Стаття на тему "Райнер Марія Рільке і Україна"

Опис документу:
Райнер Марія Рільке – відомий австрійський поет, драматург і перекладач: один із найвизначніших ліриків ХХ сторіччя. Перші збірки Рільке мали здебільшого учнівський характер. Як визначає дослідник творчості поета А. Корельський, “уся мозаїка літературних мод кінця століття присутня в його ліриці – імпресіоністична техніка вражень та нюансів, неоромантична скорбота і стилізоване народництво, що мирно уживається з наївним аристократизмом”.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Український мотив у творчості Теодора Рільке.

Рільке знайшов свою духову батьківщину в Україні — єдино можливий в Європі пародокс! — на послідовно майже називаній Росією Україні... На Україні починається шлях духового розвитку поета, розвитку вже понад голови його друзів, навіть Лу.

Самотність Рільке підкреслював як домінуючу особливість українців, уже в «Пісні про справедливість». Але справді широко розгорнуто українську картину — вечір, так важлива поетова далеч і тиша, що нагадує дитинство і сіє надію на початок «справжнього життя», молитовний настрій — в поезії «Еіnе Stunde vom Rande des Tages». В наступному вірші, що в рукописі складав цілість з попереднім, поет домальовує образ затихлого степу й ледве помітного на нічному фоні кобзаря ще одною рискою: опущеного на коліна ченця-поета перед українським сліпцем... Названим Богом сліпцем з «Пісні про справедливість»... Подібну «годину на краю дня» в наступному році Рільке пережив в околицях Києва.

В геттінгенському «покладеному в руки Лу» рукописові «Книги годин» сам Рільке пише про цей вірш так: «В старих хроніках чернець читав про сивих співців, про кобзарів, що в ті часи ходили від хати до хати, коли вечір спадав на широку Україну. Чернець відчуває, що й зараз старий кобзар іде країною й завертає до кожних і самотніх дверей через порослі травою забуті пороги. А від тих, що мешкають ще там і чатують, забирає він пісні, й вони тонуть, наче в колодязі, в його сліпоті. Бо пройшли дні, коли пісні залітали його, щоб іти на світло, щоб з вітром іти. Звучання є поверненням».

В оспіваній поетом тиші й покорі, в мовчанні й багатстві внутрішнього світу сліпця, — бо для нього «все всередині , небо, і степ, і дім» — уже можна прочути зачатки своєрідної етики Рільке, в основу якої лягли терпіння і воля взяти на себе ввесь тягар життя і під тягарем цим розбудувати «невидиме царство». «Староруські», українські основи цієї етики визнані німецькими дослідниками.

«Про паломництво», друга частина «Книги годин», була написана 1901 р., Отже через рік після української подорожі. Глибокий неспокій поета, привезений з України, був наслідком бурхливого визрівання Рільке-поета й Рільке-людини.

Україна здалася поетові краєм, що „межує безпосередньо з Богом”, коли при згадці про Україну поет дрижав... Цей факт Лу пояснює тим, що в Україні поета охопив порив до усвідомлення власної мети, призначення, до самовдосконалення через вирішення найглибших внутрішніх проблем, що мистецький вислів настроїв і вражінь став поетові раптом другорядним: „молитви” поета щодня ставали дійсністю...

Поетове захоплення Софійським собором, Києво-Печерською Лаврою, київськими монастирями й церквами, про велике вражіння від побожності народу й побуту прочан, про інтерес до величної історії Києва — Рільке згадує Ольгу й Володимира Великого, хрещення Руси. Особливо детально описує він Лавру, печери: «Сьогодні годинами мандрував підземними ходами (не вище за чоловіка середнього зросту і шириною в плечі) мимо келій, де в святому божевіллі самітньо жили святі й чародії: зараз в кожній келії стоїть відкрита срібна домовина. 1 той, що жив тут тисячу років тому, лежить обгорнутий в коштовну тканину, в коштовній труні — нетлінний. Безнастанно напливає з темноти натовп прочан з усіх місцевостей, від Сибіру по Кавказ, і всі цілують згорнуті руки святих. Це найсвятіший монастир цілої імперії. В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов всі ці підземелля, раз на самоті, раз з народом».

Зачарований був поет київськими горами й оглянутими за двотижневе перебування в Києві околицями міста, зокрема описаною Лу екскурсією до Голосієва. Є.Ю. Пеленський згадує також про поетові відвідини Канева й могили Шевченка.

17 червня Рільке й Лу виїхали пароплавом з Києва на Кременчук. Далі шлях їхній завернув на Полтаву. Мандруючи полтавськими селами — з метою ближче пізнати народ і країну — поет зустрів школи потім не забуту ним українську жінку-селянку. Вона вразила Рільке розумом і сердечністю й сама здивована була розмовою з чужинцем і питала його, скільки разів по двадцять чотири години потрібно, щоб доїхати з батьківщини поета до нашого краю... Під Полтавою ж таки, біля якоїсь невеличкої станції, Рільке спостерігав віддалений на багато верст від них пожар в нічному степу й був вражений безміром просторів. Тут же він знайшов тему для одного зі своїх майбутніх сонетів: спраглого волі, дико галопуючого в нічний степ коня.

На багатьох сторінках «Книги Образів» відчуваються ще характерні для «українських» творів поета мотиви самотності, сліпця-співця і т.д. А в двох творах Рільке повертається до явно української тематики, до нового переживання української природи, до історії України.

Не менше захопився Рільке українською природою. Не диво, що поза цими нарисами Україна позначила свій слід також у віршах. Пишну й барвисту картину дає Рільке в своїй поезії: Карло ХІІ, шведський король, мчить по Україні («Karl der Zwolfte von Shweden reitet in der Ukraine»). Веселковими колірами змалював молодого лицарського короля шведів в моменті, що наступив безпосереднє по програній під Полтавою битві.

Врешті слід піднести ще захоплення українською літературою. В листі до Софії Шіль пише Рільке про «Слово о полку Ігоревім»: «З інших книжок зацікавило мене «Слово» безмежно; найкращий там плач Ярославни, як теж на початку величаве й незрівнянне порівняння до десятьох соколів над лебедями.... що не мас собі рівного» (лист 23 лютого 1900). Що це не було лише тимчасове захоплення над красою цієї староукраїнської лицарської поеми, можна пізнати з того, шо Рільке переклав її на німецьку мову. На жаль, цей прегарний переклад великого майстра слова поки шо лише частково оголошений друком. Є врешті теплі згадки про Україну в листуванні поета, зокрема на неоголошених досі листах до матері.

Однією з основних тем «Казок» стає тема Бога, богошукань та сприйняття Абсолюту. Цей твір досить докладно окреслює початком світовідчуття молодого Рільке і тематично пов'язаний з «Книгою годин». Це в «Книзі годин», яка, як підкреслював німецький дослідник В.Кольшмідт, є «гідною подиву варіацією на тему, що таке річ, «ланцюгом порівнянь «я» з річчю і Богом», романтичним бароковим словом про чарівний дух мовчазної, темної, примітивної, а тим самим — близької до Бога країни». * Німецькі літературознавці стверджують, шо саме на Сході, в Україні, — кінцевому й найповнішому переживанні молодого Рільке. — поет знайшов «міфічне позначення для Речі» й заперечив чужу йому містику, як квітку ворожого йому світу трансцендентного».

Загальновизнаним є авторське амістичне розуміння божественного начала. В основі молитов, які увійшли до «Книги годин», лежать філософські роздуми поета про Бога, якого, на його думку, нема і якого слід створити. Як підкреслює К.Азадовський. «поет був завжди переконаним у тому, що його час, в якому люди могли б утратити Бога і таким чином «природність», став би пізньою епохою людства, його «зрілістю». Для того щоб знову віднайти Бога, слід вдатися до рефлексії!" У минулому Рільке виходив із переконання про реальну відсутність Бога, тепер же він повірив у те, шо знає, як зможе повернути людям Абсолют. Потенційно Бог існує всюди, в будь-якій речі, він є ірраціональним ядром речей, їх «душею»; він змінюється і є недосяжним, він ніколи не розкривається повністю. Хто міг би «відкрити» і зробити його видимим, є митець. Рільке переконаний у тому, що в творчому процесі митець творить цього Бога». А якщо Бог, якого я створю, довго не проіснує, тим і краще: він буде створений новіш митцем, а не застигне у вічностіДУ «Книзі годин» та в «Казках про любого Бога» розкривається рільківське сприйняття Абсолюту не стільки як творця Всесвіту і людини, скільки як ще не завершеного творіння митця. Бог — це витвір людини, а не навпаки, Бог — це породження самотнього людського «я», що прагне в коло майбутнього й буття, Бог — це «відвага бути вічно». Ця неможлива для християнської релігії антитеза підтверджується тисячами прикладів

У Р.М.Рількс людина виступає передусім як креатор. Поет говорить про Бога, який жіір.є \ всьому. Бог — це Закон або ж глибина: в глибинах усе стає законом. Звідси ж випливає значення речі й людини в філософії Рільке. Річ є безпосереднім твором иього Закону Людина ж — лише «випадок», тому й завданням ЇЇ з необхідністю має бути адорація Бога: наближення до само; суті світу, до Абсолютної Річ і.

'Ґ, Знайомство Р.М.Рільке з Україною, краєм, що «межував безпосередньо з Богом», надихнуло Рільке на самовдосконалення та пошуки нових форм, шо так майстерно втілилися в його поетичних та прозових творах.

Україна відіграла визначальну роль у формуванні поетичного світу Рільке, стала його духовною вітчизною, казково далеким та братнім світом, а український народ — носієм абсолютних цінностей. В Україні молодий поет віднайшов те, чого так не вистачало йому в атмосфері розпаду Австро-Угорської імперії, — духовність.

У цій статті ми розглянемо творчість австрійського письменника і поета Райнера Марії Рільке. Можливо, художні твори Рільке не дня широкого загалу читачів, адже вимагають напруженої роботи серця та розуму, і, найголовніше, — совісті. "Кожний великий митець — це цілий світ. Увійти в цей світ, відчути його багатогранність й неповторну красу — означає наблизити себе до пізнання безкінечного розмаїття життя..." — вважав відомий дослідник творчості Миколи Гоголя С. Машинський.

Рільке майже два місяці подорожував Україною та Росією. Спустившись Дніпром до Кременчука, поет побував на могилі Т. Шевченка в Каневі. Великий вплив на Рільке справила також поезія Т. Шевченка. За час подорожі Україною поет придбав "Кобзаря" (видання Білоусова російською мовою). Історичні поеми Т. Шевченка відчутні передовсім в оповіданнях "Як дід Тимофій умирав співаючи" та "Пісня про Правду" із прозового циклу "Оповідання, про Господа Бога" — оповідках про козацькі часи в історії України. Щоб "природу Й людей зблизька побачити", поет відвідав Полтавщину та Харків.

Подорож Україною викликала у поета глибоке відчуття безмежності природи, її стихійної первозданності, величі, гармонійності і, ідо важливо, потребу написання збірки "Книга годин" ("Часослов") (1899— 1903). Рільке завжди був у захваті і від українсько) літератури, зокрема давньоукраїнської. Не випадково він переклав німецькою "Слово о полісу Ігоревім". З листа від 23 лютого 1900 р. до російської кореспондентки С. ІІйль він пише: "З інших книжок зацікавило мене "Слово" безмежно; найкращий є там плач Яросяавни. Як теж на початку величаве й незрівнянне порівняння до десятьох соколів над лебедями... що не має собі рівного".

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.