• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Історія України
  • Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964). Заняття 2. Культурно-духовне життя в Україні. Зародження дисидентського руху, його причини і наслідки

Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964). Заняття 2. Культурно-духовне життя в Україні. Зародження дисидентського руху, його причини і наслідки

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Заняття 2. Культурно-духовне життя в Україні. Зародження дисидентського руху, його причини і наслідки.

План.

  1. Історичні умови розвитку науки в Україні. Вплив десталінізації на літературно-мистецьке життя. Шістедисятники.

  2. Антицерковна кампанія в Україні.

  3. Дисидентський рух в Україні.

1. Економічні успіхи, що були досягнуті вкінці 1950-х – на початку 1960-х років, стали основою впевненості керівництва країни в тому, що в найближчий час буде побудовано МТБ комунізму (М.Хрущов, 1980 рік). Символами цього часу стали визначні досягнення СРСР в освоєнні космосу – запуск першого в світі штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 р. і політ в космічний простір вперше в світі людини – громадянина СРСР Ю.Гагаріна 12 квітня 1961 р.

В ті роки фізико-технічним інститутом АН УРСР було створено найпотужніший в світі прискорювач електронів, інститут електрозварювання ім. Є.Патона запровадив нові методи електрозварювання, йшов розвиток кібернетики. Але, як засвідчив подальший розвиток подій, закріпити економічне піднесення не вдалося. Причина: ЦК КПРС проводив пошук шляхів реформування економіки, які б не чіпали суті командно-адміністративної системи, а це вело лише до тимчасового стану справ.

В 1959 році запроваджена реформа загальноосвітньої школи, її суть:

  • Впровадження обовязкового восьмирічного навчання дітей;

  • Перетворення 10-річних шкіл в 11-річні;

  • Скасування платні за навчання в старших класах;

  • Створення матеріальної бази для оволодівання учнями шкіл виробничих професій;

  • Політехнізація освіти, тобто встановлення звязків з виробництвом;

  • Росіянізація освіти.

В ті роки зросла кількість вишів, технікумів, профтехучилищ. Розгорнулась підготовка фахівців згідно нових вимог НТР (обчислювальна техніка, автоматика). Однак МТБ середніх навчальних закладів залишалася недостатньою. Виші, в основному, переходили на викладання російською мовою.

Десталінізація, яка була основним змістом «відлиги», сприяла духовному оновленню суспільства. В літературі спостерігається нове українське відродження. З’являються твори, що звільнилися від ідеологічних догм, з критичним осмисленням життя. Широкого суспільного резонансу набули твори О.Твардовського, В.Дудінцева, А.Вознесенського – російських письменників, чия творчість істотно вплинула на духовне життя суспільства. Яскравими діячами українського відродження стали: О.Довженко (повість «Зачарована Десна»), Г.Тютюнник (роман «Вир»), В.Симоненко («Земне тяжіння» та ін.), Л.Костенко («Проміння землі»,»Мандрівне серце»), О.Гончар («Тронка») та багато інших.

Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Саме із цією пропозицією виступили М.Рильський, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін. У 1957 році українські історики заснували «Український історичний журнал», з’являється монографія І.Крип’якевича «Богдан Хмельницький». Подією історичної ваги став розвиток «шістдесятництва» в Україні.

«Шістдесятники» – це видатні українські митці, які відкрито виступили проти фальші, заідеологізованості в збереженні дійсності, котрі відстоювали національно-культурне відродження України (назва походить від років в які виникли).

Українська культура збагатилася новими творами О.Гончара, М.Стельмаха, В.Сосюри, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, В.Симоненка, Б.Олійника, В.Коротича, В.Стуса, І.Дзюби, І.Світличного, Є.Сверстюка, В.Чорновола та ін.

2. Впродовж 1950-х – 1960-х років політика влади щодо релігії та церкви зазнала певної еволюції.

  • 1954 – 1958 рр. – лібералізація, послаблення тиску на церкву;

  • 1958 – 1962 рр. – масштабна кампанія наступу на церкву.

Десталінізація дещо послабила тиск на релігійні організації. За 1955 – 1956 рр. збільшилась кількість православних ц ерков та молитовень, за 1955 – 1957 рр. відчутно зросла кількість православного духовенства. Збільшився набір до релігійних навчальних закладів. Зросли пожертви громадян на храми. Посилено проводилися ремонтні роботи, зросла кількість обслуги храмів. З 1955 р. почалось повернення із заслання священників УГКЦ. Було звільнено 286 із 344 репресованих. Також був звільнений митрополит УГКЦ Й.Сліпий.

Цей процес призвів до активізації віруючих, які сподівалися на відновлення УГКЦ. У деяких закритих греко-католицьких храмах самовільно розпочалися богослужіння. Проте сподіванням цим не судилося збутися. РПЦ і партійно-державне керівництво вжили необхідних заходів, щоб унеможливити відновлення УГКЦ. У 1957 р. відбулися повторні арешти декількох єпископів, посилились адміністративні переслідування Й.Сліпого. На кінець 1957 р. будь-які спроби відновити УГКЦ були придушені. Почався новий наступ на церкву. Місцевим органам влади було дано розпорядження про встановлення жорсткого контролю за священиками, фінансовою і господарською діяльністю церков. В кінці 1950-х років було ухвалено низку актів, які зменшили можливість відкриття храмів, проте істотно полегшили їх закриття. З 1959 р. розпочалась кампанія закриття церков і молитовень. Під адміністративним тиском в Україні припинили існування майже всі монастирі. Спочатку в них конфіскували землі, потім збільшили податки, заборонили ставати монахами особам до 30 років тощо.

Початок 1960-х років відзначився посиленням переслідування протестантських церков і сект: християн-баптистів, адвентистів, єговістів, п’ятидесятників та ін. Над їхніми представниками відбулась ціла низка судових процесів з чисельними порушеннями. Однак, хоча кількість громад зменшилась, але кількість віруючих зростала. Таким чином, після короткого періоду лібералізації церковного життя відбувся черговий погром церков.

3. Завдяки «шістдесятникам» в Україні виникли національно-культурні осередки і сформувався рух дисидентів, що стало важливою передумовою національно-державного будівництва України 1990-х років.

Слово «дисидент» означає «інакомислячий» і розуміється як «людина протестуюча», незгідна з панівною ідеологією, яка виступає за свої права вільно обирати собі віру. Синонім слова «дисидент» - «правозахисник» - тобто людина, яка виборює громадянські, релігійні та національні права.

Дисиденти виступали за демократизацію суспільно-політичного життя, за вільний розвиток української культури, мови, забезпечення людських прав, українських звичаїв. Кінцева мета цього руху – безперечно, ліквідація імперії і досягнення незалежності України.

Дисидентський рух – це мирна ненасильницька боротьба. Рух мав чітко виражені організаційні форми (діяли гуртки, комітети, спілки, об’єднання). Цей рух набрав поширення по всій Україні, ставши загальноукраїнським явищем. Учасники руху представляли різні верстви й прошарки населення. Учасники руху виступали за «вдосконалення», «поліпшення» чинної системи.

Учасниками дисидентського руху були українська інтелігенція, частина робітників, частина студентської молоді, деякі релігійні діячі.

Досить впливовою була така дисидентська організація як Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) заснована в 1959 р. Левком Лукяненком. Організація мала політичну програму і налічувала 30 членів, з уст яких звучала критика політики партії та уряду за часів голодомору 1932 – 1933 рр., масових репресій 1930-х років на сході України, критикувалися хиби хрущовської доби, зокрема бюрократичні методи керівництва народним господарством тощо. УРСС поставила завдання боротися легальними несиловими методами за утворення незалежної України, щоб було реалізовано право українського народу на самовизначення.

Крім УРСС в республіці діяли: об’єднана партія визволення України (1953 – 1959 рр.), Український національний комітет (УНК) (початок 1960-х рр..), Український національний фронт (УНФ) (початок 1960-х рр..).

Акції дисидентів:

  1. Конференція в Київському університеті з питань культури української мови, яка перетворилась в масову анти русифікаторську акцію.

  2. Виступ інтелігенції в Києві біля пам’ятника Т.Г.Шевченка.

  3. «Самвидав» - форма поширення ідей представників опозиційного руху (машинопис, журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки).

  4. Виступи робітників, службовців, серед них:

    • Повстання будівельників на комсомольських шахтах в 1953 р. у м. Христинівка Донецької області;

    • Виступи робітників м. Прилуки Чернігівської області через вбивство їхнього товариша у місцевому відділенні міліції. Місцева влада намагалась заспокоїти робітників і фактично всі вимоги робітників було виконано;

    • Страйки і виступи в 1963 р. робітників Кривого Рогу, Горлівки, Одеси, Львова у звязку з підвищенням цін;

    • В 1955 році політв'язні з таборів Мордовії передали відкритий лист до ООН про порушення прав людини в СРСР.

Влада застосувала масові репресії над дисидентами. У 1961 році у Львові відбувся закритий судовий процес над членами УРСС. Л.Лук’яненка засудили до розстрілу, інших членів – до різних строків увязнення від 10 до 15 років. Лук’яненко у камері смертників пробув 73 дні, чекаючи вироку, який замінили 15-річним ув’язненням. У 1961 р. у Донецьку було засуджено групу громадян, яку очолював журналіст Григорій гайовий. У 1962 р. політичні процеси відбулися в Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську, Києві.

Восени 1962 р. у Львові викрито УНК, учасників якого засудили до 7 років.

Своєрідним підсумком дисидентів часів «відлиги» стала праця літературного критика з Києва І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965 р.), яка була своєрідним протестом проти проведених у 1965 р. арештів українських дисидентів., проти звинувачення їх у антирадянській діяльності. Свій твір І.Дзюба адресував П.Шелесту.

Д/З Турченко Ф. Новітня історія України. Ч.2..- С.73 – 83.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
4
міс.
1
2
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!