Степан Васильович Процюк народився 13 серпня 1964 року в селі Кути Буського району на Львівщині у родині політв’язня.
Через декілька років сім’я переїхала до Івано-Франківської області, де Степан закінчив середню школу.
Дитинство та юність майбутнього письменника були настільки тяжкі, що у зрілі роки він навіть дивувався, що «залишився живий і здоровий». Батько – Василь Процюк, закінчив філологічний факультет педагогічного інституту, готувався до посади інспектора районо, але його на 5 років засудили за «буржуазний націоналізм».
Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України.
Має ступінь кандидата філологічних наук. Викладав сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. Студенти говорили про свого викладача так: «Степан Процюк насправді незвичний. Це той тип освічених, ерудованих, експресивних інтелектуалів зі смерчем пахучої словесної віхоли, котра одразу овіває і обсотує. Нестримною експресією він схожий на історика і письменника, а ще є в ньому якась ледь вловима магія, котру ми любили…» 17 січня 1995 року Степан Процюк став членом Національної спілки письменників України, а 30 вересня 2012 на своїй сторінці у «Facebook» повідомив про те, що він є членом Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.
У 2017 році С. Процюк пішов зі Спілки письменників. На запитання: «Чому?» – відповів: «… бо вже далі себе там не бачив. Серед НСПУ є різні люди. Там є люди, які мені симпатичні. Було багато там тих людей, які вважали, що я своїм «виходом» їх зрадив. Але я переконаний, що Спілка віджила себе. Абсолютно… Я не маю нічого проти ні до жодної людини, котра є членом тієї спілки, я лишень проти самої структури, яка віджила себе… Я ставлю перед собою високу планку. Хоча, знаєте, багато хто каже, що я міг би вже спочивати на лаврах. Але з роками моя вимогливість до себе тільки зростає».
У 2020 році Степан Процюк добровільно покинув посаду доцента у Прикарпатському університеті в Івано-Франківську і перейшов на творчу роботу, бо, як казав він сам, «загадкове життя людської психіки справді стало моїм великим зацікавленням… книгописання, якщо це не фейк, не імітація, то потребує не лише таланту і постійного вдосконалення, але і відданості… Моя каторжна письменницька праця – то є сенс мого життя».
Літературна діяльність та творчий доробок
Степан Процюк – український письменник з доробком в понад 30 книжок. Його називають «майстром психологічної прози», «одним із найконтроверсійніших (суперечливих, дискусійних) письменників-інтелектуалів». Літературна діяльність С. Процюка розпочалася 1991 року з літературного гурту «Нова деґенерація», куди він входив разом із Іваном Андрусяком та Іваном Ципердюком. На думку літературознавців, цьому літгурту вдалося стати одним із небагатьох руйнівників застою в літературі того періоду. У 1992 році була надрукована їх перша колективна поетична збірка «На вістрі двох правд» з передмовою Юрія Андруховича. 1996 року вийшла у світ збірка віршів Процюка «Апологетика на світанку» та збірка поем «Завжди і ніколи», а потім він припинив писати вірші й перейшов на прозу та есеїстику.
Першими прозовими творами письменника стали збірка есеїв «Лицарі стилосу і кав'ярень» і книжка прози «Переступ у вакуумі» (1996). У 2002 році Степан Процюк дебютує як романіст соціально-психологічним романом «Інфекція», тоді ж публікує у журналі «Кур'єр Кривбасу» другий роман – «Жертвопринесення» (виданий окремою книжкою у 2007 році), а 2005 року вийшов уже третій роман – «Тотем». Про що ці та інші, наступні твори письменника? Як говорить сам автор: «Якщо коротко, то пишу про людину, її страждання, дорогу до радості, її пошуки внутрішнього світла. Три романи С. Процюк написав про українських письменників-класиків: Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка. Ще три романи – про радянське минуле 70-тих, («Травам не можна помирати»), 50-тих («Пальці поміж піском», і 30 – 70-тих років («Десятий рядок»).
Окрема грань письменницького таланту Степана Процюка – література для підлітків. У 2008 році побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик» (третя книга трилогії – «Аргонавти» увійшла до програми вивчення української літератури в середній школі). У цьому ж році в серії «Життя видатних дітей» вийшла книга «Степан Процюк про Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Карла-Густава Юнга і Ніку Турбіну». У 2016 році видавництво «Теза» випустило повість для підлітків «Варвари. Видавництво «Грані-Т» готує до друку повість для старшокласників «Вітроломи». Вона адресована читачам трилогії «Марійка і Костик», які, за словами автора, за час, що пройшов від виходу останньої книги трилогії, виросли і по-новому осмислять написане.
Серед збірок з есеями виділяється книжка «Відкинуті і воскреслі» (2021). Вона складається із невеликих есе про відомих українських письменників, класиків української літератури ХIХ – ХХ ст. Тараса Шевченка, Івана Карпенка-Карого, Олександра Довженка, Ольгу Кобилянську, Степана Руданського, Максима Рильського та багатьох інших. Книжка також містить нариси про сучасне українське суспільство й кілька інтерв'ю з автором.
Твори Степана Процюка перекладені німецькою, російською, словацькою, польською, чеською мовами. Письменник веде Youtube-канал із цікавими інтерпретаціями життя і творчості українських письменників 19-20 століття. Проводить літературні вечори та творчі зустрічі з читачами в багатьох містах України, а також у Кракові, Берліні, Оломоуці, Парижі, Гельсінкі, Римі, Чикаго, Нью-Йорку.
Нагороди та відзнаки
Степан Процюк є лауреатом багатьох літературних премій. З 1998 по 2003 рік він 7 разів отримував премії журналу «Кур'єр Кривбасу». У 2000 році став лауреатом премії «Благовіст», а 2002 року – лауреатом літературної премії імені Івана Франка. Видання «Відкинуті і воскреслі» увійшло до всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2021» як одна із найкращих у номінації «Есеїстика». 2003 року за роман «Інфекція» Степан Процюк був номінований на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. У вересні 2015 року Степан Процюк отримав відзнаку «Золотий письменник України».
