Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Критика і розвиток. Як не знищити мотивацію
»
Взяти участь Всі події

ТЕАТРАЛЬНА ПЕДАГОГІКА ДЛЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Українська мова

Для кого: Дорослі

29.11.2020

937

58

0

Опис документу:
Сучасна педагогіка не існує поза філософією, педагогікою, психологією. Учитель, визначаючи мету своєї діяльності, ставить головне питання: навіщо? Орієнтуючись на головні цінності розвитку особистості, ми прагнемо сформувати гармонійну особистість. Педагогічний процес має бути організований так, щоб він став засобом не тільки для створення умов, достатніх для розвитку учня, а й перетворив увесь процес навчання в цікаву гру.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

ТЕАТРАЛЬНА ПЕДАГОГІКА

ДЛЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Зміст 

1. Вступ 2

2.Впровадження методів театральної педагогіки в сучасній школі 4

3.Предмет і мета дослідження театральної педагогіки 6

4. Розвиток театральної педагогіки 12

5.Елементи педагогічної й акторської майстерності 14

6. Театральна педагогіка в дії 18

7. Результати впровадження театральної педагогіки 21

8. Використана література 24

У складний час розбудови української державності, становлення нового суспільства, розвитку інноваційних технологій, проблема гуманізації освіти, набуваючи універсального характеру, перебуває в центрі уваги світового й вітчизняного наукового загалу й широкої громадськості. Це пояснюється тим, що вже в кінці XX ст. гуманізм як соціокультурне явище перетворюється на сутнісний елемент громадянського суспільства практично всіх демократичних країн світу. Саме гуманізм сьогодні найсуттєвіше виражає прагнення людини реалізувати ідеали свободи у власній життєдіяльності, її рішучість мужньо зустрічати й відповідати на виклики майбутнього.

Докорінні зміни в сучасному світі пов'язані з упровадженням у різні сфери суспільного буття нових інформаційніх технологій. Головне завдання освіти полягає в підготовці молодого покоління до роботи з новими інформаційно-комунікативними технологіями, що суттєво змінюють характер праці та її організацію, потребуючи тим самим, вміння працювати в нових організаційних структурах.

Гуманістична освіта як різновид педагогічної діяльності покликані формувати нові й удосконалювати вже набуті особистісні , інтелектуальні, моральні, духовні якості й здібності.

Проблеми творчого розвитку особистості зберігають свою актуальність з часів античності. Саме гармонійно розвинена особистість є уособленням споконвічних прагнень людства досягти вищої досконалості, гармонії та краси. З цих позицій театральне мистецтво розглядається як ефективний засіб, що дозволяє розвивати інтелектуальну, духовну, фізичну сфери людини, ефективно реалізовувати її творчий потенціал.

Досвід роботи педагогів-новаторів підтверджує думку про те, що навчально-виховний процес потребує впровадження елементів театральної педагогіки як інноваційної освітньої технології, оскільки К.Д. Ушинський вважає, що «педагогіка не наука, а мистецтво, найбільше, найскладніше, найвище та найнеобхідніше з усіх мистецтв.»

Використання елементів театральної педагогіки сприяє розвитку творчих здібностей, формуванню ініціативності, вміння самостійно вирішувати проблеми, допомагає розвивати інтелектуальну (формування розумової діяльності: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, розвиток діалогічного мислення), емоційно-вольову (культура почуттів, творча уява, асоціативна пам'ять, спостережливість) сфери; формувати морально-ціннісні орієнтації (розвиток співчуття, співпереживання); сприяти фізичному вдосконаленню; підвищуваті мовленнєвий рівень (відпрацювання техніки вимови, навичок словесної виразності) дитини.

Театральна педагогіка, - ефективний компонент освітньо-виховної дидактики. Вона, досліджуючи специфіку театру через сценічну дію, фізичну и психічну змістовність акторської творчості, виявляється дуже близькою до педагогічної практики.

Основоположником театральної педагогікі як науки вважають К.С.Станіславського, популярність ідей якого серед світового й вітчизняного педагогічного загалу невпинно зростає. Педагоги в своїй практичній діяльності керуються рекомендаціями: зробити важке звичним, звичне - легким и приємним.

Розробка проблеми застосування засобів театральної майстерності у навчанні та вихованні школярів, підводять до думки, що театральне мистецтво (використання сценічних прийомів у процесі предметного навчання) є значущим у творчому розвитку особистості;

використання засобів акторського мистецтва носить системний характер;

результативність методики впровадження елементів театральної педагогіки в навчально-виховний процес в освіті значною мірою залежить від того, настільки цілеспрямовано організована підготовча робота учнів-виконавців, органічно поєднані сценічний (ігровий) i літературно-художній компоненти уроку (розвиток читацьких навичок з одночасним удосконаленням виконавської техніки );

театральна педагогіка сприяє інтеграції різних видів і форм творчої діяльності учнів;

підвищенню рівня сприйняття навчального матеріалу, вдосконалення вміння виразного читання, цілісної характеристики образу, об'єкта, явища в сукупності словесних і невербальних його складових;

збагачення мовленнєвої культури розвитку особистісного спілкування.

Навчально-виховний процес у школі – явище складне, багатозначне, динамічне. Його специфіка визначається перш за все широким спілкуванням, найбільшою, за словами Антуана де Сент-Екзюпері, розкішшю в світі. Для мене як вчителя ця розкіш – не що інше, як професійна необхідність. За її допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних суб’єктів - учителя та учня. Щоб цей взаємовплив був ефективним, у вчителя та учня мають переважати позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, пізніше працездатності та її результативності. Вчителю недостатньо знань основ наук та методики навчально-виховної роботи. Адже його знання й практичні вміння передаються учням завдяки живому й безпосередньому спілкуванню з ними. Учні часто переносять своє ставлення до вчителя на предмет, який той викладає. На цих стосунках будується складна й об'ємна піраміда навчання та виховання. Саме ці стосунки, їхні художні, моральні, психологічні, технологічні складові не завжди усвідомлюються педагогами як засіб удосконалення своєї педагогічної діяльності. В цьому мені допомагають засоби театральної педагогіки.

У Національній доктрині розвитку освіти констатується, що освіта у нашій державі має ґрунтуватися насамперед на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності. 
Проблеми навчання та виховання сучасних учнів з використанням театральної педагогіки досліджені досить широко.Але, на жаль, недостатньо розроблені і методично сформовані форми та методи в системі
 навчання  школярів з використанням елементів театральної педагогіки, яка дала б змогу забезпечити якісне викладання предметів гуманітарного циклу, розвиток креативних здібностей учнів, ефективне формування свідомого громадянина України.
Це дає  підстави  вважати, що означена проблема потребує  відповідного  теоретичного обґрунтування, розробки методичного забезпечення і практичного впровадження. 
Предмет дослідження – зміст, форми і методи формування використання театральної педагогіки під час уроків мови й літератури
Мета дослідження – розглянути, проаналізувати елементи театральної педагогіки для розвитку креативної особистості.

Педагогічне мистецтво нерідко ототожнюють з театром одного актора. Це цілком відповідає життєвим реаліям. У процесі гри дитина приміряє на себе всілякі образи: лікаря, матері, продавця, вчителя. Граючи, учень набуває соціального досвіду, долучається до духовних цінностей. Особливо важливим є те, що все це проходить через особистий досвід дитини, створюються емоційні переживання , які викликаються не лише візуальним осмисленням, а й власною грою. Дитина копіює побачені жести, імітує манеру поведінки, інтонацію, таким чином осягає культуру людських стосунків. Можливості використання елементів театральної педагогіки , в основі якої лежить гра, припускала ще система К.С.Станіславського. Система Станіславського – наука не тільки про акторську творчість, а й про те, як спираючись на об’єктивні закони , плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, й не лише сценічні. Вона – важливий засіб підвищення коефіцієнта корисної дії у творчій діяльності.

Тенденції розвитку шкільної освіти потребують теоретичного осмислення, а відтак і практичного оновлення педагогічної діяльності вчителя. Так, осмислення проблеми використання елементів театрального мистецтва у сучасній школі неможливе без звернення до історії театральної педагогіки як джерела досвіду професійної майстерності вчителя. Отже, аналіз історико-педагогічного досвіду використання театрального мистецтва у навчально-виховному процесі є необхідним, оскільки дозволяє отримати цілісну картину його розвитку і застосування у практичній діяльності вчителя. Проблему дослідження використання елементів театрального мистецтва у педагогічній практиці розглядали такі науковці як: Я.А. Мамонтов, М.А. Розенштейн, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, І.А. Зязюн, В.Ц. Абрамян, Ю.Л. Львова, Л.Г. Дубина, І.Є. Зайцева, О.А. Лавриненко та інші. У зв’язку із актуальністю цієї проблеми я вбачаю мету своєї роботи у досліджуванні доцільності використання елементів театрального мистецтва в історико-педагогічній діяльності, обґрунтуванні важливості їх у сучасній педагогічній практиці та впровадженні його в практику навчання та виховання учнів.

Театральне мистецтво – це специфічний вид мистецької діяльності, який поєднує в собі можливості багатьох художньо- зображувальних засобів, експресії; воно створює образи, розвиває культуру мовлення, образне мислення, регулює поведінку; сприяє розвитку асоціативної пам’яті, художньої уяви, а також впливає на внутрішній світ дитини. Зазначимо, що історія світової педагогіки має багато прикладів використання елементів театрального мистецтва з метою формування художньо-естетичного виховання учнів. Доцільність використання елементів театрального мистецтва як активної форми естетичного виховання охарактеризував педагог Я.А. Мамонтов. Естетичне виховання, на його думку, насамперед формує в людині здатність до переживання, а саме – до пізнання усього «людського». Завдяки театральному мистецтву ми пізнаємо красу людської душі, тим самим формуємо в собі якості, які необхідні для розвитку соціальних стосунків. У своїй педагогічній практиці Я.А.Мамонтов використовував художньо-дидактичний метод, сутність якого полягала в наданні дидактичному матеріалу художньої форми, завдяки чому він легше, приємніше і міцніше засвоювався учнями на основі виникнення в їхній уяві яскравого образу і встановлення асоціативних зв’язків між ним і змістом навчальної теми. Педагог вважав художньо-дидактичний метод провідною тенденцією дидактики, який не виключає і предметних методик: «… бо тільки приватна методика може запліднити загально-педагогічні шукання і перетворити їх у живе діло, бо теоретик не може передбачити всю конкретну різноманітність даного методу на різних ступенях і в різних галузях навчання» . Художньо-дидактичний метод – це використання різних видів мистецтва, зокрема театрального, у навчально-виховному процесі. Засобами художньо-дидактичного методу Я.А. Мамонтов вважав художнє слово, музику, малюнок і т. ін. «… засіб обирається педагогом-митцем у залежності від його особистих нахилів, – стверджував він, – від психічних властивостей дітей і від характеру дидактичного матеріалу». Особливе місце серед засобів художньо-дидактичного методу посідає театр. Дослідник зазначав, що культурна цінність театру в тому, що він синтезує всі форми мистецької творчості: його психологічна цінність – це надання соціального характеру нашим переживанням, практична цінність – найдужчий стимулятор самодіяльності дітей. «І чим тільки не поступалися, чого тільки не робили громадяни середньовічних міст заради участі в своїх грандіозних містеріях! З таким же ентузіазмом і діти різних ступенів можуть ставитися до дидактичних театральних вистав і разом з тим будуть студіювати найрізноманітніші предмети». Погляди Я.Мамонтова підтримувала також М. Розенштейн, яка надавала особливого значення використанню елементів театрального мистецтва у педагогічній практиці. Вона вважала, що вчителі повинні застосовувати цей вид мистецтва не лише як розвагу, не лише як метод виховання, а й як метод вивчення програмного матеріалу із шкільних курсів. Звернення М. Розенштейн саме до театрального мистецтва, як засобу формування учнів, пояснюється її глибокими переконаннями щодо педагогічного впливу театру на особистість: «Театральне мистецтво, оперує такими засобами як рух, слово, звук, користуючись ще й засобами інших мистецтв, найбільше захоплює і глядачів, і виконавців, а також є найзрозумілішим для дітей…» . Науковець М. Розенштейн наголошувала на тому, що вчитель у своїй педагогічній практиці повинен звертати увагу на пластику рухів і культуру мови. Культуру мови вона розуміла як володіння вчителем технікою мови та технікою художнього розповідання: «Під технікою художнього розповідання ми розуміємо процес художньої передачі змісту не лише яскраво змальованими образами, – пише вчена, – а головним чином – художнім зображенням змісту: вміння в ході розповідання використовувати голосові дані, інтонації, зупинки і наголоси, вміння встановити щирий тон, ритм, темп, вміння використовувати міміку, жест … Тобто художнім розповіданням передати художність і смисл оповідання». Цей аспект М. Розенштейн пов’язувала з рівнем розвитку уяви й асоціативного мислення вчителя. «Щоб відобразити найнезначніший конфлікт, найнезначніші переживання, необхідно бачити у власній уяві цілу низку образів, певним чином поєднувати їх, і створювати єдине ціле. Жодне мистецтво не дає уяві стільки образів, скільки театральне». Так, саме театр, завдяки своїй синтетичній природі, найефективніше, ніж інші види мистецтва, передає закономірності буття в почуттєво-наочній, емоційній формі та має дуже високий виховний потенціал, адже впливає на думки, почуття, уяву особистості, несе в собі думки, емоції та образи. Слід зауважити, що велике значення надавав театралізації й видатний радянський педагог А.С. Макаренко. Він залишив неоціненний педагогічний спадок для вітчизняної і світової теорії навчання і виховання і, разом з тим, апробував власні теоретико-методологічні положення у практичній діяльності. А. Макаренко одним із перших висловив думку про доцільність використання елементів театрального мистецтва у професійній майстерності вчителя та успішно реалізував це положення на практиці. Будучи знавцем і цінителем мистецтва, він активно залучав своїх вихованців до літератури, театру, музики та образотворчого мистецтва. Підготовка до спектаклю вважалася важливою справою, вихованці вчилися володіти собою, своїм голосом, мімікою, як справжні артисти. Під час репетицій педагог-новатор намагався глибоко аналізувати роль кожної дійової особи у п’єсі, вміло знаходив вихід із труднощів при постановці п’єси на погано обладнаній сцені колонії. Чудовим у цих постановках було те, що разом із вихованцями в них брав участь А.С.Макаренко. Слід зазначити, що у колонії ім. Ф.Дзержинського працював свій театр. Як писав А.Макаренко, «майже весь вільний час ми жертвували театру». Самодіяльний театр мав величезний виховний вплив на підлітків, його популярність розповсюджувалася далеко за межі колонії ім. М.Горького, а пізніше – і комуни ім. Ф.Дзержинського. В одній із постанов ради командирів у колонії вказувалося на обов’язкову участь кожного колоніста у підготовці театральних вистав . Зокрема, цікаві думки щодо використання елементів театрального мистецтва ми знаходимо у творчості вченого В.О.Сухомлинського. Він цікавився творчістю театрального діяча К.С.Станіславського, поділяв його погляди на проблему художньо-естетичного виховання особистості учня. У своїй педагогічній практиці вчений використовував такі елементи театрального мистецтва, які розкривали творчу особистість школяра і його потенційні можливості у різноманітній шкільній діяльності.

У Павлиській середній школі, де був директором В.О.Сухомлинський, використовувалися такі види і форми театральної діяльності, як: художнє читання; інсценізація та постановка літературних творів під керівництвом учителів; діяв драматичний гурток, театр казки. У школі була обладнана спеціальна Кімната Казки, яка містила декорації, макети та різноманітні ілюстрації епізодів з українських, а також казок інших народів. У Кімнаті залежно від того, які літературні твори читалися чи інсценізувалися на уроках і в позакласній роботі, створювалася відповідна творча обстановка. У роботі зі старшокласниками використовувалося мистецтво постановки мізансцен при читанні п’єс на уроках літератури . Отож, на думку вченого, використання елементів театрального мистецтва у школі сприяє, передусім, розвитку емоційно-почуттєвої сфери психіки, творчої уваги, уяви та фантазії школярів, удосконаленню навичок спілкування та вираженню своїх емоцій і почуттів. Таким чином, історико-педагогічний досвід використання елементів театрального мистецтва як засіб художньо-естетичного виховання учнів пройшов вікову еволюцію, але не втратив своєї актуальності. Нового соціокультурного значення цей досвід набуває у наш час, коли положення про роль театрального мистецтва у навчально-виховному процесі стає провідним для сучасної філософської та педагогічної думки і практики. Сучасні концептуальні підходи до використання елементів театрального мистецтва, зокрема театральної педагогіки (науки і мистецтва виховання актора, режисера), знайшли своє відображення у різноманітних аспектах педагогічної практики: як засіб удосконалення педагогічної майстерності (В. Абрамян, М. Барахтян, І. Гончаров, Т. Гончарова, О. Єршова, І. Зязюн, І.Синиця, Н.Сулаєва, С.Швидка); як засіб удосконалення педагогічної техніки (О.Головенко, О.Горська, Л.Гордін, В.Коротова, О.Мороз, І.Синиця); як засіб розвитку здатності до педагогічної взаємодії (В. Абрамян, Ю. Львова, Т. Гончарова, В. Кан-Калик); як засіб розвитку творчого потенціалу (Ю.Азаров, Р. Баталов, В. Загв’язинський, Г. Падалка, Л. Рувинський); як засіб розвитку духовності (П.Єршов, І.Зязюн, Г.Переухенко, Л.Чуриліна); як засіб розвитку мовленнєвої виразності (В. Абрамян, Ю. Єлісовенко, А. Капська, Г. Сагач); як засіб підготовки до керування театральною діяльністю школярів (О.Грачова, О.Єршова, О.Комаровська, Л.Масол, Т.Пеня, С.Соломаха та ін.). Принагідно зауважимо, що особливої актуальності в наш час набуває театралізація навчального матеріалу, яку діти виконують у формі драматизації, заснованої на принципах імпровізації. Зокрема, науковцем М.П. Лещенко обґрунтовано доцільність використання у навчально-виховній роботі з учнями таких видів театральної діяльності, як ритмічна драматизація, пантоміма, словесна інтерпретація, імпровізація та інсценування художньої прози. У сучасній педагогічній практиці досить широко використовуються на уроках із різних предметів різноманітні за формою дидактичні ігри, зокрема театральні. Уроки з елементами театрального мистецтва стимулюють розвиток образного мислення, уяви, фантазії, створюють умови для творчого натхнення до самоосвіти та самовиховання. Такі уроки можуть бути ефективною формою організації не лише навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, а й засобом адаптації в соціумі. Отож, саме театралізована художньо-ігрова діяльність допомагає учню самореалізуватися у творчій діяльності. Як зауважив дослідник Т.О.Шевчук: «Художня гра – це гра фантазування, гра уяви. Вона є специфічним видом дитячої творчості, що займає проміжне становище між грою та власне дитячою творчістю. Поки результат гри уяви залишається побічним, до тих пір діяльність дитини виступає як художня гра. Як тільки результат набуває самостійної значущості, художня гра трансформується у власну художню творчість» . Найефективніший вплив на розвиток дитячої творчості, на думку дослідниці Н.В. Сулаєвої, мають дидактичні мистецькі ігри, в яких поєднуються всі види мистецтва. «Дидактична мистецька гра – це гра, в ході якої вчитель навчає учнів, використовуючи різні види мистецтва й ігрову діяльність» . Дослідниця О.П. Рудницька зауважує, що: «…упровадження в шкільну практику комплексу видів мистецтв дасть змогу розширити асоціативні уявлення учнів, збагатити їхнє суб’єктивне світосприйняття і світовідчуття, виконати комплектуючу функцію у розвитку сенсорної, емоційної та інтелектуальної сфер особистості» . Таким чином, ми бачимо, що в сучасній педагогічній практиці актуальним залишається «художньо- дидактичний» метод за Я.А.Мамонтовим. У педагогічній практиці активно використовуються інсценівки. Основою таких інсценівок є «dramа», що означає з давньогрецької дія. Досить часто подібні ігри розігруються в класі чи в позакласний час в якості засобу виховання, передачі морально - етичних цінностей, естетичних ідеалів, соціалізації тощо. Але, на жаль, на сучасному етапі накопичено невеликий досвід щодо використання елементів театрального мистецтва в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи. Тому, що педагоги, звісно не всі, готуються до цього поверхнево, не заглиблюючись у суть важливості та необхідності використання елементів театрального мистецтва. Як стверджує дослідниця П.А.Сіненко: «Ігрова природа театру не тільки дозволяє цілісно вибудовувати педагогічний процес (єдність трьох базових процесів школи – розвитку особистості і формування ключових компетентностей), але й забезпечує психічний розвиток дітей (відчуваю – мислю – дію). Театральне мистецтво дає можливість учителю краще зрозуміти учня». Театральне мистецтво – один із гуманних способів пізнання соціальних реалій. Завдяки залученню дітей у спеціально сконструйований «світ гри», в якому міжособистісна взаємодія виявлена зримо і вбудовується в попередньо створений сценарій, драма допомагає індивідам встановити тісний зв’язок з повсякденною реальністю, хоча спершу може здатися, що вона, навпаки, відводить їх від реальності. С. Рубінштейн стверджує, що театральна гра накопичує досвід для уяви, яка «відлітає від дійсності, щоб глибше проникнути в неї» . Таким чином, театральне мистецтво як дидактичний засіб набуває особливого контексту в ході художньо-естетичного виховання, де цей вид мистецтва стає не засобом навчання, а змістом уроку. Однак слід наголосити, що в сучасній шкільній системі відсутні уроки театру, на яких учні змогли б познайомитися зі специфікою театрального мистецтва, оволоділи б його мовою через практичну театральну діяльність.

Елементи педагогічної и акторської майстерності

Найважливішим завданням освіти на сучасному етапі є підвіщення якостіІ виховання та навчання молоді, підготовка її до життя. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від викладача, його професійної кваліфікації.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що основним знаряддям праці педагога є власна особа, професійна зрілість якої дозволяє знаходити оптимальні рішення в постійній зміні "виробничої" ситуації, яка врешті-решт визначає результати всієї практичної діяльності педагога.

Зрозуміло, що педагогічна діяльність - творчий процес, оскільки вона не зводиться до повторення колись засвоєного алгоритму, оскільки в ньому постійно виникає щось нове.

Властивості педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість діяльності вчителя, професійні знання, вміння та навички, педагогічні здібності (забезпечуються швидкістю самовдосконалення), педагогічна техніка (гармонізує структуру педагогічної діяльності). Педагогічна діяльність – неперервний творчий процес.

Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальніх шляхів і методів його досягнення .

Характеристики творчості: новизна и перетворення. Педагогічна творчість - процес створення й перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі .

У педагогічних колах існує думка, що навчання обов'язково спричиняє суттєве просування учнів у їхньому розвитку. Це неправильно. Можна шляхом багаторазового повторення й тренувальних вправ досягти непоганих результатів у засвоєнні знань и навичок, але водночас дати дуже мало для розвитку школярів. « Щоб досягти швидкого та інтенсивного розвитку, необхідно створити таку систему навчання, яка спеціально передбачає це завдання », - вважає професор Л.В.Занков.

У шкільному віці стимулом до навчання й творчості є застосування елементів театральної педагогіки, організація шкільного уроку вчителем за типом побудови режисером театрального дійства, згідно з умовами, структурою уроку, застосування інтеграції на уроках літератури.

Головне завдання, яке стоїть перед педагогом - позитивними стимулами підтримати пошукову діяльність учнів, щоб навчальний процес супроводжувала радість відкриття. Очевидно, поєднання елементів гри и навчання здатно позитивно впливати на розвиток творчих здібностей дітей. Завдяки атмосфері, створеній на таких уроках, рівень навчальної активності й діяльності школярів досить високий.

Підтвердження своїх міркувань можна знайти в праці науковців Л.Л.Дубової та Г.Л.Дубової «Режисура шкільного уроку» (Матеріали Всеукраїнської ї науково-практичної Конференції. - Полтава, 1994. - С. 209-211). На їхню думку , «проблема підготовки шкільного уроку зазвичай розглядається лише в педагогічній літературі й завжди з певних і звичних для нас позицій: граничної завантаженості учнів протягом 45 хвилини уроку, й звичайно ж, структурної побудови згідно з педагогічними вимогами: це організаційній момент, опитування, викладення нового матеріалу, його закріплення. І практично ніколи ми не говоримо про те, що все це, по суті, і є режисура уроку. У зв'язку з цим цікавим є підхід до уроку саме як до театрального дійства, що розгортається між актором і хором за принципом давньогрецький театру. У даному випадку актор - вчитель, хор - клас (але функція цього хору більш динамічна, а вчитель виступає не лише і не стільки актором, скільки режисером і постановником ».

Розроблення підходу до застосування театральної педагогіки в процесі викладання мови, що інтегрується з такими мистецький дисциплінами, як музика, образотворче та драматичне мистецтво, базується на чисельності праць з театральної педагогіки та режисури уроку.

Гуманізм, формування цілісної картини світу - провідні тенденції розиітку української національної школи. Особливо значимі ці ідеї для змісту мовної освіти, оскільки характерною рисою дитячої творчості є синкретизм - органічне поєднання різніх видів мистецтв в одній художній дії (Л.Вігодський).

Організація спостережень у процесі гри, спілкування з довкіллям, музикою, картиною, літературним твором є однією з проблем методики інтегрованого уроку. Інтеграцію використовуємо у процесі навчання учнів писати твори. Якщо твір буде результатом свідомої роботи розуму й почуттів, продуктом власної творчості, то в ньому обов'язково відіб'ється особистість учня, його настрій, прагнення, уподобання. На таких уроках створюються умови для збагачення словника учнів новими зворотами, образами, загиблюємося у джерела народної творчості, навчаємо дітей бачити й відчувати красу рідного краю на екскурсіях, які передують урокам розвитку мовлення; на картинах художників, у власних малюнках, на кольорових репродукціях та фотографіях, у віршах, які діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім і самі пробують писати.

Синтетичність природи театрального мистецтва створює можливості для розвитку мовлення, уваги , спостережливості, пам'яті, фантазії, а також сприяє поліпшенню психологічної атмосфери міжособистісного спілкування.

Застосування засобів театральної педагогіки вимагає від нас, учителів , постійного самовдосконалення.

Очевидно, що вчитель-митець може виховати творчу особистість. Традиційні уроки, як основна форма навчання, не задовольняють прагнення учнів до самовираження, самореалізації. Саме тому навчально-виховний процес постійно удосконалюється завдяки введенню нових технологій, методів, прийомів навчання.

Краще можна навчити того, хто вчиться цікаво. Усвідомити цю істину має кожен вчитель. Адже паростки творчості є майже у всіх дітей - треба лише створити відповідні умови для їх розвитку. Своєрідність творчих здібностей школярів часто вражає нашу уяву своїм змістом, глибинністю, багатогранністю.

Дитина - природжений актор, який постійно виконує якусь роль у дитячому чи підлітковому колективі

Навчання п’ятикласників відбувається через гру. Якщо їхні улюблені іграшки та казкові персонажі завітають у гості, то урок стане цікавим, схожим на казку. Тоді ручка перетвориться на чарівну паличка, що вміє сама складати каламбури чи вірші, а самі діти - на фей та чарівніків.

Улюблена гра на уроках літератури - розмовляти голосами казкових персонажів, зобразити героя не зовсім схожим на себе. Дітям подобається добирати слова (синоніми, антоніми), щоб охарактеризувати персонажів. Наприклад, на дошці написані слова й учні мають підкреслити ті, що характеризують того чи іншого героя, довести свою думку.

Ще один варіант гри – це пантоміма, під час якої учням треба за допомогою міміки та жестів показати героя літературного твору, це й конкурс на кращого або найцікавішого читця ліричного твору, читання літературних творів в особах.

Згодом елементи театралізації застовуються під час інтерактивних уроків : взяти на себе роль судді, адвоката, підсудного, щоб довести провину чи виправдати літературного героя, спробувати переосмислити подію твору і зіграти фінал, найсприятливіший з точки зору учня, інсценізація улюбленого уривка прочитаного твору; і в кожній ролі діти прагнуть бути найправдивішими, найдостовірнішими, .

Особливої уваги заслуговують уроки розвитку мовлення, під час яких учні вчаться створювати спочатку невеличкі казки, віршики, згодом фанфіки, фентезі, сценарії свят, а потім - розлогі роздуми-монологи, публіцистичні виступи, есе, етюди. Особливої уваги заслуговують тренінги декораторів – за допомогою словесного малювання створюються портрети героїв, пейзажі, описи інтер’єрів.

Найвищим досягненням театральної педагогіки в дії вважаю шкільний день самоврядування, під час якого учні мають можливість спробувати себе в ролі вчителя, провести урок від планування до останньої хвилини. Цьому, як правило, передує тривала підготовча робота, але й результат завжди високий: діти зацікавлено слухають свого однокласника – «вчителя», в кінці урока дають йому оцінку, обговорюють його досягнення й недоліки, а «вчитель» ніколи не забуде матеріалу того заняття, яке готував він сам.

У сучасній педагогічній практиці виховання засобами театрального мистецтва поступово зменшується і навіть взагалі зникає. Сьогодні майже не існує шкільних театральних колективів, а діяльність тих, що працюють, здебільшого спрямована лише на організаційно-постановчу роботу. Така тенденція штучно вилучає театральне мистецтво із арсеналу освітньо-виховних засобів формування учнів, звужує його педагогічний потенціал до меж розваги і дозвілля. Цього не можна сказати про нашу школу. На жаль, у нас немає постійно діючого театрального колективу, але силами учнів школи та завдяки ентузіазму вчителів гуманітарного циклу щорічно готуються театралізовані вистави за мотивами прочитаних творів, інсценізації уривків літературних творів, створюються сценарії продовження твору або свої варіанти розвитку подальших подій у творі. Діти пробують себе в ролі драматурга, режисера, актора, декоратора.

  • Інсценізації уривків повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»

  • Сцени з трагедії Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

  • Написання своєї версії розвитку подій в романі Л.Толстого « Анна Кареніна»

  • Тетралізована постановка «Лермонтовський бал»

  • Музична казка «Кримський соловейко» та багато іншого.

Отже, аналізуючи проблему використання елементів театрального мистецтва в контексті історико-педагогічного досвіду вчених, ми бачимо, що на той час театральне мистецтво мало потужний художньо - педагогічний потенціал, а на сучасному етапі цей потенціал поступово зменшується. Вчителі, на жаль, недостатньо обізнані в теорії театральної педагогіки, тому недосконало використовується театральна творчість у навчально-виховному процесі. Педагогу необхідно усвідомити важливість і доцільність елементів театрального мистецтва у подальшому використанні їх на практиці. Мені здається, що проблема використання елементів театрального мистецтва у сучасній педагогічній практиці залишається актуальною, тому потребує подальшого вивчення та дослідження. Доречно було б звернути особливу увагу на емоційно-почуттєву сферу вчителя, яка зумовлює успіх у його професійній діяльності.

Кожен, хто обирає педагогічну професію, зустрічається з тим, що в теорії педагогіки, немає розділу, присвяченого розвитку практичних умінь на підсвідомому рівні. Певною мірою цьому може зарадити театральна педагогіка. Сучасні зарубіжні теорії зосереджують увагу на психологічних аспектах гри та її значення для розвитку особистості. Засновники розвиваючого вітчизняного навчання виділяють пізнавальні елементи гри, підкреслюючи її важливість для адаптації дитини до життя. Традиційний підхід у навчанні, базуючись на передачі знань і формуванні навичок і вмінь, не використовує творчого потенціалу учня, не дає приводів для філософських роздумів про гармонію людини і природи, про гармонію відносин між людьми. Для вирішення цього завдання використовуються прийоми театральної педагогіки, де крім емоційних переживань у дитини є можливість виразити це в дії.

У навчальній діяльності має бути обов'язково творчий початок. Театральна педагогіка - це своєрідна творча навчальна діяльність, спрямована на засвоєння матеріалу за допомогою художньої подачі. Введення в навчальний процес елементів театральної педагогіки не тільки урізноманітнює його, але і збагачує, створює на уроці творчий психологічний клімат.

Сучасний творчий підхід до процесу освіти повинен враховувати різні ігрові форми навчання. Це можуть бути різні етюди, що демонструють емоційні різні стани: радість, здивування, байдужість, захоплення. При цьому дитина розуміє природу процесу, що їй демонструють . Все це дає в комплексі розвиток інтелекту та емоцій, народжує почуття і розвиває руховий фізичний апарат, під яким мається на увазі не тільки голос, фраза, але й міміка, жести, рухи. Всі учасники гри стають партнерами, привчаються до колективної роботи. Але необхідно відзначити той факт, що даний процес можливий лише при використанні особистісно-орієнтованого підходу в навчанні. Сьогодні, такий підхід став можливий завдяки соціальним перетворенням, які відбулися в нашій країні: змінилися ціннісні орієнтації, і найголовніша цінність, яка проголошена в суспільстві - це широко освічена розвинена особистість. Учень повинен володіти відповідними знаннями, вміннями та навичками, здійснювати різноманітні види діяльності: навчальну, трудову, естетичну. Йому необхідно володіти досвідом творчої діяльності, вміти користуватися новими інформаційними технологіями, бути готовим до міжособистісної співпраці, прагнути уникати конфліктів і долати їх. Все це може бути досягнуто при особистісно-орієнтованому підході до освіти і виховання. Мета його - створення умов для прояву пізнавальної активності учнів.

Засоби досягнення мети:

- використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкрити суб'єктивний досвід учнів ( уроки- подорожі; уроки-диспути, інсценізації, віртуальні подорожі, урок-суд);

- створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу( кожній дитині надається завдання відповідно її уподобань та нахилів: Даша - гарний декламатор; Юля добре співає; Максим може оцінити ситуацію, описану у творі з точки зору юриста, історика; Богдан напише неочікуваний пролог чи епілог до твору; Денис створить цікаву презентацію);

- стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без остраху помилитися отримати неправильну відповідь( приймаю будь-яку точку зору, поважаю твою думку, а як ти ставишся до такого аргументу?);

- оцінка діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, а й по процесу його досягнення (Сашо, ти сьогодні попрацювала недостатньо, хоч і виконала всі завдання, а Ярослав сьогодні – молодець, вперше активно працював під час уроку, дав розгорнуту оцінку ситуації, герою і т.д.);

- створення ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють учневі проявити ініціативу, самостійність, створити обстановку для природного самовираження учня ( дуже подобаються мені «Мозковий штурм», гра «Мікорофон», словесне малювання).

Що проводили і запам’яталось:

  • Суд над Анною Кареніною

  • Диспут « Чи можна зрозуміти і пробачити зраду Андрія?»

  • Інсценізація уривків з повісті «Пригоди Тома Сойєра»

  • Подорож з Хлопчиком-Зіркою у пошуках справжньої краси.

  • Літературна вітальня за творчістю поетів Срібного віку

  • Лермонтовський бал

  • День самоврядування.

При особистісно-орієнтованому підході і використанні адекватних йому технологій навчання створюються особливі стосунки між учителем і учнем, між самими учнями. Особистісно-орієнтований підхід спирається лише на пріоритет індивідуальності (учень не стає, а спочатку є суб'єктом пізнання), розвиває індивідуальність і своєрідність учня, вчення стає живим актом. Мета педагогічної діяльності лежить не тільки в лексичній, синтаксичній, лінгвістичній площині, а перенесена в сферу відносин, які необхідні для вивчення рідної мови, а саме для розвитку здатності сприйняття інформації і здатності вираження своїх думок та прагнень. Я пропоную учням обігравати різноманітні ситуації з літературних творів, давати характеристику герою з позиції інших персонажів твору, переказувати певний уривок від імені літературного героя та ін. . Хочеться підкреслити, що мене цікавить не тільки результат навчання, тобто не тільки те, що в мові чи літературі опановує учень, а й те, які здібності він при цьому розвиває. Для повноцінного розвитку, на думку Станіславського, особистість потребує правильного живлення, правильної етики, правильного навчання. І одним із його аспектів у сучасній школі і є театральна педагогіка.

Яким же є результат моєї діяльності?

Перше, і мабуть найголовніше, більшість учнів читають. Читають програмові твори, читають поза програмою. Найбільшою втіхою і відрадою для мене є прохання учнів порадити літературу для прочитання або обмін враженнями після прочитаного, і навіть читання художньої літератури під час перерви – це нонсенс для нашого часу.

По-друге, мої учні вміють висловлювати свої думки як усно, так і письмово. Двоє десятикласників брали участь у Всеукраїнській філософській конференції при ДНУ ім.О.Гончара, де представили свої письмові роботи і проголошували доповіді.

По-третє, учні нашої школи щороку вступають до вищих навчальних закладів гуманітарного спрямування. Зараз у ВНЗ здобувають освіту майбутні вчителі, перекладачі, філософи, історики, соціологи, журналісти і , навіть, актор…

І по-четверте, де б я не зустріла своїх учнів, усі вони із вдячністю згадують школу, щиро радіють зустрічі, бо є справжніми людьми. А хіба це не найвища нагорода для вчителя?

Головне завдання, що стоїть перед педагогом - позитивними стимулами підтримати пошукову діяльність учнів, щоб навчальний процес супроводжували радість відкриття, упевненість у власних силах, задоволення від навчання

Література

1. Л.П.Стихун, Н.В.Стихун Використання елементів театрального мистецтва у сучасній педагогічній практиці загальноосвітніх шкіл // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету- Випуск 8 (51), 2014 УДК: 37. 036

2. ПереухенкоГЛ. Використання методів театральної педагогіки в процесі оволодіння основами педагогічної майстерності //Наукові записки.-Випуск 32. Частина П.-Кіровоград: РВЦКДПУ ім. В. Винниченка, 2001.- 126 с

3. Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка. - К.: Лібра, 1996. - 224 с.

24

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.