Тексти для розвитку навичок читання

Василь Сухомлинський "чикЗай і сяМіць"

лоХодно кувзим зайчивіко . бігВи він на ліузсся, а жев ніч наласта .

 розМо щитьтрі, гсні типро сяМіця щитьбли , лоходний терві з руя віповає.

вСі йЗачик під щемку, тягпо килап до сяМіця, ситьпро :

 - цюМіся , бийлю грійпо неме мисвої мепронями, бо вгодо ще нечсока качети.

 даШко лоста сяМіцеві йЗачика, він і вогорить:

 -диІ лемпо , лемпо я біто родогу вітослю, муйпря до коговели густо насі .

 муПопрявав чикЗай до густо насі , засявся у стіг, вигдаєля, усмісяхаєть до сяМіця:

 - Спабіси,бийлю Міцюся , перте їтво мепроні літеп і-літеп .

В.Сухомлинський "Як дзвенять сніжинки"

Це було зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим.

Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі.

Раптом із півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами.

Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на

землю. Тихо лягають

на поле, на ліс,

на дорогу.

Я прислухаюсь до тихого снігопаду й чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.

Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся…

КРАСИВІ СЛОВА І КРАСИВЕ ДІЛО

редСе ляпо їтьсто камалень тихана.Її буподували, щоб у гонеду дилю лимог васхосяти й репеситиді вітер. Одгоно зура редсе ньолітго дня ризахмало й шовпі дощ. А в сілі в цей сча лобу єтро лохпців.ниВо васхолися в тинхаці й видилися, як з бане ллє, мов з равід .
лиКо це чабать: до ханити бітьжи ще дион пхлочик. наНезмиййо . буМать, з інгошо ласе . жаОде на муньо лабу рамок , як хлющ. Він тівтрем од лоходу.
І ось шийпер із тих цівхлоп , які силиді в сумухо зіодя і, завска :
—    Як же ти мокз на щідо і ніМе льжа бете ...
гийДру теж провивмо сикраві й лісжаливі васло :
—    Як шностра ниопитися в вузли редсе ляпо ! Я чуспівваю біто ...
А тійтре не завска ні лосва. Він чкмови нявз із бесе рочсоку й дав її мозклому чиковіхлоп. Той нувски румок росочку и онувдяг суху.
ніГар не вікраси слова.ніГар – вікраси виспра.

Василь Сухомлинський, оповідання "Як дзтьвеня жинсніки"

"Це лобу темгоно мозигово човера. цеСон хословась за йріоб. Зажеровів снівийго лимки. таСло хоти –хоти. тіЗамели - рех різо в гболимуко біне. томРап з півчіно нанусула начор махра. лиПве дна гасніми. Понітемв нійговис ликим. ютьПада снікижин на люзем . хоТи ляютьга на лепо , на ліс, на родогу. Я юсьлуприсха од тигохо пагосніду і ючу нінийж індзв . мовНе сьде даколе- лекода нибрить ливека крилеташва шача , до їяко єтьсядоторка бсріний томочокло . Що ново нитьдзве ? дуІ , юсяприслуха ..." 

Василь Сухомлинський "чикЗай і сяМіць"

лоХодно кувзим зайчивіко . бігВи він на ліузсся, а жев ніч наласта .

 розМо щитьтрі, гсні типро сяМіця щитьбли , лоходний терві з руя віповає.

вСі йЗачик під щемку, тягпо килап до сяМіця, ситьпро :

 - цюМіся , бийлю грійпо неме мисвої мепронями, бо вгодо ще нечсока качети.

 даШко лоста сяМіцеві йЗачика, він і вогорить:

 -диІ лемпо , лемпо я біто родогу вітослю, муйпря до коговели густо насі .

 муПопрявав чикЗай до густо насі , засявся у стіг, вигдаєля, усмісяхаєть до сяМіця:

 - Спабіси,бийлю Міцюся , перте їтво мепроні літеп і-літеп .

Холодно взимку зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала.

 Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітер з яру повіває.

 Сів Зайчик під кущем, потяг лапки до Місяця, просить:

 - Місяцю, любий погрій мене своїми променями, бо довго ще сонечка чекати.

 Шкода стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:

 - Іди полем, полем я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу сіна.

 Попрямував Зайчик до стогу сіна, зарився у стіг, виглядає, усміхається до Місяця:

 - Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ
Красиві слова і красиве діло

Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.

Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.

Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села.Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.

І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:

— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...

Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:

— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...

А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.

Гарні не красиві слова. Гарні — красиві діла.