Як гірко, як нестерпно жить,
Що долі нам нема з тобою…
Ми вбогі змучені раби,
не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться робить.
На розгинать своєї спини.
Промовиш слово – і нагай
Над головою люто свисне.
І тут усюди – з краю в край –
Лютує панство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій, сльозами змитій,
О, любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Мої ви квіти нещасливі,
Коли безжально смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?