Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Формування психологічної готовності працівників закладів освіти до конструктивної поведінки в умовах надзвичайних ситуацій
»
Взяти участь Всі події
  • Всеосвіта
  • Бібліотека методичних матеріалів
  • Мистецтво
  • Стиль класицизм. Архітектура класицизму. Творчість відомих архітекторів класицизму. Шедеври архітектури класицизму. Стиль ампір в архітектурі та скульптурі за часів Наполеона. Садово-паркове мистецтво класицизму. Класичний стиль в інтер’єрі.

Стиль класицизм. Архітектура класицизму. Творчість відомих архітекторів класицизму. Шедеври архітектури класицизму. Стиль ампір в архітектурі та скульптурі за часів Наполеона. Садово-паркове мистецтво класицизму. Класичний стиль в інтер’єрі.

Мистецтво

Для кого: 8 Клас

29.10.2019

4209

29

1

Опис документу:
Ознайомити учнів з поняттями «класицизм», «ампір», «регулярний (французький ) парк». Розглянути визначальні риси класицизму. Надати знання про види архітектури класицизму та її характерні риси. Розглянути приклади стилю ампір в архітектурі та скульптурі та приклади садово-паркового мистецтва класицизму.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Урок 23

Тема: Стиль класицизм. Архітектура класицизму. Творчість відомих архітекторів класицизму. Шедеври архітектури класицизму. Стиль ампір в архітектурі та скульптурі за часів Наполеона. Садово-паркове мистецтво класицизму. Класичний стиль в інтерєрі.

Мета:

Навчальна: ознайомити учнів з поняттями «класицизм», «ампір», «регулярний (французький ) парк». Розглянути визначальні риси класицизму. Надати знання про види архітектури класицизму та її характерні риси. Розглянути приклади стилю ампір в архітектурі та скульптурі та приклади садово-паркового мистецтва класицизму.

Розвиваюча: розвивати вміння учнів за ілюстраціями визначати характерні риси ампіру, вміння надавати характеристику художньому образу споруд, здійснювати аналіз основних характерних засобів виразності скульптур класицизму, визначати тип ландшафтної архітектури на прикладах садово-паркових комплексів.

Виховна: виховувати інтерес до архітектури та скульптури класицизму, ціннісне ставлення до шедеврів мистецтва класицизму.

Тип уроку: комбінований, урок введення в тему.

Обладнання: компютер, презентація до уроку.

Хід уроку.

  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

  2. Актуалізація опорних знань учнів.

  3. Новий матеріал для засвоєння. Розповідь про класицизм.

Класицизм уперше заявив про себе в італійській культурі 16 століття. Найбільшого розвитку досяг вже у 17 ст. у Франції й у декількох країнах зберігав свої позиції аж до першої чверті 19 ст. Зародження цього стилю ґрунтувалося на ідеї повернення до античних архітектурних форм і ордерів, а його фундаторами стали дослідники, які вважали античну культуру вершиною досконалості, взірцем абсолютної і вічної краси.

Представники класицизму прагнули втілити уявлення про доцільну закономірність світобудови, про гармонійний устрій природи і суспільства, піднесені героїчні та моральні ідеали, підпорядкування особистих інтересів інтересам громади. Художнім формам цього стилю притаманні строгість і чіткість, логічність і ясність, гармонійність та врівноваженість.

Архітектура.

Одним із засновників архітектурного класицизму вважають венеціанського майстра Андреа Палладіо, а зразком заміської споруди цього стилю – збудовану ним віллу Ротонда (північ Італії, середина 16 ст.).

А. Палладіо. Вілла ротонда.

Заміський будинок, або вілла, побудована Андреа Палладіо на вершині холму під Віченцем для ватіканського чиновника , який вийшов в відставку Паоло Альмерико. Після переходу в 1591 р. у власність братів Капра вілла Альмерико була переіменована в віллу Капра. Іноді її називають вілла Альмерико-Капра.

Вілла Ротонда під охороною ЮНЕСКО як пам’ятка Всесвітньої спадщини, загальновизнана в якості одного із центральних будівль і історії європейської архітектури. Для архітекторів – палладіанців це був найбільш шанований зразок вілли. За його подобою були побудовані тисячі будівль по цілому світу – від американської садиби Монтічелло до Софійського собору в Царському Селі.

Вінченцо Скамоцці, який відповідав за добудову і обробку вілли після смерті Палладіо, прикрасив її куполом-ротондою подібною до римського Пантеону. Із круглого отвору зверху купола, за задумом творців, сонячне світло повинне було попадати в круглу гостинну в центрі споруди. Її стіни покриті штучними фресками-обманками. Всі інші кімнати спроектовані таким чином, щоб в них на протязі дня теж рівномірно заглядало сонце.

На відміну від багатьох пам’яток архітектури Відродження, які негласно протиставляють себе навколишньому ландшафту, вілла ідеально вписана в нього. Від парадних воріт до неї веде широка алея для екіпажів. Палладіо і Скамоцці досягли в цьому своєму творі гармонії з природою, невідомою європейському зодчеству з часів античності.

Найбільшого розвитку архітектура класицизму досягла у Франції періоду Наполеона, а згодом цей стиль поширився в Німеччині, Англії, Росії та інших країнах. Рим був одним із головних теоретичних центрів класицизму.

Основою архітектурної мови класицизму став ордер, який близький до античного. Стіни будівель гладенькі, на противагу пишності й витонченості фасадів епохи бароко.

  1. Шедеври архітектури класицизму

Церква Святої Женевєви

Початок французького класицизму повязаний із будівництвом церков Св. Женевєви в Парижі, спрощена форма якого свідчить про виникнення нового естетичного підходу. Вона була спроектована в 1756 році Жаком Жерменом Суффло, але в 1791 р. в період Великої французької революції трансформувалась в «памятник Великої Франції».

Він один із перших відвідав доричні храми в Пестумі і спромігся створити характерні готичній архітектури відчуття світла, простору та пропорцій в класичних формах. З цією метою він скористувався планом в вигляді грецького хреста, неф був оформлений як система плоских зводів і півциркульних арок, які опирались на ряди колон в інтерєрі. Обємна композиція будівлі розвиває ідею центрально-купольного будівництва, яка має в плані риси грецького хреста . Купол в центрі піднімається до висоти майже 120 м.

Парижський Лувр – один з найбільших художніх музеїв світу. Розташований в Парижі Франція. Будинок Лувру, раніше був королівським палацом, розташований в центрі Парижу, в 1-му муніципальному окрузі столиці. Перша письмова згадка про Лувр віднайдена в письмовому джерелі за 1204 рік, де сповіщається про Вежу-донжон. Вежу побудували ще за короля Філіпа-Августа у 1190 році. У 1317 році сюди перевезли королівську скарбницю. Стару вежу Лувра зруйнували за наказом короля Франциска І у 1528 році. 

У проектуванні існуючого фасаду брали участь Луї ле Во, Ш. Лебрен і Клод Перро. Побудована ними колонада – яскравий зразок французького класицизму. Протяжний фасад (173 м} має три виступи-ризаліти – центральний і два бічних, – між якими розміщені здвоєні корінфські колони, які утворюють затінені лоджії. Потужні колони, які поєднують два поверхи, лежать на масивному цокольному поверсі. Центральний ризаліт із трьохпрольотним портиком увінчано трикутним фронтоном, який багато прикрашено рельєфами.

Знахідки збагатили і без того багаті збірки музея. Тоді і з'явилась модернова скляна піраміда, фонтани і садок скульптур Арістіда Майоля. В дворі Лувра реставрували регулярний сад бароко за давніми планами.

Вперше двері музею були відчинені для публіки 8 листопада 1793 р., після Французької революції. В Луврі знаходиться одна з найбільших колекцій картин, скульптур і інших зразків європейського та французького мистецтва. В його колекції є такі відомі твори, як Джоконда (Мона Ліза), Венера Мілоська, Ніка Самофракійська, картини Рембрандта, Тіціана і Леонардо да Вінчі, Франса Галса «Циганка».

Колін Кемпбелл. Вілла Меруорт. Найбільш вірними послідовниками Палладіо стають англійці, для яких він - сполучна ланка між строгим класицизмом 16 століття і європейським неокласицизм. «Саме в захопленні, захопленому схилянні перед античністю, в беззастережному прийнятті її авторитету слід шукати секрет грандіозної популярності палладіанства, його загального поширення як архітектури кастової, офіційної».

Ла Ска́ла   оперний театр у Мілані (Італія), один з провідних оперних театрів світу. Будинок театру побудований у 177678 роках архітектором Джузеппе Пермаріні.

Перша вистава (опера Антоніо Сальєрі «Визнана Європа» / «L'Europa riconosciuta») відбулася 1778 року.

Починаючи від XIX століття Ла Скала стає міжнародним центром оперного мистецтва. Багато видатних опер виникло з призначенням постановки на цій сцені. Зокрема тут відбулися прем'єри таких опер, як «Пірат» (1827) і «Норма» (1831) Вінченцо Белліні, «Лукреція Борджа» (1833), «Оберто» (1839), «Набукко» (1842), «Отелло»(1887) і «Фальстаф» (1893) Верді«Мадам Баттерфляй» (1904)

Під час Другої світової війни театр був зруйнований і відновлений у первісному виді інженером Л. Секкі. «Ла Скала» знову відкрили в 1946 році. Остання велика реставрація проводилась в 20012004 роках.

В театрі Ла Скала співали й видатні українські співачки — Соломія КрушельницькаЄвгенія ЗарицькаМарія СтефюкВікторія Лук’янецьЛев Сибіряков.

Варшавський великий театр

«Великий театр – Національна опера», також Театр Вельки – оперний театр в Варшаві, побудований на театральній площі в 1825-1833 роках за проектом Антоніо Корацца. Був святково відкритий 24 лютого 1833 року оперою Джоакіно Россіні «Севільський цирульник». Повністю знищений німцями в період Другої світової війни, востановлений в 1965 році.

Театр має два зали – великий на 1841 місце та малий – на 200 місць, в якому теж проходять вистави. В залах театру ставлять опери, балети, проходять концерти, а також урочистості.

В 2011 році в рамках святкування 100-річчя «Російських балетів» Дягілєва в фойє театру була встановлена бронзова скульптура Вацлава і Броніслави Ніжинських в образі фавна і німфи із балету «Післяобідній відпочинок фавна» (скульптор Геннадій Єршов).

Ампір

У мистецтві Франції в період правління Наполеона І Бонапарта виник так званий імперський стиль – ампір. Ампі́р (фр. empire — імперія) — термін, що застосовується в мистецтвознавстві до західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві.

Ампір як стиль, короткий за терміном існування і неширокий за обсягом прийнявших його країн, викликав зацікавленість у дослідників. У Франції його існування обмежують 1799 — 1815 рр., тобто кінцем правління Директорії та повним крахом кар'єри Наполеона Бонапарта. В Європі того часу стиль ампір, тісно пов'язаний з військовими авантюрами Наполеона, не мав популярності як стиль загарбників, не сприймався мешканцями захоплених державних утворень, залишився лише стилем військової еліти. Ампір практично був прийнятим лише в наполеонівській Франції та в Російській імперії, де мав, однак, дещо різне політичне навантаження - звеличення влади Наполеона та його військових прибічників у Франції (його нової військової еліти ), в Росії - звеличення влади царя і уславлення перемоги над арміями загарбників-французів, тріумф переможців. Ампір, як стиль, офіційно підтриманий царатом, утримував власні позиції в Російській імперії значно довше, приблино до кінця 1830-х років.

Наполеонівський ампір - стиль жорсткий, пафосний і холодний, офіційний, більш символічний. Він помітно відрізнявся від класицизму кінця 18 ст., який вільно обрали і відродили французькі митці в середині століття. Наполеон, як узурпатор влади, активно жадав величі і ореолу могутності давньоримських імператорів. Саме тому митцям Франції було наказано брати за взірці мистецтво не республіканського Риму, а в Римі доби імператорів — офіційному, поміркованому і холодно-величному. Не був ампір і вищим щаблем розвитку класицизму, бо по відмиранню нав'язаного Наполеоном державі ампіру, класицизм в країні був відновлений і трохи перегодом переродився в академізм 19 ст.

Паризька тріумфальна арка (фр. arc de triomphe de l’Étoile, досл.: «тріумфальна арка Зірки»)  тріумфальна арка, розташована на площі Шарля де Голля (Place Charles-de-Gaulle) у столиці Франції місті Парижі. Тріумфальна арка є одним з найвідоміших паризьких монументів, одним із міських символів.

  • з боку Єлісейських Полів — «Марсельєза» скульптора Франсуа Рюда (праворуч) і «Тріумф Наполеона » скульптора Корто (ліворуч);

  • з боку авеню де ла Гранд-Арме — «Опір» (праворуч) і «Мир» скульптора Етекса.

На стінах арки вигравійовані назви 128 битв, виграних республіканською і імператорською армією, а також імена 658 французьких воєначальників. Арку оточують 100 гранітних тумб (на честь «ста днів» правління Наполеона), сполучених між собою чавунними ланцюгами.

З часів правління Людовіка XIV пряма дорога сполучала дві королівські резиденції — паризький палац Лувр і Версальський палац. Назва цієї дороги — «Тріумфальна дорога» — не застаріло і сьогодні: на одній осі розташовані тут три арки — Каррузель біля Лувру, Тріумфальна арка на площі Етуаль і Велика арка, побудована вже в нашу епоху в ультрасучасному кварталі Дефанс. У грудні 1806, відразу після Аустерліцької битви, Наполеон розпорядився спорудити на паризькому пагорбі Шайо тріумфальну арку на честь військових перемог, взятих Францією під час Революції і в період Першої імперії. Цілих 2 роки пішло на спорудження фундаменту. У 1810, коли новоспечена імператриця Марія-Луїза повинна була урочисто в'їхати в столицю по полях Елісейських, на кам'яному фундаменті була поспішно зроблена з дощок і суворого полотна «декорація» майбутньої арки.Наполеон не дожив до закінчення будівництва Тріумфальної арки: воно завершилося лише в 1836 р., під час правління Луї-Філіппа.

Ж.Гондуен. Вандомська колона на Вандомській площі (фр. Place Vendôme) в 1-му муніципальному окрузіПарижa на честь перемоги Наполеона I під Аустерліцем. Колона, відлита з австрійських і російських гармат за зразком колони Траяна за бажанням Наполеона в 1807 року, зі статуєю імператора і 76 скульптурними рельєфами роботи художника Давида за ескізами Бержера була встановлена на місці бронзової статуї Людовика XIV роботи скульптора Жирардо, що простояла там рівно сто років з 12 серпня 1692 року по 12 серпня 1792.

Висота колони 44 м, нагорі знаходиться статуя Наполеона I. Це вже третя Вандомська колона з відновленою статуєю Наполеона I з одного боку, стала символом поклоніння бонапартисти, з іншого - об'єктом критики противників Наполеона. Наприклад, Генріх Гейне засуджував цей пам'ятник, як такий, що прославляє мілітаризм. Знамениті французькі поети Огюст Барб'є і Альфонс Ламартін висловлювали обурення з приводу існування колони. Вимагав зруйнування колони філософ Іммануїл Кант, публіцисти П. Ланжалле і П. Корьє.

Але найдраматичніші події чекали на колону в дні Паризької комуни в 1871 році. Відомий художник Гюстав Курбеще з моменту падіння Другої імперії у вересні 1870 року висловлювався за знесення колони, що створює «враження кривавого струмка у мирному саду», і за те, щоб перенести цей пам'ятник на еспланаду Дому інвалідів і встановити на малолюдному місці, що відвідується переважно військовиками. Під час Комуни Курбе став комісаром з культури і був близький до здійснення своєї мрії. Але громадська думка Парижа вимагала повного знищення колони.

  1. Садово-паркове мистецтво Епоха французького класицизму подарувала нам регулярний стиль в садово-парковому мистецтві, зразками якого і понині служать творіння архітектора Андре Ленотра (1613-1700) – парки Тюїльрі, Марлі, Версаля. У Росії зразками регулярного стилю є партерні сади і парки Петергофа, Царського Села.

Сади і парк Версаля знаходяться на частині території колишніх Королівських володінь у Версалі і є частиною палацово-паркового ансамблю Версаля. Розташовані на захід від палацу, сади займають площу 815 гектарів, велика частина якої впорядкована в класичному стилі регулярного французького парку, який тут був доведений до досконалості знаменитим ландшафтним архітектором Андре Ленотром. Станом на 2010 рік на території палацово-паркового ансамблю зростало 350000 дерев.[1] У період розквіту епохи правління Людовика XIV, палацові парки охоплювали площу 8338 гектарів, по периметру вони мали огорожу, в якій було влаштовано 22 розкішних проїзди. У наш час сади оточені поясом лісистої місцевості, яка на сході межує з житловими кварталами міста Версаль, на північному сході — з муніципалітетом Ле-Шене, на півночі — з національним Дендрарієм Шеврьолу, на заході прилягає до Версальської рівнини (охоронюваний заказник), а на півдні — до лісу Саторі.

У 1979 році сади Версаля, разом з палацом, були внесені до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Ландшафтна структура і візуальний образ садів, що стали результатом цього етапу модернізації, існуватимуть аж до XVIII сторіччя. Французький історик і літописець Андре Фелібьєн в своєму описі Версаля відзначив переважання мотивів Сонця і Аполлона в будівельних проектах того часу: «З того часу як Сонце стало символом Людовика XIV, а поети поєднали образи Сонця і Аполлона, в цьому грандіозному маєтку не залишилося нічого, що не має відношення до цього божества.»

  1. Скульптура

Характерною рисою пластичного мистецтва доби класицизму була орієнтація на традиції античності, однак лише в зовнішніх формах. Чимало скульптурних творів зображували міфологічних персонажів , але в них відсутній дух патетики й глибокий психологізм, притаманні античному мистецтву. Поширеними видами скульптури були статуї, рельєфи, скульптурні портрети та публічні пам’ятники, які давали митцям можливість ідеалізувати військову доблесть і мудрість державних діячів.

Класичний стиль в інтерєрі – це мінімум деталей, чіткість ліній, стримані кольори, використання дорогих натуральних матеріалів. Пластичні елементи підбирали з огляду на їхню відповідність античним мотивам та загальній структурі стін та стелі. Основні атрибути стилю – колони з арками, каміни, ліпнина в античному стилі, гобелени і настінний розпис, драпірування з якісних матеріалів, багаті масивні люстри, раритетні картини, квіткові гірлянди, фестони, розетки та інше. Однак розташовували їх у строгих пропорціях, не перевантажуючи інтерєр

Динамічна частина.

  1. Узагальнення вивченого матеріалу.

  • Що таке класицизм?

  • Назвіть характерні ознаки цього стилю

  • Які характерні особливості характерні архітектурі цього стилю?

  • Які елементи споруд були запозичені з епохи античності?

  • Що означає термін «ампір»?

  1. Домашнє завдання.

Створіть ескіз будинку в стилі класицизму.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.