і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

Творчі доробки учнів

  • 10.08.2018
  • Українська мова
  • 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Конспект
  • 367
  • 0
  • 0
Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

З родини йде життя людини

( Всеукраїнський конкурс учнівської творчості «Об’єднаймося ж , брати мої»)

Творча робота

учениці 10 класу

Сідельнікової Аліни Вікторівни

(член літературної студії «Надія»)

Керівник студії:

Рябуха Любов Віталіївна

З давніх- давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю і рід, як на святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок батьків. Історія нашої родини, як і всієї України, зіткана зі світла й темряви, радості й печалі. Наш рід – це проста, звичайна сільська родина, котра працює на землі, де споконвіку шанували працю і хліб на столі. Та особливе місце в нашій родині відведене книзі.

Сімейна бібліотека є майже в кожній родині, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєї бабусі є багато книжок,які вона передасть у спадок мені, щоб я знала, якими були мої предки, чим вони цікавилися, що читали. Бабуся так і говорить: «Тепер тобі, онучко, дбати про нашу святиню».

У кожної родини серед великої кількості книг є своя святиня, свій оберіг, який шанують і передають з покоління в покоління, і шана ця йде від усього роду. В моїй сімї такою історичною цінністю є «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка. Своїм виходом у світ, а це 1937 рік, закарбував історію мого роду. Ця святиня дісталася нашій сім’ї від моєї прапрабабусі Васільченко Оляни.

Прожила вона 93 роки і все життя книга видатного поета була в пошані її родини. «Кобзар» велично стояв на деревяній поличці, прикрашений вишиваними рушниками, поряд зі святими іконами. У своїх дітей і онуків бабуся Оляна виховувала шану і гордість щодо книги Шевченка, бо вважала її безцінним надбанням нашого народу, а самого поета – провідником нашого народу і найсильнішим виявом справжніх патріотичних почуттів. Зі спогадів моєї бабусі Раїси, прапрабабуся Оляна кожного вечора читала поезії Тараса Шевченка. Багато цікавого і про життєвий шлях поета передала бабуся своїм наступникам, виховуючи їх у дусі патріотизму й любові до рідної Батьківщини. А Шевченків « Заповіт» знав напамять чи не кожен із членів родини. «Кобзар» і «Біблія» читалися щовечора.

Цю традицію продовжує тепер моя бабуся Раїса. Ще змалку вона навчила мене читати і писати, з нею я вивчила напамять «Буквар», і саме тоді мені з її уст відкрилося Шевченкове слово. До цього я бачила у бабусиній кімнаті стареньку товстеньку книжку з коричневою обкладинкою, де було зображено золотою блискучою фарбою портрет незнайомого мені чоловіка. Запам’яталися бабусині слова: «Сучасний як ніколи».

Як пізніше я дізналася, це був великий український геній, патріот, відомий поет і художник, чия слава близько двохсот років залишається нетлінною і пам’ять про якого живе в душах всього українського народу, - Тарас Григорович Шевченко.

Сьогодні я десятикласниця. Для мене бабуся Раїса – подруга, наставниця. Відверті розмови з рідною людиною надихають мене на думку про краще майбутнє, але інколи охопить душу така печаль і запитую у бабусі: « А хто винен?». На що бабуся відповідає: «Почитаймо «Кобзаря»».

Читаймо, читаймо, друзі, Шевченка! І здригнемося від сорому. «Люде, люде! За шмат гнилої ковбаси У вас хоч матір попроси, то оддасте», «Ми в раї пекло розвели», «А Бог куняє», а ми мріємо «Якби з ким сісти хліба зїсти». А ось рядки і на « аграрну « тему: «Село неначе погоріло, неначе люде подуріли…» Мені гірко чути, коли кажуть, що в Україні «національна їдея не спрацьовує». То чому ж у Польщі, бач, спрацьовує, а в нас ні. Таки нам треба «діждатись Вашингтона З новим і праведним законом», щоб той навчив нас «Почому хліб і сіль почім».

Я переконана, що кожне покоління сприймає Тараса Шевченка по-своєму. Кожен, хто має здатність мислити, не може не відчути сили Тарасового слова .

З роками, все більше й більше дізнаючись про поета нового, і вивчаючи його твори, я дивуюся йому і його долі, і все більше поважаю цю величну постать та пишаюся своїм співвітчизником, чиє життя було покладене на боротьбу за визволення українського народу.

Поезія Шевченка запала мені до душі, бо вся вона пронизана справжніми почуттями. В ній я відчуваю і біль, і розпач, і піднесення, і патріотизм, і жаль, і благання про краще майбутнє, і любов… Творчість Тараса Шевченка викликала у мене ще більше захоплення і любов до рідної землі, до свого роду, до України.

Його доля й досі дивує мене. Він не жалів ні про що і не озирався, але скільки в його рядках туги від усвідомлення того, що доля так жорстоко обділила його сімейним щастям! Крізь призму власної долі, крізь біль зраненого серця пропустив він свою поезію.

На мою думку, Тарас Шевченко – один із найсильніших людей, яких світ заслужено називає видатними. Я захоплююсь його незламною волею, рішучістю,сміливістю,невмирущим патріотизмом та любов’ю до Батьківщини, невмирущою надією та вірою в краще майбуття. Саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас.

Прапрабабуся Оляна завжди говорила, що людина приходить у світ один раз і повинна залишити про себе добрий слід на землі. Ці слова мені завжди нагадує бабуся Раїса. Тож тепер я знаю, чому «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка у великій пошані нашої родини.

Присвята Великому Кобзареві

Ось і хати вже далеченько,

Сонце ще доволі височенько,

Вітряки розіпяті стоять,

Це малий Григорія Шевченка

За селом пасе чужих ягнят

Енгельгардт зібрався у дорогу,

Козачок хапається, спішить.

Їдь, Тарасе, та спіши повільно-

В чужій хаті свічка догорить.

А у Петербурзі місяць вповні,

Статуї біліють крізь туман.

Цар тут на «отеческім» престолі,

А у тебе торба і талан.

То це ж він пошле карати

І звелить до скелі прикувати.

Прикували? – Не силкуйтесь, пізно!

То раніш він пас чужих ягнят.

А тепер вогнем взялося слово,

І пече, і плаче, і горить.

І спішить до рідного порога,

Щоб сокиру правдою сталить,

І щоб волю й незалежність вже збудить!

Щоб цвіло моє рідне село,

Щоб ніколи вже більш не мело,

Щоб доньки й сини процвітали,

Щоб Україна і народ з правдою жили!

Передзвін душ…

Всеукраїнський конкурс учнівської творчості

«Стежками Каменяра» у номінації «Література»

Творча робота

учениці 10 класу

Остряниці Катерини Миколаївни

Учитель: Рябуха Любов Віталіївна

Передзвін душ…

Книги – морська глибина: хто

в них пірне аж до дна, той, хоч

і труду мав досить, дивнії

перли виносить.

І. Франко

Згадую 2015 рік, коли стала переможцем першого, другого та третього турів Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України – 2015» серед учнів 7 класів Запорізької області. За любов до книги отримала нагороду – поїздка до м. Львова на Форум книговидавців. Це дійство – неймовірне свято, Свято книги, що відкриває Світ. Там отримали побажання від заступника головного редактора «Видавництва Старого Лева»: «Щоб були здорові та веселі, щоб часто зазирали до книг, щоб книги стали найкращими друзями та завжди були поряд». І.Франко теж часто любив повторювати слова німецького письменника і мистецтвознавця Лессінга: «Нехай нас менше хвалять, а більше читають».

Читати полюбляю з дитинства. Скільки себе памятаю, то завжди поруч – книга. Улюблені вірші – це мої найвірніші друзі, що завжди вчасно приходять на допомогу, коли смуток і журба знахабніло заповзають у серце, душу. Та разом з цим – це крила моєї радості, коли маю бажання помріяти. Мені подобаються твори багатьох українських поетів, але найбільше люблю читати вірші Т. Шевченка, І. Франка, Ліни Костенко.

Найбільшою пошаною для письменника є те, коли думки, якими він жив, діла, за які він боровся, стають всенародним надбанням. Ось тому поетичні твори Т. Шевченка та І. Франка займають особливе місце в моєму житті, бо знаю їх багато напам’ять і часто на самоті з насолодою їх декламую, іноді вслухаючись у їх ритм, мелодію. І найдивніше те, що кожного разу відчуваю, що стаю духовно багатшою, звільняюсь від якогось невиразного тягаря, від чогось, що було зайвим у моєму житті, у моїх помислах.

Ствердно говорю генію: так! І. Франко – геніальний поет. Саме як поета я бачу його поряд з найвидатнішими світовими майстрами поетичного слова.

Поезії великого Каменяра справляють на мене велике враження. Я забуваю про все, коли перегортаю збірки його творів. Мені здається, що я не просто читаю його вірші, а слухаю розповідь титана про недолю нашого народу, чую його громові заклики, бачу серце, сповнене безмежної любові до всіх скривджених, віри і надії на краще майбутнє.

Читаючи вірші І. Франка, я не один раз знаходила у них відповіді на питання, які турбували мене. Особливе захоплення викликає збірка «З вершин і низин», в яку поет вклав весь жар свого серця, усю свою пристрасну любов до рідного народу. Ідейне багатство збірки відбиває духовне багатство нашого народу, який устами І. Франка сказав про себе вагоме слово: і про горе-біду, і про гнів-клекіт, і про надію-сподівання.

На сторінках збірки ніби сам народ заговорив про своє нестерпне життя, розкрив схованки своєї невичерпної сили й енергії, сміливо став на боротьбу з гнобительським ладом, сповнений віри у неминучу перемогу над ворогом.

Головний герой лірики І. Франка – незламний борець. Згадаймо його вірші «Каменярі», «Гімн», «Гримить!». Особливо захоплюють своєю могутньою силою рядки з його «Каменярів»:

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай прокляті ми і світом позабуті!

Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі;

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Переконана, що девізом цих борців , яких вивів І. Франко у поезії, як і самого поета, були знамениті рядки з його вірша: «Лиш боротись – значить жить…»

Навчаюся у десятому класі. До цього я знала І. Франка як автора революційних віршів. І яке моє було здивування, коли я дізналася, що славетний автор також майстер інтимної лірики. Мені дуже подобаються ті вірші зі збірки «Зів’яле листя», в яких поет висловлює свої найніжніші почуття. Збірка вразила мене великою внутрішньою силою ліричного чуття, багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій.

Найулюбленішим віршем із цієї збірки для мене є «Чого являєшся мені у сні?» - перлина не лише української, а й світової інтимної лірики. Поет висловлює найглибші, найщиріші почуття закоханого, почуття, які завжди є святою таємницею двох. Геній поета підняв на хвилинку завісу над цією таїною. Я перейнялася цією сповіддю серця з належною повагою до особистого найглибшого почуття людини. Ліричний герой з сумом запитує свою долю, чого ввижається йому уві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов’ю серце. Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Рядки цієї поезії, цієї сердечної сповіді Франкової душі кожен раз зачаровують і хвилюють мене.

Як тонко, як поетично і ніжно оспівує поет красу коханої дівчини, невгасиму любов до неї:

Я понесу тебе в душі на дні

Облиту чаром ніжності й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні…

Отже, що для мене читання поезії І. Я. Франка? Читання поезії Каменяра – це завжди насолода, це урочисто-святковий настрій, це хвилини духовного зростання, самовдосконалення, прилучення до чарівної краси, до всемогутньої поезії, яка виховує в нас палку любов до рідного краю, повагу до інших народів, допомагає нам жити, боротись, творити добро і красу, наближати щасливе майбутнє людства.

Це передзвін душ: Франкової і моєї…

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Учнівська творчість
  • 10.08.2018
  • Українська мова
  • 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Конспект
  • 367
  • 0
  • 0

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Воркшоп як інноваційна освітня технологія»
Швень Ярослава Леонідівна
36 години
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти