Стаття.Внесок українських вчених-фізиків у світову науку.

Опис документу:
Фізика — джерело знань про навколишнє середовище Багата й щедра на таланти земля українська. Вона подарувала людству цілу плеяду геніальних композиторів і поетів, письменників і живописців, учених і винахідників. Та прогрес і добробут суспільства значною мірою визначається не тільки талантами, а й рівнем професіональної підготовки й кваліфікації спеціалістів найрізноманітніших галузей

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Внесок українських вчених-фізиків у світову науку.

Карпова Лариса

Вчітель фізики ЗОШ № 3 м. Запоріжжя

Фізика — джерело знань про навколишнє середовище

Багата й щедра на таланти земля українська. Вона подарувала людству цілу плеяду геніальних композиторів і поетів, письменників і живописців, учених і винахідників. Та прогрес і добробут суспільства значною мірою визначається не тільки талантами, а й рівнем професіональної підготовки й кваліфікації спеціалістів найрізноманітніших галузей. Ефективність підготовки майбутніх кадрів у навчальних закладах залежить від методики навчання різних дисциплін, у тому числі й фізики. Сучасна фізика — найважливіше джерело знань про навколишній світ, основа науково-технічного прогресу і разом з цим — одна з найважливіших компонентів людської культури. Фізика має глибокий вплив на світогляд людей. У концепції фізичної освіти у середніх загальноосвітніх закладах України відзначається, що динамізм, притаманний сучасній цивілізації, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі вимагають реформування організації змісту і методів неперервної природничо-математичної освіти взагалі і фізичної зокрема. Цілий ряд наукових досліджень було спрямовано на підвищення наукового рівня викладання фізики: посилення фізичних теорій в шкільному курсі, пояснення механізму природних явищ, розробка методики вивчення основних фізичних принципів і законів. У 1991 р. А. М. Сабо захистив докторську дисертацію «Фізика як загальноосвітній предмет в українських школах». У роботі А. М. Сабо вперше дано узагальнюючий аналіз стану вивчення фізики в сучасних школах. Зокрема, визначений зміст основного курсу і його побудова на основі чотирьох фундаментальних теорій. Значна кількість робіт присвячена розробці узагальнених способів розв’язування задач з фізики. А загалом, методика навчання фізики — це наука, що постійно розвивається. Життя ставить багато питань, для вирішення, яких необхідні теоретичні і практичні дослідження в галузі методики навчання фізики. Знання коренів свого народу необхідні кожній освіченій людині.

Учням про історію розвитку фізики

Важливо, щоб учні знали історію розвитку фізики, найвідоміших представників національної науки, їхні досягнення в різноманітних галузях науки і техніки, обставини їхнього життя, внесок у розвиток світової науки. Сучасна шкільна програма з фізики передбачає вивчення на уроках українознавства таких питань, як «Творці фізики. Внесок учених України у розвиток фізики», «Внесок українських вчених у розвиток космонавтики», «Успіхи в освоєнні космічного простору» та ін., але у підручнику вони висвітлені недостатньо. Учитель повинен, з одного боку, сам ретельно готуватися до розповіді про діячів науки, шукати в літературі цікаві факти їх біографій, історію розвитку наукових досліджень, а з іншого боку, спонукати до такого пошуку учнів. Тисячоліттями людство нагромаджувало знання про навколишній світ. Пройшло чимало часу, перш ніж фізика та астрономія виділилися як окремі науки (початок XVII століття), хоча елементи фізичних наукових знань формувалися раніше. У цьому процесі брали участь і вихідці з України. Українські вчені-фізики Починаючи з XV століття багато українських юнаків здобувало вищу освіту в провідних університетах Італії, Франції, Німеччини, Польщі та ін. країн. Вони відіграли важливу роль у заснуванні перших вищих шкіл на Україні. Наприкінці XVI ст. (1576 р. ) організовується Острозька академія (тепер Рівненської області), в якій серед навчальних предметів були науки про природу. Вітчизняні наукові традиції закладалися в Києво-Могилянській Академії (1632 p.), де слухачі вивчали систему світобудови Коперника, погляди Галілея. Видатний вихованець академії Феофан Прокопович розвивав фізико-астрономічні науки, мав чудове обладнання для спостереження за зоряним небом. Чимало імен вчених-українців зустрічається серед професорів і навіть ректорів багатьох університетів Європи. Так, у ХV–ХVІІ ст. лише у Краківському університеті працювало не менше 13 професорів з України. Були серед них і доктори філософії. Потужним науковим осередком в Україні кінця XIX ст. було Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) у Львові. Вибори перших дійсних членів НТШ відбулися 1 червня 1899 року, до14 листопада 1918 p. Павло Скоропадський, гетьман України, затвердив Закон Української Держави про заснування Української Академії наук у Києві (нині — Національна Академія наук України). Від Острозької та Києво-Могилянської академій до НТШ і до створення Української Академії наук — такий нелегкий шлях наукової думки, багатої чудовими традиціями. складу математично-природописнолікарської секції було обрано 10 вчених, серед яких Іван Пулюй, Володимир Левицький — видатний вчений-математик, автор підручника з фізики, укладач української наукової термінології з фізики; Петро Огоновський — автор першого підручника з фізики, написаного українською мовою (Львів, 1897 р.). Про високий науковий рівень НТШ свідчить те, що дійсними його членами були такі відомі світу вчені-фізики, як М. Планк, А. Йоффе, А. Ейнштейн. НТШ було прообразом майбутньої Української Академії наук. Значних зусиль у становленні природознавчої академічної науки в Україні доклав видатний український професор механіки, згодом один з провідних учених-фізиків США — Степан Тимошенко (1878–1972 pp.).

Юрій Дрогобич (Котермак)

Уродженець міста Дрогобича (тепер Львівської області), професор Болонського (Італія) та Краківського (Польща) університетів, який у 1481 р. був обраний ректором Болонського університету. Він автор першої друкованої книги східних слов’ян «Прогностична оцінка поточного 1483 p.», виданої в Римі 1488 року. У ній вперше в історії друкарства названо міста Львів, Вільнюс, Москву, Кафу та ін. Юрію Дрогобичу належать слова: «Хоч і далекі від людей простори неба, та не такі віддалені від розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з цих останніх наслідок ми пізнаємо». Друковані й рукописні трактати Дрогобича користувалися значним авторитетом серед учених Європи. Ім’я Юрія Дрогобича викарбовано в Болоньї у почесному списку осіб, що прославили університет.

Михайло Васильович Остроградський (1801–1862 рр.)

Вітчизняний математик, академік (з 1830 р.). Учень Т. Ф. Осиповського. Народився у селі Пашенному (тепер Пашенівка Полтавської обл.). Навчався в 1816–1820 рр. у Харківському університеті, в 1822–1827 рр. удосконалював свої знання у Парижі. З 1828 р. — професор у вищих навчальних закладах Петербурга. Основні наукові праці стосуються математичного аналізу, математичної фізики й теоретичної механіки. Розв’язав низку важливих задач гідродинаміки, теорії теплоти, пружності, балістики, електростатики, зокрема задачу щодо поширення хвиль на поверхні рідини (1826 р.), одержав диференціальне рівняння поширення тепла у твердих тілах і рідинах, довів 1828 р. теорему про перетворення інтегралів (теорема Гаусса–Остроградського), створив 1854 р. загальну теорію удару тощо. Фактично перший побудував теорію поширення тепла в рідинах. Розвинув принцип можливих переміщень, варіаційні принципи механіки, зокрема сформулював загальний варіаційний принцип для консервативних систем. Праці Остроградського присвячені також теорії чисел, алгебрі та теорії імовірностей

. Михайло Петрович Авенаріус (1835–1895)

Відомий український фізик, організатор і керівник Київської школи фізиків експериментаторів — першої фізичної школи на Україні, член-кореспондент Петербурзької АН (з 1876 р.). Закінчив 1858 р. Петербурзький університет, протягом 1865–1891 рр. працював у Київському університеті (з 1866 р. — професор). Наукові праці стосуються термоелектричних явищ та молекулярної фізики. Дослідив залежність термоелектрорушійної сили від температури спаїв, запропонував й обґрунтував формулу цієї залежності (закон Авенаріуса); вивчав рідкий стан і пару при зміні температур і тисків, зокрема визначав критичні температури різних рідин. Протягом 1873–1877 рр. у Київській лабораторії Авенаріус разом зі своїми учнями (В. І. Зайончевським, О. Е. Страусом, К. М. Жуком, О. І. Надєждіним та ін.) одержав чимало критичних значень для багатьох речовин, які ввійшли в основний фонд фізичних величин і надовго лишалися незмінними

Іван Павлович Пулюй (1845– 1918 рр.)

Народився Іван Павлович Пулюй у Гримайлові на Тернопільщині в релігійній греко-католицькій родині. З відзнакою закінчив Тернопільську класичну гімназію. 1864 р. вступає на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики, фізики та астрономії. По закінченні курсу богослов’я замість сану священика обирає звання студента філософського факультету Віденського університету. Після закінчення навчання — асистент кафедри експериментальної фізики цього університету, згодом — асистент-викладач кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме (тепер Рієка в Хорватії). 1875 р. в Страсбурзькому університеті вивчає електротехніку, з відзнакою захищає дисертацію і здобуває ступінь доктора філософії цього ж університету (спеціалізація з фізики). Здобув звання приват-доцента Віденського університету. Обіймав посади технічного директора електротехнічного. бюро у Відні, професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі (м. Прага). 1902 р. — перший декан першого в Європі електротехнічного факультету. Цісар Франц–Йосиф іменував Івана Пулюя Радником Двору, нагородив Лицарським Хрестом. Помер І. П. Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі. Після закінчення курсу богослов’я Івана Пулюя чекав вигідний сан священика. Цього надзвичайно прагнули і його батьки-хлібороби, які сповідували греко-католицьку віру. Іван Пулюй вибрав іншу життєву дорогу — поглиблено вивчає фізику та електротехніку. Саме ці знання піднесли його на вершину світової слави. Як не прикро, але в Україні ім’я Пулюя донедавна багатьом було невідоме. Тільки із здобуттям незалежності про нього заговорили, його наукові здобутки стали надбанням нації. Учені особливо відзначають праці Івана Пулюя в галузі молекулярної фізики — дані про коефіцієнти внутрішнього тертя та дифузії газів і пари є вихідними, коли обчислюють такі мікроскопічні величини, як середня довжина вільного пробігу молекул, їх кількість в одній грам-молекулі тощо. У галузі електротехніки Іван Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Ряд промислово розвинених країн Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. За участю земляка запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струми. Досі залишається спірним питання про відкриття рентгенівських променів. Якщо Рентгена знає нині весь світ, то ім’я Івана Пулюя тільки здобуває обшири. На думку науковців, внесок Рентгена у дослідження X -променів є явно завищеним. Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй досліджував мікроскопічні процеси (на атомно-молекулярному рівні). П. С. Кудрявцев в «Истории физики» пише: «Невдала гіпотеза Рентгена була разом з тим свідченням хибності його теоретичного мислення, схильного до однобічного емпіризму. Тонкий і вмілий експериментатор, Рентген не виявив нахилу до пошуків нового, як не парадоксально це звучить стосовно автора одного з найбільших у житті фізики нових відкриттів». Дослідники наукових здобутків Івана Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентгена і до появи його другої статті Пулюй подає другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню X -променів, яка містить значно глибші, порівняно з Рентгеном, результати про природу та механізми виникнення цих променів. Пулюєві рентгенограми мали вищу якість, ніж Рентгенові, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. Пулюй зробив перший знімок повного людського скелета. На думку Ю. Гривняка, Рентген був знайомий з Пулюєм під час роботи в лабораторії Кундта і провадив досліди з катодними трубками під впливом Пулюя. Чи не тут бере початок «випадкове» відкриття? Гельмут Лінднер у книзі «Картини сучасної фізики» відзначає, що шлях, яким Рентген прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльності Рентгена не залишили поза увагою і такий факт, пов’язаний з відкриттям X -променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав спалити одразу після смерті, що було й зроблено. Посилаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, Рентген ніколи не згадував Пулюя чи його трубки, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців. На дослідників діяльності Івана Пулюя ще чекають нові знахідки. Та вже й нині їх достатньо, щоб вважати Івана Пулюя основоположником науки про рентгенівські промені аж ніяк не меншою мірою, ніж Рентгена. Але не тільки науковими дослідженнями вичерпується талант Івана Пулюя. Науково-популярні книги «Непропаща сила», «Нові і перемінні зорі» глибоко філософські, в них формується мета наукового пізнання як відкриття законів природи за допомогою досліду. Велична постать Івана Пулюя і на громадській ниві: «...ти був людиною сильних переконань і гостро викарбуваною особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності народові, з якого ти вийшов, і немає більшої вірності, ніж вірність власному народові»,— говорив про нашого земляка ректор Празької політехніки. І не випадково. Ще гімназистом Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії та літератури. У студентські роки перекладає українською мовою підручник геометрії, пізніше виступає за створення українського університету у Львові, друкує статті на захист української мови. В роки Першої світової війни виступає за відродження української державності. За свідченням очевидців, Іван Пулюй знав 15 мов, у тому числі давні — грецьку і гебрайську. Саме таку людину шукав Пантелеймон Куліш для перекладу Біблії. Творча співпраця тривала понад двадцять років. Переклад Нового Завіту було закінчено 1871 року. Остаточну редакцію, кінцеву коректуру Іван Пулюй завершив через вісім років, а ще через два роки книга побачила світ. «Тяжко було б подумати,— писала Пулюєві Ганна Барвінок,— що чоловік бився 50 літ і так і слід його почез без Вашої підмоги великої. Казав один дуже освічений науковий чоловік: “Не було б Куліша, не було б і Біблії”». А я тепер скажу: «Не було б Пулюя, не було б Біблії». Такі у нас рідкі блюстителі добра і честі другого. Тисячу разів Вам спасибі». Життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України. Але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Емоційна ефективність учителя: теорія і практика»
Швень Ярослава Леонідівна
36 годин
590 грн