера Київського художнього інституту, де визрівала більшовистська ідея створення пролетарської мистецької культури.

1927 року Микола Івасюк перейшов на роботу в бюро преси Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Та прогресивні течії у кіномистецтві теж згорталися. З жовтня 1930 року Микола Івасюк працює науковим працівником підвідділу графіки картографічного відділу новоствореного Всеукраїнського будівельного інституту, базою для якого частково став архітектурний факультет Київського художнього інституту. Хвиля звинувачень у шпигунстві та підготовки терористичних актів прокотилася і там. Воронка каральної машини засмоктувала все більше людей.  

З 1928 до початку 1930 року Івасюк працює художником постановчого цеху на Київській кінофабриці. З жовтня 1930 року – науковий працівник підвідділу графіки картографічного відділу Всеукраїнського будівельного інституту.

Інформації про київський 10-літній період творчості Миколи Івасюка вкрай обмаль. Пошуки розпочала Тетяна Дугаєва. Мистецтвознавець шукала друковані матеріали, періодику тих років, щоби відтворити переїзд Івасюка в Україну, його участь у виставках. Знайшла лише згадку про це в американській україномовній газеті 1927 року «Свобода» та розшукала каталоги українських виставок 1920-30 років, у яких він брав участь.  Наприклад, газета «Свобода» за 13 січня 1927 року на першій шпальті, інформуючи про переїзд художника до Києва, повідомляє про його «намір написати кілька картин з історії революційного руху на Україні». Знаходяться поодинокі свідчення про участь художника в мистецьких виставках, де експонувалися портрети й картини з народного життя. Про його персональну виставку, яка проходила 1926 р. в київському Музеї Революції, повідомляв харківський журнал «Нове мистецтво» (1926, №24, с.18). Бачимо ім’я М.І. Івасюка і в каталогах виставок «На допомогу жертвам повені у Західній Україні» (1927 р., Київ), VI Всеукраїнської виставки (1935 р., Київ-Одеса) та «Мистецтво Радянської України» (1936 р., Харків).

Наміри і плани на творчій дорозі різко міняються після 1932-го. Замість світлого визнання прийшли байдужість і нестерпна задушлива обстановка. Його довели до того, що він двічі пробував перейти кордон через Збруч, як це вдалося зробити поету С.Черкасенку та іншим визначним діячам української культури. Однак ці спроби виявилися нвдалими.

За спогадами дочки художника Олени Миколаївни, у 1930-і роки родина митця дуже бідувала і, зі слів художника Василя Кричевського, Івасюк був розчарований «такою Україною».

Виняткової цінності набувають свідчення видатного українського музейника Федора Ернста про те, що київські музеї замовляли художникам портрети «вождів» та «большевицьких вельмож», що давало їм заробіток та рятувало в роки голоду. Зокрема, 6 червня 1933-го він занотував у щоденнику факт складання акту «про портрети, писані Івасюком», серед яких був і портрет прихильника українізації наркома освіти Миколи Скрипника. Тоді ж Івасюк звернувся до створення кіноплакатів до фільмів і публікував малюнки для журналу «Кіно». Цей розділ його творчого доробку практично не досліджений.

18 вересня 1937 року в його київське помешкання, що на бульварі Шевченка,4, увірвалися енкаведисти зі cвідками, влаштували поголовний обшук і хоча нічого крамольного не знайшли, господаря арештували й кинули до Лук’янівської в’язниці, а картини конфіскували. 2 жовтня 1937 року молодший лейтенант держбезпеки Локтєв написав постанову, в якій твердив, що Микола Іванович Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, який нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури.

Висунуте обвинувачення у шпигунстві та українському націоналізмі Івасюк не визнав. Але додому 72-річний митець уже не повернувся. «Звинувачений Івасюк Микола Іванович винним себе не визнав», – змушені були написати слідчі. Речових доказів його будь-якої вини теж не було. Та це не завадило трійці при Київському облуправлінні НКВС УРСР прийняти 14 листопада 1937 року постанову: «Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати».

11 днів чекав у камері смертників своїх катів сімдесятидволітній художник. Вони прийшли о 24 годині 25 листопада 1937 року, щоб виконати вирок згаданої вище злочинної трійки. Його розстріляли як «ворога народу» за наказом НКВС 25 листопада 1937 року у Биківні, за іншими даними — в Жовтневому палаці.

Так Україна втратила уславленого живописця, автора кількох сотень жанрових, історичних та портретних творів на української тематики. Доля його чималої творчої спадщини здебільшого невідома, а значна кількість творів була вилучена з контексту українського мистецтва. Нині частина творів перебуває у музейних зібраннях Києва, Львова та Чернівців. Окремі – у приватних колекціях, поодинокі ж полотна і досі з’являються на аукціонах.

24 грудня 1980 року Військовий трибунал Київського військового округу переглянув справу Івасюка М. І. і постанову трійки при Київському обласному управлінні НКВС УРСР від 14 листопада 1937 року скасував, а справу судочинством припинив за відсутністю в його діях складу злочину. Прах талановитого художника покоїться у Биківні під Києвом, де проводилися масові розстріли політичних в’язнів.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
2
міс.
0
3
дн.
2
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!