Ерозія ґрунту є формою його деградації. Вона визначається як руйнування верхнього шару землі під впливом антропогенних та природних чинників. Це процес, який видаляє верхній шар поля разом з поживними речовинами, а, отже, згубно впливає на родючість сільськогосподарських угідь.
Ерозію ґрунту поділяють на природну та антропогенну.
Природна ерозія протікає повільно, родючість ґрунту знижується незначно.
Антропогенна ерозія пов'язана з господарською діяльністю людини: неправильною обробкою та поливом ґрунту, знищенням рослинного покриву при випасі худоби, вирубкою лісів.
Починаючи з 1991 р. негативні тенденції в зміні ґрунтового покриву почали посилюватися, тому що у зв’язку із кризою майже повністю припинилося фінансування державних, регіональних і місцевих програм. Земельна реформа, на жаль, не поліпшила стан ґрунтів, навпаки, родючість їх знизилася, що спричинило різке падіння урожайності сільськогосподарських культур. Перед поділом землі в Україні не було відокремлено (враховано) малопродуктивні й ерозійно небезпечні землі. Вони були розділені на паї й частково передані у власність без обмежень їх використання. Під ріллю використовують земельні площі з крутизною схилів 3—5 і більше. При цьому природно, що різко зростають (утричі й більше) втрати ґрунту за рахунок змиву (перевищують допустимий рівень у 5—9 разів).
