+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Стаття на тему:"Український скоропис"

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Зміст

Вступ………………………………………………………………….…..………..3

Розділ 1. Історія розвитку скоропису….………………………...………………4

Розділ 2. Місце українського письма у культурі та освіті……………………...7

Розділ 3. Застосування шрифтів на практиці.……………………….…………11

Висновки…………………………………………………………………………13

Додатки…………………………..……………………………………………….15

Список використаної літератури……………………………..…………………32

Вступ

В історичній науці відповідно до еволюції графіки слов’янського письма визначено три основні етапи його розвитку в нашій країні – устав, півустав і скоропис.

Устав – найдавніший, характерний для ХІ – ХІV ст. тип письма, літери якого писалася окремо і здебільшого на однаковій відстані одна від одної (без розподілу тексту на слова) перпендикулярна до рядка, правильними лініями та закругленнями та рівним натиском. Устав більш раннього періоду (ХІ-ХІІ століття) відрізняється від уставу (ХІІІ – ХІV століття). Уставне письмо ділиться на ранній та пізній устав. Ранньому уставу властиві форми літер, що наближаються до квадрату.

На зміну уставу приходить півустав, основні графічні елементи якого менш правильні, тип письма не строго послідовний. Геометричний принцип у півуставі порушується: прямі лінії допускають кривизну і загострені, вони зігнуті і не завжди співпадають з правильною дугою, відстань між літерами не витримується. Півуставне письмо досить часто бувало з нахилом, що мало сприяти прискоренню письма. Поява півуставу відноситься до ХІV століття. За графічними особливостями ділять на ранній півустав, пізній півустав, каліграфічний, діловий, біглий півустав.

Скоропис – третій за часом тип письма. Конкретне тлумачення терміну, а звідси і походження скоропису до нашого часу залишається однією з не вирішених до кінця проблем. Крім того для характеристики певних графічних особливостей попередніх типів письма – уставу та півуставу – вживаються терміни: «біглий почерк», «уставний скоропис», «зв’язний скоропис», «діловий півустав» та інше. Отже, під одним терміном скоропис – ототожнюється різні палеографічні категорії – тип письма і почерк. В межах одного типу письма існує безліч почерків (почерком називаємо письмо з індивідуальною манерою зображення літер та інших графічних ознак). Скорописом вважають таке письмо, в якому послідовно відпадають основні графічні особливості уставу та півуставу – принцип дволінійності письма в цілому і прямолінійність більшості елементів, що складають літеру. Всі елементи біглого письма, що спостерігаються в межах уставу, були лише передумовою, проявом тенденції скоро писання (поняття скоріше психологічне, ніж графічне), але ніяк не скорописом – новим і небаченим до цього часу типом письма, в основі якого лежить нова своєрідна графічна система.

Розділ 1. Історія розвитку скоропису.

Найбільшого розвитку скоропис досягає в ХІVІІ столітті, коли значне розширення господарства, адміністративного-урядового, судового листування, збільшення документації дипломатично характеру тощо ускладнюють функції та завдання письма. Важливим чинником розповсюдження скоропису є прагнення забезпечити швидкі темпи письма і максимальну економію часу. Від уставу та півуставу скоропис відрізняється як загальним характером, так і начерком окремих літер. Якщо в уставі та півуставі є невелика кількість варіантів зображення літер, то в скорописі таких варіантів багато. Окремі писарі писали по-різному і навіть один і той же писар міг писати одну і ту ж літеру різними начерками.

Українське письмо, зокрема скоропис, відрізняється від російського та білоруського як різними начерками одних і тих же літер, так і характером письма в цілому. Він має свої різновидності, залежно від місцевих традицій в письмі, кожна з яких мала свій стиль.

Украї́нський або коза́цький скоро́пискириличний шрифт, який набув значного поширення в документах військових і ратушних канцелярій Війська Запорозького в кінці XVI — на початку XVIII століть. Його часто вважають письмовим відображенням українського бароко.

Історик Іван Каманін поділив історію розвитку українського шрифту на три періоди.

Перший період (кінець XV — початок XVI ст.). Для цього періоду прийнято термін «уставний скоропис», який запропонував Ізмаїл Срезневський. В той час українське письмо було вільне від усілякого стороннього впливу і в способах писання йшло за традиціями Візантії, довго затримуючи в себе характер уставного скоропису (на відміну від російського тогочасного скоропису, що рано зазнав зовнішніх впливів, можливо, східних, унаслідок чого виробилася згодом нерівність і гачкуватість).

Другий період (друга половина XVI ст.) характеризується тенденцією до злитого написання слів: значна похиленість літер, загинання кінців літер праворуч, кінець однієї літери більше зближується з початком наступної. Але справжня сув'язь іще лише вироблялася. Частішало винесення окремих літер угору, над рядок.

Букви невеликого розміру — всі майже однакової висоти (тоді як у російському скоропису літери різнилися шириною та розмахом при різній висоті). Активізувався процес появи нових форм літер. В кінці другого періоду посилився вплив західноєвропейської каліграфії, що прийшла в Україну через Польщу.

Відмінною рисою третього періоду (кінець XVI — середина XVIII ст.) стала поява в письмі нового характеру, що розвинувся в українських школах, засновуваних православними братствами. Відкривалися школи Острозька, Володимирська, Київська, Луцька. Чистопис став одним із основних предметів викладання. Сформувалися нові почерки — Київський, Острозький, Чигиринський (козацький). Це був час найвищого розквіту українського скоропису, що органічно вписався в простір культури бароко.

Третьому періоду властиві вживання в судово-адміністративних установах канцелярського готичного письма та поява нового характеру письма з латинських зразків, що розповсюджувалися через школи. Третій період І. Каманін пропонує назвати шкільним або латинським.

На основі детальних спостережень над графікою письма і розгляду відповідних факторів зроблено логічний висновок, що львівське письмо має характер слов`янсько-кирилівського письма, а не латинського, причому, зважаючи на взаємозв’язок і взаємовплив у розвитку українського, латинського і польського письма у Львові, українське письмо більше впливало на латинське і польське, ніж навпаки. Автор статті висловлює думку про спільні та відмінні ознаки у скорописі львівському та київському, і звідси – про можливість визначення місця навчання Богдана Хмельницького.

Для визначення окремих палеографічних категорій у праці вживається ряд термінів, введених в науковий обіг останнім часом: графема – окремий варіант зображення літери; дукт письма – послідовність, з якою писар накреслює складові елементи графеми і напрямок їх начерку (горизонтально і вертикально); модуль письма означає розмір графем, їх ширину і висоту (в літерах з верхніми, нижніми петлями і рисками висота стосується середньої частини графеми), при цьому враховується не лише розмір, а й пропорції графем, співвідношення їх висоти і ширини, що доповнює характеристику письма.

Писемність українського народу бере свій початок з писемності давньої Русі.

Палеографічному вивченню піддавалися окремі рукописи. Так, відома рукописна пам’ятка «Пересопницьке євангеліє» написана на 480 пергаментних аркушах чітким півуставом у 1551-1561 рр., неодноразово була об’єктом палеографічних досліджень багатьох учених. Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, чітке і гарне виписування кожної літери свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів. Євангеліє написане на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо. У 2011 р. мистецтвознавець та художник Лев Скоп у своїй монографії, приписав авторство мініатюр і орнаментального оздоблення "Пересопницького Євангелія" майстра Федуска зі Самбора.

У палеографічному дослідженні важливе місце належить аналізу зовнішнього оздоблення рукопису, його художніх прикрас (орнамент, мініатюра, заставка, кінцівка, ініціал тощо).

Вивченню художнього оздоблення рукописних книг присвячені статті Я. П. Запаско-Середи («Використання народного орнаменту в оформленні українських рукописних книг кінця ХVI — першої половини на XVIII ст.», «Рукописна книга як джерело вивчення народного мистецтва минулого») та ґрунтовна праця «Орнаментальне оформлення української рукописної книги» (Київ, 1960), в якій на величезному, детально дослідженому матеріалі автор аналізує еволюцію орнаменту, мініатюри, заставки, кінцівки, ініціалів тощо в рукописах за період ХІІ – ХVIІ ст., а також визначає хронологічні рамки зміни стилів.

До зовнішнього оформлення рукописної книги відноситься і її оправа, значення якої для палеографічного аналізу визначається у статті В.К. Сіверської «Мистецтво оправи книги на Україні в ХV – ХVIІ ст.»

Важливою ділянкою є вивчення особливостей письма на західноукраїнських землях – в Галичині, Буковині, на Закарпатті, які довгий час перебували під гнітом Австрії,Польщі, Угорщини, Румунії. Політика пригнічення українського населення, перешкоди на шляху розвитку культури і мови відбились і на розвитку письма цих територій. Проте, крім окремих описів та палеографічних характеристик деяких рукописів, в цілому еволюція та графічна специфіка письма цих місцевостей не вивчена. Такий же стан справ і в дослідженні специфіки письма Волині, Поділля, Лівобережної України, Слобожанщина, Запорізької Січі.

Розділ 2. Місце українського письма у культурі та освіті.

Недостатньо досліджено питання взаємозв’язків українського письма з письмом інших слов’янських народів – сербського, болгарського та ін.. мовне споріднення слов’янських народів на різних етапах розвитку сприяло впливові письма одного народу на письмо іншого,графічні зображення літер переходили з одного письма в інше. У літературі відомо два періоди впливу південнослов’янського, або балканського, письма на розвиток давньоруського письма. Перший період відноситься до Х–ХІ ст.., коли південнослов’янська, головним чином болгарська література, а також література візантійська в болгарському перекладі вперше попадають на Русь. Другий період – ХІV – ХVI ст., коли Болгарія і Сербія після турецького завоювання втрачають свою незалежність і багато вихідців з цих країн поселяються на Русі. Але цей зв’язок південними слов’янами трактувався однобічно. Лише останнім часом йдеться про культурний взаємовплив Русі і південних слов’янських країн.

Взаємовплив у культурному житті слов’янських народів не припиняється і надалі. Визначну роль у розвитку культури, освіти і науки відіграв Київ з його колегією, що виникла в 30-х роках ХVIІ ст., а на початку ХVIІІ ст., перетворена в академію . довгий час це був важливий загальноосвітній учбовий заклад у Східній Європі і мав велике значення в культурному і науковому житті південних слов’ян. Вихованці Київської академії відправлялись в Сербію, Болгарію та інші країни для організації шкіл, а також викладання в цих школах.

Друга половина ХVIІ ст. знаменує собою новий період.

Значну роль у розвитку українського письма відіграло зростання грамотності. Розвиток ремесел і торгівлі, зростання ролі міст в економіці країни в ХVI – ХVIІ ст. збільшували потребу в грамотності. У початкових школах, створених при церквах, дяк навчав дітей молитов, читати і писати церковнослов’янською мовою, рахувати і співати.

На першому етапі навчання грамоти учні засвоювали читання і письмо півуставом, оскільки цей тип письма був ближчий до друкованих книг, простіший за начерком, ніж витіюватий складний скоропис. Та більшість підручників – букварі, граматки, часослови, псалтирі тощо – були надруковані кирилицею або переписані уставом чи півуставом. Оволодіння скорописом було, напевно, наступним етапом.

Заслуга в справі поширення шкільної освіти на Україні в ХVIІ ст. належить братським школам, в яких початкове навчання поєднувалося з школою вищого типу. Провідне місце серед них посідали школи Львівського, Луцького, Київського братства.

Запорізька Січ мала традиції у веденні адміністративних справ та оформленні ділової документації, що мало важливе значення в організації нової козацької адміністрації та розвитку ділового письма. Відомо, що в 1637 – 1638 рр. Богдан Хмельницький був писарем реєстрового козацького війська і вів листування від його імені. Ставши гетьманом, Богдан Хмельницький використав писарський досвід в більш широкому обсязі. Йому доводилося керувати військом і новоствореною адміністрацією, вести широкі дипломатичні переговори з різними державами, що вимагало досвіду канцелярської роботи. «Літопис Самовидця» характеризує Богдана Хмельницького як «козака розторопного в ділах козацьких воєнних и у писмі біглого».

Найбільшою складністю і специфікою в графіці характеризується скоропис другої половини ХVIІ ст. Форми начерків, з’єднане написання та скорочення набувають найбільшої різноманітності. Збільшується також кількість виносних літер.

Скоропис, що застосувався в державно-канцелярському діловодстві, за характером і темпами свого розвитку значно відрізняються від письма пам’яток літератури та рукописів релігійного змісту. Знаряддям для письма служили гусячі, зрідка павині пера. У другій половині ХVIІ ст. документи писалися на папері спеціального виготовлення чорним атраментом (чорнилом), який відзначався стійкістю та добре закріплювався.

Письмо документів Генеральної військової канцелярії відзначається різноманітністю форм та почерків. Тут зустрічаються численні зразки звичайного і парадного, каліграфічного і недбалого письма.

Окремої уваги заслуговують виносні літери (виносними називають літери, написані над рядком, хоч вони входять в слово, що стоїть в рядку), за допомогою яких досягалось прискорення письма та економія паперу. Ці літери скорописного письма значно відрізняються від рядкових літер.

Аналіз системи виносних літер в скорописних текстах, зокрема в пам’ятках ділового письма ХVIІ ст., показує, що виносні літери часто визначали декоративну сторону письма, на яку особливу увагу звертали писарі-професіонали. Тому доцільно простежити окремі характерні начерки виносних літер скоропису Генеральної військової канцелярії другої половини ХVIІ ст.

Помітно деякі спрощення в начерку багатьох виносних літер. Над літерами Д, Р, С, Х титло опускається, що пояснюється графічним зображенням цих літер, в начерках яких наявні відповідні титлу графічні риси. Там, де титло зберігається – над літерами В, З, К, Л, М, Н, Ц, Ш,здебільшого пишеться разом із виносною літерою без відриву пера. І лише в небагатьох випадках титло зберігає свою стару форму.

Усі варіанти винесення літер над рядок можна простежити в залежності від позиції та характеру виносних та інших елементів слова. Перша літера слова, а також голосна не виносились. Найчастіше виносились приголосні літери, що стоять в кінці слова (Й, М, Р, С, Х). При цьому не мало значення, якою була перша літера наступного слова, голосна чи приголосна. Виносилась приголосна перед приголосною, зрідка перед голосною, в середині слова. У слові могло бути декілька виносних літер.

Числа позначалися літерами або писалися словами. Для числових позначень вживалися переважно такі графеми.

Над графемами, що позначали числа, ставилося титло над всіма разом або над кожною окремо. Ні арабські, ні римські цифри в документах Генеральної військової канцелярії другої половини ХVIІ ст. не вживалися.

Зовнішнє оформлення документів Генеральної військової канцелярії також мало свої особливості. На відміну від рукописних книг папір документів не лініювався. Тому розміщення тексту на аркуші паперу залежало від навиків та фаху писаря, а також від величини тексту. Більш досвідченими писарями дотримувалася певна симетрія – з обох боків невеликі поля, однакова відстань між рядками, іноді зверху залишалась чимала частина аркуша для заголовку. Зовнішній вигляд документу залежав від його змісту і призначення. Гетьманські універсали здебільшого писалися на одній сторінці вдвоє складеного аркуша, текст розміщувався вздовж або поперек сторінки і завжди скріплювався підписом гетьмана і печаткою. На місці печатки між аркушами паперу наливали сургуч, а потім ставили печатку, внаслідок чого аркуші склеювалися. На останній сторінці зазначалася адреса, куди відправлявся універсал. Особливо урочисті гетьманські універсали та листи писали на розгорнутому аркуші паперу.

Наприкінці сторіччя графічний склад письма уніфікується завдяки зменшенню кількості форм окремих графем і навіть цілковитим випаданням із вжитку кількох типів.

Спостерігається тенденція спрощення начерку окремих графем деяких літер за рахунок зменшення прийомів руки під час написання.

В’язь – своєрідне декоративне письмо, яке зазвичай використовували для оформлення заголовків слов’янських рукописах і стародруках (книгах). Для цього шрифту характерним є дуже маленька відстань між буквами, а також з’єднання окремих елементів букв. Прикрашений декоративними елементами напис виконаний в’язю має вигляд орнаменту, виглядає урочисто і святково. Тому його можна використовувати не тільки в книжковому, але й в декоративно-прикладному мистецтві. Для написання в’язь використовували кіновар, сурик, фарбу під золото.

У книжковому мистецтві в’язь використовували у Болгарії ще у ХIІ ст. також є відомості використання в’язі у візантійських рукописних книгах, котрі відносяться до середини ХІ ст.

В Київській Русі як декоративний шрифт в’язь почали використовувати у художньому оформленні книг з кінця ХІV ст. Вже на кінці ХV ст. в’язь стала розповсюдженим каліграфічним прийомом в оформленні книг. Існує два види в’язі: округла та загострена. Для округлої вязі характерним є плавні потовщення штрихів. Наявністю каплеподібних закінчень багатьох елементів букв. Округла в’язь була більш розповсюджена в рукописах. Загострена в’язь використовувалася в східній частині. На відміну від круглої загострена в’язь має більш строгий малюнок всіх елементів. Вона нагадує за своїм стилем декоративну ковану решітку. Верхня і нижня лінії строго витримані.

Для вязі характерним є творча зміна малюнку букв в залежності від їх характеру. Буква або має висоту рядка, або зменшується до розміру декоративного елементу, змінюючи свій малюнок як по вертикалі (висока, низька) так і по горизонталі (вузька, широка). Розміри окремих елементів букв збільшуються за рахунок зєднання їх з елементами інших букв, або сильно зменшуються, залишаючи місце букві, що поряд. Одним з основних прийомів напису є зєднаннім двох основних штрихів двох сусідніх букв в одну.

Використання такої форми письма було викликано тим, щоб з однієї сторони зекономити місце на сторінці, а з іншої бажанням надати тексту більшої орнаментальності.

Незайнятий простір букв рядка заповнювали або зменшеними до потрібних розмірів округлими і овальними буквами або декоративними елементами. Широке розповсюдження в’язь отримала в Новгородських і Псковських книгах. В’язь використовувалася в середині ХVI століття в Москві в майстерні, якою керував митрополит Макарій.

Як декоративний шрифт в’язь переходить в друковану книгу. Чудові зразки вязі є в книгах першого друкаря в Україні Івана Федорова (1510(?)-1583рр.).

З розвитком книгодрукування і набірних шрифтів в’язь втрачає своє значення. У ХVІIІ- ХІХ ст.ст. в’язь використовували лише в старообрядник книгах в якості шрифту, яким виділяли заголовки. Для виконання подарункових або сувенірних робіт в’язь використовують і в теперішній час копіюючи або перероблюючи історичні зразки. Для оформлення книг, привітальних листівок, грамот використовують крім вязі також інші види кириличного письма такі як устав, напівустав, скоропис.

Розділ 3. Застосування шрифтів на практиці.

Виконання практичних робіт. Скоропис.

Найкращим інструментом для виконання шрифту скоропис є загострене пташине перо або гостре металічне перо. Також потрібно використовувати якісний папір.

При копіюванні історичних зразків скоропису потрібно враховувати індивідуальні особливості писаря. Свобода руху пера швидкість і вигадка є умовою вдалою імітації письма. Широко застосовуються різноманітні розчерки, завитки та інші декоративні елементи. Але вони не повинні ускладнювати сприйняття тексту.

Залогом успішної роботи є правильне застосування на практиці методів художньо-графічного аналізу шрифту.

Визначивши інструмент, матерял, характер букв і розчерки виносних елементів потрібно уважно скопіювати декілька варіантів написання одних і тих самих букв обраного зразка. Засвоївши на практиці особливості написання букв та їх елементів можна приступати до написання тексту.

Виконання практичних робіт. Устав.

Особливості графіки кириличного письма не дозволяють працювати над текстом тільки широким пером. Для написання букв уставу кут письма потрібно постійно змінювати, тому потрібно говорити не про написання букв, а про їх малювання. Навіть основні штрихи деяких букв мають різну ширину. Для уставу характерне наявність тонких засічок в основних і деяких додаткових штрихах, букв, які виконуються шляхом домальовування кінчиком пера. Верхні засічки основних штрихів можна робити перед проведенням самого штриха. Для цього встановлюємо перо всією площиною на лінію шрифту, робимо руз з ліва на право на довжину засічки, повертаємо до середини засічки і проводимо основний штрих. Трикутні закінчення деяких букв можна виконати тоненьким пером шляхом домальовування. Текст написаний уставом досить важко читати. Для облегшення його сприйняття деякі складні начерки букв потрібно спрощувати.

В теперішній час існує величезна кількість рукописних і мальованих шрифтів створених на основі уставу. (Див. додаток 1)

Виконання практичних робіт. Півустав.

Півустав є каліграфічним варіантом кириличного письма, що використовували для написання книг. В розвитку на півуставу спостерігається декілька етапів: 1) старий півустав (ХІV – кінець ХV ст.ст.) – характеризуються великою подібністю з уставом; 2) новий напівустав (ХV – ХVІІ ст.ст.) – розвивався під впливом болгарських і сербських рукописів. Букви півуставного письма значно дрібніші букв уставу, вони пишуться вільно. Основні штрихи букв від швидкості написання інколи мають уклін вправо. Загальна картина письма більш світла. Слова і речення в півуставі розділяються чіткими пробілами. Виносні елементи (верхні та нижні) багатьох букв виходять на міжрядкову відстань від чого рядки не виглядають монотонними. Півустав, в якому значний розвиток отримали виносні елементи є письмом перехідним від маюскульних до мінускульних букв. В півуставі з’являються багато скорочувань слів, різних надрядкових знаків, що вказують наголос, розділових знаків. Багато букв у півуставі мають більш округлі фори ніж в уставі. Якщо в уставі багато букв і знаків малювалося, то в півуставі вони пишуться.

Півуставна форма письма з’являється вперше в кінці ХІІІ ст. в Болгарії, а до кінця ХІV ст. використовується написання книг Київської Русі, де й надалі розвивається в ХV -ХVІ століттях.

Для півуставу характерне зменшення контрасту між основними і доповнюючими штрихами. Писали півустав виключно гусячими перами, еластичність яких додавала гнучкість.

Півустав був більш рухливий та легкий до написання. Характерним для півуставу є використання декількох начерків однієї букви.

Виконання практичних робіт. Вязь.

В’язь малюють пензлем, пером, маркером, тощо. Основні вертикальні штрихи малюють широким пером, а потім домальовують окремі елементи тоненьким пером або пензлем. Букви загостреної вязі здебільшого виконують широким пером. А округлу в’язь мають пензлем або гострим пером. Оригінали призначені для використання в поліграфії краще за все виконувати чорною тушшю. Перед роботою фарбою оригінал малюють олівцем.

Висновки

Розвиток письма на Україні тісно пов'язаний з важливими історичними подіями в житті народу.

Система нового адміністративного апарату, що склалася на Лівобе-режній Україні в середині ХVIІ ст. (Генеральна військова канцелярія, судові, полкові, сотенні канцелярії, писарський апарат міських ратуш, монастирів та ін.) сприяла появі величезної кількості документів, в яких фіксувалися різні питання повсякденного життя. Розширення діловодства позначилося на удосконаленні та появі нових типів документів з певним дипломатичним оформленням, що, в свою чергу, впливало на розвиток українського скоропису.

Значну роль у розвитку та удосконаленні українського ділового письма досліджуваного періоду мало зростання грамотності серед народу, що здійснювалося безпосередньо через церковноприходські та братські школи, Київську колегію

Для українського скоропису другої половини ХVIІ ст. характерні такі особливості: а) наявність майже для кожної літери кількох типових графем, різноманітних за формою; б) наявність однакових графем у письмі різних канцелярій та місцевостей, що свідчить про спільні закономірності у розвитку українського скоропису; в) наявність специфічних графем, властивих письму документів окремих місцевостей, що свідчить про існування і дотримання певних графічних традицій у письмі; г) відповідність між специфікою рядкових та виносних графем та особливістю їх написань; д) наявність з’єднаних написань рядкових графем та виносних з рядковими; е) спів падання в однаковому написанні варіантів зображення різних графем кількох літер; ж) вживання графем для числових позначень.

Графічний склад українського скоропису другої половини ХVIІ ст. залишається майже без змін протягом пів сторіччя. Типи графем всіх літер наявні в письмі документів канцелярій всіх місцевостей Лівобережної України. Виняток ставлять кілька графем літер А, В, З, С, що зустрічаються в письмі документів окремих канцелярій у перші десятиріччя досліджуваного періоду і поступово випадають із вжитку, а також графеми, що з’являються під кінець сторіччя ( Г, Д ) появу яких можна пояснити зміною певних типів графем відповідних літер.

Спостерігається часткова зміна дукта письма в сторону спрощення: більшість графем багатьох літер під кінець сторіччя виконуються меншою кількістю прийомів руки під час написання, що вплинуло на зміну форм деяких із них та методів їх з’єднання. Але це не новий етап у розвитку письма. Новий етап в еволюції письма можливий лише при зміні всіх або більшості графічних ознак, що неминуче призводить до появи значної кількості нових типів графем.

Зовнішній вигляд українського правопису другої половини ХVIІ ст. різноманітний. Велика кількість багатьох форм усіх типових графем українського скоропису, дотримання певних традицій щодо методів їх зображення, нахилу, величини тощо сприяло поширенню різних почерків та стилів. За стилем скоропис документів Лівобережної України цього періоду можна поділити на чотири групи.

І. Письмо, що зберігає традиції київського скоропису першої половини ХVIІ ст., принцип написання якого дещо нагадує візантійський скоропис – літери округлі, дрібні, оскільки в основу його покладено дрібні округлі рухи пера. Таке письмо переважає в документах міських урядів та монастирів, а також у значній кількості документів Генеральної військової канцелярії, судових, полкових та сотенних канцелярій і приватних осіб.

ІІ. Широкого розповсюдження набуває так званий київський новий стиль письма, характерний вугластістю графем, збільшеною висотою порівняно з шириною, густотою їх розміщення, на якому позначився силь польського письма того часу. Цей стиль письма в однаковій мірі властивий всім канцеляріям та установам.

ІІІ. Письмо, характерне наявністю значних розчерків та потовщень у графемах за рахунок натиску пера, що запозичене з російського скоропису. При цьому зберігаються типи місцевих українських графем. Такий стиль письма часто зустрічається в документах Генеральної військової канцелярії, полкових канцелярій та в письмі Стародубщини, зрідка – в документах інших місцевих установ та приватних осіб.

ІV. Письмо, що набуває специфічного художнього , парадного стилю, яким писалися документи урочистого змісту. Зустрічається здебільшого в документах Генеральної військової канцелярії та монастирів.

На кінець сторіччя у письмі всіх канцелярій змінюється модуль скоропису в сторону збільшення (літери змінюють розмір і пропорції), відстань між рядками залишається досить значною – від двох до шести корпусів літери, що необхідно для розміщення верхніх та нижніх кінців і виносних графем. Зміна пропорцій графем та відстань між рядками є взаємообумовленими чинниками.

Додаток 1.Історичні зразки. Скоропис.

Додаток 2. Сучасна інтерпретація скоропису (студентська робота).

Додаток 3.Сучасна інтерпретація скоропису (студентська робота).

Додаток 4. Автограф митрополита Рафаїла Заборовського 1745 року. Скоропис.

Додаток 5. Тренувальні вправи широко конечним пером (студентська робота)

Додаток 6. Устав. Історичний зразок.

Додаток 7. Устав.

Додаток 8. Мальовані шрифти виконані на основі уставу.

Додаток 9. Копія історичного документу, виконана уставом (студентська робота).

Додаток 10. Сторінка з ініціалом. Устав.

Додаток 11. Сучасна інтерпретація уставу (студентська робота).

Додаток 12. Півустав.

Додаток 13. Сучасна інтерпретація півуставу.

Додаток 14. Шрифти розроблені на основі півуставу (Студентська робота).

Додаток 15. Зверху зразок округлої в’язі, знизу – загостреної в’язі.

Додаток 16. Пересопницьке Євангеліє. Мініатюра «Євангеліст Іоан з Прохором» з

Додаток 17. Пересопницьке Євангеліє Сторінка з орнаментними прикрасами. Округла в’язь. Устав.

Список використаної літератури:

  1. В. Овчінніков. Історія книги. – Львів: Світ, 2005

  2. В. В. Панашенко. Палеографія українського скоропису другої половини ХVII ст. – Київ: Наукова думка, 1974

  3. М. Г. Різник. Письмо і шрифт. – Київ: Вища школа, 1978

  4. Н. Н. Таранов. Рукописний шрифт. – Львів: Вища школа, 1986

  5. Я. П. Запаско. Мистецтво книги на Україні ХVI-ХVIІI ст. – Львів: Львівський університет, 1971

  6. Я. П. Запаско. Мистецтво української рукописної книги. – Львів, 1993

  7. Я. П. Запаско. Пам’ятки книжкового мистецтва: українська рукописна книга. – Львів, 1995

Опис документу:
Украї́нський або коза́цький скоро́пис — кириличний шрифт, який набув значного поширення в документах військових і ратушних канцелярій Війська Запорозького в кінці XVI — на початку XVIII століть. Його часто вважають письмовим відображенням українського бароко.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Впровадження веб-квестів в освітній процес»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
590 грн
590 грн