Техніка і методика навчання гри гандбол.Техніка нападу
1. ТЕХНІКА ГРИ ТА МЕТОДИКА НАВЧАННЯ
З педагогічних позицій техніка фізичних вправ (а гра — комплекс фізичних вправ) — найбільш ефективний засіб виконання рушійної дії, тобто найбільш раціональний. Техніка фізичної вправи, таким чином, є результатом пошуку, наукового аналізу і перевірки практикою рушійної дії. З цієї точки зору техніка гри з гандбол являє собою систему раціональних рушійних умінь і навичок, спрямованих на ведення гри. Враховуючи різноманітність рушійних дій гандболістів, визначимося: «техніка гри» — це сукупність усіх прийомів і засобів їх виконання у комплексному веденні гри, а «техніка прийому» — раціональний спосіб виконання окремої дії. У кожному прийомі можна виділити гри фази: підготовчу, основну і заключну.
Підготовча фаза — комплекс рушійних дій, що забезпечують гандболісту прийняття найбільш вигідного вихідного положення для виконання основної дії (прийому).
Основна фаза — комплекс рушійних дій, що забезпечують виконання основного прийому.
Заключна фаза — комплекс рушійних дій, спрямованих на убезпечення готовності гравця до подальших дій.
Техніка гри за засобом ведення розподіляється на дві групи: техніка нападу і техніка захисту. За функціональним складом розрізняють техніку польового гравця і техніку воротаря. Крім того, за амплуа гравців розрізняють техніку польових гравців: розігруючого, лінійного, півсереднього і крайнього. Техніка їх гри має деякі особливості як у захисті, так і в нападі. Хоча слід підкреслити, що будь-який польовий гравець повинен уміти грати на будь-якому місці.
Кожна команда, що грає на майданчику, ставить мету: закинути м'яч у чужі ворота і не пропустити з свої. Таким чином, мить, коли м'яч закинутий у ворота противника, є результатом зусиль гравців, тобто всі виконані ігрові прийоми є підготовчими або допоміжними для виконання основного прийому — взяття воріт. У цьому випадку результативний кидок по воротах — кінцева мета, а всі раніше виконані дії спрямовані на його створення. Результативний кидок як кінцева мета — тільки один, в той час як дії, що йому передують, — різноманітні і багаторазові. У цьому випадку будь-яка невірно виконана дія (передача, ловля, ведення і т. д.) вже не приведе до завершення атаки (кидка). І, як правило, у грі більше всього втрат допускається саме не в кидках по воротах, а при виконанні підготовчих прийомів до кидка. Тому вміле і вірне виконання переміщень, зупинок, стрибків, заслонів, обманних дій, фінтів, ведення, ловлі і передачі м'яча складає суть техніки гри.
2. ТЕХНІКА НАПАДУ
Стійка — положення гравця з м'ячем або без м'яча в повній готовності до дії. Розрізняють стійки: високу, середню, низьку. Вибір тієї чи іншої стійки визначається ігровою ситуацією. Найчастіше застосовується середня стійка: ноги напівзігнуті і розставлені на ширину кроку, тулуб дещо нахилений вперед, руки зігнуті і виставлені дещо вперед. Висока стійка — те ж положення, але ноги і тулуб випрямлені. Низька стійка — положення ніг і рук те ж, але тулуб більш нахилений і ноги більше зігнуті в колінах.
Переміщення. В процесі гри спортсмен постійно знаходиться в русі, переміщуючись кроком або бігом, гравець здійснює стрибки, зупинки, оберти. Ці дії дозволяють гандболісту звільнятися від опіки суперника, виходити на вільне місце, вибирати оптимальне місце для гри з партнерами та кидка по воротах. Використовується ходьба звичайна, приставними кроками, вперед обличчям, спиною, боком. Ці ж прийоми гандболіст використовує при переміщенні бігом.
Зупинки. Ситуація гри, що змінюється, змушує гандболіста робити зупинки з метою або звільнитися від опіки суперника, або створити сприятливу можливість партнеру для взяття воріт, або ефективного продовження гри.
Стрибки. Ловля і передача м'яча, що летить високо, кидки по воротах у стрибку дають відчутну перевагу супернику, який вміє високо стрибати.
Заслони. Це дії гравця, що стає на шляху руху противника, який щільно опікає свого партнера, тим самим допомагаючи партнерові звільнитися від опіки і довершити розучену тактичну комбінацію.
Обманні рухи, фінти застосовуються з метою створення сприятливих умов своїй команді для успішного завершення комбінацій або кидків по воротах. Гравців, успішно володіючих обманними діями і фінтами, як правило, тримає не один гравець, а два. Тим самим команда, яка захищається, відчуває труднощі в захисті своїх воріт, а команда, що нападає, отримує сприятливі можливості завершення комбінацій.\
Ловля — це прийом, за допомогою якого гравець двома або однією рукою оволодіває м'ячем, що летить.
Вибір засобу ловлі м’яча залежить від швидкості його польоту, траєкторії польоту і рівня технічної підготовленості гравця.
Ловля м'яча двома руками (рис. 1, позиції 1, 2). Щоб зловити м'яч, який летить на грудині гравець виставляє руки вперед, назустріч м'ячу, пальці розставлені (великі торкаються, а вказівні направлені один до одного), вся кисть розслаблена. При наближенні м'яча гравець витягає руки назустріч м'ячу, ловлячи його, згинає їх у ліктьових суглобах, тобто амортизує, гасячи швидкість польоту м'яча. При ловлі м'яча, що летить високо, великі пальці зближуються і долоні дещо розгортаються назустріч м'ячу. М'яч, що летить низько, та м'ячі з відскоком ловлять руками, які опущені донизу, руки торкаються одна одної мізинцями. Щоб зловити м’яч, який летить збоку, гравець або повертається грудьми до нього і ловить, як описано вище, або витягує руки вбік, розгортаючи їх долонями до м'яча, причому, якщо він летить праворуч, ліва рука зверху, а якщо ліворуч — права. Обертаються тільки плечі і голова, а тулуб ні.
Ловля м'яча однією рукою (рис. 1, позиції 3, 4). М'яч можна зловити двома способами: із захватом його пальцями і без захвату ними. При ловлі м'яча однією рукою гравець випростовує її назустріч м'ячу, пальці широко розставлені, створюючи нібито воронку. При стиканні м'яча з пальцями гравець згинає руку в ліктьовому суглобі, відводить її назад, амортизуючи удар м'яча по долоні, захоплює пальцями м'яч. Без захвату м'яча пальцями гравець робить ті ж рухи рукою, але тільки посилаючи амортизуючи дію рук і залишаючи м’яч на долоні.
При всіх способах ловлі м'яча необхідно: контролювати м'яч зором, доки не оволодієш ним; по можливості робити зустрічний рух до м’яча; випростовувати руки назустріч м'ячу, який летить; кисті і пальці рук тримати розслабленими до стикання з м'ячем; після касання з м'ячем пальці стиснути і захопити м яч; після захвату м'яча зігнути руки в ліктях і бути готовим до передачі і кидка по ворогах
Помилки при ловлі м'яча: пальці рук напружені руки не зігнуті в ліктях; не робиться зустрічний рух руками до м'яча, що летить; не амортизується удар м'яча.
Передача м'яча — це основний прийом, який забезпечує взаємодію гравців під час гри. Від швидкості і точності передачі м'яча багато в чому залежить успіх гри. Застосовують передачі однією і двома руками як у русі, так і на місці або в стрибку. Передачі можуть бути короткими, довгими, катетами, з відскоком від підлоги, високими або низькими. Виконуючи передачу, гравець вибирає найбільш доцільний засіп для даної ситуації, щоб передача для партнера була зручною і своєчасною, а для противника раптовою.
Помилки при передачі м'яча: він дуже стискається пальцями; передача м'яча або надто висока, або низька.
Вправи для вдосконалення ловлі і передачі м'яча наведені на рис. 2 (на місці) і на рис. З (в русі). Зрозуміло, вони не вичерпують всієї різноманітності існуючих вправ з вдосконалення передачі і ловлі м'яча. Кожний вчитель, (тренер) може використовувати будь-яку вправу в залежності від рівня технічної підготовки гравців. У міру вдосконалення техніки вправи ускладнюються за змістом і за кількістю гравців. Спочатку передача і ловля виконуються на місці, а потім у русі.
3. МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ПЕРЕДАЧАМ І ЛОВЛІ М'ЯЧА
Перш ніж навчати ловлі м'яча від партнера, доцільно навчити жонглювати м'ячем. Існує ряд вправ, основними з яких є:
· підкинути м'яч перед собою і зловити;
· підкинути м'яч і після відскоку зловити;
· підкинути м'яч над головою, спиною, ногою, під ногою і зловити;
· ловля м'яча після відскоку від стінки.
Усі вправи слід починати з ловлі м'яча .двома, а потім однією рукою.
Для навчання передачі можна використовувати вправи:
· тримаючи м'яч перед собою, перекочувати пальцями з однієї руки в іншу;
· перекочувати м'яч з рук в руки, переміщати його навколо тулуба, спочатку стоячи на місці, а потім в русі;
· імітація кидків, міцно тримаючи м’яч пальцями або тримаючи його вільно на долоні.
Навчання будь-якому прийому ловлі або передачі м'яча починається після пояснення і показу прийому. Потім ті, що навчаються, виконують його самостійно. Виявлені помилки одразу виправляються. Слід пам'ятати, що легше попереджувати помилки, ніж їх потім виправляти. Передачу і ловлю м'яча вивчають спочатку стоячи на місці, а потім в русі.
Ведення м'яча. В процесі гри гандболісту дозволяється вести м'яч, ударяючи, ним об майданчик (рис. 4). Ведення буває одноударним і багатоударним. При одноударному веденні гравець ловить м'яч, робить з ним три кроки, потім ударяє ним об майданчик, ловить м'яч, який відскочив, знову робить три кроки, а потім віддає м'яч партнеру або робить кидок по воротах. Багатоударне ведення здійснюється послідовними поштовхами м'яча пальцями однієї руки об поверхню майданчика.
Вправи для вдосконалення ведення м'яча
1. Ведення м'яча поперемінно правою і лівою рукою.
2. Ведення м'яча без зорового контролю.
3. Ведення м'яча, обводячи перепони.
4. Ведення м'яча з обертами на 180° та 360°.
5. Ведення м'яча, рухаючись боком або спиною вперед.
6. Два гравці, що ведуть м'ячі, намагаються вибити м'яч один в одного, зберігаючи своє ведення.
7. Один гравець веде м'яч, а інший намагається в нього вибити або перехопити.
Помилки при веденні м'яча: дуже закріплена кисть і поштовхи м'яча об підлогу різкі і дужі; гравець дивиться на м'яч і не бачить партнерів і суперників; дужі або слабкі поштовхи м'яча об підлогу; м'яч ударяється об підлогу близько від ніг або дуже далеко (в першому випадку гравець не може швидко бігти, а в другому це веде до втрати м'яча).
4. МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ВЕДЕННЮ М'ЯЧА
Значних помилок, як правило, при веденні м'яча не буває, тому достатньо хорошого показу, щоб їх уникнути. Що стосується методики навчання веденню, то спочатку ведення виконують на місці, потім в русі; а потім в ігрових ситуаціях або в естафетах. Після засвоєння техніки ведення м'яча слід давати завдання, коли гравець веде м'яч і одночасно підраховує або свої кроки, або світильники в залі і т. ін.
Кидок — завершуючий прийом для взяття воріт противника. Розрізняють кидки: в опорному положенні з місця і в русі і кидок у стрибку. Кидок в опорному положенні з місця показаний на рис. 5. З вихідного положення (основна стійка) з м'ячем, гандболіст робить крок однією ногою вперед і відставляє другу ноту назад та займає вихідне положення для кидка (рис. 5, позиція 1). Після кидка зразу відставлена нога переноситься вперед і гальмує рух (позиція 4).
Вправи для вдосконалення кидка
1. Кидки м'яча в стіну з відставленням нога назад.
2. Ті ж кидки, але з відставленням ноги вперед.
3. Кидки тенісного м'яча в стіну, ноги паралельні.
4. Кидки м'яча (ручного або тенісного) з положення сидячи.
Помилки при виконанні кидка з місця: занадто пряме положення тіла; кидок здійснюється однією рукою без участі тулуба і ніг; немає завершуючого хльостовидного руху кисті; малий розворот тулуба у напрямі кидка.
Техніка і методика навчання кидків.
1. МЕТОДИКА НАВЧАННЯ КИДКУ З МІСЦЯ
Починати навчати кидку доцільно з освоєння хльостовидного руху кисті. Для нього використовуються вправи як з ручним, так і з тенісними м'ячами. Помилки, що виникають, тут же усуваються. Спочатку вся увага звертається на послідовність виконання руху і особливо прийняття вихідного положення перед початком кидка. З цією метою тренер, стоячи ззаду, фіксує положення руки з м'ячем (положення натягнутого лука). Спочатку кидки проводяться без завдання, а потім з попаданням в ціль або в кутки воріт за сигналами.
Кидок в опорному положенні в русі
В опертому положенні в русі існує декілька способів розбігу (рис. 6). При чому останній крок в розбігу може бути звичайним або гальмуючим. Основна фаза кидка виконується з опорою на одну або дві ноги.
При розбігу звичайним кроком замах і кидок виконують при опорі на одну ногу (рис. 7).
Дужо часто застосовується розбіг з перехресними кроками (рис. 8). Перший крок робиться різнойменною ногою. Далі, виводячи руку для замаху, спортсмен повертається боком у напрямі розбігу і робить другий перехресний крок, ставлячи стопу під кутом до цього напряму. З постановкою різнойменної ноги виконується кидок по воротах. Іноді перехресний крок роблять легко підстрибуючи з прийомом стійкого двохопорного положення для кидка.
Розбіг з підскоком починається з однойменної ноги, на ній же робиться підскок і потім швидкий крок другою ногою вперед (рис. 6). Гравець займає положення боком у напрямі кидка, кидок може виконуватися або зверху, або з боку. Але і в тому, і в іншому випадку підскок не слід робити занадто високим. При кидку з таким розбігом тулуб треба відхиляти назад, що6 створити оптимальне вихідне положення для сильного кидка.
Розбіг з приставними кроками спортсмен починає, як і з перехресним кроком, але з лівої ноги. Винесену вперед праву ногу для завершення другого кроку швидко приставляють до лівої. Далі йде широкий. і швидкий крок лівою вперед (рис. 7, г, е). Коли права нога підтягнеться до лівої, ліва швидко виставляється вперед, нібито робиться підсічка лівою ногою. Швидке виставлення лівої ноги вперед веде до того, що тулуб відхиляється назад (відстає від ніг) і створюються сприятливі умови для заняття вихідного положення для кидка по воротах.
Кидок з таким розбігом має свої переваги. Не виконуючи оберту тулуба під час замаху, гандболіст скорочує час для -кидка, який стає раптовим для воротаря і достатньо точним.
Опорні кидки виконуються як з нахилом, так і без нахилу тулуба. Кидок з нахилом тулуба застосовується тоді, коли на шляху нападаючого раптово з'являється захисник і обвести його немає можливості. Крім того, такі кидки, як правило, для воротаря бувають раптовими і тому результативними, Чим швидше виконується нахил, тим менша вірогідність правильних дій захисника. Розрізняють опорні кидки з нахилом тулуба вправо і вліво (рис. 9). Щоб збільшити амплітуду нахилу і всього кидка, необхідно останній крок її розбігу зробити в бік руху, який передбачається. При нахилі вліво важливо, щоб рука не відставала від руху тулуба. її необхідно довести до положення, яке характерне для кидка зверху. Дуже важливо при кидках, як зліва, так і справа акцентувати увагу на фінальному хльостовидному русі кисті, який посилює швидкість польоту м'яча.
Вправи, для вдосконалення кидків в опорному положенні
1. Метання набивного м'яча однією і обома руками.
2. Імітація розбігу і кидка з амортизаційною резиною, один кінець якої тримає спортсмен, а інший — тренер.
3. Метання тенісних м'ячів, каміння зверху, збоку.
4. Гра в городки.
5. Гра у водне поло.
6. Кидок зліва і справа від стійки або ширми.
7. Кидок зліва і справа від пасивного захисника, а потім з протиборством захисника.
8. Вправи із завданням на точність.
Помилки при виконанні кидків в опорному положенні: малий замах і відведення руки назад для кидка; робиться великий підскок і тим самим порушується координація рухів; відсутній фінальний хльостовидний рух кисті при випуску м'яча з руки; робиться більше трьох кроків; відсутній обгін тулуба ногами.
