ТАРАС ШЕВЧЕНКО Й НІЖИН. КОБЗАРЕВА СТОРІНКА В ІСТОРІЇ МІСТА (учнівська конференція)

Опис документу:
Матеріали для проведення учнівської краєзнавчої конференції

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ТАРАС ШЕВЧЕНКО Й НІЖИН. КОБЗАРЕВА СТОРІНКА В ІСТОРІЇ МІСТА

Мета. Розглянути сторінки життя Т.Г. Шевченка, пов’язані з Ніжином. Формувати навички пошукової та дослідницької діяльності. Виховувати почуття любові до рідного краю, шани до великого Кобзаря.

Форма проведення: учнівська конференція.

Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, виставка творів поета, фото Спасо-Преображенського храму та пам’ятника Кобзарю в Ніжині / презентації.

Хід заходу

І. Поетична хвилинка (учениця декламує поезію Г. Кривченко «Пісні звучати повіки»).

ІІ. Учнівська конференція

План

1. Роль ніжинців у викупі Тараса з кріпацької неволі.

2. Приїзд Т.Г. Шевченка до Ніжина в 1846 році.

3. Ніжинські друзі Кобзаря.

5. Тарас Шевченко та Ликера Полусмакова.

6. Пам’ятаємо й шануємо…

Ведучий. Уже для багатьох поколiнь українцiв — i не тiльки українців — Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється iлюзiя, нiби ми все про нього знаємо, все в ньому розумiємо, i вiн завжди з нами, в нас. Та це лише iлюзiя. Шевченко як явище велике й вiчне — невичерпний i нескiнченний.

Наш край відображений у багатьох творах Кобзаря. Тут він неодноразово бував, писав, малював.

Уперше Тарас Шевченко побував на Чернігівщині замолоду... Восени 1829 року козачок-кріпак їхав разом зі своїм поміщиком Енгельгардтом через Чернігів, Добрянку, білоруські міста із Києва до Вільно. І вже тоді Тараса вразила природа Придесення, своєрідна говірка поліщуків.

Із ніжинською землею, зокрема з нашим містом, Т. Шевченко мав багатогранний і тісний зв’язок. Тому святий обов’язок кожного ніжинця – знати й берегти все те, що стосується пам’яті великого сина українського народу.

Пригадаймо з біографії викуп Шевченка з кріпацтва. Хто з діячів російської та української літератури взяв у цьому активну участь? (І.Сошенко, Є.Гребінка, В.Григорович, К.Брюллов, О.Венеціанов, В.Жуковський)

Хто з них мав зв’язки з нашим Ніжином? Надамо слово дослідникам.

Виступи учнів

  1. У 1836 році Шевченко знайомиться з Іваном Максимовичем Сошенком, українським художником, який із 1839 до 1845 року викладав малювання й чистописання в Ніжинському повітовому училищі. Оцінивши художні здібності молодого Тараса, І. Сошенко намагається йому допомогти, та, дізнавшись, що той кріпак Енгельгардта, утрачає надію. Але на допомогу приходять справжні друзі. За справу беруться випускники Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька Аполлон Мокрицький, Євген Гребінка та відомий російський художник Олексій Венеціанов, батько якого був ніжинським грецьким купцем. На переговори до пана Енгельгардта направляється Венеціанов, котрому вдається умовити поміщика відпустити на волю Тараса за 2500 карбованців.

Багато зробив для влаштування долі Шевченка вихованець Гімназії вищих наук, український байкар і прозаїк Євген Гребінка. В альманасі "Ластівка" він опублікував його ранні поезії, ознайомив з тогочасною українською літературою, увів його в коло діячів української та російської культури. У травні 1843 року разом із ним Т. Шевченко вирушив в Україну, побувавши і в Ніжині.

  1. За завданням археографічної комісії на початку 1846 року Т. Шевченко вирушив на Чернігівщину для малювання пам’яток старовини. Спочатку він заїхав в Іскрівці на Полтавщині до Олександра Афанасьєва-Чужбинського, і вже звідти вони разом через Лубни, Прилуки, Ніжин виїхали до Чернігова.

До Прилук заїхали, щоб перепрягти коней. О.Афанасьєв-Чужбинський згадував, що в той час, коли їм на станції перепрягали коней, на сусідній вулиці загорілася хата бідної єврейської сім’ї і Т. Шевченко допомагав гасити пожежу, рятувати майно, кажучи, що в біді й у горі всі люди – брати.

Попереду був Ніжин. Найбільше місто губернії на той час налічувало понад 9 тисяч жителів, у ньому діяло два десятки церков і два монастирі. Упродовж двох століть місто славилося своєю торгівлею, значна роль в якій належала грецькій громаді — одній з найчисленніших в Україні. Як колишнє полкове місто Ніжин посів помітне місце в історії доби Гетьманщини. Зокрема, тут у 1663 році відбулася відома "Чорна рада", що згодом лягла в основу однойменного історичного роману Пантелеймона Куліша.

Та найбільш відомим для Тараса Шевченка Ніжин був своєю гімназією вищих наук князя Безбородька, відкритою 1820 року, в якій навчалося чимало його друзів і знайомих — Євген Гребінка, Аполлон Мокрицький, Віктор Забіла, Нестор Кукольник, Василь Тарновський, Яків де Бальмен, Олександр Афанасьєв-Чужбинський… Зрештою, випускником гімназії був і Микола Гоголь, з яким Шевченко так і не познайомився, висловлюючи пізніше з цього приводу жаль, зокрема, в листі до Варвари Рєпніної: "Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям!". Ще навчаючись в Академії мистецтв він виконав ілюстрацію до повісті Гоголя "Тарас Бульба""Зустріч Тараса Бульби з синами", а у 1844 році написав вірш "Гоголю". Родом з Ніжина був Олексій Сенчило-Стефановський. Тут працювали Іван Сошенко і Капітон Павлов. Згодом, на засланні, Шевченко не раз згадуватиме Ніжин у своїх повістях "Музыкант", "Капитанша", і, зокрема, у повісті "Близнецы" — білу хатинку "с садиком и цветничком, как раз против греческого кладбища", "кондитерскую Неминая", річку Остер. Про це місто також є згадки у передмові до нездійсненого видання "Кобзаря" 1847 року та в листі до троюрідного брата Варфоломія Шевченка в 1860 році. Шевченко і Чужбинський приїхали до Ніжина в день відкриття Всеїднівського ярмарку і зупинилися в готелі з колоритною назвою "Не минай", про який останній згадував: "Не минай" — значить, не проїжджай або не проходь мимо! Хитра назва! Втім, треба й те сказати, що для повітового міста і цей готель гарний: номери пристойні, хоча меблі не зовсім зручні, а страви досить смачні".

  1. Звістка про приїзд Шевченка до Ніжина швидко облетіла все місто. Двері кімнати, де зупинився поет, не зачинялися. Особливо часто його відвідували студенти, серед яких був і майбутній російський поет, перекладач та видавець творів Шевченка – Микола Васильович Гербель, що тоді навчався на передостанньому курсі, а закінчив ліцей у 1847 р.

У Ніжині Шевченко відвідав "Собрание", тобто дворянський клуб - на вулиці Гоголя, на території, де тепер розміщений сквер. На цьому шевченківському місці встановлено пам'ятник мореплавцю Ю.Ф. Лисянському. Ось що розповідає Афанасьєв-Чужбинський про відвідання Шевченком дворянського зібрання: "Тут трапилась невеличка пригода. Хтось хотів було із начальствуючих не впустити Шевченка на тій підставі, що той був в оксамитовій шапочці, але педантичному сьому мужеві пояснили, що Тарас Григорович Шевченко, в якому б не був убранні, робив честь своєю присутністю. Поет дуже сміявся з цієї пригоди".

Мабуть, відвідав Тарас Шевченко і сам Ніжинський ліцей — такий статус тоді мала колишня гімназія. Як художника його цікавила там насамперед картинна галерея, яку, з нагоди 25-річчя заснування навчального закладу, подарував ліцею його почесний попечитель О. Кушельов-Безбородько. Ще влітку 1845 року він повідомляв міністра народної освіти: "Я дарую ліцею картинну галерею, яку я придбав у різних містах Італії і Європи… Всього 175 картин у позолочених рамах з умовою, щоб ці картини були розміщені у вільних залах будинку ліцею і служили розвиткові хорошого смаку і залишались завжди власністю цього навчального закладу".

  1. Під час перебування в Ніжині Т. Шевченко зустрічався з ліцеїстами, серед яких був і Микола Гербель, який навчався на передостанньому курсі й пізніше перекладав російською мовою твори Кобзаря. Добрі взаємини були в Шевченка з українським поетом В. Забілою, який навчався в гімназії з 1822 до 1825 року. Віктор Миколайович був одним із організаторів і учасників похоронів поета, перевезення його тіла в Україну.

Дружні стосунки мав Шевченко з вихованцем гімназії вищих наук, одним із перших ілюстраторів "Кобзаря" Яковом де Бальменом, якому Шевченко присвятив свою поему "Кавказ". Перша ґрунтовна монографічна праця про Т.Шевченка написана останнім директором Ніжинського ліцею М.Чалим.

Ведучий. 1847 рік. Шевченка заарештовано за зв’язок з Кирило-Мефодіївським товариством (на весіллі). За вироком, винесеним у цій справі, Кобзарю дісталося найважче покарання – 10 років ув’язнення в казахських степах із забороною писати і малювати.

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.

Нічого. Оренбург. Нічого. Кос-Арал;

Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.

Нічого, якось жив і якось не вмирав.

Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі –

Після таких років такої самоти! –

Овацію таку йому зробили друзі! –

Коли він увійшов. І він не зміг іти

Він прихилився раптом до колони,

Сльоза чомусь набігла до повік.

Бо знаєте… із каторги в салони…

Не зразу усміхнеться чоловік…

Так тонко відтворила настрій митця після заслання у вірші "Повернення Шевченка" Ліна Костенко. Які ж зв’язки мав Шевченко з нашим рідним краєм у цей період?

Виступи учнів

  1. Після заслання, живучи в Петербурзі, Т.Шевченко всім серцем линув до рідної землі, прагнув допомогти своїм землякам. Коли в Чернігові, Ніжині й Новгород-Сіверську виникли недільні школи, Т.Шевченко спеціально для них написав і видав "Буквар південноруський". Понад тисячу примірників цього видання було надіслано автором на Чернігівщину.

Крім того, поет надавав цим школам посильну матеріальну допомогу, бо вони державою не фінансувалися. У цей період його життя зав’язуються нові знайомства, виникають нові імена, знову з’являються Ніжин і Ніжинщина. Його особисте життя було непростим, сповненим розчарувань і печалі. Остання спроба звити сімейне гніздо, мати родину, затишок пов’язані з іменем кріпачки панів Карташевських Ликери Полусмакової, яка була родом із села Липів Ріг, що неподалік від Ніжина. Із нею він мріяв одружитися, у коханні та взаєморозумінні прожити останні роки свого життя. Але не так сталося…

  1. Тарас Шевченко й Ликера Полусмак

Останньою любов'ю Тараса Шевченка стала Ликера Полусмак. Народилася вона 1842 року на Чернігівщині, рано осиротіла. Була кріпачкою і в юному віці перевезена до Петербурга, де працювала покоївкою в панському домі....

З самого початку всі були проти цього шлюбу. І не лише різниця у віці насторожувала: йому – 45 років, а їй – 20. Тарас Григорович був людиною освіченою, уже відомою, а вона – мужичка, кріпачка. Але ніякі вмовляння не діяли на Шевченка, бо він кохав! І, мабуть, уперше в житті зустрів ту, якій хотів подарувати кохання, з якою хотів поєднати своє життя. Для нього вона була найкращою, наймилішою, найпрекраснішою. На всі вмовляння різко заперечував: "Звідки ви знаєте, що Ликера мені не пара?! Адже я син нашого безталанного народу, тому саме Ликера мені до пари!"

І продовжував готуватися до весілля.

Ликера була невисокого зросту, тендітна, кароока. Вона заволоділа його серцем, але не змогла знайти взаємних почуттів: душа мовчала! Якось Ликера захворіла. Шевченко накупляв ліків, теплого одягу, придбав натільний хрест. Коли речі передали, перше, що зробила, – узяла хрест і почала скребти ножем. Побачивши, що він не золотий, жбурнула геть від себе… Готуючись до весілля, Тарас Григорович звільнив Ликеру з кріпацтва, найняв кімнату в місті й перевіз туди її речі. Кожного дня навідувався. І чим більше з нею спілкувався, тим більше розумів: вона зовсім не така, якою собі уявляв.

Одного разу, улітку, Шевченка й Ликеру запросили до себе Карташевські. Пообідавши, гості вийшли на ґанок подихати свіжим повітрям. За розмовами ніхто не помітив зникнення Тараса Григоровича. А через кілька хвилин він з'явився, радісний від щастя, з букетом польових квітів. Те, що трапилося далі, приголомшило присутніх. Ликера, отримавши квіти, почервоніла, а за мить із гнівом кинула їх з ґанку. Квіти розсипалися. Усі оторопіли. На якусь мить запанувала тиша. Шевченко дивився на квіти й щось для себе вирішував. Потім узяв капелюх, мовчки поклонився й вийшов.

Наступного дня Шевченко зайшов до Ликери на квартиру. Те безладдя, яке панувало в кімнаті, остаточно розвіяло всі надії й сподівання. Уперше він закричав: "Хіба такої жінки я чекав від тебе! Одного просив: будь чепурненька! Неохайність я не терплю!" А Ликера відповіла: "І мені не треба такого чоловіка! Старий та сердитий! Я думала: ти наймеш для мене служницю, а ти..." Це була їхня остання розмова.

Згодом Ликера почала працювати швачкою в магазині. Вона швидко забула цю історію. А Тарас Григорович не зміг... Тепер він завжди був сумний і мовчазний, виливав на папері біль зрадженого почуття.

Цікаво, що почуття і каяття прийдуть до Ликери пізніше, після смерті Шевченка, дізнавшись про яку вона навіть топилася в Неві. Подружнє життя її було нещасливим. А коли виросли діти і помер п'яниця чоловік, вона переїздить до Канева, щоб бути ближче до «свого Тараса». Тяжко працюючи, вона на зібрані горьовані копійки щороку поминала дорогу людину. Доживала віку в богодільні і щодня молилася до портрета Шевченка, який, уквітчаний вишитими рушниками, висів над ліжком.

Так і не подарувавши Шевченкові такого бажаного сімейного щастя, доля все ж дала йому всесвітнє визнання і безсмертя жити у своїх творах, до величності і краси яких буде прагнути душею не одне покоління нащадків. Тож схилімося в пошані перед людиною – генієм з ніжним і полум'яним серцем.

Ведучий. Т.Г. Шевченко хотів, щоб поховали його в Україні на березі Дніпра. Прохання поета виконали. Із Петербурга на Чернечу гору його прах везли через Ніжин. Жителі нашого міста в зажурі зустрічали траурну процесію, яка прибула 17 травня 1861 року. Назустріч вийшли цехові зі знаками, ліцеїсти та гімназисти. Що ви знаєте про ті сумні події?

Виступи учнів

7. Детально описав зустріч траурної процесії в Ніжині російський письменник і журналіст, співробітник журналу "Іскра" В.Толбін – автор нарисів про Шевченка: "Особливо урочистий характер мала зустріч Шевченка в Ніжині. Траурна колісниця, […] супроводжувана земляками поета Лазаревським і художником Честахівським, ввезена була в огорожу Преображенської церкви, в якій тоді ж була відправлена панахида, і тоді ж студенти Ніжинського ліцею прикріпили до труни вінки і квіти. Після закінчення панахиди церковна процесія проводжала труну через усе місто за Київську заставу версти дві від станції".

  1. Ніжинці свято шанують пам’ять Шевченка, бережуть усе, що пов’язано з іменем великого сина українського народу. Відразу після Лютневої революції, коли було повалено царизм, центральний міський парк став називатися Шевченківським. Його ім’ям названо одну з центральних вулиць міста. На жаль, у Ніжині, який так тісно пов’язаний з іменем Кобзаря, тривалий час не було йому пам’ятника. І тільки в 1991 році такий пам’ятник був поставлений на центральній алеї Шевченківського парку. Автором його став відомий український скульптор, народний художник України Олександр Скобликов, досвідчений майстер.

  1. Скульптор відтворив образ Кобзаря в приблизно такому віці, у якому був тут поет 1846 року. На пам’ятнику – молодий Шевченко, який присів відпочити на камінь. Він одягнутий у плащ, поли його розстебнуті. Позаду – трохи піднятий вітром капюшон. Краватку вітер закинув на плече. Портретне зображення поета близьке до автопортрета Т.Шевченка. Високе чоло, проділом розділене волосся. Постать висока. Трохи розставлені ноги, права – зігнута, і, здається, що весь тягар тіла лежить на ній, ліва – трохи витягнута. Таке розміщення ніг пов’язане з нерівністю каменю. У витягнутій правій руці знаходиться книга, ліва рука кистю торкається правої біля книги. Увесь корпус тіла нахилений уперед. Шевченко зосереджений, поглинутий роздумами… Бронзова скульптура знаходиться на прямокутному постаменті з цілісного граніту. На пам’ятнику викарбувано слова:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Т.Шевченко

Ведучий. Дослідники кажуть, що Шевченкова мова скупана у фольклорно-пісенних ріках. Французький письменник Еміль Дюван зазначив: "Хто перший раз брав у руки твори Шевченка, той помилявся, думаючи, що то народні пісні. Більше бути вже народним поетом нема куди". Це Т. Шевченко, посилаючи на Чернігівщину свій "Буквар", заповідав нам берегти себе у наших думах і піснях.

Бережіть у своїй пам’яті славну сторінку в історії нашого міста – відвідини його геніальним сином України.

Бережіть і примножуйте її добрими ділами. І добре пам’ятайте слова, викарбувані на пам’ятникові Шевченку:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
3
міс.
0
7
дн.
1
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!