Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964)

Тема 9: Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964).

Заняття1.Суспільно-політичне життя і політична боротьба. Розвиток економіки України в середині 50-х – першій половині 60-х рр.

План

1. Десталінізація в СРСР і Україні.

2. Економіка України в кінці 1950-х – на початку 1960-х років.

1. 5 березня 1953 року помер Сталін. У партійно-державній верхівці почалась гостра боротьба за владу.

В липні 1953 р. відбувся Пленум ЦК КПРС, на якому Л.Берію та його прибічників було звинувачено в антипартійних і антиурядових діях, позбавлено посад і заарештовано, а згодом Берію було страчено. У Києві було заарештовано Мешика і Мільштейна. Хрущову допоміг маршал Г.Жуков, крім того він спирався на деяких членів ЦК КПРС.

Переможцем у цій боротьбі вийшов М.Хрущов, якого восени 1953 р. було обрано 1 секретарем ЦК КПРС. Генерал Строкач який допоміг Хрущову у викритті Берії, став новим міністром УВС УРСР, а до цього був начальником Львівського обласного управління МВС. Маршал Г.Жуков очолив МО СРСР.

Хрущов став ініціатором проведення нової політики, яку пізніше назвуть «хрущовською відлигою». На думку Хрущова та його прибічників – система, створена в СРСР є справедливою та історично виправданою, здатною до прогресу, але необхідно позбавитись сталінських методів керівництва, тобто провести десталінізацію.

Десталінізація – це процес очищення радянського суспільства від характерних ознак культу особи Й.Сталіна.

Десталінізація в першій половині 1950-х років несла суперечливий характер, вона торкнулася лише деяких проблем минулого, критика сталінізму була обережною.

1. Почалась реабілітація (виправдання без вини засуджених людей) репресованих в 1930-і роки відомих радянських, партійних, військових, наукових діячів.

2. З таборів ГУЛАГу в Україну повернулися ті, хто був репресований за «дрібні» провини – анекдоти про радянську владу і Сталіна, тобто амністія стосувалася лише осіб, засуджених до 5 років. На волю вийшли в основному кримінальні елементи, оскільки політичні в’язні мали довші терміни. Це спровокувало ріст злочинності. У вересні 1955 року оголошено амністію громадян, які співробітничали в роки війни з німцями. До 1957 року було звільнено понад 65 тис. членів сімей, пов’язаних з діяльністю українських націоналістів.

3. Було припинено масові репресії.

4. В газетах поступово зникало ім’я Й.Сталіна, все частіше з’являлися матеріали, що засуджували сталінський режим.

В лютому 1956 року відбувся ХХ з’їзд КПРС, на якому було прийнято план 6 п’ятирічки 1956 – 1960 рр.

Цей з’їзд став визначною подією в процесі десталінізації країни.

На закритому засіданні делегати з’їзду заслухали доповідь 1 секретаря ЦК КПРС М.Хрущова «Про культ особи Сталіна та його наслідки».

Проте гостра критика не зачіпала сутності командної системи, лише зводила всі вади системи до культу особи. Скажімо, Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що саме Ленін започаткував масовий терор проти мирних людей. Що саме за його наказом було створено перші концентраційні табори та організовано НК (надзвичайну комісію) – організацію для придушення будь-якого невдоволення режимом.

Значення ХХ з’їзду КПРС.

1. З’їзд засудив широку репресивну політику тоталітарного режиму.

2. Вперше було наведено численні факти злочинів і прямих зловживань Сталіна і його оточення, абсолютного нехтування законом.

3. М.Хрущов звинуватив сталінську владу в незаконних переселеннях народів в роки війни, в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, в численних репресіях повоєнного часу.

4. Відбулася ревізія сталінської моделі радянського суспільства.

5. Започаткувались важливі зміни в суспільстві.

6. Це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації, що відкривав реальні перспективи лібералізації, а в майбутньому – демократизації суспільного життя.

7. На той час навіть такі обмежені кроки викликали захоплення населення, особливо інтелігенції.

8. У людей появилося почуття гідності й свободи, постало покоління нових, соціально активних людей, які на повний голос заявили про себе в наступні десятиліття.

9. Мільйонам Українців, ув’язнених у сибірських таборах примусової праці, десталінізація принесла жадану волю, багато хто був амністований, повернувся додому.

Однак засудження культу особи Сталіна виявилося неповним, обережним; не було розкрито передумов і причин культу та його злочинних наслідків. Нове партійно-державне керівництво прагнуло переконати народ, що сталінські злочини були лише «деформацією» соціалізму.

Дії Хрущова з викриття культу особи Сталіна були непослідовними та незавершеними. Його доповідь ХХ з’їзду КПРС не опублікували в СРСР, хоча текст її відразу потрапив на Захід. Хрущов критикував особисто тільки одного Сталіна за його репресії, одночасно схвально патякав про внесок Сталіна в розбудову соціалізму. Нічого не було сказано про згортання непу, про насильницьку колективізацію з жахливим голодомором. Про ліквідацію демократичних свобод.

Хрущов не піддавав сумніву тоталітарну систему. В умовах збереження командно-адміністративної системи лібералізація суспільно-політичного життя так і не відбулася.

За 1956 – 1959 рр. було повністю реабілітовано 250 тис. осіб (переважно посмертно). Серед них М.Куліш, В.Затонський, С.Косіор, П.Постишев, Лесь Курбас та ін.

Курс Хрущова на викриття культу особи не подобався багатьом членам вищого партійного керівництва, які прагнули загальмувати процес десталінізації. Група осіб на чолі з Маленковим, Кагановичем, Молотовим вчинила спробу усунути Хрущова з поста 1 секретаря ЦК КПРС в 1957 р. Однак Хрущов переміг, йому знову допоміг Г.Жуков.

Були перейменовані вулиці, площі, парки, сквери, літаки, кораблі, міста і містечка, які носили ім’я Сталіна.

В жовтні 1961 р. відбувся ХХІІ з’їзд КПРС. Було прийнято третю програму партії, яка оголошувала можливість побудови комунізму за 20 років, тобто у 1980 р. Проголошувався найважливіший принцип КПРС – «Все в ім’я людини, все для блага людини». Прозвучала гостра критика культу особи Сталіна та його активних помічників. Було сказано про ганебну діяльність Л.Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо «чорними днями» для республіки.

З’їзд визнав за недоцільне збереження в мавзолеї саркофага з тілом Сталіна з огляду на його великі зловживання владою, масові репресії проти чесних людей. Сталіна було поховано біля Кремлівської стіни.

2. 1953 –1957 pp. – уперше обрано на посаду першого секретаря ЦК КІІУ українця О. Кириченка, під час керівництва якого відбулася українізація державних органів України.

1957 – 1963 pp. – першим секретарем ЦК КПУ був М.Підгорний.

В 5 п’ятирічці 1951 – 1955 рр. в Україні розгорнулось будівництво великих електростанцій (Каховська ГЕС 1955 р.), а також різноманітних ГЕС і ТЕС. Йшов подальший розвиток вугільної промисловості (будівництво нових шахт). Видобуток вугілля в Донецькому і Львівсько-Волинському вугільних басейнах зріс на 61,4 % і досяг в 1959 р. 125,9 млн. тонн. Збільшились обсяги видобутку нафти. Поряд з родовищами Прикарпаття винайдені родовища в Полтавській і Харківській областях. В 1958 р. в Україні викачували 1,2 млн. т. нафти. Швидкими темпами розвивалась металургійна промисловість, легка і харчова, як і раніше, істотно відставали.

Реформи в с/г. В сільському господарстві в період хрущовського правління спостерігалось спочатку піднесення, згодом – спад.

Передбачалось укріплення МТБ господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на с/г продукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу працівників с/г підприємств та ін.

Завдяки таким заходам за 5-ту (1951 – 1955) і 6-ту (1956 – 1960) п’ятирічки збільшилось капіталовкладення держави у с/г у 6 раз. За 1952 – 1958рр. закупівельні ціни на зерно зросли у 7 раз, картоплю – у 8 раз, продукцію тваринництва – у 5,5 рази. Появилась матеріальна зацікавленість колгоспників.

Колгоспи і радгоспи стали більш самостійними – самостійно визначали розміри посівних площ, кількість поголів’я худоби.

На село прибуло 40 тис спеціалістів, поліпшився якісний склад керівництва с/г. Якщо в 1953 р. 20 % голів колгоспів мали вищу і середню освіту, то в 1965 р. – 65,5 %.

З 1956 р. вводилось щомісячне, чи щоквартальне фінансування колгоспників. Зменшувались податки на селі в 2,5 рази, заборгованість скасовувалась.

Зросла валова продукція с/г на 35,5 %, а зерна – на 20 %.

Збільшився парк МТС, а в 1957 р. МТС було ліквідовано, а техніку було продано колгоспам, що для багатьох колгоспів виявилося непосильним економічним тягарем. Як бачимо, поряд з позитивними наслідками реформ на селі, були й негативні.

В травні 1957 р. Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати США по виробництві м’яса, молока і масла на душу населення». Керівництво УРСР вирішило це завдання виконати вже в 1958 р., і, хоча виконано не було, але ще з більшим завзяттям продовжували популяризуватися утопічні ідеї М.Хрущова.

Одним із способів реформування економіки стала відмова від п’ятирічного плану і прийняття семирічного плану (1959 – 1965). Реформа принесла як позитивні, так і негативні наслідки. Зокрема, послабилась єдина технічна політика. Порушились загальносоюзні зв’язки. Передбачався приріст валової с/г продукції на 70 %, однак нехватка коштів пригальмувала цей процес. У 1959 р. почалась кампанія по укрупненню колгоспів, Якщо у 1950 р. у республіці було 13 тис колгоспів і радгоспів, то в 1965 р. – 9,5 тис. Негативним наслідком стала й заборона тримати худобу в приміській зоні, зменшення присадибних ділянок у селян. Це робилося для того, щоб підняти зацікавленість селянина у праці в колгоспі.

У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель в Казахстані, Поволжі, на Уралі, Північному Кавказі. Значний внесок у реалізацію цієї програми здійснила Україна, забезпечивши велику кількість людей і техніки. Ці заходи мали екстенсивний характер (розвиток с/г за рахунок освоєння нових земель). Позитивний результат був короткочасний, і до 1960-х рр. земля, що постійно видувалася вітрами, перестала давати великі врожаї.

У 1959 р. М.Хрущов відвідав США, після чого почав вирішувати зернову проблему за допомогою широкої культивації кукурудзи, яка витіснила традиційні с/г культури. З 1958 по 1963 роки посівні площі під кукурудзу збільшились в 2 рази, а валовий збір зерна – лише в 1,3 рази. Незмінною залишалась врожайність кукурудзи – 25 – 28 ц з га.

Запланованого широкого зростання в с/г не сталося. Обсяг валової продукції зріс лише на 3 %, а в 1963 р., в порівнянні з 1958 р., продукція землеробства склала лише 86 %, а тваринництва – 93 %. С/г було не в змозі забезпечити населення продуктами харчування. З цього року СРСР був змушений постійно купувати хліб за кордоном.

Зміни в соціальній сфері. У середині 1950-х рр. було переглянуто тарифну ставку оплати праці. Якщо в 1952 р. середньомісячна заробітна плата становила 642 крб. то в 1960 р. – 806 крб. У 1956 р. на 80 % було збільшено розміри пенсій.

У 1956 р. ВР СРСР скасовано кримінальну відповідальність за самостійне залишення робітниками і службовцями підприємств, ліквідовано «радянське кріпосне право» - селяни отримали паспорти і можливість вільно пересуватися в межах країни.

В ці роки спостерігались високі темпи житлового будівництва, впровадження нових будівельних матеріалів (зокрема, залізобетону). В 1951 – 1958 рр. в Україні було збудовано 2 млн. квартир, а з 1958 р. – 60 млн. кв. м житлової площі. Однак житло це було малогабаритне («хрущовки»).

Тривалість робочого дня скоротилась до 7 год., а у вугільній і гірничо- видобувній промисловості – до 6 год. У побут людей ввійшла нова техніка – телевізори, магнітоли, пральні машини тощо.

Грошова реформа 1961 р. Вартість карбованця підвищилась в 10 разів, у оббіг ввійшли нові гроші, дрібні монети не вилучалися, але їхня вартість збільшилась в 10 раз. Сучасні економісти вважають цю реформу прихованою девальвацією. Як наслідок, – ціни на колгоспних ринках зросли, причому досить відчутно.

Реформи у промисловості. Паралельно із с/г хрущовські реформи здійснювались у промисловості. Було проведено заміну галузевого управління промисловістю територіальним. З 1957 р. територія країни поділялась на економічні райони. Усі підприємства даного району складали єдиний економічний комплекс. Управляла таким комплексом рада народного господарства (раднаргосп), Раднаргоспи підпорядковувались вищій раді н/г СРСР. В СРСР було 105 економічних районів, в УРСР – 11. Було ліквідовано низку міністерств. Скорочено адмінуправлінський апарат, однак послабились господарські зв’язки між міністерствами різних регіонів.

З березня 1958 р. М.Хрущов обійняв другу посаду – Голови Ради Міністрів СРСР.

Зовнішньополітична «відлига». У 1955 – 1960 рр. СРСР двічі проводив скорочення своїх величезних збройних сил. Пом’якшився режим контактів з США – обмін туристами, творчими колективами. Влітку 1959 р. СРСР відвідав віце-президент США Р.Ніксон. Восени цього ж року М.Хрущов з візитом відвідав США.

Заняття 2. Культурно-духовне життя в Україні. Дисидентський рух.

План.

1. Вплив десталінізації на літературно-мистецьке життя. Шістедисятники.

2. Антицерковна кампанія в Україні.

3. Дисидентський рух в Україні.

1. Економічні успіхи, що були досягнуті вкінці 1950-х – на початку 1960-х років, стали основою впевненості керівництва країни в тому, що в найближчий час буде побудовано МТБ комунізму (М.Хрущов, 1980 рік). Символами цього часу стали визначні досягнення СРСР в освоєнні космосу – запуск першого в світі штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 р. і політ в космічний простір вперше в світі людини – громадянина СРСР Ю.Гагаріна 12 квітня 1961 р.

В ті роки фізико-технічним інститутом АН УРСР було створено найпотужніший в світі прискорювач електронів, інститут електрозварювання ім. Є.Патона запровадив нові методи електрозварювання, йшов розвиток кібернетики. Але, як засвідчив подальший розвиток подій, закріпити економічне піднесення не вдалося. Причина: ЦК КПРС проводив пошук шляхів реформування економіки, які б не чіпали суті командно-адміністративної системи, а це вело лише до тимчасового стану справ.

В 1959 році запроваджена реформа загальноосвітньої школи, її суть:

• Впровадження обов’язкового восьмирічного навчання дітей;

• Перетворення 10-річних шкіл в 11-річні;

• Скасування платні за навчання в старших класах;

• Створення матеріальної бази для оволодівання учнями шкіл виробничих професій;

• Політехнізація освіти, тобто встановлення зв’язків з виробництвом;

• Росіянізація освіти.

В ті роки зросла кількість вишів, технікумів, профтехучилищ. Розгорнулась підготовка фахівців згідно нових вимог НТР (обчислювальна техніка, автоматика). Однак МТБ середніх навчальних закладів залишалася недостатньою. Виші, в основному, переходили на викладання російською мовою.

Десталінізація, яка була основним змістом «відлиги», сприяла духовному оновленню суспільства. В літературі спостерігається нове українське відродження. З’являються твори, що звільнилися від ідеологічних догм, з критичним осмисленням життя. Широкого суспільного резонансу набули твори О.Твардовського, В.Дудінцева, А.Вознесенського – російських письменників, чия творчість істотно вплинула на духовне життя суспільства. Яскравими діячами українського відродження стали: О.Довженко (повість «Зачарована Десна»), Г.Тютюнник (роман «Вир»), В.Симоненко («Земне тяжіння» та ін.), Л.Костенко («Проміння землі»,»Мандрівне серце»), О.Гончар («Тронка») та багато інших.

Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Саме із цією пропозицією виступили М.Рильський, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін. У 1957 році українські історики заснували «Український історичний журнал», з’являється монографія І.Крип’якевича «Богдан Хмельницький». Подією історичної ваги став розвиток «шістдесятництва» в Україні.

«Шістдесятники» – це видатні українські митці, які відкрито виступили проти фальші, заідеологізованості в збереженні дійсності, котрі відстоювали національно-культурне відродження України (назва походить від років в які виникли).

Українська культура збагатилася новими творами О.Гончара, М.Стельмаха, В.Сосюри, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, В.Симоненка, Б.Олійника, В.Коротича, В.Стуса, І.Дзюби, І.Світличного, Є.Сверстюка, В.Чорновола та ін.

2. Впродовж 1950-х – 1960-х років політика влади щодо релігії та церкви зазнала певної еволюції.

• 1954 – 1958 рр. – лібералізація, послаблення тиску на церкву;

• 1958 – 1962 рр. – масштабна кампанія наступу на церкву.

Десталінізація дещо послабила тиск на релігійні організації. За 1955 – 1956 рр. збільшилась кількість православних ц ерков та молитовень, за 1955 – 1957 рр. відчутно зросла кількість православного духовенства. Збільшився набір до релігійних навчальних закладів. Зросли пожертви громадян на храми. Посилено проводилися ремонтні роботи, зросла кількість обслуги храмів. З 1955 р. почалось повернення із заслання священників УГКЦ. Було звільнено 286 із 344 репресованих. Також був звільнений митрополит УГКЦ Й.Сліпий.

Цей процес призвів до активізації віруючих, які сподівалися на відновлення УГКЦ. У деяких закритих греко-католицьких храмах самовільно розпочалися богослужіння. Проте сподіванням цим не судилося збутися. РПЦ і партійно-державне керівництво вжили необхідних заходів, щоб унеможливити відновлення УГКЦ. У 1957 р. відбулися повторні арешти декількох єпископів, посилились адміністративні переслідування Й.Сліпого. На кінець 1957 р. будь-які спроби відновити УГКЦ були придушені. Почався новий наступ на церкву. Місцевим органам влади було дано розпорядження про встановлення жорсткого контролю за священиками, фінансовою і господарською діяльністю церков. В кінці 1950-х років було ухвалено низку актів, які зменшили можливість відкриття храмів, проте істотно полегшили їх закриття. З 1959 р. розпочалась кампанія закриття церков і молитовень. Під адміністративним тиском в Україні припинили існування майже всі монастирі. Спочатку в них конфіскували землі, потім збільшили податки, заборонили ставати монахами особам до 30 років тощо.

Початок 1960-х років відзначився посиленням переслідування протестантських церков і сект: християн-баптистів, адвентистів, єговістів, п’ятидесятників та ін. Над їхніми представниками відбулась ціла низка судових процесів з чисельними порушеннями. Однак, хоча кількість громад зменшилась, але кількість віруючих зростала. Таким чином, після короткого періоду лібералізації церковного життя відбувся черговий погром церков.

3. Завдяки «шістдесятникам» в Україні виникли національно-культурні осередки і сформувався рух дисидентів, що стало важливою передумовою національно-державного будівництва України 1990-х років.

Слово «дисидент» означає «інакомислячий» і розуміється як «людина протестуюча», незгідна з панівною ідеологією, яка виступає за свої права вільно обирати собі віру. Синонім слова «дисидент» – «правозахисник» – тобто людина, яка виборює громадянські, релігійні та національні права.

Дисиденти виступали за демократизацію суспільно-політичного життя, за вільний розвиток української культури, мови, забезпечення людських прав, українських звичаїв. Кінцева мета цього руху – безперечно, ліквідація імперії і досягнення незалежності України.

Дисидентський рух – це мирна ненасильницька боротьба. Рух мав чітко виражені організаційні форми (діяли гуртки, комітети, спілки, об’єднання). Цей рух набрав поширення по всій Україні, ставши загальноукраїнським явищем. Учасники руху представляли різні верстви й прошарки населення. Учасники руху виступали за «вдосконалення», «поліпшення» чинної системи.

Учасниками дисидентського руху були українська інтелігенція, частина робітників, частина студентської молоді, деякі релігійні діячі.

Досить впливовою була така дисидентська організація як Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) заснована в 1959 р. Левком Лук’яненком. Організація мала політичну програму і налічувала 30 членів, з уст яких звучала критика політики партії та уряду за часів голодомору 1932 – 1933 рр., масових репресій 1930-х років на сході України, критикувалися хиби хрущовської доби, зокрема бюрократичні методи керівництва народним господарством тощо. УРСС поставила завдання боротися легальними несиловими методами за утворення незалежної України, щоб було реалізовано право українського народу на самовизначення.

Крім УРСС в республіці діяли: об’єднана партія визволення України (1953 – 1959 рр.), Український національний комітет (УНК) (початок 1960-х рр.), Український національний фронт (УНФ) (початок 1960-х рр.).

Акції дисидентів:

1. Конференція в Київському університеті з питань культури української мови, яка перетворилась в масову анти русифікаторську акцію.

2. Виступ інтелігенції в Києві біля пам’ятника Т.Г.Шевченка.

3. «Самвидав» – форма поширення ідей представників опозиційного руху (машинопис, журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки).

4. Виступи робітників, службовців, серед них:

   • Повстання будівельників на комсомольських шахтах в 1953 р. у м. Христинівка Донецької області;

   • Виступи робітників м. Прилуки Чернігівської області через вбивство їхнього товариша у місцевому відділенні міліції. Місцева влада намагалась заспокоїти робітників і фактично всі вимоги робітників було виконано;

   • Страйки і виступи в 1963 р. робітників Кривого Рогу, Горлівки, Одеси, Львова у зв’язку з підвищенням цін;

   • В 1955 році політв'язні з таборів Мордовії передали відкритий лист до ООН про порушення прав людини в СРСР.

Влада застосувала масові репресії над дисидентами. У 1961 році у Львові відбувся закритий судовий процес над членами УРСС. Л.Лук’яненка засудили до розстрілу, інших членів – до різних строків ув’язнення від 10 до 15 років. Лук’яненко у камері смертників пробув 73 дні, чекаючи вироку, який замінили 15-річним ув’язненням. У 1961 р. у Донецьку було засуджено групу громадян, яку очолював журналіст Григорій Гайовий. У 1962 р. політичні процеси відбулися в Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську, Києві.

Восени 1962 р. у Львові викрито УНК, учасників якого засудили до 7 років.

Своєрідним підсумком дисидентів часів «відлиги» стала праця літературного критика з Києва І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965р.), яка була своєрідним протестом проти проведених у 1965 р. арештів українських дисидентів., проти звинувачення їх у антирадянській діяльності. Свій твір І.Дзюба адресував П.Шелесту.

Політична криза. Наприкінці правління М.Хрущова сталася криза в усіх сферах діяльності СРСР. Угорська (1956р.), Берлінська (1961р.), Карибська (1962р.) кризи, розрив з Китаєм.

Хрущов розвінчав культ особи Й.Сталіна, але придушував критику на свою адресу. Почав складатися культ особи Хрущова.

Страйки і масові демонстрації у Новочеркаську влітку 1962 р. були жорстоко придушені, розстріляні військами. Страйки робітників 1963 р. у Кривому Розі й Дніпродзержинську – все це зберігалось у суворій таємниці.

М.Хрущов був людиною амбіціозною, здатною на пусті обіцянки. Йому притаманні волюнтаризм та суб’єктивізм.

Волюнтаризм – соціально-політична діяльність, що характеризується ігноруванням об’єктивних законів історичного розвитку, суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб (чи групи осіб).

Суб’єктивізм – оцінка і прийняття рішень залежно від особистих симпатій і антипатій.

У жовтні 1964 р. відбувся позачерговий Пленум ЦК КПРС, який позбавив М.Хрущова усіх посад («тихий переворот»). М.Хрущова було відправлено на пенсію. Першим секретарем ЦК КПРС став Л.Брежнєв, уряд очолив О.Косигін. З їх уст звучала критика волюнтаризму і суб’єктивізму.

Останні роки М.Хрущова – роки забуття. Він напише книгу спогадів, яка пізніше вийде під назвою «Пенсионер союзного значения». Помер 11 вересня 1971 р. в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі, але не в центральній алеї. Пам’ятник виконав скульптор Ернест Неізвестний, який складається з двох мармурових брил – білої і чорної, які контрастують вчинки самого Хрущова – боротьба зі сталінізмом і утвердження власного культу, непослідовність у спробах лібералізації радянського режиму.