Стаття на тему: "Сутність поняття КС"

Опис документу:
Зміни, які відбуваються у сучасному соціально культурному житті суспільства, інформатизованість відносин накладають свої відбитки на дошкільну освіту та зумовлюють необхідність її реформування. Входження України в Європейське освітнє середовище та інтеграція національної системи освіти у світову...

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Сутність поняття «компетенція спілкування»

Постановка проблеми. Зміни, які відбуваються у сучасному соціальнокультурному житті суспільства, інформатизованість відносин накладають свої відбитки на дошкільну освіту та зумовлюють необхідність її реформування. Входження України в Європейське освітнє середовище та інтеграція національної системи освіти у світову зумовили впровадження до змісту сучасної освіти компетентнісного підходу, сутність якого розкривається через поняття «компетенція». Загальні компетенції особистості безпосередньо впливають на застосування знання мови й багатство її виражальних засобів, які утворюють так зване поняття «компетенція спілкування». Спробуємо розтлумачити та систематизувати його через терміни «компетенція» та «спілкування».

Так, О. Кучай поняття «компетенція» розуміє як сукупність взаємозалежних якостей особистості, знання, уміння і навички, що задаються до певного кола предметів для якісної, продуктивної діяльності.

Дещо інше тлумачення запропоновано В. Шадриковим. «Компетенція –якість особистості або сукупність якостей, мінімальний досвід діяльності в заданій сфері або вміння мобілізувати в конкретній ситуації отримані знання та досвід», – узагальнив науковець.

Однак, не слід забувати дефініцію із поняттям «компетентність», що розходяться змістовно за останні десятиліття від широкого тлумачення до конкретизації. «Поняття «компетенція», – на думку М. Головань, – пов’язане зі змістом сфери діяльності, а «компетентність» завжди стосується особи, характеризує її здатність якісно виконувати певну роботу» [5, 158].

Те, що ці поняття знаходяться у різних площинах визначає О. Кучай: «Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що охоплює особисте ставлення до неї та предметну діяльність». Він наголошує, що хоча поняття «компетентність» і «компетенція» розмежовані у визначенні, однак сукупно вони відображають цілісність і збірну, інтеграційну суть як результату освіти, так і результату діяльності людини [5, 128]. Встановлюючи співвідношення між «компетенцією» і «компетентністю», зазначаємо необхідність їх розмежування. На основі того, що компетенція визначається певною організацією, як наперед задана вимога до знань, умінь, навичок, якими повинна володіти особистість, для успішної діяльності в межах сфери. Компетентність, в свою чергу, є надбанням самої особистості, визначає якісний рівень, засвоєння в наслідок навчання, знань, умінь навичок та здатності застосувати їх на основі власного досвіду. Компетенція пов’язана з певним видом діяльності, тоді як компетентність – з особистістю, з її внутрішніми якостями та здібностями.

У цьому контексті вважаємо доречним згадати узагальнення О. Варецької: «Результатом компетенції є компетентність, яка на відміну від компетенції передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмета діяльності» [2, 28].

Слушно зауважує А. Богуш, що «компетенція» використовується там, де йдеться про навчання й виховання, а «компетентність» – комплексна характеристика особистості, яка вбирає у себе результати попереднього психічного розвитку» [1, 56]. Ми поділяємо цю думку, однак додамо, що «компетенція» і «компетентність» співвідносяться як загальне і конкретне, компетентність може виявляти людина, яка має конкретні знання у певній галузі саме завдяки спілкуванню.

Суттєвим у педагогічних, психологічних та лінгвістичних дослідженнях є визначення самого поняття спілкування, що має широке та вузьке тлумачення. М. Кричфалушію вдалося проаналізувати обидві сторони завдяки дослідженням вітчизняних та зарубіжник науковців. Він стверджує, що поняття «спілкування» часто вживається у вузькому значенні – для характеристики безпосереднього ставлення людей між собою в умовах малої групи, а у широкому розумінні – для позначення всіх форм зв’язків і відношень незалежно від їх конкретного змісту й умов [4, 8]. Варто додати, що спілкування є одним із видів діяльності, яке реалізується в різних формах, у процесі взаємодії людей у їхній матеріально-практичній діяльності, поведінці в різних ситуаціях, при обміні інформацією методом бесід, листування.

«Спілкування, – пише С. Караман, – стільки ж соціальне, скільки й індивідуальне явище, а виявом і механізмом цього є мова» [3, 170]. Як видно з вище зазначеного, дослідники не дійшли єдиної думки щодо сутності поняття «спілкування», проте багато хто керується у тлумаченні процесу його особливістю.

Так, М. Пентилюк у своїх працях підкреслює: «Специфіку спілкування як особливого виду людської активності складає те, що в ньому реалізується відношення «суб’єкт – суб’єкт» [7, 20]. Спілкування – це взаємодія людей, які вступають у нього як суб’єкти, проте йдеться не лише про вплив одного суб’єкта на інший, а саме про взаємодію.

Проаналізувавши вище зазначені поняття дають змогу безпосередньо перейти до аналізу «компетенції спілкування». Л. Мамчур визначила його як сукупність знань про спілкування у різноманітних умовах і обставинах з різними комунікантами, а також знання вербальних і невербальних засад взаємодії, умінь і навичок їх ефективного застосування у конкретній ситуації спілкування в ролі адресанта і адресата [6, 155].

А. Богуш дає таке визначення компетенції спілкування: «Це вміння адекватно і доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і позамовні, інтонаційні засоби виразності мовлення». Науковець розглядає комунікативну компетенцію як комплексне застосування мовних і немовних засобів для комунікації, спілкування в конкретних соціально побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативності спілкування [1, 35]. Ми погоджуємося з А. Богуш, адже оцінюючи розвиток дитини, необхідно аналізувати не лише формальні показники володіння нею мовними засобами (звукови мова, словник, граматика), а й комплексне уміння, яке характеризує успішність мовної взаємодії, розвиток комунікативної компетентності.

Згідно Л. Мамчур «компетенція спілкування» залежить від багатьох факторів, а саме від:

  1. комунікативних інтенцій (утримання в пам’яті сказаного й постійна кореляція плину спілкування з метою мовця, його результатами);

  2. дотримання комунікативних стратегій, (конкретної мети), що дають змогу досягти необхідного результату спілкування;

  3. знання особистості співрозмовника і зворотного зв’язку в комунікації, що передбачає врахування психологічних особливостей адресата (темпераменту, переваг, звичаїв, уподобань), його соціальних ролей;

  4. постійної орієнтації в умовах та ситуації спілкування, підтримання самого процесу і його контроль;

  5. від навичок та вмінь завершення комунікації, виходу з неї [1, 105].

Таким чином, на сьогодні спостерігається надзвичайна строкатість щодо сутності понять «компетенція», «компетентність» та «спілкування» в залежності від контексту. В основу групування підходів науковці покладають різні дефініції. Більшість дослідників акцентує на діяльнісній, актуальній сутності компетентності, перенесенні акцентів на складності характеру явища, на впливі середовища.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Богуш А. М. Мовленнєво-ігрова діяльність дошкільників: мовленнєві ігри, ситуації, вправи / А. М. Богуш, Н. І. Луцан. – К.: Слово. – 2014. – 304 с.

  2. Варецька О. В. «Компетенція» та «компетентність» як ключові поняття сучасної освіти. Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. II(12), Issue: 25, 2014.

  3. Караман С. О. Методика навчання української мови в гімназії / Станіслава Олександрович Караман. – К.: Ленвіт. – 2007. – 272 с.

  4. Кричфалушій М. І. Потреба у спілкуванні як фактор формування особистості майбутнього спортивного педагога в процесі професійної підготовки / М. І. Кричфалушій // Волинський національний університет імені Лесі Українки. Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: зб. наук. пр. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки / уклад. А. В. Цьось, С. П. Козіброцький. – Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. − № 4 (32). − 259 с.

  5. Лейко С. Поняття «компетенція» та «компетентність»: теоретичний аналіз / С. Лейко // Педагогічний процес: теорія і практика. – 2013. – № 4. – С. 128135.

  6. Мамчур Л. Розвиток мовної особистості ‒ пріоритетний напрям сучасної лінгводидактики / Л. Мамчур // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми лінгводидактики: реалії та перспективи». – Херсон, 2016 – С.105–115.

  7. Пентилюк М. І. Ділове спілкування та культура мовлення / М. І. Пентилюк І. І. Марунич І. В. Гайдаєнко. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 224 с.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»