Стаття "Поетичний портрет Григорія Сковороди".

Поетичний портрет Григорія Сковороди

Образ Григорія Сковороди став об’єктом художнього відтворення в численних поетичних творах.

Першим поетичним твором про мандрівного філософа вважається поема П. Куліша «Грицько Сковорода»: «У цьому творі знаходимо реалістичні штрихи до портрета, насамперед ті, що стосуються його зовнішності, звичок, уподобань. Що ж до більш посутнього – характеристики поглядів, діяльності, значення видатного філософа й поета, - то тут П. Куліш або вельми суперечливий, або ж зовсім несправедливий, тенденційний у найгіршому розумінні», - зазначає Б. Мельничук.

Говорячи про Сковороду як про послідовного прихильника селянства, трудової бідноти й ворога панства, П. Куліш визначає його виняткову роль у розвиткові української культури:

У красний вік Єкатерини

Ти був найкращий в нас талант.

Ума і серця України –

Передовик, репрезентант,

З тобою, Грицьку, воскресення

Твого народу почалось.

У 20-30 роки з’являється низка віршів про Сковороду: П. Тичини «Сковорода», М. Рильського «Китаїв», «Давид Гурамішвілі», Ю. Клена «Сковорода», А. Малишка «Тарас у кириломефодіївців».

У 40-50 роки до образу Сковороди звертаються поети молодшої генерації: Г.Донець, П.Дорошко, М.Петренко; в 60-70 роки - Л.Коваленко,

В.Коломіець, Б.Олійник, Д.Павличко, І.Драч, М.Вінграновський; в 80 – 90 роки - Л.Костенко, Т.Нікітін тощо.

Тичинівський Сковорода шукає гармонію всесвіту і прагне знайти її

у спогляданні природи. Він вдивляється в неї, досліджує її, використовуючи

методи тогочасної науки.

…І Сковороді

такий муст у серце вступить,

що від радості і бігає і плаче,

і кожне дерево вітає,

метелику й комашці дякує –

за все, за все!

На думку Ю.Клена, шукання філософа – вихід і порятунок із того хаосу, в який увергнуте і суспільство, і кожен його член:

І у сніг і вітер, в дощ і хугу

І мудрості вином розвести тугу.

Бо може це нам вічний заповіт,

Оці мандрівки дальні і безкраї,

І може іншого шляху немає,

Щоб з хаоса душі створити світ.

І.Драч, створивши лірико -філосовський цикл «Сковородіана», вживається в духовний світ Сковороди, прагне побачити, відчуття навколишній світ так, як на нього ти дивився й відчував його великий предтеча:

Насамперед плекай ти пильно

Цвіт непорочності мудрішай,

Як пахне він, як диха вільно,

Сковороді він найлютіший…

У Д.Павличка образ філософа дещо алегоричний, але поету вдалося відтворити риси, притаманні Сковороді, - глибину світобачення, природою даровану, виняткову прозірливість:

Живем і помираєм ненароком,

Шукаєм правди, хоч вона страшна…

Над людством нахилявсь, як над потоком,

В якому видно воду аж до дна .

Для Б.Олійника Сковорода виступає уособленням Совісті, народного сумління, що дошкуляє, теребить зледащілі душі. Особливий акцент робиться на моральній вищості філософа, його поклинанні бути суддею й -

у підтексті - нашого часу:

…Жили

Тини плодились, мов кролі.

І тепло так, і ситно.

От ще тільки,

Аби не той у чорнім, як шуляка,

Що наступа на рідні мозолі,

Що не дає похрамувати всмак

І на похмілля виспаться в барлозі.

То в глупу ніч сколошкає собак,

То кострубом загрима на порозі;

Гей ви, погрязлі в смальці і гульбі,

Ну, раз би чесно глянули на себе:

Як недостойні праведного неба,

Хоч землю не паскудьте по собі!..

Узагальнюючий образ філософа створила Ліана Костенко. Перед нами український мистець, який був і лишається символом духовної незалежності:

Село, і ліс біля села, і став, -

Колишня Пан-Іванівка, Козачі

Левади (Васильківський їх писав!)…

Лиш дуб зоставсь.

Та крук на дубі кряче

Давно-давно тут жив Сковорода;

Під дубом цим, самотня в цілім світі,

Душа його терзалась молода,

Яку хотів, як пташку, світ вловити.

Філософ, і поет, і мандрівник,-

Ціпок в руках,

Свитина за плечима, -

Ішов у світ, аж поки світ не зник

Перед його веселима очима…

Йшов, - крізь віки! - до наших світлих днів.