Українознавче дослідження " Магія хутра "

Опис документу:
Завдяки своїй ментальності, світогляду, українці вбачали користь у всьорму,що їх оточувало. Не пройшло поза увагою і тваринне хутро, яке було матеріалом одягу, символом достатку, здоров’я.Саме про це йдеться в українознавчоиу дослідженні " Магія хутра ".Стаття може стати матеріалом до уроку українознавства. а також поштовхом до дослідницько-пошукової роботи.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Українознавче дослідження

Магія хутра.

Завдяки своїй ментальності, світогляду, українці вбачали користь у всьорму,що їх оточувало. Не пройшло поза увагою і тваринне хутро, яке було матеріалом одягу, символом достатку, здоровя.

Найчастіше українці використовували кожуха в родинній обрядовості, тобто на родинах, хрестинах та весіллях. Сповиту дитину баба-повитуха клала на простелений на столі або на землі кожух. При цьому вона примовляла: “Щоб було тепло і багато”; “Щоб добре росло і щасливе було”; “Щоб був багатий, як кожух волохатий”.
Коли батьки передавали дитину для хрещення кумам, малюка клали на розстелений кожух на покуті до і після обряду хрещення. щоб було здорове і багате. Якщо це була дівчинка, то під кожух клали прядиво чи гребінь, “щоб пряла і ткала”, а якщо хлопчик, то клали ніж або рубанок - “щоб теслею був”, “щоб шевцем був”. Певні предмети розкладали й на поверхні кожуха. Тоді спостерігали, що дитина перше візьме до рук. Якщо нитки - буде шевцем, якщо книжку - буде вченою, якщо люстерко, - буде чепуритися і лінуватися в роботі.
У колискових піснях кожух часто уособлює в собі спокій, тепло та затишок для дитини. В одній з них співається:
                Пішов коток на торжок,
                Купив собі кожушок.
                Треба з кота зняти,
                Та дитинці дати,
                Щоб тепленько спати.
    Але найширше використовувався кожух у весільному обряді українців.
Під час сватання, за загальної згоди на одруження, батьки нареченої благословляли молоде подружжя “щастям і здоров’ям, віком довгим і розумом добрим, долею щасливою”. Біля печі або на покуті ставили ослін, застелений кожухом, на нього сідали батько і мати з хлібом та сіллю.
Перед вінчанням у церкві вдома молодій розплітали косу, при цьому її садовили на діжу, а пізніше, в 50 - 60 -х роках ХХ ст., на ослін чи стілець, застелений кожухом . Цей кожух приносив боярин від молодого. На Гуцульщині та Буковині ще на поч. ХХ ст. “кнєгиню мостили” на ярмо застелене кожухом вовною вверх. У хаті в цей час співали:
               

“Давай, мати, стільця,
                золотого гребінця,
                Давай, мати, кожуха,
            Щоб сіла молодуха”

Дружки не хочуть, щоб її розплітали, тому відповідають:


                “Не дамо ми стільця,
                Не дамо гребінця,
                Не дамо кожуха –
                Не сяде молодуха.
                Ви з дому виїжджали,
                Чом гребінця не взяли,
                Ні стільця, ні кожуха
                Не сяде молодуха

Світилки співають:


             Ми з дому виїжджали,
                Ми гребінця взяли,
                Стільця і кожуха,
                 І сяде молодуха.

До церкви молоді йшли гарно вбрані, взимку обов’язково в кожухах, підперезаних широкими червоними поясами. Молодий у вишитій сорочці смушевій шапці, чоботях – “це як закон”.
В 30-х роках ХХ ст. традиції поступово відходили в минуле, але селяни ще дотримувались старих звичаїв. В матеріалах Г. Кожолянка знаходимо відомості про те, що перед від’їздом до церкви мати молодої одягала кожуха наверх вовною і свяченою водою із житом тричі кропила воза, на якому сиділи молоді. Таким чином вона захищала молоде подружжя від лиха та негараздів..
До вінчання в церкві наречених ще ставили на кожусі й благословляли “в путь”, що символізувало багатство і добробут майбутньої молодої сім’ї.
    Після вінчання вони йшли до хати молодого, інколи до молодої. Тут їх зустрічали батьки з іконою, благословляли, заводили до хати і садовили на розісланий кожух на “посаді”.
Записи Р.Ф. Кайндля, чернівецького етнографа австрійського походження свідчать, що в кінці ХІХ ст. гуцули “у домовині розкидають овечу вовну, щоб небіжчику було тепло”.
В околицях Косівського району (с. Бабин, с. Соколівкв, с. Яворів та ін.) під час похоронного обряду померлого клали, і до цього часу кладуть в домовину застелену “писаним” ліжником. Інколи ліжник стелили на домовину, або під неї а після похоронного ритуалу його віддавали священникові. Це фіксує і Р.Ф. Кайндль. До сьогодні в цих селах існує промисел виробництва ліжників, їх тчуть з ниток виготовлених із овечої шерсті. Таким чином, прослідковується аналогія пов’язана з використанням виробів вівчарства у поховальному обряді.
Українські етнологи також стверджують про побутування кожуха на території України під час похорон: “Колись небіжчика після обмивання клали на лаву, підстеливши під нього кожух…”.
Окрім родинних обрядів кожух використовувався на Різдво, Великдень, Масницю та ін. Так, автором цього дослідження під час проведення свята “Масниця” в Музеї народної архітектури та побуту України записано від фольклорного колективу свідчення про використання кожуха в дещо незвичайний спосіб. Проганяючи зиму, господар домівки кілька разів бив по снігу кожухом, примовляючи при цьому:


“Ух, ух, очищайся кожух,
Об біленький сніжок, для моїх овечок”.

Молодь, яка зібралася під його хатою, відповідала:


                 “Всіх нас гріє не кожух,
                А веселий теплий дух”


Таким чином, українські селяни вірили, що в результаті цього обряду сувора зима, яку символізував кожух, швидше поступиться місцем теплу та весні.
В західних областях України на Великдень кожуха стелили на поріг господарю під ноги, коли той повертався із церкви з паскою додому. Аналогічно використовували кожуха і на Свят–вечір, перед Різдвом. Це робилося для того, щоб у хаті цілий рік було затишно й “багато”. В 70-х роках ХХ ст і досьогодні ліжники чи покрівці замінюють кожухи.
    Про те, яке велике значення мав кожух у селянському побуті України, свідчать численні народні приповідки: «До Святого Духа не скидай кожуха, а по Святому Дусі ходи далі в кожусі», «Прийшов святий дух – берись за кожух», «До Святого Духа держіть кожуха», «Обіцяв пан кожух, да тільки слово його тепле», «Кожух та свита та й душа сита».
На жаль, час спливає, змінюється світ, змінюються традиції. Кожух усе менше й менше використовується як в побуті, так і в родинній обрядовості українців. Часто його замінює сучасний одяг (пальто, шуба та ін.), а в обрядах–ліжники, рушники, килими, полотно, подушки, тканина. Все частіше нехтують важливими моментами обрядовості, яка створювалася впродовж віків, що обумовлено трансформацією та нівеляцією окремих обрядів.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з МАТЕМАТИКИ залишилося:
0
1
міс.
1
8
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!