Традиції козацької педагогіки

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ТРАДИЦІЇ КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ

Здобуття Україною незалежності сприяло розвитку козацького руху, який підтримують нащадки козацьких родів, окремі громадяни, які вважають себе козаками, та козацькі організації, що відстоюють національну козацьку ідею, захищають політичні, економічні, культурні та історичні надбання українського народу, беруть участь у забезпеченні духовного розвитку, зміцненні фізичного здоров'я та підвищенні моральних якостей українського суспільства, використовуючи набутки багатьох поколінь своїх попередників.

Починаючи з XVI століття козацтво посідало значне місце у суспільно-політичному житті українського народу. Про це свідчать насамперед історичні події XVI-XVIII століть, апогеєм яких стала Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Багатовікова історія Українського козацтва переконливо довела силу його традицій.

Сміливі й волелюбні козаки стали гордістю України. Не випадково всі відомі повстання проти соціальної несправедливості пов’язані саме з козацтвом, яке стало захисником і оборонцем усього народу.

Більшість їхнього часу минала в походах і боях. Тому воєнне мистецтво козаків завжди було на високому рівні. Багато іноземців залишили свої спогади про ратне мистецтво запорожців. Є там чимало схвильованих слів і про козацьких гармашів, що дивували влучністю пострілів, і про інженерів-фортифікаторів, які значно випередили свій час у будівництві оборонних споруд, і про мореплавців, котрі на своїх легких човнах, званих чайками, добиралися до берегів Туреччини, вступали в бій з великими галерами і брали їх на абордаж…

Окрім блискучої виучки, їхніми постійними супутниками на ратних дорогах були дотепні вигадки.

У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизано все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький писав: «З природних якостей, властивих справжньому українцеві, запорожці відзначались умінням майстерно розповідати, вміли підмічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого не образливому тоні. Звичаї запорожців дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі й переважно схожі на глузування».

Кращі риси народної педагогіки було втілено у козацькій педагогіці, яка формувала у підростаючих поколінь синівську вірність рідній землі, духовність, героїко-патріотичні традиції козацької державності, пріоритет високих лицарських якостей, пошани до старших.

Головним завданням козацької педагогіки була підготовка фізично загартованих, мужніх воїнів, захисників рідного краю від чужоземного поневолення. Вільна, незламна людина була ідеалом козацької педагогіки.

Одним з різновидів полкових шкіл були навчальні заклади (приблизно 60), що діяли на території Запорозької Січі (1553—1775). Тут козацькі діти навчалися грамоти, лічби, закону Божого, музики і співу. Крім того, на Січі існували три спеціальні школи — полкової музики, музики і церковного співу та школа підготовки юнаків для військової служби. Школою підвищеного типу була Головна січова школа.

У повісті «Тарас Бульба» М. Гоголь дає повну картину традиційної козацької освіти того часу. Додому, в садибу запорозького полковника Тараса Бульби повертаються з Києво-Могилянської академії (колегії) після тривалого навчання його сини, що набули вищу освіту, але батько негайно відправляє їх в козацьку науку, на Січ.

У козацьких реєстрах, починаючи з XVI століття, трапляються записи, в яких, крім прізвища та роду занять козака, є слово «бакалавр». Не виключено, що деякі козаки набували освіту в західноєвропейських навчальних закладах, після закінчення яких отримували вчений ступінь бакалавра.

Гетьман Запорозького війська Петро Конашевич-Сагайдачний, вихованець Острозької колегії, який разом з усім військом Запорозьким вступив до Київського братства (1620), приділяв значну увагу розвиткові Київської братської школи та Києво-Братського училищного монастиря. Помираючи, він відписав своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам.

Існували міцні зв’язки козацтва з духовенством, особливо в часи Гетьманщини, що зумовило відкриття перших українських академій.

Козацька педагогіка — феноменальне явище і складова української етнопедагогіки: в усній формі вона зберегла, передаючи з покоління до покоління найкращі духовні цінності народу, досвід виховання, формування і навчання особистості. Так виникли неписані закони кодексу лицарської честі, що передбачали:

любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини-України;

готовність захищати слабших, молодших, зокрема дітей;

шляхетне ставлення до дівчини, Жінки, бабусі;

непохитна відданість ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьовитість тощо);

відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти інші чесноти.

Козацька педагогіка як невід'ємна складова української етнопедагогіки акумулювала в собі вироблені віками та апробовані часом традиції фізичного виховання молоді.

Система освіти і виховання у школах Запорозької Січі (козацькі, січові, полкові, паланкові, парафіяльні та інші школи) передбачала формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме:

готовності боротися до загину за волю, честь і славу України;

нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів;

ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд-завойовників;

здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі;

героїзм, подвижництво у праці та в бою в ім'я свободи і незалежності України.

У козацькому середовищі виникло, закріпилося, а потім і поширилося в слов'янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на тіловиховання, самовдосконалення особистості. Це перш за все система фізичного виховання і військового вишколу учнів різних типів шкіл (володіння луком, списом, шаблею і арканом, майстерність їзди на бойовому коні, управління і догляд за ним тощо).

Система ведення наступальних і захисних боїв з позиції духовності, створення «кругової неприступної оборони» (між іншим, і свої військові табори вони зводили за такими ж принципами), системи козацького єдиноборства: все підпорядковувалося основній меті — вихованню незборимого воїна-захисника, богатиря, красивого тілом і духом, інтелектуально багатого.

Козацька служба вимагала високого рівня духовності й загартованості, витривалості до голоду і спеки, дощу і снігу, до відсутності харчів і питної води, що зумовлювало побудову єдиноборств у поєднанні з високим рівнем моральності, лицарської честі.

Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахідливість, точність. Традиційними були змагання на конях (перегони та ін.).

А в непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров'я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслування.

Найбільш відповідальним випробуванням для молоді було подолання дніпровських порогів, і тільки тоді вони отримували звання «істинного запорозького козака».

Серед запорозьких козаків значного поширення набули різноманітні системи єдиноборств. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак, що формує інтелектуальне, духовне, фізичне та естетичне багатство юності.

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (у такому разі больові удари противника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні й східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тибетських ченців катода і «школі залізної сорочки» в кунг-фу та карате.

Отже, високий рівень розвитку психофізичної і духовної культури козацтва, досягнення української етнопедагогіки з питань тіловиховання молоді, інтелектуального розвитку визнані й апробовані у світі, мають природне право на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності сучасної молоді. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на високому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного розвитку молоді в процесі відновлення національної системи освіти.

Найголовнішими вимогами до такої діяльності можуть бути відомі козацькі заповіді:

не шкодь своїми діями іншим;

візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, загартує волю, збудить думку, уяву, сформує почуття і переконання;

без потреби не зазіхай на сусідські звички, не переймай чужих молитов, а бери лише те, що продовжить життя, зробить його незборимим, загартованим, помножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні.

Ці та інші настанови тяжіють за своєю сутністю до Заповідей Господніх.

Відомо, що запорожці були глибоко віруючими людьми, і відсіч усім ворогам давали за заповідями Божими.

Виховання в козацьких школах і літніх юнацьких таборах проводилося у ході різноманітних ігор, засобами спортивних, рухливих ігор, розваг та змагань, що гартували волю і характер юних, розвивали духовність і інтелект, множили витримку, наполегливість, уміння доводити справу до кінця, до перемоги. Спортивно-фізичні ігри прямо та опосередковано впливали на формування інтелектуального рівня юного українця, на розумовий і фізичний розвиток особистості.

В умовах боротьби за збереження українського етносу і виживання в екстремальних обставинах козаки гартували своє тіло і дух, доводячи особистість майже до ідеальності.

Козацтво — високоінтелектуальний і суспільнотворчий унікум державотворення, громадського дива Європи, в якому кожен козак — це мудрець.

У Запорозькій Січі, як і у Стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Фізично недосконала людина відчувала свою нерівність і тому щиро прагнула підвищити свій фізичний вишкіл. Як свідчать літописи, слабку людину січове товариство ніколи не обирало в старшини.

Могутнім вождем був Іван Підкова, гетьман низових козаків, який був такої міцної породи, що гнув підкови. Ось чому за ним закріпилося прізвисько «Підкова».

Добре розвиненими фізично були Б. Хмельницький, П. Сагайдачний, І. Богун, І. Свірчевський та ін. А про гетьмана Мазепу французький дипломат Жан Балюз писав: «Тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий».

Напевно, не випадково усі воїни, національні герої, як правило — богатирі. Залишилися численні легендарні перекази про козаків-характерників, яких не брали ні ворожа куля, ні шаблюка бусурмана. А деякі з цих легенд-переказів надлюдські властивості приписували конкретним історичним особам, як, наприклад, Іванові Дмитровичу Сірку (1605—1680), який за народним поголосом міг ловити кулю на ходу й назад кидати її в дуло пістоля того, хто стріляв...

Населення України проводило виховання підростаючого покоління на прикладах визначних козаків, козацьких традиціях і законах, тому вся педагогіка носила назву козацької, її дійовими засобами ставали народні козацькі думи й історичні пісні, легенди і народні перекази, сміховини та величезна кількість влучних афористичних творів, які потім одержать назву приказок та прислів'їв.

Все це яскраво видно і на прикладі життя та боротьби славетного все того ж І.Д. Сірка. Щодо нього у свою вічну пам'ять (думи, історичні пісні, перекази, легенди, що є прикрасою українського епосу і міфології) народ увібрав найсвітліше, що тільки може характеризувати визначного полководця, дипломата, державного діяча і прекрасну людину, якого 8 разів підряд обирали кошовим (нечувано в історії козацтва), який переміг ворога в 52—53 походах із 55, а решта битв завершилася перемир'ям.

Про подвиги Івана Сірка сповіщали козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Граб'янка, історик з Київської колегії Інокентій Гізель та ін.

Такі лицарі, як Іван Сірко, цілком заслужено здобувають безсмертя в пам'яті народній. Наприклад, у пісні «Та ой як крикнув же та козак Сірко» народ називає свого улюбленого героя сонечком, місяцем, сизим орлом.

Кобзарі усієї України, лірники і скрипалі, сліпі співаки розповідали в піснях і думах про життя, подвиги незборимого Івана Сірка, його батьківську турботу про козаків, яких він називав синками, дбаючи про здоров'я кожного, про його військовий і фізичний гарт.

Про Сірка ходила добра слава як про звитяжця: він міг сам і вимагав від своїх козаків — «молодих соколят» — спати на землі, митися холодною водою, уміти пірнати, плавати, стрибати у воду. Кожен його козак умів доглядати за конем (навіть, якщо був пішим), гарцювати, переходити з галопу в алюр і навпаки, рубати («сікти на капусту») лозу на повному скаку (а це могла зробити лише струнка людина).

Після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році, не дивлячись на тривалий процес розкозачення і денаціоналізації українців Московською імперією, живий ланцюг спадковості Українського козацтва ніколи не переривався: 1775 - 1828 рр. - Задунайська Січ; 1783 - 1868 рр. - Українські козацькі війська і формування у складі імперського війська; 1783 - 1917 рр. - в Україні зберігався козацький стан; 1904 - 1914 рр. - січовий рух в Галичині, створення Легіону українських січових стрільців під час Першої світової війни 1914-1918 рр.; 1917 - 1922 рр. - бурхливий підйом відновлення козацтва, його боротьба за відновлення самостійної і соборної України; 1918 - 1933 рр. - існування в Україні Українського Вільного Козацтва, а до 1990 року - збереження духовності і традицій Українського козацтва у ментальності і моралі національно-патріотичної верстви етнічних українців на Батьківщині і в українській діаспорі.

Сучасне Українське козацтво відновилося в Україні в 1990 році і має своєю метою історичну місію - шляхом боротьби за незалежність і соборність України, відновленням у етнічній пам'яті українців глибоких національно-патріотичних переконань, традицій і безмежної любові до своєї Батьківщини - втілити в життя українського народу і спонукати на вічність Українську Національну Ідею.

Отже, у процесі тривалого історичного розвитку передовою силою і формою духовного об'єднання суспільства в Україні було козацтво. Епоха козацтва створила глибоку багатогранну духовність, що стала вершиною української національної культури. У козацькі часи нашому народові були приманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. У козацькій державі не було такого ганебного явища як бездомні діти. Дітьми опікувалося все суспільство. Ці якості потрібні українському народові і сьогодні - в період відновлення своєї державності і особливо завтра, в процесі розбудови і зміцнення могутності нашої Батьківщини, в процесі практичних дій щодо відновлення і збагачення слави України.

Виконанню цих завдань сприятиме Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»), яка за напрямками, формою і змістом розрахована на шкільну молодь, і за умов умілого, грамотного, ініціативного і активного керівництва дорослих наставників - козаків-патріотів, старших товаришів, педагогів - організаторів дитячих колективів, вчителів історії, української мови та літератури, професійних військових, вчителів фізичної культури та тренерів спорту, керівників вокальних та танцювальних колективів, буде забезпечений позитивний результат заходів навчально-виховного процесу.

Відповідна діяльність має охопити майже всі сфери учнівського життя. І хоча козаками на Січі були лише чоловіки, дівчат теж необхідно залучати до реалізації програмних цілей та завдань гри «Джура». Жінка в минулому - вірна супутниця козака, вона - берегиня свого роду, отчого дому, але при цьому в кожну важку годину й жінка - воїн, яка може відстояти свою землю від ворога, тобто заступити свого чоловіка-козака, якщо це необхідно. Жінка-мати виховувала у своїх дітей (і в першу чергу у хлопців) мужність, сміливість, твердість і рішучість, інші вольові, необхідні захиснику Батьківщини риси козацького характеру.

Отже, шляхом свідомого опанування геройським, лицарським, гуманним і демократичним славного минулого наших предків - Українського козацтва, його традицій, культури, науки, військового мистецтва та господарювання – учнівська молодь повинна морально і духовно піднятися до рівня Української Національної Ідеї та забезпечити її життєдіяльність і вічність.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
3
міс.
2
7
дн.
0
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!