Соціально-психологічна новела прилуцького поета, письменника, викладача Ніжинського педуніверситету, Олександра Забарного «Лелеки не зраджують» (1995 рік) розповідає про душевний стан Михайла, який живе надією зустрічі (пройшло півстоліття) з батьком Миколою. Микола - учасник Другої світової війни з перших днів. Восени 1941 року сім’я отримала листівку з гнітючою звісткою «Пропав безвісти» …
Михайло з сином знайшли свідка останнього бою, однополчанина, діда Федора, який мешкав у невеличкому селі в зелені лісу.
Літній чоловік з білим, як сніг, волоссям і розповів сумну історію нерівного поєдинку з окупантом. Кулеметникові Миколі куля навиліт пробила груди при спробі знищення ворожих мотоциклістів. Поряд перебував Федір, який поповз до прикриття за дисками з патронами і був поранений у плече. У складі 5-ї армії, у одному стрілецькому взводі (великі втрати у боях, коли від роти залишився взвод), обоє потрапили в полон у жовтні 1941 року під Лохвицею… Конвоювали полонених кілька днів. Ночували у хліві ферми. На ранок – знову в дорогу погнали. Того, хто не зміг іти, добивали поліцейські…
