Історія дідуха
Є в українській культурі такий автентичний символ свята Різдва – Солом’яний Дідух. Традиційно як тільки вставала перша різдвяна зірка, 6 січня до хати заносили святковий сніп – Дідух. При цьому приказували: «Дідух – до хати, біда – з хати».
Сніп впускав до хати святковий настрій, мир, добробут, затишок – вірили наші діди. Ще з Біблії та її притч ми пам’ятаємо, що саме в стайні народився Ісус Христос. Стояв холод, і Йосип побачив у стіні шпарину, яку затулив снопом, і в стайні стало тепліше. Цей його вчинок і створив звичай застеляти на Різдво сіном хатню підлогу, а на чільному місці ставити в кутку Дідуха. Його ще інакше називали «дідом», «колядником», «колядою», «снопом-раєм».
Слово «дідух» прийшло зі старослов’янського і в перекладі означає «дух предків». Символізує родоначальника сім’ї – Діда. Дідух уособлює місце для духів, предків, дідів, захисників та покровителів будинку. Це символ святого відродження живого, що є на світі. Це жертва кращого снопа природі та її силам і духам. Дідух міг мати три, п'ять чи сім ніг.
