Церква на українських землях в другій половині 14 – на початку 15 століття

Церковне життя на українських землях в другій половині XIV – на початку XV ст. відзначається складністю адекватного сприйняття для уявлення сучасних істориків. Оскільки це був час значних перемін, які в майбутньому відкрили дорогу до укладення уній про «об’єднання» двох церков, які після 1054 року розділилися. Цьому періоду присвячена велика кількість літератури й відповідно – така ж наукова дискусія про роль і місце захоплених Руських земель Поляками й Литовцями у формуванні цього зв’язку між Західним і Східним християнством. (Наприклад, дискусія між Оскаром Халецьким (Oskar Halecki) і Адольфом Циглером (Ziegler Adolf) про значення польського духовенства у питанні запровадження церковної унії на Руських землях)[1]. За словами Бориса Николаевича Флория «Єто было время когда границы двух конфессий в этом регионе наложились друг на друга»[2], причому з верху були католики, які після численних хрестових походів – показали свою агресивність стосовно іновірців (або точніше кажучи про русинів в уявленні догматичних латинян – схизматів). Тому не дивним виглядають наступні історичні події, які крок за кроком привели до де-юре Флорентійської унії 1439 року і значно пізніше до де-факто Берестейської унії 1596 року, які безпосередньо пов’язані з тогочасним життям української церкви.