Стаття на тему: "Непряма мова"

Пряма і непряма мова

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова в лапки не береться.

Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір способу зв'язку залежить від таких умов:

— якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, уживається сполучник що:

Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу);

— якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів щодо його достовірності, вживається сполучник ніби:

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (В. Симоненко);

— якщо висловлювання було спонукальним реченням, уживається сполучник щоб:Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (М. Коцюбинський);

— якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, уживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (О, Донченко).

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні:Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія. Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (В. Іваничук).