Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця
Поетичний портрет Григорія Сковороди
Образ Григорія Сковороди став об’єктом художнього відтворення в численних поетичних творах.
Першим поетичним твором про мандрівного філософа вважається поема П. Куліша «Грицько Сковорода»: «У цьому творі знаходимо реалістичні штрихи до портрета, насамперед ті, що стосуються його зовнішності, звичок, уподобань. Що ж до більш посутнього – характеристики поглядів, діяльності, значення видатного філософа й поета, - то тут П. Куліш або вельми суперечливий, або ж зовсім несправедливий, тенденційний у найгіршому розумінні», - зазначає Б. Мельничук.
Говорячи про Сковороду як про послідовного прихильника селянства, трудової бідноти й ворога панства, П. Куліш визначає його виняткову роль у розвиткові української культури:
У красний вік Єкатерини
Ти був найкращий в нас талант.
Ума і серця України –
Передовик, репрезентант,
З тобою, Грицьку, воскресення
Твого народу почалось.
У 20-30 роки з’являється низка віршів про Сковороду: П. Тичини «Сковорода», М. Рильського «Китаїв», «Давид Гурамішвілі», Ю. Клена «Сковорода», А. Малишка «Тарас у кириломефодіївців».
У 40-50 роки до образу Сковороди звертаються поети молодшої генерації: Г.Донець, П.Дорошко, М.Петренко; в 60-70 роки - Л.Коваленко,
В.Коломіець, Б.Олійник, Д.Павличко, І.Драч, М.Вінграновський; в 80 – 90 роки - Л.Костенко, Т.Нікітін тощо.
Тичинівський Сковорода шукає гармонію всесвіту і прагне знайти її
у спогляданні природи. Він вдивляється в неї, досліджує її, використовуючи
методи тогочасної науки.
…І Сковороді
такий муст у серце вступить,
що від радості і бігає і плаче,
і кожне дерево вітає,
метелику й комашці дякує –
за все, за все!
На думку Ю.Клена, шукання філософа – вихід і порятунок із того хаосу, в який увергнуте і суспільство, і кожен його член:
І у сніг і вітер, в дощ і хугу
І мудрості вином розвести тугу.
Бо може це нам вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї,
І може іншого шляху немає,
Щоб з хаоса душі створити світ.
І.Драч, створивши лірико -філосовський цикл «Сковородіана», вживається в духовний світ Сковороди, прагне побачити, відчуття навколишній світ так, як на нього ти дивився й відчував його великий предтеча:
Насамперед плекай ти пильно
Цвіт непорочності мудрішай,
Як пахне він, як диха вільно,
Сковороді він найлютіший…
У Д.Павличка образ філософа дещо алегоричний, але поету вдалося відтворити риси, притаманні Сковороді, - глибину світобачення, природою даровану, виняткову прозірливість:
Живем і помираєм ненароком,
Шукаєм правди, хоч вона страшна…
Над людством нахилявсь, як над потоком,
В якому видно воду аж до дна .
Для Б.Олійника Сковорода виступає уособленням Совісті, народного сумління, що дошкуляє, теребить зледащілі душі. Особливий акцент робиться на моральній вищості філософа, його поклинанні бути суддею й -
у підтексті - нашого часу:
…Жили
Тини плодились, мов кролі.
І тепло так, і ситно.
От ще тільки,
Аби не той у чорнім, як шуляка,
Що наступа на рідні мозолі,
Що не дає похрамувати всмак
І на похмілля виспаться в барлозі.
То в глупу ніч сколошкає собак,
То кострубом загрима на порозі;
Гей ви, погрязлі в смальці і гульбі,
Ну, раз би чесно глянули на себе:
Як недостойні праведного неба,
Хоч землю не паскудьте по собі!..
Узагальнюючий образ філософа створила Ліана Костенко. Перед нами український мистець, який був і лишається символом духовної незалежності:
Село, і ліс біля села, і став, -
Колишня Пан-Іванівка, Козачі
Левади (Васильківський їх писав!)…
Лиш дуб зоставсь.
Та крук на дубі кряче
Давно-давно тут жив Сковорода;
Під дубом цим, самотня в цілім світі,
Душа його терзалась молода,
Яку хотів, як пташку, світ вловити.
Філософ, і поет, і мандрівник,-
Ціпок в руках,
Свитина за плечима, -
Ішов у світ, аж поки світ не зник
Перед його веселима очима…
Йшов, - крізь віки! - до наших світлих днів.
Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»