Святкова лінійка ,присвячена відкриттю тижня української мови та літератури. «Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ».

Опис документу:
Ми пишаємося тим, що є носіями такої красивої, мелодійної мови. Поети називають її золотою, солов'їною, порівнюють з дорогим діамантом. І саме від нас із вами залежить подальша доля рідної мови. Чи буде вона яблуневоквітнути і плодоносити, чи житиме у далекому майбутньому, продовжуючи таким чином і життя самого народу? Впевнена, що так воно і буде. Але ми мусимо навчитися поважати мову, намагатися розвивати і вдосконалювати власне мовлення.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Перший ведучий.

Так довго сподівана, ждана година

Настала для рідного слова мого:

Не так, як приборкана, смутна пташина,

Озветься воно із затишку свого,

Не так,— весняним жайворонком у полі

Вкраїнськая мова тепер залуна

І гомоном вільним по всьому роздоллі,

По всій Україні озветься вона.

Другий ведучий.

І рідний Мшанець наш, і школу привітну

Вітають прості українські слова:

«Добридень, громадо! Святкова лінійка

Цей тиждень предметний для всіх відкрива».

Учитель української мови. Доброго дня, дорогі друзі! Ми раді вітати вас на цій урочистій лінійці. Як ви зрозуміли, вона присвячена відкриттю тижня української мови та літератури.

Мова — це великий дар природи, який людина розвивала і вдосконалювала протягом тисячоліть. А мова, в свою чергу, розвивала і вдосконалювала людину.

У кожного народу є своя мова. І, як сказав Панас Мирний, «поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ».

Ми пишаємося тим, що є носіями такої красивої, мелодійної мови. Поети називають її золотою, солов'їною, порівнюють з дорогим діамантом. І саме від нас із вами залежить подальша доля рідної мови. Чи буде вона яблуневоквітнути і плодоносити, чи житиме у далекому майбутньому, продовжуючи таким чином і життя самого народу? Впевнена, що так воно і буде. Але ми мусимо навчитися поважати мову, намагатися розвивати і вдосконалювати власне мовлення.

Заходи, що проводитимуться протягом тижня, допоможуть нам це зробити.

Учитель знайомить присутніх із планом проведення тижня.

Ведучий. Мово, люблю мелодію твоїх мальв, лісових трав, полум'яний захід сонця, золоті переливи річки, шепіт струмочка і дивну, трепетну казку вітру. Та як тебе не любити, мово козацька, смілива й витривала, попечена вогнем і порізана мечем, та не скорена?!

1-й читець

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить

, Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить

2-й читець

Як довго ждали ми...

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

4-й читець

Моя мово! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віківу

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як. дарунок вічний прабатьків.

5-й читець

Знаю: вороги не раз топтали

Нашу мову упродовж віків,

«Рідні» доморощені вандали

Поклонялись мові чужаків. ...

Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить у людей.

Учні виконують пісню «Рідна мова»

Ведуча. Мова... мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця і зірок, переткана барвінком і вишневим цвітом... Вона — з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, рокоту комбайна, вся з колосся, обпаленого війнами, з першого радісного щебету й крику немовляти, з потаємного шепоту й зітхань закоханих. Вона вся з блискавки і грому, як з води і роси — така українська мова. Ніжна й лагідна, але сильніша за найміцнішу броню, бо єднає дух і тіло. Вона — вся з гомону полів, лісів і морів батьківської рідної землі.

Ведучий

Мова наша, мова —

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова наша, мова —

Літ минулих повість,

Вічно юна мудрість,

Сива наша совість.

Ведуча

Я без тебе, мово,

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва.

Як вогонь у серці

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє.


В.1 Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

В.2 Тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

  1-й учень.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому крила.
То як же не любить мені тебе!
 Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі на «відмінно»,
Щоб мною ти пишатися могла!
Люблю твої ліси, струмки, джерельця
І все-усе, що є в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму, і серця
Я Україні милій віддаю!

  2-й учень.
Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна.
 Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
  На землі великій
  Є одна країна:
  Гарна, неповторна,
  Красна, як калина.
  І живуть тут люди
  Добрі, працьовиті,
  І скажу, до речі,
  Ще й талановиті.
   Землю засівають.
  І пісні співають,
  На бандурі грають
  І вірші складають
  Про ліси і гори,
  І про синє море,
  Про людей і квіти...
   Що це за країна?
  Це велика наша славна Україна!


  Учні виконують пісню «Це моя Україна»:

  1-й учень.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.

  2-й учень.
Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.

  3-й учень.
Вся історія народу - в мові,
Мова - душа народу.
Позбавити народ рідної мови -
Це означає вбити народ.

  4-й учень.
Слова летять у душу, як лебідки,
І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою красою.

  5-й учень.
Зневажати мову мамину - біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.

  6-й учень.
Зневажати мову - зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мова.

  7-й учень.
О, не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був і є, і буде у віках.

 В.1 Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.

 В.2 А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.
 
В.1 Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.

  1-й учень.
  Яка ж багата рідна мова!
  Увесь чарівний світ у ній!
  Вона барвиста і чудова,
  І нищити її не смій!

  2-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

3-й учень.
В ній стільки слів,
що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.

  4-й учень.
Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівна мово,
Ти у серці народу живеш.
Мелодійна моя, промениста,
Як земля, твій багатий словник.
Українська мово пречиста,
Ти у серці народу навік!
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя, пелюсткова,
Ти у серці народу живеш!

 В.1 Ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі? Це наша рідна мова!

В.2. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

 В.1 Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова, мелодійна, багата.

1-й учень.
  Не посмій забути
  Маминої мови.
  Нею квітне поле,
  І гудуть діброви.
  Можеш призабути
  Запах рути-м’яти,
  Але рідну мову
  Мусиш пам’ятати.
  Можеш не впізнати
  Голосу діброви,
  Та не смій зректися
  Маминої мови.
  Бо як відречешся,
  Кине тебе пісня,
  Будеш ти без неї
  Наче вишня пізня.

  2-й учень.
  Любіть свою мову й ніколи
  Її не забудьте в житті.
  А хто свою мову забуде,
  Той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.

  3-й учень.
Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина -
Щебече соловейко
на весь світ.
 Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна -
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.
Моя земля - це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене,
немовби птицю,
В склепіння неба тихе і ясне.

 В.1 Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

В.2 Але чи всі ми любимо і шануємо нашу мову. Чи справді наша мова мелодійна і чарівна у наших вустах. Давайте послухаєм як ми говоримо, може хтось і себе впізнає у цій сценці

На сцені «дрімучий ліс». Маленьку галявинку, де сидять дві дівчинки, обступили дерева найрізноманітнішої форми. Вони сидять на викривлених пеньках, тяжко зітхаючи, розмовляють.

1 . Олесю, як же це трапилося з нами? Як же ми опинилися в такому неприродному лісі? Все тут таке страшне, недоладне, криве, скручене, скарлючене... Ужас… А скільки блукаємо, а вийти ніяк не можемо...

2. Усе це тому, Галинко, що не вчили ми рідної мови, не слухали свою вчительку. Пам’ятаєш, як вона нам говорила, що ми у словниковому суржику загубилися, як у лісі зачарованому, і вибратися з нього не можемо.

1. Так, пам’ятаю. Я ще казала, що якби ми і справді могли опинитись у зачарованому лісі, то було б класно, просто суперово

2. Ага, а я підхопила, пам’ятаєш? Я казала, що було б здорово: я люблю мандрувати, а тим більше у зачарованому лісі. Там же самі дива!

1. Ідеш, а дерева сходяться і розходяться — ні пролізти, ні пройти. А навколо все страшне, дивовижне, незвичайного стільки — жуть!

2. А вчителька мовила, що якби ваші слова-суржики перетворились і справді на страшні дерева та ще на страшніших звірів, я б побачила, які ви герої!

1. А далі що було?

2. А далі я сказла, що якби вона і справді могла зробити так, як каже, а то тільки лякає, а сама ж того не вміє, бо нема такої сили у світі, щоб людину закинула у такий ліс, та й лісу такого нема! А ми говоримо так, як усі. І нам так подобається! Що ж тут такого?

1. А далі що було?

2. А далі вона усміхнулась і махнула рукою. Все навкруг завертілося, закрутилось і ми кудись полетіли...

2. Прикольно, і опинилися тут, у цьому клятому лісі, з якого ніяк не можемо вибратись. Може, вона на нас якийсь туман наслала, бо ж такого не буває. Ми ж грамотні, давай подумаємо, може, виберемось?

1. Я знаю: це — гіпноз! Вона нас загіпнотизувала! І все це нам просто здається, тільки й усього! Давай спробуємо звільнитися від цього гіпнозу.

2. А як? Як спробуємо? Хто нас розгіпнозить?

1. Це просто робиться, самі себе і звільнимо від цієї мани. Думай про руки і кажи: «Це мої руки, я ними рухаю вправо, вліво, вгору, вниз.» Що, виходить? А тепер про ноги думай так само: «Це мої ноги, я ними роблю кроки, а можу йти, куди захочу.» О! Класно! Ми спокійно йдемо!

2. Куди йдемо? Ти що тупа.

1. Сама така Як куди йдемо? Додому, бо я вже їсти хочу, аж живіт до спини прилип. Ходімо весь час в одному напрямку, то, може, кудись і вийдемо.

Хочуть іти, а дерева обступили їх ще щільніше. Чується голос із-за куліс.

Голос.

Я суржиковий ліс, я ліс!
Я злий такий, неначе біс!
Я всіх таких як ви, ловлю,
Захоплюю, душу, давлю.
Щоб слово рідне забували,
Щоб мови рідної не знали.
Хай краще в світ ідуть німі,
Раз захотіли так самі.
Ви ж мови рідної не вчили —
От суржики вас оточили.
Тепер з’їдять, задушать вас.
О! Це вже ваш останній час!
А суржики од слова «волк»
У неучах тих знають толк!

Чути вовче виття. Дівчатка схоплюються, розгублено тичуться туди-сюди. Куди б вони не ступили, дерева заступають шлях, підходять все ближче.

  1. Галинко , що робити? Я боюсь!

2. Я теж боюся. Це вже не гіпноз, не сон, не казка, тут не до сміху. Давай кричати, поки не пізно, може, хто почує.

кричать: «Ау-ау!»

1. Мабуть, ми не те кричимо, а може, тихо. А мені вже так страшно, що можна вмерти. Мама!

2. Мамо! Мамочко, рятуй!

Дерева розступаються, і на галявину виходить дівчина в українському одязі.

Дівчина. Чого ви так кричите, наче блекоти об’їлися?

1. Нам так страшно, ми вибратися не можемо з цього заклятого лісу.

Дівчина. Ліс, і справді заклятий, це правда. Багато віків люди засмічували рідну мову то модним словечком, яке нічого спільного з рідною мовою не мало, то вживали надмірно російські слова на український лад, бо свого ліньки було підшукати, а рідним словом нехтували, цуралися його. Часто не задумуються люди над тим, як говорять. А мова жива. От вона і заросла тим бур’яном, через який ви не можете пробитися. То не казка і не сон. Погляньте на ці криві деревця, вони вам подобаються?

2. Ні!

Дівчина. Це не просто дерева, це ті слова, які ви щоденно говорите. Це перекручена ваша мова. А тут вона стала деревцями, лісом, який ви насадили.

1. Але ж ми не садили цього лісу!

2. Правда, не садили!

Дівчина.. Ні, цей ліс посадили ви і ваші друзі, які теж так говорять, так розмовляють, як і ви. Бо з зернятка виростає дерево, а з дерева утворюється ліс. А ви щодня сієте слова-зернятка і не задумуєтеся на тим, що з того виросте. А виріс ось такий ліс. Бо мова ваша засмічена, покручена. Бачите яка?

1. А що ж нам тепер робити? Як нам вибратися з цього лісу, ми весь день блукаємо, а стежки не бачимо.

Дівчина. Я спробую допомогти вам, але від вас самих залежить, чи вийдете ви з цього лісу, чи ні. Я покажу вам стежку, але будьте уважні, щоб не загубити її, бо вже тоді вам ніхто не допоможе.

2. Як у казці, скажи, Олесю?

Дівчина. Як у казці, тільки це не казка. У казці завжди хороший кінець, а у вас його може не бути, якщо кожен з вас не прикладе всі сили, щоб знищити ці покрученці та бур’яни.

1. Ми будемо дуже старатись. Але що нам для цього потрібно зробити?

Дівчина. Ця робота нескладна, але треба бути дуже уважним, щоб не наробити помилок. Ось вам скринька, а ключик до неї ви повинні самі знайти, тобто правильно попросити, щоб вона відчинилась. Як правильно попросите, вона відчиниться, а в ній ви знайдете сім завдань, які потрібно виконати. От тоді, як виконаєте їх, то вийдете із лісу, а як ні — ходити вам до старості, блукати в суржиковому лісі, якщо вас люті звірі ще завтра не з’їдять.

(Дає дітям скриньку. Поки хлопці роздивляються, непомітно іде зі сцени).

1. Коробочка, відкрийся!

2. Ні, не так, не коробочка, а шкатулка, відкрийся!

1. Ні, треба сказати: «Ящик, одкрийся!»

2. Мовчи, поглянь, як дерева обступили нас, а дівчина казала бути уважними. Згадуй, як вона казала: «Скринька!»

1. Давай разом: «Скринько, відчинись, будь ласка!»

Скринька відчиняється, а в ній скручені папірці, на яких написані завдання. Це слова, які написані неправильно, а треба сказати правильно. Діти радяться між собою, а потім називають правильно, а після кожного правильного слова-відповіді дерева тихенько «ідуть» зі сцени. Коли діти доходять до останнього завдання, на сцені дерев нема, ліс зник. Діти радіють, обнімаються, стрибають.

Завдання для скриньки

1. От чудово! Ми вільні! Тепер я зрозуміла, як важливо знати рідну мову, без неї просто не обійтись у скрутній ситуації.

2. Важливо, Олесю, лише не лінуватися, ми ж усі ці слова знаємо, але лінуємося їх вживати. Ми думали, що герої, а от що з того вийшло: мало не загинули...

1. Добре, що закінчилась ця страшна історія, тепер я вчитиму рідну мову старанно і наполегливо, бо ж і самій приємно, коли правильно розмовляєш.

2. А як ти думаєш, та чарівниця — хто вона? І чому вона нам допомогла?

1. Та не знаю, чарівниця та й годі. А хіба що?

2. Ой. здається мені, що то не просто чарівниця, а наша вчителька була. Це ж вона зробила так, щоб ми опинились у зачарованому лісі, а потім, потрудившись добряче, з нього вийшли...

1. Ні, я так не думаю. Як на мене, то я б таких учнів, як ми, не стала б рятувати або прийшла за ними через днів п’ять, як від нас нічого б не лишилося.

2. Ой, можливо, і так, але мені все одно здається, що то наша вчителька була, бо хтось би інший поступив так, як ти кажеш, тільки не вона, та й посміхалась точно так, як вчителька.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Методична діяльність в умовах децентралізації освіти в Україні»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн