У Казковій Країні Здоров'я

Опис документу:
Збірка «У казковій країні здоров’я» подарує дітям шкільного віку дивовижний та неймовірний світ фантазій, подорож до країни дитячих мрій. Разом із цією збіркою дитина не тільки матиме змогу послухати казки, а й підвищить інтерес до здорового способу життя. Запропонована збірка казок стане в нагоді вчителям початкової школи, батькам та дітям молодшого шкільного віку.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ЗМІСТ

Пригода здоров’я ……………………………………………………...…...4

Казка про те, як хлопчик Степанко здоров`я шукав………………...…...6

Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну………………………...11

Маленька Ля та пані Застуда…………………………………………......13

Вірус та Вітаміни……………………………………………………..…...18

Казка про здоров'я………………………………………………………...20

Казка про Яблучко………………………………………………………..23

Правильне життя………………………………………………………….25

Список використаних джерел……………………………………………26

Пригода Здоров’я

Ця iсторiя вiдбулася один раз у краïнi Мойдодирії. Треба сказати, що краïна ця дивно гарна. Куди не глянеш — усюди чистота й порядок, все блищить i переливається в яскравому свiтлi. Пiдданi цього царства завжди шанобливо ставляться один одному, ходять завжди гарні, охайнi й виливають такий чудовий аромат, що навколо них дихається легко й вiльно.

А правил цiєю прекрасною краïною в тi часи цар Мойдодир. I була в нього дочка Здоров'я, що вмiла творити чудеса. Якщо комусь iз жителiв Мойдодирії було погано або смутно, то вона завжди знала, як ïм можна допомогти.

Тим часом на iншому кiнцi свiту, у краïнi короля Безладдя народилася дочка Бруд. Вона була настiльки жахливою, що всi, хто побував у цьому королiвствi, нiколи вже не хотiли вiдвiдати його знову. Адже поруч iз брудом все марнiло, сохнуло, а часом i задихалося. Дерева в цьому королiвствi стояли мляві i сухi, тут практично не бувало яскравого свiтла, i зовсiм не було чутно спiву птахiв. А запах тут був такий неприємний, що всi мрiяли скорiше втекти в краïну Мойдодирію.

I от задумав король Безладдя викрасти в царя Мойдодира його прекрасну дочку Здоров'я, щоб нiхто не говорив, як вона прекрасна, i щоб бiльше не допомагала жителям Мойдодирії, яких Безладдя жахливо боялося й ненавидiло за те, що вони були веселi й щасливi.

Один раз уночi воïни короля Безладдя викрали царiвну Здоров'я й заточили в похмуру кiмнату своєï сумовитоï краïни. Охороняли бiдну царiвну Смiття-Смiття, мадам Пил i Цвiль. Царiвна вгасала на очах, ïй ставало гiрше з кожним днем. Погано почували себе й жителi Мойдодирії. Вони сумували, плакали.

Зiбрав цар Мойдодир воïнiв i вiдправився рятувати дочку. Довго рухалися вони й нарештi досягнули мети. Кинулося вiрне вiйсько Мойдодира рятувати Здоров'я. Уперед вирвалися три богатирi — Вiник, Швабра й Ганчiрка. Швидко здолали вони Смiття-Смiття й Пил, але нiяк не могли впоратися зi цвiллю. Отут ïм на допомогу приспiв полководець Сонце зi своïми воïнами, яких називали Сонячними променями. Випарувалася Цвiль, а Смiття-Смiття й Пилу вже давно немає.

Урятували воïни Мойдодира Здоров'я, а жителi краïни короля Безладдя попросилися жити в царстві Мойдодира. Залишився король Безладдя один з дочкою Брудом. Нудно ïм було вдвох i вiд туги вони марнiли, марнiли й зовсiм зачахли.

Царiвна Здоров'я довго не могла поправитися. Але жила в Мойдодирії чудовий лiкар Гiгiєна . За допомогою своïх чудесних iнструментiв — мила, зубноï щiтки, шампуню, рушника — вона змогла вилiкувати Здоров'я. Допомогли ïй Вода й Повiтря. Ну, а розвеселив Здоров'я полководець Сонце, що розповiв, як король Безладдя ховався вiд нього.

От, мабуть, i вся iсторiя. Я думаю, усi зумiли зробити правильний висновок, i кожний сам для себе вирiшив, у якiй краïнi вiн хоче жити.

Асіят Шахмірова

Казка про те, як хлопчик Степанко здоров`я шукав

Якось влітку, батьки привезли семирічного Степанка до бабусі з дідом, що проживали у селі, на відпочинок.

Хочемо, щоб ти тут здоров`я набрався, — сказав, від’їжджаючи у місто тато. — Бо здоров’я мати – вік біди не знати.

Степанко не розумів, як саме треба набиратися того здоров`я й тільки знизав плечами.

Минали дні, хлопчик дуже весело проводив свій час. Щодня разом з новими друзями він купався в річці, в лісі збирав різноманітні ягоди та гриби, а теплими вечорами любив насамоті дивитись у небо, спостерігати за тихими зорями.

Його спокій порушив один випадок. Якось, дідусь повертаючись з поля, раптом схопився за спину й сідаючи на стілець, крекчучи промовив:

Охо-хо-хо, де ж знайти те здоров`я? – ніби сам до себе звернувся він. – Дуже важко й нерадісно без нього. Пам’ятаєш, бабуню, які ми були, коли міцне здоров’я жило з нами?

Пам’ятаю, я його дуже любила, але, очевидно, цього було замало, слід було ще й берегти, – сумно додала жінка. — Без здоров’я ніщо людині не миле.

Після цих слів бабуся, як ні в чому не бувало, запросила усіх вечеряти. Хоча на столі було усе смачнюще, Степанко їв без настрою. Йому не давали спокою бабусині слова.

Нарешті малий не втримався:

Бабуню, про кого ви з дідусем так сумно говорили?

Що ти маєш на увазі, мій хлопчику? – перепитала жінка.

Ви шкодували про «здоров`я», яке кудись поділося, – нагадав малий.

Ось що тебе непокоїть, — всміхнулася бабуся. – А я думаю, чому це наш Степанко такий невеселий? Отож, слухай. У нашому домі довго жило міцне здоров`я, разом ми були щасливі. Та мабуть, ми його не достатньо шанували, бо воно, врешті, від нас пішло.

Бабуню, якщо воно вам таке потрібне, навіщо ви його відпустили?

Уся біда в тому, онучку, що здоров`я, зазвичай, не питає, — зітхнула бабуся. – Тихо покидає нас, навіть не прощаючись. Але в кожного є своє здоров`я, й ти ще маєш достатньо часу, щоб з ним міцно потоваришувати.

Після цих слів бабуся міцно пригорнула до себе онука, поцілувала й веліла йти у ліжечко відпочивати. Та Степанкові було не до сну. Він хотів знайти втрачене здоров`я й повернути його бабусі з дідусем. «Чому здоров`я має таку цінність? Як саме йому догодити, щоб воно завжди було з нами?» — непокоїло малого.

Рано-вранці семирічний хлопчик тихенько вийшов з дому. «Я розкрию таємницю, як зберегти здоров`я й розкажу про це всім», — вирішив Степанко і рушив у дорогу.

За кілька будинків він побачив сусіда, що, з огляду на все, прокинувся з першим промінням сонця, бо вже встиг нарубати цілу хуру дров. Здивований хлопчик зупинився й аж рота розкрив від несподіванки.

Невже вам не хотілося ще поспати? – запитав малий.

— Хто рано встає, той довше проживе. Рано лягати і рано вставати — ось що робить людину багатою, розумною й здоровою, — пояснив сусід. – А ти куди, Степанко, так рано зібрався?

Йду здоров`я шукати, без нього моїй бабусі й дідусю дуже погано, — відповів хлопчик. – Може, ви бачили їхнє здоров`я, бо його слід повернути додому.

На жаль, не бачив, — зізнався чоловік. – Здоров`я таке примхливе, що за ним потрібно дуже добре дбати, увесь час годити, прислухатись. Й так усе життя, бо без здоров`я жодної справи не зробиш. Навіть у ліжку лежати без нього твердо.

«Он як усе серйозно?» — подумав про себе хлопчик й рушив далі. Раптом він побачив дуже красиву дівчину, яка біля свого будинку поливала різнобарвні квіти.

Красуня, вгледівши малого, запросила його зайти у двір. Вона налила хлопчику свіжого молока й відрізала шматок запашного хліба.

Пригощайся! – звернулася вона до малого й сіла поруч.

Степанко пив тепле молоко аж прицмокуючи від задоволення. Їсти на свіжому повітрі та ще й поряд з такою красунею, було надзвичайно приємно. Хлопчина звернув увагу на те, що господиня їла дуже повільно, ніби насолоджуючись кожним шматком.

— Хто добре жує, той довго живе, — ніби відчуваючи про що думає малий, пояснила дівчина.

А що треба робити задля того, щоб бути такою гарною, як ти? – поцікавився малий.

Було видно, що дівчині страшенно сподобалось таке запитання.

Вона зіскочила з місця й весело закружляла навколо Степанка. Потім зупинившись,сказала:

— Едина краса, яку я знаю, — це здоров’я. Ти будеш доти красивим, доки будеш здоровим!

Степанко подякував за гостинність й рушив далі. По дорозі він зустрів старого сивочолого чоловіка, з довгою й такою ж сивою бородою. Дідусь так вправно ніс два повних відра води, що хлопчик не втримався й звернувся до нього:

Ви не відчуваєте вантажу, ніби вам зовсім небагато років.

Не дивись на мої літа! — вигукнув дідусь. – Бо хто здоровий, той і молодий!

Чи не скажете, де можна віднайти здоров’я? Мені дуже-дуже воно потрібне, — поцікавився Степанко.

— Здоров’я треба шукати в природі, — порадив сивочолий чоловік. — Воно там, де чисте повітря, якісна вода й здорова їжа. А ще рух. Не давай своїм м’язам нудьгувати, займайся спортом, роби добрі справи.

Розмову сивочолого дідуся й Степанка випадково почула літня жінка. Вона дуже повільно вийшла зі свого двору й зауважила:

Дитино, здоров’я не любить надмірного гаміру, крику. Хочеш здоров`я мати, не треба нервувати. Ти завжди мусиш усі свої справи вирішувати стримано, не нервуючись. От мені вже 105 років, а я ні з ким ніколи не сварилася. Знаю точно, що здоров’я у рівновазі. Основа довголіття — це здоров’я, а основа здоров’я — спокій.

Степанко подякував за мудрі поради й рушив далі. Біля сільського магазину він зустрів давню подругу своєї бабусі й привітався з нею.

Доброго дня, Степаночку, — поздоровкалася жінка. – Ти вже стільки часу у нашому селі, а до мене досі не завітав. Ходи, я тебе пригощу.

Степанко з радістю погодився на гостини. Вдома господиня поставила на стіл багато різних страв, та найбільше різноманітних овочів.

— Хочеш бути здоровим, їж свіжі овочі, — порадила вона.

Хлопчик достаньо зголоднів, тож їв з апетитом. До того ж усе було таке смачне! Степанко помітив, що господиня з’їла зовсім не багато й закінчивши обідати лише з чемності не полишала столу.

Чому ви не їсте, адже ваші страви надзвичайні? Невже ми не повинні зараз усе це з’їсти?

Мені приємно, що я тобі догодила, — посміхнулася жінка. – Але якщо ти хочеш продовжити своє життя, вкороти свої трапези.

Степанко подякував за смачний обід й рушив далі. Проходячи повз сільський шкільний стадіон він побачив молодого хлопця, який надзвичайно легко підкидав доверху важкі гирі, наче вони повітряні кульки.

Ти такий сильний! – захоплено вигукнув малий.

Займайся спортом й ти таким станеш, — відповів спортсмен. – Починай свій день з гімнастичних вправ й ранкової пробіжки й побачиш, як швидко змінишся. Станеш міцним, прудким, а головне здоровим! Ніхто не потурбується про твоє здоров’я, крім тебе самого. Люди, які від природи немічні тілесно, завдяки вправам стають міцнішими за силачів.

Тут Степанко почув, що його гукають. Хлопчик обернувся й побачив своїх бабусю й дідуся, які хвилюючись, шукали малого по всьому селу.

Бабусю, дідусю! – крикнув Степанко й радісно побіг їм на зустріч. — Я зрозумів, що здоровим бути вигідно!

Олександра Бичковська

Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну

Десь-колись у якомусь царстві жили-були тато, мама, дівчинка Марійка та бабуся Гігієна. Тато і мама працювали в полі, а Марійка залишалася вдома з бабусею.

Вранці, коли Марійка прокидалася, бабуся говорила:

- Марійко, прибери свою постіль, зроби зарядку, вмийся холодною водою і сідай снідати.

Коли Марійка відмовлялася від манної каші або молока, хапала зі столу печиво і збиралася без сніданку бігти на вулицю, де на дівчинку вже чекали подружки, бабуся зупиняла її:

- Спочатку поїж, а потім підеш гратися, — говорила вона. — Щоб рости, необхідно їсти.

Завжди перед їжею бабуся примушувала Марійку мити руки, їжу подавала в чистому і гарному посуді. А коли Марійка поспішала, бабуся говорила:

- За столом не поспішай, від їжі, яку ковтають поспіхом, мало користі.

Марійка побоювалася бабусі і тому слухалася. Та якось під час вечері, коли Марійка розкрила цікаву книгу, бабуся заперечила;

- Марійко, не читай за столом: погано засвоюватиметься їжа.

Дівчинка кинула книгу і зіскочила зі стільця:

- Не хочу, не буду! Набридло! Житиму, як хочу! — кричала Марійка. Налила в брудну склянку молока, з'їла немите яблуко і пішла до своєї кімнати.

Вночі Марійка почула голосні крики і вереск. У спальні стрибали комашки, таргани, бактерії та віруси. Марійка злякано спитала:

- Хто ви?

До неї підійшов один із них і відповів: —Я великий король Вірус Дванадцятий!

Але він був не схожий на короля. Його корону обплутало павутиння, він весь був у сажі. З його бороди звисали макарони. А червона сорочка була заплямована варенням.

- Це добре, що ти врешті позбулася прискіпливої бабусі Гігієни. Тепер твоїми друзями будемо ми — бактерії та віруси.

Марійка відчула гострий біль у животі. Голова її пашіла і була дуже важкою.

- Бабусю, — тихо покликала Марійка. Але ніхто не відгукнувся. Тільки з темних куточків на неї повзли бактерії та віруси, а попереду був король — Вірус Дванадцятий...

Марійка занедужала. Вночі викликали «швидку допомогу». Наступного ранку дівчинка не пішла гуляти.

Вона хворіла. Лікарі за допомогою ліків боролися з бактеріями та вірусами. І коли ліки перемогли, дівчинка змогла виходити на подвір'я.

Після хвороби Марійка стала слухатися бабусю Гігієну: прибирала постіль, підтримувала чистоту в кімнаті, робила зарядку, вмивалася холодною водою, мила перед їжею руки, виконували її поради і більше не хворіла.

Ліна Коротевич, Вікторія Шахтенко

Маленька Ля та пані Застуда

Маленька Ля сьогодні застудилась. Її червоний носик ображено сопів і раз у раз солодко чмихав. Ля любила чихати, і навіть сама собі лоскотала носика, після цього носик трохи дихав. На вулиці тільки починалася весна, якраз гарна пора для застуди. Мама дозволила не йти до школи і Ля із задоволенням відсиджувалася у величезному кріслі, з якого так гарно було дивитися у вікно. Шкода, звичайно, що з температурою не вийдеш погуляти, зате можна досхочу їсти улюблені цукерки і заїдати їх найсмачнішим у світі персиковим варенням. Щоправда, доводилося ще й пити тепле молоко з пінкою та медом, а цього дівчинка не любила понад усе на світі. Проте... Мама зараз на роботі, залишила кілька пакетиків, які потрібно випити, а далі Ля сама собі господар.

На Ля була пухнаста синя піжама з надзвичайно смішною кишенею-кенгуру на животі. У цю кишеню було так зручно ховати цукерки... А на ногах у маленької хворої усміхалися рожеві шкарпетки із зеленими царівнами-жабами. Біля крісла, у якому тато полюбляв дивитися футбол, лежали улюблені книжки і стояли кілька слоїків різного варення, на тумбочці поруч лежав термометр.

- От життя, — потягнулася Ля, потираючи прозорі крильця. - Нікого нема, нікуди не треба йти! Як же я люблю хворіти!!!

- Бдзинь-бдзинь, — промовив дзвінок.

- Тут хтось прийшов.

- Але ж я нікого не чекаю, — здивувалася дівчинка.

- Нічого не знаю, там якась товстенька пані.

- Мама каже, що двері незнайомим відчиняти не можна... Як думаєш?

- А я знаю? Тобі вирішувати. Але якщо що, то я тут ні до чого.

- Ну гаразд.

Ля розправила крильця і почовгала до дверей, по дорозі, напевно, сто разів чихаючи.

- Аааачхи!

- Будь здорова, дитино.

- А ви хто?

- Я — Застуда!

- А, то от через кого я сьогодні в школу не пішла. А чому ж ви тоді бажаєте мені здоров’я?

- Ну, а як же? Я ж не можу сидіти з тобою вічно! Знаєш, скільки маленьких дітей мріють не піти до школи і так само солодко чихати собі дома?

- А тоді чому ви прийшли до мене, якщо такі зайняті?

- Я ж не можу залишити свою підопічну саму вдома. Тобі так скоро зовсім набридне хворіти. — Пані Застуда поправила дівчинці шалик на шийці, перевірила температуру, торкнувшись теплою, сухою долонею до лоба. Вона була досить огрядна, хоча й не висока на зріст.

- То ви зі мною посидите?

- Так, поки твої батьки не прийдуть.

Застуда вже зняла чоботи і пальто та зайшла до кімнати. Роздивилася уважно книжки на полиці, із задоволенням тицьнула товстеньким пальчиком у книжку про Карлсона, роздивилася кілька зошитів Ля, що лежали на столі, схвально похитала головою біля вимкненого телевізора і подивилася на слоїки з варенням.

- Неподобство! — сплеснула вона у долоні. — Як же так можна?

- Що? Що таке? — злякалася дівчинка, подумавши, що щось зробила не так. Вона завжди була дуже чемною дівчинкою і страшенно не любила, коли на неї сварилися дорослі.

- У тебе немає найкращого у світі, найсмачнішого в світі, най-най-най, — аж задихнулася вона...

- Та чого ж?!

- Чорничного варення! Без нього не видужає жоден хворий! А ще в тебе немає ні шматочка найсмачнішої у світі речі після чорничного варення — справжнього торта!!!

- І що з того? — не могла второпати Ля.

- Як що? Як що? Ти ніколи не вилікуєшся, якщо не скуштуєш хоча б малесенький шматочок тортика! А чорничне варення? Про що думають батьки? Не залишити дівчинці чорничного варення. Так, зажди хвилинку!

У Ля аж засвербіли крильця від цікавості. Куди це телефонує товстенька пані? Пані Застуда на вигляд була така ж, як і бабуся Ля, у такій же теплій спідниці та кольоровому в'язаному светрі, точнісінько, як у самої Ля.

Пані Застуда щось стурбовано шепотіла в трубку.

Та скільки Ля не дослухалася, не могла почути, про що ж розмова.

- Дзинь, дзинь, - знову пролунав голос дзвінка.

- Хто там ще?

- Відчиняй, відчиняй, дитинко, то мій онучок, Чих. — І правда, за дверима стояв маленький хлопчик у картатій куртці і короткуватих джинсах — точнісінько, як Ре, — однокласник Ля, найбільший хуліган і найкращий друг.

Я тут от приніс, бабуся просила, — буркнув він, простягнув пакет і тільки його й бачили. Аж підошви зарябіли так біг!

- Агов, а, може, зайдеш, чаю поп'єш? — гукнула Ля хлопцеві. Він на мить зупинився.

- Якось іншим разом. Не до тебе зараз, розумієш. Так багато ще здорових школярів. Така купа справ! Та й самому ще уроки треба робити, бо ще перепаде на горіхи!

Ля зачинила двері, пані Застуди ніде не було, тільки з кухні долинало брязчання і тихий спів.

Напевно, давно Чарівне Місто не чуло таких ароматів, як цього дня. Маленька Ля та пані Застуда спекли величезний торт, ним, напевно, можна було б нагодувати усіх застуджених дітей Весняної вулиці. Найніжніший крем із маленькими ягідками чорниці, солодкі коржі з маком, багато-пребагато шоколаду зверху — це було так смачно, аж на очі наверталися сльози. Ля запропонувала пані Застуді чаю, а та розповіла їй, що той Карлсон, про якого книжку написали, насправді, її двоюрідний дядько, веселий і предобрий чоловік, тільки дивак, повіявся десь та й оселився собі на даху. Ще пані Застуда розповіла, що на сусідній вулиці живе хлопчик, у якого зовсім-зовсім немає варення, тому він довго хворітиме і це не принесе йому радості.

- То нехай візьме у мене. Он його скільки!!! Це і мама готувала і обидві бабусі, а ще хрещена... От.

- Ти добра дівчинка, Ля. То, може, йому захопити і шматочок торта?

- Так, так, звичайно, — хоч торт і був дуже смачний, але хворого хлопчика було так шкода. — Беріть.

Ля сама відрізала добру половину смаколинки. Нехай швидше видужує. Пані Застуда подивилася на годинник і почала збиратися — скоро прийдуть батьки Ля, тож дівчинка вже не сидітиме наодинці.

- Ну, прощавай, Ля!

- До побачення, пані Застудо.

- Сподіваюся, ми не скоро знову зустрінемось, бережи себе.

Ля зачинила двері і всілася в крісло. За вікном вже починався весняний вечір. В цю пору він рано наступає. Сутеніло. Від найсмачнішого у світі тортика та чорничного варення дівчинка перестала чихати, а носик - ображатися на нежить.

- Дзинь, дзинь, прийшли батьки, — повідомив дзвінок.

- А у мене була сьогодні пані Застуда, — сказала батькам Ля.

- Так, так, — це ми у неї попросили, щоб ти не сиділа сама.

О, справжній домашній торт!!! Скільки ж років минуло з тих пір як ми їли такий торт???

Юлія Смаль

Вірус та Вітаміни

Закінчувалася осіння пора. Ставало дедалі холодніше. Майже кожного дня йшли дощі. Всюди були калюжі, а волога – це гарне середовище для розвитку хвороботворних бактерій.

В цей день погода була такою ж. Люди бігли вулицями, ховаючись під парасольками від великих холодних крапель осіннього дощу. Серед цього натовпу блукав неприємний хлопчина – горбатий, тонкогубий, з кривим носом. Звали його Вірус. Він був самотній та злий на всіх оточуючих. Його не залишала думка про те, до чийого б організму потрапити та підживитися, от тоді б йому стало добре! Вірус не став довго чекати і забрався до організму першого ліпшого перехожого.

Це була маленька дівчинка Софійка, яку мама вела до дитячого садочку.

Ввечері матуся Софійки, помітивши, що донечка захворіла на застуду, дала їй пігулки та вітаміни, необхідні для одужання. Дібравшись до шлунку, пігулки розчинились. Всі корисні речовини потрапили у кров та розійшлись по всьому організму маленької Софійки, де насолоджувався життям Вірус.

Хто це тут бешкетує? – запитав Вітамін С.

Це ти, Вірус?

Забирайся звідси, – закричав Вірус, – ти завжди мене переслідуєш!

Вітамін С розсердився та голосно промовив:

Моя місія – захищати від тебе людей, бо ж ти тільки шкодиш їм!

Ха-ха-ха! Тобі не вдасться мене побороти! – насміхаючись, промовив Вірус.

Тоді Вітамін С розгнівався ще дужче і покликав на допомогу своїх братів: Вітаміна А, Вітаміна В, Вітаміна D, Вітаміна Е. Вони об’єднали свої сили та вигнали злого Віруса з організму Софійки.

Невдовзі настала зима, і вірусні хвороби вже не лякали дівчинку, тому що її організм захищало велике військо Вітамінів.

Євгенія Качіна

Казка про здоров'я

Знайомтесь з казочкою, діти,

Як здоров'я берегти й цінити.

Збирайте друзів всіх своїх,

Та прислухайтесь до порад моїх.

Жив на світі хлопчик Дмитрик

Він здоров’я не беріг.

Кожен день – для організму виклик,

І здоровим бути він не зміг.

Став із кожним днем марніти,

Важко стало аж ходити.

Бо здоров’ячко його

Утекло, не винесло всього.

І вирішив тоді Дмитро,

Щоб здоров’я знов прийшло,

Треба йти його шукати

Лісами та полями поблукати.

Вирушив хлопчина в путь:

День іде, і ніч, навколо ждуть!

Тут з землі Старий з’явився

Пильно він на хлопця подивився.

- Що шукаєш, хлопчику, вночі?

- Хочу від здоров’ячка ключі.

Я здоров’я свого не беріг

І тепер шукаю, не знайду доріг.

- Дмитрику, послухай ти мене

І здоров’я ти знайдеш своє.

Перешкоди всі якщо ти подолаєш

Знову враз здоров’ячко придбаєш.

І пішов наш Дмитрик уперед

Перед ним - широкий степ.

Сонечко у небі сяє

Дмитрик засмагає.

А Старий собі сміється,

Бо здоров’я додається…

На шляху зустрілась річка.

В ній чистесенька водичка.

Хлопчик в річечку пірнув,

І про лінь свою забув.

Вода здоров’я додала.

Головою й тут Старий хита…

Відчув хлопчина в собі сили,

Побіг дорогою щосили.

Всі м’язи швидко розім’яв

І здоров’я знов додав.

А Старенький все сміється,

Бо хлопчина не здається.

Раптом Дмитрик бачить, перед ним

Хлопчаки зібрались і пускають дим.

Вирішили, що дорослі вже вони

І цигарки палять малюки.

Наш Дмитро порадив хлопчикам отим

Що палить шкідливо, що отруйний дим.

Вони вмить цигарки покидали,

Дмитрику спасибі всі сказали.

Повернувся наш герой додому

Зрозумів – не відчуває втому.

Швидко мамі став допомагати:

Наносив води, помив підлогу,

вчасно спати став лягати.

Вранці став робити він зарядку,

Висадив всі овочі на грядку.

Їсть тепер корисні страви.

В школі добре вчиться і не ловить ґави.

Друзям всім своїм допомагає.

Мама з ним проблем не має.

Береже природу і цінує час.

І бадьорим хлопчик став наш враз.

Тут Старий з’явився знов:

- Дмитрику, ти впорався із всім і будь здоров!

Міцно же тримай здоров’я, друже,

І воно до тебе буде не байдуже!

Лариса Савчук

Казка про Яблучко

Яскравий сонячний промінчик освітив зелене листя молодої Яблуньки. Від яскравого світла Яблунька помружила очі, позіхнула і нарешті прокинулась, потягнувшись своїми гнучким гарним гіллям до сонечка.

Сьогодні був незвичайний, майже казковий день – День Народження малесенького Яблучка. Воно визирнуло з-за листочка і його побачив світ! Яблучко було з червоненьким боком, яскраво-зелененьким листочком на голівці, а в середині в нього зріли здорові міцні кісточки.

Яблучко відкрило очі, огляділось і побачило навкруги безліч всього цікавого. На гілках його Мами-Яблуньки висіло багато різних яблучок, які, між тим, дуже різнились між собою. Одні вражали своєю красою та розмаїттям: були великими й маленькими, соковитими, різнокольоровими; а інші – безбарвні, іноді навіть чорні, зів’ялі, непринадні.

Яскраві здорові яблучка раділи життю, співали пісеньок сидячи на своїх гілочках, танцювали, жваво підстрибуючи серед яскравого зеленого листя. А інші, безбарвні, самотньо висіли поодаль, а іноді, зриваючись з гілля, падали у траву і назавжди в ній губились.

Маленьке Яблучко дуже здивувалось тому, що побачило. Воно вирішило запитати у Мами-Яблуньки, чому все так, чому всі яблучка такі різні:

- Матусю, матусю, скажи-но мені! Я роздивлялось світ, роздивлялось своїх братів та сестер. Чому дехто з них має такий тьмяний колір, хоч більшість – яскраві та веселі?

Мама-Яблунька пригорнула малюка до себе і почала розповідати:

- Малюк, ти повинен знати, що у житті кожного яблучка є місце небезпеці.

Адже поруч з нами живе Банда Маленьких Хробачків… Вони галасують з ранку до темної ніченьки, сваряться, глузують один з одного, а також чіпляються до яблучок, до твоїх братів та сестер.

- А як це... чіпляються? – здивувалось Яблучко.

- Вони обіцяють веселе та щасливе життя, підбурюють до різних недобрих вчинків… І ті, хто погоджуються товаришувати з ними, назавжди можуть втратити свою молодість, здоров’я та красу.

Маленьке Яблучко мовчки слухало маму, адже йому зовсім не хотілось втратити свої яскраві кольори та впасти у темну траву.

- Тільки розумні та впевнені яблучка можуть побороти Банду Маленьких Хробачків та не пустити їх у своє життя.

- Все у твоїх руках, Малюк, - закінчила свою розповідь Мама-Яблунька.

Ольга Долгіх, Тетяна Сальникова

Правильне життя

У якомусь-то краї, а в якому – не пам’ятаю, жила собі Квіточка. В неї було гарне вбрання, яке складалось із семи пелюсток, сім пелюстків – сім кольорів. Ось одного чудового ранку, коли наша Квіточка ще спала, до неї завітала тітонька Лінь. Вона була така приємна, ввічлива, улеслива. Вона загортала Квіточку-семицвіточку в ковдру і шептала їй на вушко: «Люба, спи, ну навіщо тобі вставати так рано, робити якусь ранкову зарядку, вмиватись, чистити зуби? Ну кому це потрібно?! Не вставай, поспи ще трошки, поспи…»

І Квіточка-семицвіточка, піддавшись доводам Ліні, повернулась на іншій бік і заснула. А прокинувшись, навіть не помітила збляклої пелюстки у своєму вбранні. Вставши, Квіточка-семицвіточка вирішила приготувати собі сніданок, а тітонька Лінь тут як тут: „Покинь ти це дурне діло, стільки часу втрачати, з’їси бутерброд та й по годі потому!». Квіточка так і зробила, але знову не помітила, як ще одна пелюстка втратила своє яскраве забарвлення. І ось стала наша Квіточка товаришувати з тітонькою Лінню: рано не встає, зарядку не робить, не вмивається, зуби не чистить, дім не прибирає. А посуду в неї брудного назбиралось, у-у-у-у...

Одного дня, коли все на сонці вигравало і виблискувало чудовими барвами, наша брудна, невмивана, голодна та похмура Квіточка-семицвіточка пішла на прогулянку. І що б Ви думали, зустріла свою давню знайому, таку ж Квіточку, а та прекрасно виглядає, така гарна, чистенька. Подивилась на себе наша Квіточка-семицвіточка і соромно їй стало – брудна, пелюстки зім’яті, колір втратили, не блищать.

- „Ну ні, - подумала Квіточка, - так більше не буде: вижену Лінь зі свого дому і почну правильне життя!”

- А Ви думаєте правильно - це як?

Олена Михайленко

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Всеукраїнська газета для вчителів початкових класів зі сценаріями уроків із усіх предметів «Початкова освіта». -2014. - № 12 (732). –

С. 7-8.

  1. Збірка казок та оповідань до Програми занять з профілактики ВІЛ/СНІДу та ризикової поведінки серед вихованців притулків для неповнолітніх у регіонах України / Виноградова О.А., Журавель Т.В., Лозован О.М. За заг. ред. Т. В. Журавель; – К.: "Версо-04", 2005. – 75 с.

  2. Наш град за 2014 рік [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://www.nashgrad.in.ua/?p=92

  3. КГБ: Казки зі школи: Пригоди Здоров’я [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/kazki_zi_shkoli_prigoda_zdorovja.dhtml

  4. Сайт портфоліо Савчук Лариси Олексіївни: Моя поетична творчість [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://sav4uk.at.ua/blog/kazka_kazka_pro_zdorov_39_ja/2013-11-16-3

25

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Основи фінансової грамотності»
Часнікова Олена Володимирівна
72 години
790 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.