Ось короткий огляд презентації «Справа про Прислівник: Майстер Маскування»:
Досьє підозрюваного (Загальна характеристика): Прислівник — це незмінна самостійна частина мови (не має закінчень, роду чи числа), яка називає ознаку дії, стану чи іншої ознаки, відповідає на питання як? де? коли? та найчастіше виступає в ролі обставини.
Анатомія перевтілення (Творення): Більшість прислівників є похідними від інших частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників), які у процесі еволюції поєдналися з префіксами та суфіксами. Зокрема, прислівники, утворені від прикметників, зберігають кількість «н» (наприклад, шалений — шалено, нездоланний — нездоланно).
Операція «Двійники» та «Метод вставного слова»: Матеріал навчає відрізняти прислівники-шпигуни (які пишуться разом, наприклад вгору, бо означають абстрактний напрямок і не допускають розриву) від невинних іменників із прийменниками (які пишуться окремо, наприклад в гору, оскільки між ними можна вставити означення — у [високу] гору).
Правила написання (Разом, окремо та через дефіс):
Через дефіс: з префіксом по- та суфіксами -ому, -єму, -и, з порядковими числівниками (по-перше), а також при повторенні слів (ледве-ледве) чи з частками будь-, -небудь, казна-.
Разом: похідні від іменників, числівників і займенників з префіксами/суфіксами (вгору, вдвоє, нащо).
Окремо (Зона відчуження): прислівникові сполуки, де іменник зберіг своє значення (уві сні, на жаль), або повторення однакових слів із прийменником (рік у рік).
Особливості правопису та наголоси: Розглядається правило вибору кінцевих літер «и» чи «і» після літер г, к, х та шиплячих, а також роль наголосу, який часто допомагає змінити значення та відрізнити прислівник від інших частин мови (наприклад, навіки проти на віки).
