Стаття "Релігійні погляди Вольтера"

Опис документу:
У статті висвітлюється трансформація релігійних поглядів Вольтера. Наводяться приклади розходження його світобачення відносно католицької церкви. Аналізується філософське вчення та його вплив на поширення просвітницького руху. Ключові слова: Просвітництво, деїзм, теїзм, атеїзм.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Сарамок Дарина

РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ ВОЛЬТЕРА

У статті висвітлюється трансформація релігійних поглядів Вольтера. Наводяться приклади розходження його світобачення відносно католицької церкви. Аналізується філософське вчення та його вплив на поширення просвітницького руху.

Ключові слова: Просвітництво, деїзм, теїзм, атеїзм.

Епоха Просвітництва – це традиційно ХVІІІ ст. Останнім часом зростає інтерес до Просвітництва як історичного феномену, як культурної системи у зв'язку з переосмисленням його постмодерністською критикою [3, 43]. Представники Просвітництва руйнували усталені уявлення про Бога, навколишній світ і людину, проявляли новаторство в своїх філософських дослідженнях, відкрито пропагували ідеї буржуазії та, насамкінець, ідеологічно підготували Велику французьку революцію 1789 – 1799 рр. У цій епосі переміг раціоналізм, який розвивався в західноєвропейській думці ще в середні віки.

Відомий російський компаративіст М. Конрад наголошував на тому, що «епоха Просвітництва – не «локальне» явище світової історії, не належить історії деяких обраних країн», а «всесвітньо-історичний рух, що супроводжує перехід від феодалізму до капіталізму, як одна з його закономірностей» [3, 43]. Отже, під Просвітництвом ми розуміємо «процес, а не момент», ідейний, інтелектуально-культурний рух.

Просвітництво було загальноєвропейським ідейним рухом. Але його початки пов’язують з Англією кінця ХVІІ ст., зокрема з філософією Джона Локка. У 1691 р. побачила світ його праця «Дослід про людський розум», в якій чітко виражений «конфлікт розуму і віри» [3, 44]. Сам термін «Просвітництво» вперше використав англійський поет, політичний діяч Джон Мільтон у романі «Втрачений рай» (1667 р.) [10, 80]. У Франції початком цієї епохи вважається поява філософського роману Шарля Луї Монтеск'є «Перські листи» (1721 р.). Саме у Франції Просвітництво досягло найвищого розквіту, давши цілу плеяду мислителів, серед яких був Франсуа Марі Аруе Вольтер.

Вольтер був ідеологом освіченого абсолютизму, прагнув прищепити ідеї Просвітництва монархам Європи, але також він виділявся явно вираженою антиклерикальною діяльністю. Вольтер виступав проти релігійного фанатизму і ханжества, церковного догматизму і верховенства церкви над державою та суспільством.

У поемі «Генріада» ( 1728 р.) увага, на перший погляд, зосереджена на історичних подіях, але сам Вольтер зазначав, що «головне тут – релігія». Автор відкрито критикує фанатизм і змальовує трагічні епізоди французької історії , які зумовлені релігіозним фанатизмом католицького духовенства. [2, 14].

Загалом у філософії французького Просвітництва можна виділити три основні напрями: деїстичний, атеїстично-матеріалістичний, утопічно-соціалістичний.

Однією з найважливіших рис філософії епохи Просвітництва є утвердження і популяризація ідей деїзму. Слово «деїзм» означає релігійно-філософський направлення, що визнає існування Бога і створення ним світу, але заперечує більшість надприродних і містичних явищ, божественне одкровення і релігійний догматизм. Більшість деїстів вважають, що Бог після створення світу не втручається в перебіг подій; інші – що Бог все ж впливає на події, але не керує ними повністю [5, 66]. У деїзмі існує багато течій. Сама концепція не визнає жорстких канонів. Але водночас деїзм припускає, що розум, логіка і спостереження за природою − єдині засоби для пізнання Бога і його волі. Високо цінується людський розум і свобода, прагне привести до гармонії науку та ідею про існування Бога, а не протиставляти науку і Бога.

Деїзм займає вагоме місце в процесі формування матеріалістичної думки Нового часу. Представником французького деїстичного напрямку був і Вольтер. Засвоївши принципи деїзму, розроблені англійською філософією, філософ перетворив це вчення на знаряддя непримиренної боротьби з католицькою церквою. Проти католицької церкви Вольтер висунув гасло: "Розчавіть гадину!". У 1722 р. він пише філософську поему «За і проти», де дає урочисте зобов'язання «священний розвінчати обман» [2, 13]. Невелика за обсягом поема порушує питання релігії: «Бог створив людей, щоб вони були нещасними, потонули в гріхах та пороках. Цей Бог – злий, мстивий і деспотичний». У своїй філософській поемі Вольтер закликає людей обирати справжню релігію, яка живе у серці кожного і немає ніяких забобонів. Саме з цього доробку починається великий вольтерівський похід на церкву і християнство [2, 14]. Відтоді і до останніх днів свого життя філософ не припиняв титанічної боротьби з релігією, ставши автором антиклерикальних творів різних жанрів. «Якою ж зброєю він воював? Зброєю в якій поєднується легкість вітру і сила грому – пером. Цією зброєю він бився, цією зброєю він переміг» – зазначав В. Гюго [2, 9].

Догматичне вчення християнства підлягало критиці багатьма просвітниками різних країн. Особливо скептичному аналізу була піддана Біблія, і як результат – цілковите розвінчання її. Старий та Новий Завіт, які містили для середньовічної людини беззаперечні Божественні одкровення, піддавались критиці з погляду звичайної людської логіки, у них знаходили безліч невідповідностей. Вольтер продемонстрував ряд запозичень, зроблених авторами Біблії з літературної спадщини давніх народів [5, 67]. «У Біблії, – твердив Вольтер, – немає жодної сторінки, яка б не грішила б проти географії, хронології, природних законів, історії, проти здорового глузду, сорому та совісті» [10, с. 81].

Багато вчених звернули увагу на те, що Вольтер у своїй праці «Біблія, яка отримала, нарешті, пояснення», проповідував атеїзм, а у примітках до роботи – захищав релігію [2, 20].

Важко переоцінити заслуги Вольтера в критичному аналізі, але не можна забувати й про історичну обмеженість цієї критики та її непослідовність. У боротьбі з релігійними забобонами Вольтер не тільки не заперечував існування Бога, а й вимагав поклоніння йому. Але Бог, у розумінні Вольтера, не мав нічого спільного з триєдиним Богом християнства. Це якась вища, розумна істота, яка «існує вічно сама по собі і є причиною всіх інших істот». Бог виступає у Вольтера як кінцева першопричина світу, як активна сила, яка пояснила рух матерії і впорядкувала її [6, 150].

Разом з тим, деїзм Вольтера мав яскраво виражене етичне і соціальне підґрунтя. На його думку віра в Бога повинна бути основою моральності. Релігія, ідея Бога, стверджував він, необхідні так само, як необхідні закони. «Це узда», – неодноразово підкреслював Вольтер. Причому головне призначення узди – стримувати народні маси, «чернь», як висловлювався він, від зазіхань на власність та інтереси заможний класів [6, 155]. Відома фраза Вольтера: «Якби Бога не було, його б слід було вигадати», – відображає раціоналістичне й утилітарне ставлення до релігії.

Вольтер протиставляв свій деїзм християнству та іншим релігіям, занадто ґрунтовно звів його до системи вироблених людьми моральних норм, щоб у ньому зберіглось щось специфічно-релігійне, окрім слів «Бог» і «релігія» [7, 160]. Але через дане трактування, вольтерівський деїзм не мав жодного шансу на своє поширення і зміцнення у суспільстві. Навпаки деїзм було знецінено в очах влади і церкви.

«Деїстична форма матеріалізму» представником якої був Вольтер, недовго відігравала провідну роль у філософському вченні Франції. З кінця 40-х рр. провідне місце почав займати атеїзм, який остаточно зміцнів вже на початку 70-х рр. ХVІІІ ст. [6, 104]. Вольтерівський деїзм був лише проміжною ланкою на шляху до становлення атеїзму і подальших висновків Д. Дідро, П. Гольбаха, К. А. Гельвеція. Своєрідною відповіддю Вольтера на поширення ідей атеїзму була його брошура «Бог, відповіді на «систему природи»», яка побачила світ у серпні 1770 р. [2, 26]. В ній автор виклав теорію «теїзму», де наполягав, що його вчення повинно отримати назву «теїзм» замість «деїзм». Під теїзмом він розумів не тільки існування Бога як творця, а і поклоніння йому. Але, можливо, поняття «теїзм» Вольтер лише протиставлявся «атеїзму».

Твори Вольтера неодноразово вилучали та спалювалися. Доволі часто вольтерівські праці через свої пропагандистські настрої (були гарантом ув’язнення) виходили друком без зазначення авторства. Вольтера двічі ув’язнювали. Відтак, його праця «Проповіді п’ятдесяти», написана у 1750 х рр., начебто належала його покійному другу Жульєну Офре де Ламетрі, який загинув у 1751 р. далеко від Франції. За все своє життя Вольтер так і не зізнався у її авторстві. У одній із розмов (1754 р.), він зазначив: «підписатися під «Проповіддю» означає, бути вигнаним!» [ 2, 21].

Біографи Вольтера нараховують близько 140 псевдонімів. Він був майстром конспірації. За свої пропагандисткі роботи і нескорений дух він довгі роки провів у вигнанні, піддаючись безперервним переслідуванням з боку духовенства і влади. Майже до самої смерті в'їзд до столиці Франції Вольтеру був заборонений, і останні 20 років життя він провів у садибі Ферн, розташованої на франко-швейцарському кордоні.

Вольтер ніколи не був пасивним спостерігачем історії, з невичерпною енергією і пристрастю він поринав у вир подій. Все його життя проходило у шаленому темпі, який не рідко був причиною частих хвороб: «я звивистий, як вугор», пише про себе Вольтер «рухливий, як ящірка і завжди в роботі, як білка» [9, 38]. Він не тільки жив в епоху змін, він був рушійною силою, завжди йшов у ногу з часом. «Вольтер не тільки людина, це – ціле століття», – зазначив В. Гюго [1, 3].

Історичне місце Вольтера як мислителя визначається тим, що він розробив програму французького Просвітництва, поставив ряд фундаментальних методологічних проблем і заклав основи просвітницької критики релігії.

Джерела та література

1. Артамонов С. Вольтер. Критико-биографический очерк / С. Артамонов. М.:, 1954. 168 с. «Государственное издательство художественной литературы»

2. Вольтер Ф. Бог и Люди. Статьи, памфлеты, письма в двух томах. Под ред. Е. Г. Эткинд . М.:, 1961. Т. 1. 440 с. «Издательство Академии наук СССР»

3. Зарва В. Просвітництво: тлумачення, витоки, сутність / В. Зарва // Слово і Час. Київ, 2009. № 4. С. 42–52.

4. Історія сучасного світу: соціально-політична історія ХV – ХХ століть : Навч. посібник / Ю. А. Горбань, Б. І. Білик, Л. В. Дячук та ін.; За ред. Ю. А. Горбаня. К.: Вікар, 2003. 435 с.

5. Крывелев И. История религий / И. Крывелев. М.:, 1988. Т. 1. 118 с.

6. Кузнецов В. Франсуа Мари Вольтер / В. Кузнецов. М.:, 1978. 223 с. «Мысль»

7. Кузнецов В. Европейская философия XVIII века. М.: , 2006. 540 с.

8. Покотілова О. Ідеї просвітництва в культурі Франції ХVIII століття / О. Покотілова // Іноземні мови в школах України 2016. № 6 С. 12–21

9. Шахов А. Вольтер и его время / А. Шахов. С-Петербург: 1907. 352 с. https://www.litres.ru/andrey-shahov/

10. Історія сучасного світу: соціально-політична історія ХV – ХХ століть : Навч. посібник / Ю. А. Горбань, Б. І. Білик, Л. В. Дячук та ін.; За ред. Ю. А. Горбаня. К.: Вікар, 2003. 435 с.

6

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток і саморозвиток професійної креативності вчителя »
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.