стаття "Той, хто пише свої романи зеленим пером по чорній ріллі"

Опис документу:
Споконвіків наші люди шанували землю, побожно називали її матінкою-годувальницею. Грудочку рідної землі брали з собою вирушаючи в далеку дорогу. ЇЇ шанували. Бо вона дає все необхідне людині.Земля найголовніше наше багатство. Вона потребує дбайливого господаря.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Ніщо не звеличує людину так, як праця

Є у нашій мові слова, дорогі серцю кожної людини: земля, хліб, вода, праця, Батьківщина.

Споконвіків наші люди шанували землю, побожно називали її матінкою-годувальницею. Грудочку рідної землі брали з собою вирушаючи в далеку дорогу. ЇЇ шанували. Бо вона дає все необхідне людині.

Земля найголовніше наше багатство. Вона потребує дбайливого господаря. Земля передається тим , хто на ній живе, хто її обробляє, хто береже її і дбає про неї. Є у землі господар – є хліб і до хліба.

Справжній господар не отруїть землі, не переоре зібраний урожай, не допустить, щоб його засипало снігом.

Щаслива людина, що має розум ясний і гострий – вона осягає істину. Подвійно таланить тому, хто має душу добру і серце чуле, його духовне єство, мов сонях до сонця, завжди прихилене до людського болю, добра,шляхетності.

І либонь, потрійно благословен той, у кого і розум проникливий, серце людяне, - він бачить істину, а дух його співзвучний усім людським радощам і печалям.

Саме такі люди є окрасою нашого села.

Дмитришин Іван Артемович

Народився 16 січня 1940 року в с. Дарів Саніцького району, Польща в сім’ї селянина.

В 1946 році з сім’єю по переселенню переїхав в с. Верхівці Гусятинського району Тернопільської області.

В 1947 році пішов в перший клас Перемилівської семирічної школи, яку закінчив в 1954 році. З січня 1956 року працював в колгоспі «Іскра» на різних роботах. З квітня 1959 по березень 1961 року працював обліковцем рільничої бригади даного колгоспу.

В 1961 році його обрано секретарем Перемилівської сільської Ради народних депутатів.

З березня 1966 року працював бригадиром рільничої бригади колгоспу «Іскра». З червня 1967 року працював помічником бухгалтера даного колгоспу.

З листопада 1969 року працював заступником голови колгоспу «Іскра» і секретарем партійної організації .

В лютому 1974 року був обраний головою правління колгоспу «Іскра».

У зв’язку з об’єднанням колгоспів з березня 1977 року працював заввідділом колгоспу «Зоря комунізму». З квітня 1979 року головним економістом даного колгоспу.

В 1964 році поступив на заочне навчання в Копичинецький сільськогосподарський технікум бухобліку.

В 1974 році поступив на навчання в Камянець-Подільський сільськогосподарський інститут на економічний факультет , який закінчив в 1979 році і одержав кваліфікацію економіст-організатор.

В 1970 році нагороджений ювілейною медаллю «За доблесний труд».

Довгий час Іван Артемович очолює приватне аграрне підприємство «Воля 2000», що знаходиться в селі Перемилів Гусятинського району, на віддалі 58 км. від обласного центру Тернополя.

До складу товариства входять також с. Верхівці , що належать до юрисдикції Перемилівської сільської Ради. На території населеного пункту товариства нараховується 516 дворів, в яких мешкає 1867 чоловік.

Господарство стало аграрним підприємством в березні 2000 року. Перед тим, як господарство стало «Воля» стало приватним аграрним підприємством на першому етапі був колгосп , який було створено у1950 році. На послідуючих етапах колгосп пройшов низку укрупнень і розукрупнень. В 1977 році об’єднано з колгоспом «Зоря» с. Клювинці, у 1985 році – було від’єднало від колгоспу «Зоря» і утворено колгосп «Іскра», в 1990 році колгосп «Іскра» реформовано і утворено с/с «Воля», в 1997 році – товариство з обмеженою відповідальністю «Воля 2000».

Перед останнім реформуванням господарство мало у своєму користування

2002 га земельних угідь, у тому числі 1937 га ріллі.

Дмитришин Іван Артемович свою любов до землі, до хліборобської праці передає своїм дітям. Помер.

Шматок землі лежить на столі. Шматок запашного хліба свій початок бере із звичайних зернин. Напровесні, коли розтане сніг, на поля виходять трактори і сівалки. Падає в пухку землю добірне зерно, щоб через деякий час піднятися на тугих стеблах важкому колосу. Згодом з’являються й пливуть комбайни по полю серед високих хлібів. Золотими струмками потече зерно у вантажні машини, які відвезуть його на елеватор. А потім на хлібзаводах випечуть смачні паляниці. Так народжується хліб, який пахне літніми світанками, вранішніми росами, степовими духмяними вітрами.

Протягом століть хліб завжди був мірилом не тільки працьовитості нації, а й мірилом духовних, моральних цінностей. З покоління в покоління передавалися повага до святої паляниці, що лежала на вишитому рушнику у простій сільській хаті.

Образу хліба вклонімося

Сиріч – людині,

Високочолому сіятелю землі

Істинно люди: живемо не хлібом єдиним.

Істинно так… Коли маємо хліб на столі.

«Земля на зерняткові стоїть…» - так говорять у народі , бо саме на колосках звичайних і водночас дивовижних з віку у вік трималася людська доля. Сотні тисяч слів у нашій мові ,але першими за важливістю є Україна, народ, праця, хліб. Хто не знає, що таке праця і хліб, той перестає бути сином свого народу.

Пантьо Михайло Іванович

Народився 28 листопада 1939 року в селі Завадка Виноградівського району Закарпатської області у багатодітній селянській сімї . Навчався в Завадській початковій школі (1946-1950р.р.). Середню освіту здобув в Велипокамятській середній школі. Зразу ж після закінчення школи в 1956 році вступив на агрономічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту, який успішно закінчив в 1961 році. Трудову діяльність розпочав агрономом – насіневодом колгоспу ім.Дзержинського (село Целіїв Копичинецького району Тернопільської області)

З осені 1962 року по листопад 1963 року працював агрономом –інспектором Чортківського виробничого територіального управління.

З листопада 1963 року по 1977 рік працював агрономом колгоспу «Іскра»

( село Перемилів). Після об’єднання з сусіднім колгоспом. Був головним агрономом колгоспу «Зоря комунізму» (с.Клювинці)

З 1980 року по весну 1984 року – головний агроном Гусятинського районного управління сільського господарства. Після чого знову, за власним бажанням, перейшов працювати на старе місце роботи – головним агрономом колгоспу «Іскра», зараз це ПАП «Воля 2000».

В 1978 році – присвоєно звання Заслуженого агронома Української РСР.

За трудові здобутки нагороджений : Орденом Трудового Червоного Прапора,

Орденом Жовтневої революції. Медалями: «З трудову доблесть», «За трудову відзнаку». Помер.

А Я СТОЮ , ПОХИЛИВШИСЬ. ДУМАЮ, ГАДАЮ,

ЯК ТО ТЯЖКО ТОЙ НАСУЩНИЙ ЛЮДИ ЗДОБУВАЮТЬ…

Ми говоримо, що хліб – найбільше із багатств. Відомий український прозаїк В.Земляк розмірковуючи про важливість звичайної паляниці стверджував, що коли обмаль хліба - чваньковите золото просто непотрібно: «Ти .золото , годишся тільки для того, щоб на тобі подавати до столу звичайний чорний хліб». Отже, нехай завжди буде багатий мій народ смачними паляницями, що пахнуть світанками, вранішніми росами, степовими вітрами, нехай підуть назавжди у вічність голодні роки, які прийшлося пережити моїй Вітчизні.

І не зітруться з пам’яті нащадків страждання, біль, сльози, що були пов’язані

З напівголодним існуванням. Нехай світиться у хлібові народна душа, повна земних щедрот, добра, радості, геніальності.

Наші земляки не просто генії чи творці, а справжні ЛЮДИ, які присвятили все своє життя рідній землі.

Людське життя ….Неповторне і звичайне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони….Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом. Так життя кожної людини- це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями,духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними тонами. Бо й справді, кожне життя нам дається якоюсь дивовижною квіткою,яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки – пелюстки до сонця,щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері – землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Стежина життя…Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішечки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть». Прекрасні слова, правда? А як хотілося б кожному з нас, щоб і життя наше було таким же прекрасним. Але як цього досягти?

Пам’ятай Життя є дар, великий дар,

І той, хто його не цінує,

Цього дарунка не заслуговує.

А щоб цінувати життя – треба знати і розуміти своє місце у ньому. Звичайно, нікому не дано з цілковитою точністю визначити своє майбутнє. Та все ж кожному під силу намітити власний шлях само творення, кожному слід знати, що він спроможний підсилити в собі, а що відкинути чи хоча б помякшити.

Щодня перед кожним з нас постають запитання: Хто я ? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди іде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись згадає про мене? Здається, ці прості запитання , але дати відповіді на них стає все важче і важче.

Життя – це наша таємниця, проте ми повинні реалізувати себе,свої можливості, свою суть, пройшовши всі етапи запрограмовані його віковими особливостями : людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити спадщину, тобто посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

Наші дорогі і шановні односельчани Дмитришин Іван Артемович і Пантьо Михайло Іванович досягли цього, вони вміли запланувати своє життя визначивши мету існування і вибрали правильний шлях реалізації своє життя, реалізації своєї мети.

Все залежить від характеру людини, вольових зусиль. Для того,щоб жити так, як хочеш, потрібно вміти долати перешкоди, труднощі. Мало тільки одного бажання хотіти, потрібна ще й праця, боротьба, щоб чогось досягти…

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»