Тарас Шевченко "Як умру, то поховайте"

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

«Заповіт» - твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. Мрія поета про майбутнє свого народу, ідея твору «Заповіт»

Мета: допомогти учням глибше усвідомити ідейно-художню

цінність твору Т. Г. Шевченка «Заповіт»; розкрити полум’яну

любов автора до України, його мрії про нову, вільну Україну,

віру в перемогу волі, правди, справедливості; розвивати пам'ять,

навички виразного читання, постановки виконавського завдання ,

акторські здібності; виховувати естетичний смак, усвідомлення того,

що здатність мріяти — невід'ємна риса характеру розвиненої людини.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, видання вірша

«Заповіт» різними мовами

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань, умінь, уявлень та чуттєвого досвіду за питаннями

Що вам відомо про поезію як літературний жанр? (Поезія (гр. роівіз творчість)

1) Словесна художня творчість; мистецтво художнього відображення дійсності в словесних

образах. 2) Твори, написані віршами, ритмізованою мовою; протилежне — проза. 3) Окремий твір, написаний ритмізованою мовою; вірш)

Які поетичні твори ви знаєте?

До якого роду художньої літератури належать поетичні твори? (Лірики)

Назвіть художні засоби, які митці слова найчастіше застосовують у своїх творах.

У яку історичну епоху жив і творив Т. Шевченко?

За що Т. Шевченко переслідувався царською владою?

Хто такі були революціонери? Чи можна Т. Шевченка назвати революціонером?

Чому письменник обрав шлях бунтарства?

Через що Т. Шевченка називають Кобзарем?

Поясніть етимологію слова «Кобзар», зробіть його словотворчий аналіз.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Розповідь вчителя на основі уривку з твору В. Дарди «Переяславські дзвони»

Виходило, справи його кепські.

Не хотілося вірити, що хвороба осилить його молодий організм, котрий уже не раз перемагав найпідступніші напади недуги, але ж ... Вільо! Він теж був молодий і не раз серйозно нездужав, а от - немає!

Виявляється, так мало потрібно, аби зникнути навіки - всього-на-всього коротка фатальна мить! Тіпнуло тіло гарячим морозом, шугонула в голову пекуча хвиля, пронизало серце млосним болем – і лежиш, облитий липучим потом, і тьмариться в очах, і так близько, справді - за плечима, ота підступна мить.

Невже цього разу ... І все ж несила було вимовити оте ніби найдальше і водночас чи не найреальніше для кожного «помру» ...

Краєм рушника, що лежав на подушці, витер холодно спітніле обличчя. Нагадалися чуті колись слова: «Настане мить, коли часу більше не буде ...» Чи не ця мить?!

А якщо справді умру?..

Від цієї гострої думки в голові нараз прояснилось, якось до фізичної відчутності безмежного внутрішнього простору, до дзвеніння у вухах од надмірної тиші, до сприймання себе самого, наче когось стороннього ...

Чув, що перед смертю людині часто легшає, ніби настає якесь загальне прозріння впило, останній жагучий потяг до життя знесиленого нерівною боротьбою організму.

Може, саме таке полегшення зараз у нього? Бо просвітлів лише мозок, а тіло таке ж безмежно кволе,

чуже, неслухняне. От ворухнув рукою, а наче не він володіє нею, а вона ворухнулась сама собою. Засумнівався, чи справді рука брала рушник, чи так тільки здалося йому.

Простягнув руку до столика, де лежав олівець і кілька аркушів паперу, помітив, як обік теж щось ворухнулось. Не повертаючи голови, перевів туди погляд - то на стіні майнула побільшена тінь од його руки. Значить, він таки простягав руку ...

Брав білий аркуш, а дивився на стіну, наче звіряв там реальність власних рухів. На стіні аркуш був темний, як і рука. Підсунув папір на край столика, де стояли склянки і "тоїки з ліками, взяв занімілими, мов не своїми, пальцями олівець ..

Тепер належало підвестись чи й зовсім устати й написати оте настирливе, що пекучим заліззям ся в довірливо оголений мозок: як умру!

З подивом відчув, що подальші рядки вже ніби колись раніше склалися в голові, тепер йому лиш належало перенести їх на папір, записати, лишити, як заповіт, живим ... Записати, поки знову не напливло на розум каламутною хвилею марення, аби слова ті не зникли у гарячковому безпам'ятті, не забулись до ранку.

Як умру, то поховайте Серед степу широкого

Мене на могилі, На Вкраїні милій ...

Як не дивно, а фізична слабість немов додавала сил мисленню – все сприймалося чітко, як ніколи. Чи тому, що була особлива тиша, коли чуєш не лише все, що довкола, а й те, що в тобі самому; не відволікало ніщо стороннє, дріб'язкове, зайве, й, опинившись не умовно, а реально на грані життя й смерті, розум проникливо намагався побачити й закарбувати все по обидва боки тієї найчіткішої і водночас ніким не вловимої грані ... Ти перейдеш туди, але ж все інше залишиться тут, і треба сказати останнє слово тим, хто залишиться після тебе на землі, на Вкраїні милій, хто житиме для того, щоб жила вона ...

Поховайте та вставайте

Кайдани порвіте ...

У передпокої стиха забемкав годинник … Чотири! Колись рєпнінський лікар Фішер казав, що найчастіше люди вмирають в цей передсвітанковий час. На порозі нового дня!

А день настане, обов'язково! Не може не настати, якщо земля обертається ... День справедливості, волі, братерства! І вільні щасливі люди тоді згадають і його добрим словом.

Й тремтяча від напруги рука пише:

І мене в сем'ї великій, Не забудьте пом'янути

В сем'ї вольній, новій Тихим добрим словом,

Якусь мить лежав незрушно, немов збирався з силами. Далі знову потягнувся до написаного. Чому - «добрим»? Аби хоч згадали просто, без зла ... І він квапливо виправляє останній рядок:

Незлим тихим словом ...

Ще трохи полежав, узяв олівець. Хотів поставити: «Двадцять четвертого», та тут же згадав - дзиґарі били вже ранкові години. Виходило, сьогодні вже двадцять п'яте. І він підписав: «25 декабря 1845 в Переяславі».

Знову забемкав годинник. А йому здавалося, що то били дзвони, громозвукі переяславські дзвони, нагадували про час, будили, кликали - щоб сідлали хлопці коні, гострили ножі, рвали заржавілі кайдани ...

ІV. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. Виразне читання напам’ять учителем вірша «Заповіт».

2. Робота над змістом вірша.

  • Тема: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

  • Ідея: віра поета у світле майбутнє України.

  • Жанр: громадянська лірика, вірш-заповіт.

Тлумачення слова «заповіт»: а) офіційний документ, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті // Передсмертна воля; б) настанова, наказ, дані послідовникам або нащадкам // Те, що увійшло в традицію, встановилося з давніх часів; в) суворе правило поведінки, неухильний обов'язок (заповідь).

  • Композиція.

За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об'єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об'єднані в одну гармонійну цілість.

Експозиція: Як умру, то поховайте

На Вкраїні милій...

Зав'язка: Як понесе з України

Кров ворожу.

Кульмінація: …Вставайте,

Кайдани порвіте.

Розв’язка: І мене…

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

  1. Прослуховування проектів учнів.

Проект 1. «Заповіт – один з найпоетичніших маніфестів гуманізму й революційності (М. Грибачов) (зміст, образи, аналіз поезії)

Уперше твір «Заповіт» опубліковано в безцензурному закордонному виданні «Нове стихотворения Пушкина и Шевченки» в Лейпцигу 1859 р. під заголовком «Думка». У «Кобзарі» 1867 р., виданому в Петербурзі Д. Кожанчиковим за редакцією М. Костомарова, надруковано тільки вісім рядків твору під редакторською назвою «Заповіт». З того часу твір і почали так називати. «Заповіт» повністю надруковано тільки 1907 р. в «Кобзарі», що у Петербурзі вийшов друком за редакцією В. Доманицького.

Г. Нудьга, який досліджував «Заповіт», зазначає, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, усе ж «причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку спостерігав і вивчав поет у 30-40-х роках, особливо протягом 1843-1845 рр.».

Вірш починається зверненням поета до народу. У ньому висловлена палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, порвуть кайдани і побудують нове справедливе суспільство.

І. Франко звернув увагу на те, що початкові рядки поезії побудовані за принципом поетичної градації. Шевченко веде читача від часткового до цілого, а ціле становить відповідно частку наступної більшої цілості. У цьому, думку критика, і є секрет дивовижного впливу слів: «Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого На Вкраїні милій...».

Перший рядок будить у нашій уяві образ труни, є складовою частиною більшої цілості — високої могили, могила ж є точкою на більшій площині — на просторах широкого степу. І далі знову розширюється обрій. Перед нами вся Україна, огріта великою любов'ю поета.

Спочатку Кобзар ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим на могилі, серед широкого степу України. Вірш звучить спокійно, зажурено. І все ж рядки підводять нас до сприйняття сильних, могутніх образів. Цю функцію виконує природа:

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Образи тут сповнені великої сили, могутності: лани широкополі, реве ревучий. Образ грізного Дніпра зустрічається вже в «Причинній». Але там він має інше смислове навантаження. У баладі стоять поряд два дієслова: Дніпро реве та стогне. У цей час сердитий вітер завива. Такий початок надає твору трагічного забарвлення; природа віщує велике горе людині. У «Заповіті» ж Дніпро символізує могутність народу, готуючи таким чином читача до сприйняття думки про повстання, заклик до якого прозвучить зразу ж після змалювання картин природи. Замість звичайного «реве Дніпро» читаємо «реве ревучий». Тут поет використовує тавтологію, щоб надати образу сильнішого звучання.

Важливу роль відіграє і звукова структура вірша, алітерація звука р, сила якого поступово наростає. Якщо в першому чотиривірші цей звук трапляється чотири

рази, причому повторюється тільки в одному рядку, то в наступному чотиривірші — п'ять разів; другий, четвертий і останній рядки мають по два звуки р.

Підготувавши читача до сприйняття великих подій в житті народу, поет логічно переходить до роздумів про долю України, яка хвилює його найбільше. Він ніби забув про особистий мотив, яким розпочав вірш, смерть для нього не страшна. Поет мріє про те, щоб Дніпро поніс у «синє море кров ворожу».

Далі письменник знову повертається до мотиву початкових рядків. Але його думка спрямована до суспільних подій. Про смерть сказано тільки одним словом «поховайте», після цього відразу ж заклик до повстання:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою, злою кров'ю

Волю окропіте.

Для підсилення звучання вірша поет використовує ітерацію. Звук р тут стоїть поряд з іншими приголосними. У трьох випадках із чотирьох наголос падає на склад з алітерованим звуком.

Усі дієслова в цьому чотиривірші вжиті в наказовому способі, що виражає волю того, хто говорить, спонукає інших до дії (поховайте, вставайте, порвіте, окропіте). Цим висловлюється впевненість у тому, що все, про що тут ідеться, буде здійснено, що народ повстане і порве кайдани. Наприкінці вірша — звертання до грядущих поколінь.

Шевченко переноситься в майбутнє, у нове суспільство, у якому не буде гнобителів. Нову сім'ю народів поет називає спочатку великою, а потім підсилює, уточнює, що вона буде вільною, новою.

У «Заповіті» звучать і нотки суму, але їх перекриває гордість за прийдешнє, яке буде завойоване повсталим народом. Для цієї поезії характерне поєднання особистого і суспільного. Ці мотиви ніде не протистоять один одному, вони нерозривно поєднані, поет відчуває, що вніс і свою частку в боротьбу за краще майбутнє, і надіється, що нащадки згадуватимуть і його «незлим тихим словом». Особисті бажання — на другому плані. Зате на весь голос звучить заклик до боротьби проти рабства, символом якого виступають кайдани, і віра в перемогу, у те, що завтрашній день неодмінно настане, що щастя прийде тоді, коли Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу».

Уся поезія написана 14-складовим віршем. Однак залежно від змісту Шевченко майстерно надає твору різноманітного звучання. На початку і наприкінці темп дещо повільніший, а починаючи від слів «Як понесе з України...», він стає пришвидшеним, енергійнішим.

«Заповіт» має спільні мотиви з такими творами, як ода римського поета Горація (65-08 рр. до н. е.) «До Мельпомени» («Звів я пам'ятник свій») і вірш О. Пушкіна «Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний...», деякими іншими. У цих творах підсумовується пройдений поетом шлях, висловлюється бажання бути згаданим нащадками, до яких певною мірою і звернені поезії подібного характеру.

«Заповіт» широко використовувався в революційній агітації. Так, у прокламації харківського народовольського гуртка, виданій 1883 р., були такі слова:

«Вставайте, кайдани ламайте і злою вражою кров'ю волю окропіте!» Як бачимо, тут шевченківський заклик до повстання не переданий дослівно. Можливо, наведені слова взяті з якогось рукописного варіанта, що ходив між народом, або з усної інтерпретації цього твору.

Слова «Заповіту» є в цілій низці більшовицьких листівок в дореволюційний час. У 1914 р. до однієї з листівок Київського комітету РСДРП як епіграф були взяті слова «Вставайте — кайдани порвіте!» Як революційна пісня «Заповіт» звучав у роки громадянської війни, поширювався і в час війни 1941-1945 рр. Він став однією з найулюбленіших пісень.

Проект 2. Увічнення «Заповіту» Т. Г. Шевченка.

Ще в 1868 р. на текст «Заповіту» написав музику М. Лисенко і галицький композитор М. Вербицький. Але народною стала мелодія, створена 1870 р. полтавським композитором-аматором Г. Гладким, що тоді навчався на курсах теорії музики. Ноти ж цієї пісні вперше надруковані тільки після революції 1905 р. Пісня набула великої популярності.

Крім названих, на текст «Заповіту» написано понад 60 музичних творів. Тут і кантати С. Людкевича, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, і симфонічна поема Р. Глієра, і музичні твори різних жанрів В. Заремби, Я. Степового, П. Демуцького, В. Барвінського, Д. Аракішвілі та ін.

Під звуки мелодії «Заповіту» в кінофільмі «Щорс» О. Довженка ховають героя громадянської війни В. Н. Боженка.

Мотив «Заповіту» знайшов своє відображення і в скульптурній групі пам'ятника Шевченкові в Харкові. Скульптор М. Манізер втілив цей мотив у образі месника, що розриває кайдани.

Російською мовою «Заповіт» перекладали О. Твардовський, М. Л. Михайлов, І. Белоусов, М. Тихонов та ін.

Польською мовою «Заповіт» опублікований в 60-х роках XIX ст. у перекладі П. Свенціцького. Відомі також переклади Я. Івашкевича, Л. Пастернака та ін. «Заповіт» перекладений також болгарською мовою (Л. Каравелов, С. Чилингиров), німецькою (Й. Г. Обріст, І. Франко, Ю. Віргінія, А. Бош), французькою(Е. Дюран), англійською (У. Р. Морфілл, Е. Войнич).

Білоруською мовою «Заповіт» перекладали Я. Купала, 3. Бядуля. Над перекладом безсмертної поезії Шевченка працювали Г. Сар'ян (вірменською мовою), С. Чиковані (грузинською), А. Тажибаєв (казахською), А. Венцлова (литовською), Мірзо Турсун-Заде (таджицькою) та ін. У післявоєнний час окремою книжкою здійснено кілька видань «Заповіту» мовами всіх континентів.

«ЗАПОВІТ» мовами народів світу

Білоруською мовою переклав

Янка Купала

«ЗАПАВЕДЗЬ»

Як памру я, похавайце

Російською мовою переклав

Олександр Твардовський

«ЗАВЕЩАНИЕ»

Как умру, похороните

На Украине мілай,

Сярод стэпу на кургане,

Дзе продкау магіла:

Каб нязмеранае поле,

Дняпро і абрывы

Было відна, - было чутна

Як раве бурлівьі!

Як пагоняць з Украіньї

У сіняе мора

Кроу варожжу ...

Во тады я

І ніви і горы

Усё пакіну й да самога

Бога палунаю

Маліціся ...

А да тых пор -

Бога я не знаю!

Пахавайце ды уставайце,

Кайданы парвіце

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце!

І мяне у сям'і вялікай,

У сям'і новай, вольнай,

Не забудзьце памянуці

Добрым ціхім словам.

На Украине милой,

Посреди широкой степи

Выройте могилу,

Чтоб лежать мне на кургане

Над рекой могучей,

Чтобы слышать, как бушует

Старий Днепр под кручей.

И когда с полей Украины

Кровь врагов постылых

Понесет он ... вот тогда я

Встану из могилы

Подымусь я и достигну

Божьего порога,

Помолюся ...

А покуда

Я не знаю бога.

Схороните и вставайте,

Цепи разорвите,

Злою вражескою кровью

Волю окропите.

И меня в семье великой,

В семье вольной, новой,

Не забудьте - помяните

Добрым тихим словом.

Англійською мовою переклав

Джон Вір

«MY TESTAMENT»

When I die, let me be buried

In my beloved Ukraine,

My tomb upon

a grave-mound high,

Amid the wide-spread plain,

That the fields,

trie steppe unbounded,

The Dnieper's plunging shore

My eye could see,

my ear could hear

The mighty river roar.

When from Ukraine

the Dnieper bears

Into the deep blue sea

The blood of foes ...

then will I leave

These hills and fertile fields

I'll leave them all behind and fly

To the abode of God

To sing His praise ...

But till that day

I nothing know of God.

Oh bury me, then rise ye up

And break your heavy chains

And water with

the tyrants' blood

The freedom you have gained.

And in the great new family,

The fam'ly of the free,

With softly-spoken kindly word

Remember also me.

Французькою мовою переклав

Анрі Абрі

«LE TESTAMENT»

Quand je mourrai, enterrez-moi

Au milieu de nos plaines,

Sur un tertre au milieu

des steppes

De ma si douce Ukraine,

Pour que je voie les champs

immenses,

Les rives escarpйes,

Que je puisse entendre

le Dniepr

Mugir a mon cote.

Quand le fleuve, loin

de l'Ukraine,

Dans la mer bleue profonde

Versera le sang ennemi,

Je quitterai ce monde,

Champs et collines ...

Volerai

Au royaume de Dieu

Pour prier ...

Mais en attendant,

Je ne connais pas Dieu.

Enterrez-moi et dressez-vous,

Brisez les fers maudits,

Arrosez votre libertй

Du sang de l'ennemi!

Et que dans* la grande famille,

Dйlivrйe de ses chaines, Avec des mots dou et paisible De moi Ton se souvі

Проект 3. Особливості виразного читання та художні особливості твору

«Заповіт»

Твір необхідно спочатку читати тихо, повільно і лагідно, зі смутком, інтимно-довірливо. В міру наближення до кінця першої спареної строфи голос читаючого дужчає, темп швидшає. Після слів «було видно» слід зробити паузу. Наступна здвоєна строфа читається неголосно (тихіше, ніж кінець попередньої строфи), але схвильовано, а тому пришвидшено, останній рядок – різко. Останній строфі треба приділити найбільше уваги. Перші чотири рядки слід прочитати не швидко, але голосно, пристрасно, заклично. Зважаючи на алітерацію р, вимовляти цей звук з деяким притиском. Заключні чотири рядки читаються ще повільніше, тихше, але урочисто, піднесено, приблизно так, як читався початок твору

Вірш з паузами та логічними наголосами

Темп

Інтонація

Як умру, І то поховайте ||

Мене на могилі, |||

Серед степу широкого, І

На Вкраїні милій, ІІІ

Щоб лани широкополі, |||

І Дніпро, || і кручі ||

Було видно, || було чути ІІІ

Як реве ревучий. І

Як понесе з України ||

У синєє море ||

Кров ворожу…ІІІ

Отойді я ІІ

І лани, ІІ і гориІІІ

Все покину І і полинуІІ

До самого Бога ІІ

Молитися… ІІІ а до того ІІ

Я не знаю Бога. ІІІ

Поховайте та вставайте, ІІІ

Кайдани порвіте ІІ

І вражою злою кров’ю ІІ

Волю окропіте. ІІІ

І мене в сім’ї великій, ІІІ

В сім’ї вольній, ІІІ новій, ІІІ

Не забудьте пом’янути ІІ

Незлим тихим словом. ІІІ

уповільнений

середній

пришвидшений

середній

сумна розповідь

із замилування

замріянням

суворо

з полегшенням

грізно

піднесено

піднесено, радісно

сумовито

Виконавське завдання: передати гарячу мрію автора про те, що будуть знищені всі поневолювачі, а мешканці України заживуть новим, вільним життям у дружбі, злагоді й мирі і що його теж згадають як людину, котра боролася за це світле майбутнє, поклала на вівтар вітчизни своє життя.

Художні особливості твору.

Епітети (широкого, милій, широкополі, ворожу, великій, новій, незлим, тихим);

повтори (як, було, поховайте);

інверсія (Вкраїні милій, кров ворожу);

тавтологія (реве ревучий);

метафори (сім'я вольна, нова — нове суспільство; волю окропіте — завоюйте).

4. Обговорення змісту поезії за питаннями.

Що є заповітом? Для чого його складають?

Чим шевченківський «Заповіт» відрізняється від звичайного?

3 яким проханням звертається Т. Шевченко до народу на початку поезії?

Чому Шевченко бажає бути похованим на Україні? Про що це свідчить?

Якою поет змальовує Україну? («Степи широкі», «лани широкополі», Дніпро, кручі) Про що мріє Т. Шевченко?

Хто були ворогами українського народу?

Яких страждань зазнав простий люд?

До чого закликає поет у творі? Відповідь свою підтвердіть цитатами.

Яким шляхом, на думку Т. Шевченка, можна здобути волю? Чому?

Про яку «сім'ю» мріє автор? Якою вона буде за його переконанням? Доберіть епітети до цього слова з твору.

Яке останнє прохання поета?

Як трудящі виконали заповіт Кобзаря?

VII. Підсумок уроку

«Заповіт» Тараса Шевченка — це програмний твір поета, неповторний поетичний заповіт у світовій поезії, з яким він звернувся до сучасних йому і всіх наступних поколінь народу. Тому він став у центрі його творчості, і «гідно увінчує той стан духовного зростання Шевченка, який дістав у літературі назву періоду «трьох літ»... є неначе епілогом до поезії 1843-1845 років». До 1845 року історія української і всеслов'янської поезії не знає такого недвозначного заклику до боротьби проти царизму. Він вів за собою народ до вершини матеріального і культурного життя. Слід, залишений «Заповітом» Шевченка у духовному житті нашого народу, не має аналогій.

Домашнє завдання: Вивчити напам’ять вірш «Заповіт». Скласти усний твір «Що я хотів би (хотіла б) для своєї країни (краю) в майбутньому?»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
1
дн.
0
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!