Про сучасного кримськотатарського письменника Таїра Халілова (Халіла), члена Національної спілки письменників України, відомо небагато. Народився він 6 вересня 1940 року в селі Карабай (нині Відродження) Старокримського району Автономної Республіки Крим. У родині, крім нього, було ще четверо дітей. 1944 рік розділив життя родини Халілових на «до» і «після». Серед спогадів очевидців депортації кримськотатарського народу є свідчення і Таїра Халілова. 2009 року письменник згадував, що хоча сам він на той час був доволі малим, проте і власні враження, і спогади старшої сестри, яка запам'ятала всі подробиці цієї трагедії, ніколи не залишають його. Переповнений болем за те, що відбулося, Т. Халілов стверджує, що влада заздалегідь ретельно продумала, «як непомітно ліквідувати цілий народ, щоб забрати його землю. Ні, вони не вбивали нас у газових камерах, але придумали більш витончений спосіб знищення: телячі вагони й спецпоселення, де вбивали повільно, але напевно».
Розповідь письменника про геноцид його народу вражає жахливими деталями: «Дорогою прямування ешелону, що тривала майже місяць, як і в місцях насильницького поселення, люди вмирали від голоду, хвороб, від нестерпних душевних мук і від нещасних випадків. Наприклад, у нашому вагоні жінка та її шестирічна дочка загинули від того, що вночі на них зверху впали погано закріплені дошки від нар з лежачими на них людьми. А на якійсь станції двоє голодних підлітків на привокзальному ринку вкрали чи то пару пиріжків, чи то пару булок, їх схопили й забили насмерть.
