Свято української писемності та мови

Опис документу:
Кожна епоха приносить свої винаходи й відкриття. Найбільшим винаходом, людства було письмо. Писемні знаки давали можливість зберігати й передавати істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому. 9 листопада, - День української писемності та мови. Це свято — державне

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Свято української писемності та мови

На стенді святкова газета, присвячена Дню української писемності та мови, виставки книжок про розвиток української писемності, учнівських зошитів, висловлювання про мову, плакат зі словами:

«Усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, повернути нашій мові справжню народну красуце справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природний обов’язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров'я народу, його розвиненіcть, культурність. Усе це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сім’ї цивілізованих демократичних держав» (Олесь Гончар).

На сцені, збоку, стіл, прикрашений українським рушником. На столі стоїть каламар, старовинний годинник, пергамент із давньоруським шрифтом. За столом сидить учень в одязі Нестора Літописця, тримає в руках гусяче перо, ніби пише літопис.

Учень 1

О слово рідне! Пращура молитва,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київськатворіння Ярослава,

Слав’яномовна праведна земля.

Учень 2

В мені, в тобі Бояна віщим співом Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

І ратний клич Данилових полків.

Учень З

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін В тобі злились, як духу моноліт.

Учень 4

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилосьні!

Учень 5

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

На сцену виходять ведучі.

1-й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Ми раді вітати вас на святі рідної мови! Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

2-й ведучий. Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

1-й ведучий. Тож запрошуємо всіх вас на свято української писемності та мови, яка є міцним корінням нашої вічноживої культури.

2-й ведучий. Сьогодні, 9 листопада, - День української писемності та мови. Це свято — державне (6 листопада 1997 року Президент України Л.Д. Кучма підписав указі про його відзначення).

Тож маємо нагоду пригадати історію нашої писемності.

1-й ведучий. Кожна епоха приносить свої винаходи й відкриття. Найбільшим винаходом, людства було письмо. Писемні знаки давали можливість зберігати й передавати істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

2-й ведучий. Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізувати про наявність якихось предметів або істот, використовували зламану гілку дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків, перший крок до письма. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не співпадали з одиницями мовлення.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх інків, — вузликове письмо: на паличку нав'язувалися різноколірні шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів — вампум: на черепашки наносили фарби, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Своєрідним предметним письмом є палички гінців у Австралії - із зарубками різної конфігурації.

1-й ведучий 3 глибини тисячоліть, з епохи палеоліту, дійшли до нас малюнки на скелях: зображення тварин і людей, вирізьблені на поверхні каменю. Люди вірили: якщо перед полюванням намалювати тварину і простромити зображення стрілою, то полювання буде вдалим. Ці первісні малюнки й різьблення були попередниками піктографії (з латин, рісtит — розмальований, grapho — пишу) — малюнкового письма. У період піктографії наскельний малюнок почав виконувати нову функцію — із знака первісної магії перетворився в розповідь. З'являється графема — начертальний знак, який властивий писемності

2-й ведучий Український народ має понад тисячолітню писемність, і почала вона складатися ще задовго до прийняття християнства. Найдавнішим письмовим повідомленням про існування писемності у старожитніх слов'ян і в українців-русів є «Сказання про письмена» болгарського чорноризця Храбра, який жив на зламі ІХ-Х ст. Він засвідчує, що Русь користувалася «рисами і різами» — піктографічними знаками. Ними записували лічбу, на них ворожили й уміли записувати мову, залучаючи для цього грецькі й латинські букви.

У билинах «Київського циклу» бачимо, що всі богатирі, дружинники, купці читають і пишуть. «Повість врем'яних літ» засвідчує, що київські князі-язичники — Ігор, Святослав, Володимир — складають договори з греками «Івановими письменами», читають і пишуть.

Сьогодні достовірно відомо, що в ІХ-Х ст. на Русі були книги на дерев'яних дощечках, подібні до Велесової книги.

1-й ведучий Сучасні слов'янські алфавіти беруть початок з кирилиці — системи писемних знаків, створеної в IX ст. на основі грецького письма з додаванням кількох букв. Створення кирилиці приписується слов'янським просвітителям, братам Кирилу й Мефодію, які перекладали з грецької на слов'янську мову релігійні тексти. До прибуття Кирила та Мефодія на Русь, як ми вже говорили, тут уже існувало письмо: у вжитку його було кілька типів, найпоширеніше — глаголиця. Кирило засвідчує, що, перебуваючи в місті Корсуні в Криму, він зустрів русина, в якого бачив Псалтир і Євангеліє, «руськими письменами» написані, а вслухаючись у його мову й зіставляючи зі своєю, болгарсько-македонською, швидко навчився говорити по-руськи.

Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис, в'язь.

Слов'янським алфавітом, побудованим на основі кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці.

Ведучий. А зараз звернімося до історії літописання і книжної справи, котрі виникли в Україні дуже рано. Започаткував книжну справу в Київській Русі князь Володимир Великий у X ст., який, за свідченням літописця, «любилъ словеса книжные», заснував перші школи для «чад мужів нарочитих», з яких і виростали інтелектуали та книжники ХІ-ХПІ ст.

Десь близько 1018 р. у Вишгороді було переписане священиком і книжником Прокопієм так зване Реймське євангеліє, вивезене в 1048 р. княжною Анною Ярославною до Франції.

Небувалий розквіт книжної справи стався за Ярослава Мудрого. У 1037 р., зг свідченням літописця, «Ярославъ же книги многие написахъ, положилъ в... Софии» тобто заснував першу державну бібліотеку. Тож у 2037 р. Україна відзначатиме 1000 ліття бібліотечної справи. До нас дійшли розкішно оздоблені книжковою мініатюрою «Остромирове євангеліє» 1056-1057 рр., «Збірник Святослава» 1073 р., «Кодекс Гертруди» (дружини Великого київського князя Ізяслава Ярославовича) 1078-1087 рр. та ін.

Найголовнішим свідченням давності української літературної традиції є «Повісті врем'яних літ» — пам'ятка літератури, історії, права, етнографії, педагогіки, філософії Цей найдавніший (з тих, що дійшли до нас) літопис створений був у ХІ-ХІ І ст., проте виник не на порожньому місці і є своєрідною хрестоматією літературних творі середньовіччя.

Як гадають учені, започаткував найдавніший наш літопис у кінці 30-х років XI ст.. Іларіон Київський, перший український митрополит, у Софії Київській, але після смерті Ярослава Мудрого літописання було перенесене в Києво-Печерський монастир де чернець, а згодом ігумен монастиря Никон Великий уклав літопис, названий ученими Початковим. Є припущення, що митрополит Іларіон і чернець Никон — одна і таж особа. Після смерті Никона в 1088 р. його наступник ігумен Іван зробив другу редакцію Початкового літопису, довівши літописні події до 1093 р.

Преподобний Нестор, чорноризець Печерського монастиря, зробив третю редакцію Початкового літопису, яку назвав «Повість врем'яних літ». Працював на, літописом Нестор протягом 1094-1112 рр.

Роботу над новою редакцією «Повісті врем'яних літ» після Нестора продовжив ігумен Видубицького монастиря Сильвестр на замовлення Великого київського князя Володимира Мономаха і міг довести літопис до 1117 р.

Оригінал «Повісті врем'яних літ» до нас не дійшов, але маємо з нього дві найдавніші копії: 1377 р. (Лаврентіївський список) і 1420 р. (Ілатський список), з яких робилися все нові й нові копії, завдяки яким ми й сьогодні чуємо з глибини віків голос наших предків, їхнє мудре й виважене слово, звернене до нас, їхні заповіти й роздуми над сущим світом, над подіями їхнього часу.

Нестор Літописець (розгортає літопис, читає). Се повісті врем'яних літ, звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала єсть.

Учень 1. Нестор Літописець народився близько 1050 р., прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії та літератури. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило вести розмови з Великим старцем, щоб потім залишити для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі і хотів щастя для кожної людини в ній. Преподобний Нестор був вельми освіченою людиною, добре знав і слов'янську, й грецьку, й ряд інших мов, старовинні літописи та релігійні тексти читав у оригіналі. Крім безсмертної «Повісті врем’яних літ», перу Нестора належить ще низка творів: «Читання про життя і згубу Бориса і Гліба» (бл. 1081-1088), «Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського монастиря...» (бл.1091) та ін. Помер Нестор десь у 1113-1114 рр. Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев'ятсот літ тому похованого тут Нестора. Після вивчення черепа скульптори виліпили ймовірний портрет чорноризця: високе чоло, аскетичне обличчя ченця.

Учень 2. Православна церква щорічно вшановує пам'ять преподобного Нестора 27 жовтня (за новим стилем —це 9 листопада). У церквах цього дня відбуваються відправи, під час яких співають: «Дивні часи й роки церкви, життя й чесноти давніх отців ти для нас описав і послідовником їх був ти, славний Несторе, вихваляємо тебе серед отців, співаючи — благословенний Бог отців наших».

Шанує церква, шанує Нестора й увесь народ український, відзначаючи 9 листопада День української писемності та мови як день, пов'язаний з пам'яттю про Нестора Літописця,

Учень 3. Нестора називають Літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. «Повість врем'яних літ» — не просто пам'ятка писемності, це високохудожня поетична книга, збірник епічних пісень та перша, найдавніша історія українського народу, написана на замовлення Вічності Читається Несторів літопис як надзвичайно захоплюючий художній твір. Зміст «Повісті...» розмаїтий і широкий: від подій біблійної історії та світових імперій —де подій історії слов'янських народів і свого власного, полянського народу (предки українців). Ми знайдемо тут не тільки опис героїчних діянь, а й філософські роздумі про многоликість світу, про небесну й земну красу, про добру й лиху славу, про високу людську гідність і ницість, гординю.

Нестор не приховує своїх симпатій. Ось, наприклад, із яким захопленням зображує він ратні подвиги й хоробрість князя Святослава.

Нестор Літописець (читас)

І виставили греки сто тисяч проти Святослава,

І не дали дані.

1 пішов Святослав на греків,

І вийшли вони проти русі.

І коли русь побачили греків,

І дуже злякалась безлічі ввів,

І рече Святослав: «Уже нам діватися нікуди,

І волею, і неволею станемо супроти: ,

Так не посоромимо землі Руської, а ляжемо тут кістьми,

Бо мертвий сорому не має.

Коли ж побіжимо, то сором нам.

Тож не маємо втікати, а станем кріпко.

Я ж попереду вас піду.

А коли моя голова поляже, то про свої думайте самі».

І сказали воїни: «Де твоя голова поляже, там і наші положим».

2-й ведучий Запис під 1037 роком — це перший в історії української книжної поезії світлий гімн книзі, книжній мудрості, книжникам.

Нестор Літописець (читає)

1 любив Ярослав церковні статути

1 попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців.

І до книг був прихильний, читав часто

І вдень, і вночі.

І зібрав писців много,

І перекладали вони із грецької на словенську Письмо.

І написали вони багато книг,

1 славу цим здобули,

І повчаються за їхніми книгами вірнії люди,

Насолоджуються, навчаючись Божественного слова,

І так, наче один хтось виоре землю,

А другий засіє, А інші пожинають

І споживають страву неоскудну,

І це так.

І де батько його Володимир землю розорав

І спушив, тобто хрещенням просвітив.

А цей же Ярослав, син Володимирів,

І засіяв книжними словами серця вірних людей,

І ми пожинаємо, приймаючи науку книжну.

І велика користь буває чоловікові від науки книжної,

І книги вказують нам,

1 навчають нас, як іти шляхом покаяння.

І мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних.

Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу,

Книгиджерела мудрості,

Книгибездонна глибина,

І ми ними в печалі втішаємось,

І вони —узда для тіла і душі.

1-й ведучий Сьогодні ми святкуємо День української писемності та мови. Ми з вами вже знаємо, що писемність зародилася на Українській землі більше тисячі років тому. З епохи Київської Русі можна говорити й про українську літературну (тобто писемну, книжну) мову, та жива, розмовна мова українського народу набагато давніша. Зразки її збереглися у фольклорі, в ритуальних піснях, у найдавніших українських колядках про створення світу.

2-й ведучий Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї і має далеких і близьких родичів серед мов народів Європи та Азії. Це, наприклад, англійська, німецька, французька, іспанська, литовська, латинська, грецька, санскрит (праіндійська) мови. Усі ці та ще багато інших мов, як і українська, походять від однієї дуже давньої мови — індоєвропейської (так назвали її вчені). Нею розмовляли стародавні племена, які жили на території сучасної України приблизно 5-8 тис. років тому. Безпосереднім же джерелом української, як і інших слов'янських мов, виступає праслов'янська мова, яка виділилася з індоєвропейської в II тисячолітті до н. е., тобто 4 тис. років тому. Розпад праслов'янської мови в свою чергу розпочався десь у VI ст. Остаточно мови слов'янських народів (а серед них і українська) виділилися з праслов'янської і зажили окремим, самостійним життям у ІХ-Х ст. Отже, українська мова — це мова корінного (як кажуть науковці, автохтонного) населення, яке споконвіку живе на рідній землі.

На сцену виходять троє учнів.

КОЖНА МОВА НЕПОВТОРНА

Вібрує в мові кожен атом,—

Доловлюй коливання, рух.

Бо слово робиться крилатим,

Коли Господь вселяє дух.

Від Бога мови — рідні сестри,

І в кожній щось своє, одне.

І всі в космічному оркестрі

Звучать, як диво чарівне.

Малює маляр, струже столяр,

І вгадують антени рук,

Що є у звукові свій колір І є у кольорі, свій звук.

І кожна мова неповторна,

Одноманітність світ біднить.

Ось жовте чи блакитне — чорним

В веселці спробуй замінить.

(Леонід Вишеславський)

КЛЯТВА

Мова кожного народу неповторна і — своя;

в ній гримлять громи в негоду,

в тиші — трелі солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен - клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,—

Бо ж єдина –так, як мати -

Мова у небо летить.

(Тарас Марусик)

ЧУЄШ, ЯК ГАРНО СПІВАЄ ПТАШИНА?

Чуєш, як гарно співає пташина?

Скоро народиться день.

В білих віночках над ставом калина І у віночках пісень.

Неба торкнулося перше проміння,

Пісня злітає у світ.

Пісня любові і ніжне цвітіння,

Щирий весняний привіт!

Світиться радістю днина погожа.

Сонце веселе сія.

Квіточка кожна на іншу не схожа,

Пісня своя в солов'я!

І у людей на землі різна мова,

Кожна на лад свій звучить.

А серед них і моя — світанкова —

Мова у небо летить.

Світла моя, українська, пречиста,

Рідна, як Небо й Земля!

Ніжна, барвиста, свята й промениста,

Нею любов промовля!

Слово у пісню чарівну кладеться,

Радістю щиро бринить.

Хай до душі воно вам доторкнеться,

Щоб залишитись там жить.

1-й ведучий Безсмертя нації — у слові,

А слово -— Бог земних віків.

Лише нікчемні й безголовні Зрікаються старих батьків.

Не робітництво, не селянство,

Не щирий, праведний народ.

А так собі — тупе міщанство,

Ходячий шлунок, жуйний рот.

2-й ведучий Ми не кинемо своєї мови, не зречемося своєї душі, як не зреклися її, не скорилися ворогам наші предки. Зародившись десь на світанні спільного слов'янського життя, українська мова на рідній, споконвічно українській землі, витерпіла страшні лихоліття, тортури, пережила утиски, заборони окупаційних властей на землях, що перебували під владою Польщі та Російської імперії, сталінські репресії.

(Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий». На сцені 12 учениць в українському вбранні. Кожна з них називає одну із дат у скорбному календарі української мови, запалює свічку й відходить у глибину сцени).

1720 р. - російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 р. — видано розпорядження Російської церкви про вилучення в населення України та знищення українських букварів та церковних книг, написаних українською мовою.

1775 р. — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862р. — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863р. — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р. — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот і текстів українських пісень.

1884 р. — закрито всі українські театри.

1908 р. — вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

1914р. — російський цар Микола II ліквідовує українську пресу — газети і

журнали

1929-1938 рр. — хвиля масових репресій сталінського режиму спустошила Україну. Розстріляно, закатовано в таборах сотні українських письменників. Етапами відправляли в ГУЛАГ учених, митців, педагогів, закрили Інститут української наукової мови, а співробітників заслали.

1983 р. — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів на групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 р. — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну, загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

Учениця (читає вірш Ольги Яворської «Молитва»).

Грховний світ вирує неспроста,

Підступний демон, ще керує нами.

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного Христа.

О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи!

О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серця неопалиму мрію,

Щоб ми, пізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,

Най країна пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги.

Бездушну гру ворожих лжелюдей,

Та, сповнена любові і відваги,

З-за ірит летіла птахом до людей!

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

1-й ведучий. 28 червня 1996 року Верховна Рада нашої незалежної держави прийняла Конституцію України — наш Основний Закон. Стаття 10 Конституції проголошує: «Державною мовою України є українська мова».

2-й ведучий (читає вірш. Олександра Олеся)

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа: бринить

Бринить - спіеає наша мова,

Чарує, тішить і пянить.

Як довго ждали ми... Уклін чолом народу.

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не зліг.

1-й ведучий. Але наслідки насильницької русифікації відчутні те й сьогодні, багато хто з українців почав забувати своє коріння, рідну мову мужню, прекрасну, мелодійну.

2-й ведучий. Мова — не показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні не всі люди володіють досконало рідною мовою. Причиною цієї прикрості с, насамперед, те., що з результаті русифікації утворився так званий «суржик», який є небезпечний і шкідливий, оскільки засмічу і поганить одну з найкрасивіших мов світу. Так часто ми чуємо вирази: «построїли дом», «музикальна школа», «бувші учні», «сама краща дівчина», «провести міроприємство» і подібні. Треба позбутися звички говорити «по-простому». Говорити слід правильно, бо перед нами відповідальне завдання: взяти все краще з надбання наших предків, сконцентрувати весь розум, і духовний потенціал нації, щоб відродилася і розквітла Україна, культура м мова народу. Навіть ті, хто на уроках досить вправно спілкується рідною мовою, після уроків вживають українсько - російську суміш. Крім того, в мову вкрадаються так звані «сучасні, модні» вислови - вульгаризми; «класно», «кдьово», «баздьож» і подібні, вони свідчать про недбалість мовця. Засмічують чашу мову й іншомовні слова та терміни, які невиправдано часто вживають нині. Ще 40 років тому Максим Рильський закликав полоти мовний бурян.

Учень 1 {читає вірш Максима Рильського «Мова»).

Учень 2

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

Учень З

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти —розуму народного скарбниця!

Учень 4

Як легко йти з тобою по землі

І під ставлять вітрам лице відкрите!

Для мене тияк і насущний хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити.

Учениця читає вірш О. Лупія «Говоріть».

Говоріть, як. колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Як воліла б відкритися ваша душа,

Може, хочеться їй у словах політати,

Привітати когось або дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

Кожне з них, лиш торкни, як струна, виграва,

Зрозумілі, вагомі, й усі вони наші —

Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Обминайте чужинні слова кострубаті,

Що до нашої мови зухвало повзуть.

Говоріть, почувайтеся, наче на святі,

І натхненні слова радість вам принесуть.

Говоріть про любов і про віру у щастя,

Уникайте мовчання, нудьги і ниття,

Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

Говоріть і продовжуйте мові життя.

1-й ведучий Отже, друзі, ми пригадали історію виникнення писемності; відчули красу рідної мови, прослухавши виступи товаришів (давайте подякуємо їм за це).

А закінчимо свято піснею «Молитва за мову» («Господи, помилуй нас», музика і слова Тараса Петриненко)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Формування навчальної мотивації в учнів. Теорія і практика»
Черниш Олена Степанівна
72 години
790 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.