і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

"Тополя". Літературно – драматична композиція (ІІ варіант)

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тополя

Літературно – драматична композиція

(ІІ варіант)

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ДІВЧИНА-ТОПОЛЯ,

МАТИ,

КОБЗАР,

ПОВОДИР КОБЗАРЯ,

ВОРОЖКА,

СВАТИ,

ГРУПА ХЛОПЦІВ І ДІВЧАТ.

На майдані група Дівчат і Хлопців виконує український народний танець «Катеринка» (або гопак). Коли закінчується танець, здалеку чути спів Кобзаря під акомпонент кобзи. Останні два рядки можна співати вже на сцені. Всі прислуховуються до співу, дивлячись у той бік, звідкіля повинен вийти Кобзар з поводирем.

ПЕРША ДІЯ

ПЕРША ДІВЧИНА (з радістю). Кобзар

ДРУГА ДІВЧИНА. Справді, кобзар.

ДРУГА ДІВЧИНА. Справді, кобзар!

ПЕРШИЙ ХЛОПЕЦЬ. Кобзар, кобзар!

Кобзар виконує пісню «Ой послала мати та й сина в дорогу». Входить кобзар, якого за руку веде в драному одязі хлопчина . Дівчата й хлопці оточують їх.

ПЕРША ДІВЧИНА. Дідусю, розкажіть нам про Тополю. ДРУГА ДІВЧИНА. Про Тополю, дідусю, пам'ятаєте? ВСІ РАЗОМ. Так, так, просимо дуже. Просимо про Тополю!

КОБЗАР. Добре. Слухайте уважно.

Кобзар розказує речитативом «Тополю» Т. Г. Шевченка від початку до слів «…За старого, багатого нищечком єднала». (можна під акомпанемент кобзи)

ДРУГА ДІЯ

Убога хатина. Збоку стіл, застелений скатертиною, лава. На лаві сидить мати і пряде кужіль. Дочка сидить на другій лаві і вишиває. Здалеку чути стукіт. Мати нетерпляче дивиться у вікно. Дочка стурбовано — на неї.

МАТИ. Либонь, свати до нас, дочко?

ДОЧКА. Свати? (Перелякано). Які свати?!

МАТИ. Напевно, свати до нас! (Радісно). До нас!

Кидає прясти, метушиться, наводячи лад у хаті. Сідає за стіл. За дверима стукіт (щоразу голосніше) — тричі. Входять Двоє Сватів з хлібом і низько кланяються матері, кладуть хліб на стіл.

СВАТИ. Дай боже вечір добрий, шановні люди. (Кланяються),

МАТИ. Добривечір і вам! (Радісно; скоса дивиться на дочку, яка наче завмерла на місці і широко розкритими очима дивиться на матір, нічого не розуміючи). Просимо сідати, будете гостями! (По хвилині). А відкіля це Бог вас несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви мисливці які? Може, рибалки, а чи, може, вольнії козаки?

ПЕРШИЙ СВАТ. І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькі, ідемо із землі турецької.

ДРУГИЙ СВАТ. Раз, вдома, у нашій землі, випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивитися на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду». От і пішли. Ходили-ходили — нічого не знайшли.

ПЕРШИЙ СВАТ. Аж гульк — назустріч нам князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: «Ей ви, мисливці, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіть дружбу. Трапилась мені куниця — красная дівиця. Не їм, не п'ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть її мені поймати, і тоді чого душа ваша забажає, усе просіте, усе дам: і хоч десять городів, або тридев'ять кладів, або чого хочете».

ДРУГИЙ СВАТ. Ну нам того й треба. Пішли ми по слідах, по всіх городах, по усіх усюдах: і у Німеччину, і в Туреччину; всі царства, всі государства пройшли, а все куниці не знайшли.

ПЕРШИЙ СВАТ. Пішли ми вп'ять по сліду. І якраз у це село зайшли.

ДРУГИЙ СВАТ. Певно, що звір наш пішов у двір ваш. А з двору — в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо його піймати; тут застряла наша куниця, у вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець.

ПЕРШИЙ СВАТ. Пробі, отдайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи отдаєте, чи нехай ще підросте?

МАТИ (дивиться на сватів і скоса — на дочку). Що за напасть такая, звідкіля це ви таку біду накликаєте? Доню! Чи чуєш, донечко? Порадь же, будь ласка, що мені робити з цими ловцями-молодцями?

Дочка плаче, виходить на край сцени. Мати дивиться на неї сердито.

МАТИ. Бачите ви, ловці-молодці, що натворили? Мене, стару, із дочкою пристидили! (Підходить до дочки). Іди, доню!

Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий —

Будеш панувати.

ДОЧКА.

Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму,

Нехай попи заспівають,

А дружки заплачуть:

Легше, мамо, в труні лежать,

Ніж його побачить!

МАТИ (махає зневажливо рукою в сторону дочки, сама підходить до сватів). Так от же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а весілля відкладаємо (моргає до сватів).

За сценою чути голос Кобзаря.

КОБЗАР.

Не слухала стара мати,

Робила, що знала,-

Дивилася чорнобрива,

Сохла і мовчала.

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити —

Чи довго їй, одинокій.

На сім світі жити?

Відкривається завіса. Убога кімната Ворожки. Стіл, лава. Збоку полиці з усілякими травами, ворожка сидить за столом; на столі свічка, в хаті напівтемно; ворожка робить якісь таємничі рухи над свічкою.

Входить Дівчина; на ній той самий одяг, що й раніше, тільки зверху — хустка, спадає на плечі. Дівчина кидається до ворожки.

ДІВЧИНА.

Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько,

Скажи мені щиру правду:

Де милий, серденько?..

ВОРОЖКА.

Добре, доню; спочинь трошки

Чини ж мою волю.

Сама колись дівовала,

Теє лихо знаю;

Минулося — навчилася,

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню,

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала.

Йде до полиці і дістає склянку з чарівним напоєм. (Дівчина не зводить з неї очей).

Ось на тобі сего дива!

Піди до криниці;

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки сього зілля –

Все лихо загоїть.

Випєш – біжи якомога;

Щоб там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде –

Втретє випить треба.

Перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий – серед степу

Тупне кінь ногою.

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде.

А за третій... моя доню,

Не питай, що буде.

Та ще, чуєш, не хрестися,

Бо все піде в воду.

Тепер же йди, подивися

На торішню вроду.

Дівчина зачаровано повторює все вслід за ворожкою. Потім встає, заплакана, піднімається на підвищення. Здіймає руки догори, наче тополя.

ДІВЧИНА.

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока

До самої хмари...

Піднімає руки вгору, починає крутитись. В цей час гасне світло і на тому місці, де була дівчина, з'являється тополя, підготовлена раніше.

На сцену виходить Мати, обнімає тополю, ридає.

МАТИ.

А хто ж мені головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?!

Доню моя, доле моя!

Боже милий, боже!

(За сценою звучить народна пісня «Ой там при дорозі тополя стоїть»).

Відкривається завіса.

Та ж сцена, що й у першій дії. Кобзар із дівчатами та хлопцями сидить у тій же позі серед майдану.

КОБЗАР.

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала

І на диво серед поля

Тополею стала.

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

ХЛОПЦІ ТА ДІВЧАТА (всі разом). Спасибі, дідусю...

Старий з поводирем піднімаються і йдуть. Дівчата і хлопці проводжають їх.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Воркшоп як інноваційна освітня технологія»
Швень Ярослава Леонідівна
36 годин
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти