Євреї – один із великих етносів, які з давніх часів живуть на території сучасної України. З часом розселилися по багатьох містах та містечках, а на Правобережній Україні склали переважну частину міських та містечкових жителів.
Перші писемні свідчення про євреїв на Волині з’явилися в XIII столітті. Вже у середні віки був покладений початок формуванню єврейських громад, які невдовзі стали багато численними в містах Володимирі-Волинському, Луцьку, Ковелі, Камені-Каширському, Любомлі, Горохові, в селищах Ратне, Турійськ, Торчин, а в містечках Несухоїже, Софіївка, Дружкопіль, Мельниця вони нараховували 80-90% від їх жителів.
В усі часи євреї зберігали свою національну самобутність, жили відокремлено, маючи відмінні від основних етносів, що жили на Волині, - українців та поляків – мову, релігію, культуру, звичаї, уклад та спосіб життя. Ця відокремленість посилювалася та утримувалася внаслідок тієї політики, яку проводили і царська Росія, і Річ Посполита. Вона полягала в обмеженні свободи, території розселення, перепон у функціонуванні їх культури, релігії, політичної діяльності.
Протягом усієї історії євреї потерпали від гноблення та приниження, від антисемітських проявів як влад, так і православного та католицького населення. Але незважаючи ні на що, євреї завжди займали своє помітне місце в суспільстві. Вони широко розгорнули розвиток різних ремесел та виробництва, займалися підприємництвом, торгівлею, посередництвом, були власниками багатьох підприємств – тартаків, цегелень, друкарень, млинів, були власниками будинків. Помітний слід представники єврейського народу залишили як інженери, лікарі, фармацевти, вчителі.
