Сьогодні о 16:00
Вебінар:
«
Освіта в умовах воєнного часу: виклики, рішення, реалізація
»
Взяти участь Всі події

Стаття на тему "Іловайська трагедія"

Історія України

Для кого: 11 Клас

24.01.2022

130

2

0

Опис документу:

Вже минуло більше 7 років від подій, які відбулися в серпні 2014 року біля міста Іловайськ Донецької області, відомі також як Іловайський котел, проте повний, досконалий та об’єктивний аналіз причин поразки українських військових до цього часу не зроблено.

У статті розглянуто хронологію подій Іловайського котла, проаналізовано його причину, а також зроблені висновки, які повинні запобігти подібним поразкам в подальших воєнних діях.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Іловайська трагедія



Анотація: У статті розглянуто хронологію подій Іловайського котла, проаналізовано його причину, а також зроблені висновки, які повинні запобігти подібним поразкам в подальших воєнних діях.

Вже минуло більше 7 років від подій, які відбулися в серпні 2014 року біля міста Іловайськ Донецької області, відомі також як Іловайський котел, проте повний, досконалий та об’єктивний аналіз причин поразки українських військових до цього часу не зроблено.

Через матеріально-технічну та військову підтримку Російською Федерацією сепаратиського руху на території Донбасу, Україна в травні 2014 року була вимушена розпочати антитерористичну операцію (АТО), яка переросла в протистояння російській агресії.

Не маючи досвіду проведення військових операцій, підрозділи української армії та бійці добровільних батальонів в серпні 2014 року біля міста Іловайськ потерпіли найстрашнішу поразку в цій неоголошеній війні. Крім великих людських втрат, Україна понесла відчутні втрати матеріальних та військових ресурсів, зниження довіри до армії, вимушена була робити політичні поступки.

Основною ідеєю цього дослідження є не лише згадування про масштабну військову трагедію нашого народу та героїзм українських воїнів, але й спроба пошуку причин та факторів, які призвели до провалу наступальної операції, оточення наших військ та загибелі значної кількості людей.

Я вважаю, що дуже важливо розповісти правду про ті події, зробити з них висновки з метою недопушення подібного.

Іншою актуальною метою цієї роботи є моя впевненість, що Іловайська трагедія повинна стати одним з головних епізодів обвинувального вироку путінського режиму в майбутньому міжнародному трибуналі над російськими військовими злочинцями, бо саме вторгнення російської армії на суверенну територію України в серпні 2014 року стало основним чинником неможливості переможного завершення Іловайської операції.

Потрібно ще раз нагадати суспільству, що саме в боях під Іловайськом Україна вперше отримала докази неприкритої російської агресії, саме там були захвачені в полон російські десантники та зразки сучасної військової техніки Російської Федерації.

Військові злочини не мають терміну давності. І на мою думку, нашій державі необхідно вчиняти більш активні дії щодо звернення до міжнародних судових інститутів з питань визнання та засудження військових злочинів Російської Федерації.

Іловайський котел став однією з найкривавіших битв для української армії у війні на Донбасі та жорстоким уроком, з якого ми зобов'язані зробити належні висновки. Тільки так ми зможемо виправдатися перед майбутніми поколіннями українців за загиблих, поранених, полонених та зниклих без вісті під час Іловайського котла.Спробуємо ще раз розглянути події Іловайської трагедії з військової бочки зору.

28 лютого 2014 року, новопризначений в.о. міністра оборони УкраїниІгор Тенюх поінформував членів Ради національної безпеки України про стан збройних сил під час триваючого приєднання Криму до Росії.1

Картина, яку він намалював була похмурою.Говорячи відверто, він повідомив присутніх членів, що Україна фактично не маєбоєздатної армії.

Причина цього - колишній президент Янукович і його оточення, які систематично руйнували армію під час їх перебування при владіа також віра в те, що Росія є «братнім» народом, який не може підступно напасти на нашу землю.

Протягом весни 2014 року в багатьох містах і селах Донецької та Луганської областей починається сепаратиський рух на відокремлення від України. Коли російські найманці почали захоплювати громадські будівлі в Східній Україні, а також підіймати російські і сепаратистські прапори над містами і селищами, в Україні наспіх створюються нерегулярні військові формування – добровільні батальони.2

Більшість з цих одиниць незабаром було включено до підрозділів Міністерства оборони та МВС, даючи їх участі в бойових діях гарантії законності.

На даний час думки щодо законності діяльності деяких добровільних батальонів в суспільстві розділилися, проте не слід забувати, що вони запобігли окупації ще більш широких частин Східної України сепаратистськими і російськими військами, саме вони в основному звільняли місто за містом від сепаратистів, поки російські збройні сили безпосередньо не втрутилися в конфлікт в серпні 2014 року.3

Починаючи з червня 2014 року збройні сили України зробили успішний наступ на позиції сепаратистів. Українцям вдалося звільнити велику частину міст Донбасу, включаючи Слов'янськ і Краматорськ, і фактично взяти в оточення Донецьк, повністю відрізавши його від повідомлення з Луганськом. Територія самопроголошених ДНР і ЛНР з початку бойових дій скоротилася на три чверті. Збереження наступальної динаміки впритул наблизило ВСУ до головного завдання: відновлення контролю над державним кордоном.4

Керівництво АТО розділили область операцій на чотири сектори: «A», «Б», «С» і «Д». З півночі на південь, сектори«А», «Д» і «Б» були розташовані вздовж кордону з Росією приблизно від півночі Луганська до Маріуполя на Азовське море. Сектор «С» становив широку область в задній частині інших, включаючи Слов'янськ і Краматорськ.5

Прогрес АТО, спрямований на досягнення поставлених цілей був стійким, навіть в надзвичайно складних умовах ведення бойових дій, викликаний незадовільним забезпеченням військ, артилерійськими обстрілами з території Росії, матеріальною підтримкою російською владою сепаратистів.

До початку серпня, українські війська вели наступальні операції для досягнення своєї стратегічної мети фізичного поділу сепаратистських угруповань Донецька і Луганська від кордону з Росією, а також один від одного. Іловайськ і Дебальцеве були обрані в якості південних і північних місць, для створення цього розділового коридору.6

В цей період проведення ATO державний контроль розширився приблизно на 60% від Донецької і Луганської областей, а сепаратисти ефективно оборонялися в північній, південній і західних частинах невизнаних республік.7

Українські сили захопили ключові дороги, що зв'язують Донецьк і Луганськ, ускладнюючи сепаратистський рух. Основні контрольовані сепаратистами населені пункти були ізольовані від контрольно-пропускних.

У той же час, один сектор продовжує турбувати керівників АТО, незважаючи на всі інші досягнуті успіхиектор «Д». Нескінченний шквал російської артилерії не давав встановити контроль над державним кордоном в цьому районі.

Незабаром саме з цього плацдарму почнеться вторгнення російських військ, яке призвело до Іловайського котла.

Як вже говорилося раніше, захоплення і утримання Іловайська в серпні 2014 року стало ключем до досягнення стратегічної мети ATO по відрізанню двох сепаратистських утворень один від одного.

Штурм Іловайська розпочався 6 серпня. Це була перша спроба взяти місто, одна вона провалилася. Між генералом-лейтенантом ЗСУ Хомчаком Р.Б. та військовими стався конфлікт.7 Другий штурм Іловайська українськими військами відбувся 10 серпня.8 Українські добровольчі батальйони «Донбас», «Азов» і «Шахтарськ» спробували штурмувати місто, однак танк українських бійців підбили і зрештою штурм зупинився — Україна втратила 12 добровольців та БМП.9 У цей час паралельно з Іловайською битвою тривали бої за Савур-Могилу і Красний Луч, що знаходяться недалеко від міста. Бойовикам вдалося відтіснити звідти українських військових і таким чином створити передумови для котла.

Третій штурм Іловайська відбувся 18 серпня. Тоді батальйони «Донбас» та «Дніпро-1» увійшли у місто за підтримки ЗСУ.

17-я криворізька танкова, 51-я волинська, 93-я дніпропетровська мехбригади ЗСУ йдуть на прорив і звільняють частину Іловайська. У звільненні Іловайська брали участь шість добровольчих формувань загальною чисельністю 397 осіб, з них «Донбас» - 192 особи, «Дніпро-1» -78, «Світязь» - 23, «Миротворець» - 52, «Херсон» - 27, «Івано -Франківськ »- 25 осіб.10

Об'єднані сили взяли половину міста в важких боях протягом декількох днів, але не змогли повністю виконати завдання.

Бойовики ж закріпилися у північній частині міста і взяли підкріплення з Донецька.

Використовуючи висоту Саур-Могила, противник постійним артилерійським вогнем відрізав наші підрозділи від усіх видів постачання. Найнебезпечнішими були масові артилерійські обстріли з території Росії і прикордонної української території, куди регулярно висувалися російські батареї. Будь-які спроби переміщення підрозділів у цьому районі миттєво накривалися потужним ракетно-артилерійським вогнем і були ускладнені щільним мінуванням не лише комунікацій, а й великих територій.

В цей час батальйони «Азов» і «Шахтарськ», які прийшли з сектора «М», виводяться з бою і направляються на захист Маріуполя. Пізніше командир «Азова» Андрій Білецький заявляв, що якби добровольці чи не поспішили на південь, то слідом за Іловайськом упав би і Маріуполь. Сам він не раз умовляв керівництво підрозділів залишити Іловайськ, щоб не потрапити в котел.11

Напередодні параду в Києві, 23 серпня від Державної прикордонної служби України надійшла інформація про виявлення на території Сектору «Д» колон броньованої техніки, яка висувається з території Російської Федерації в напрямку населених пунктів Амвросієвка та Кутейникове.

Доповідь керівника сектору «Д» генерала Литвина П.М. в штаб АТО о 14.30 23 серпня про виявлені колони російської броньованої техніки була розцінена як паніка і залишилась без уваги і прийняття рішень.12

24 серпня генерал-лейтенант Хомчак Р.Б. і сектор «Б» отримав інформацію про перетин державного кордону декількома колонами російської бронетехніки чисельністю по 80-100 одиниць.

Доповідь було проігноровано, і колона була пояснена в штабі АТО в якості ймовірного українського елементу.13

В результаті, вже до полудня 24 серпня російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах сектору «Б», розташованих в секторі «Д».

23 серпня особовий склад БТрО «Прикарпаття», деморалізований постійними обстрілами і спостерігаючи відхід роти 93 ОМБр, в обід знявся з позицій і полишив зону бойових дій.

Підрозділи 19-го миколаївського полку Нацгвардії, після доволі вдалої засідки під с. Лисиче, мали відступити на захід в район Комсомольська, бойова група 28 ОМБр з півночі Амвросіївки також знялися з позицій і перемістились під смт. Кутейникове.

Майже всі мобілізовані ротно-тактичної групи 28 ОМБр покинули зону проведення АТО, також як і «Прикарпаття», — з ротно-тактичної групи 28 ОМБр залишилось лише 17 чоловік особового складу. Оборона біля Амвросіївки надвечір 23 серпня перестала існувати.

24 серпня знявся і поїхав додому БТрО «Горинь», що прикривав від удару позиції українських військ зі сторони Донецька.14Він відкрив сепаратистським загонам шлях наступу на район Іловайська з боку Донецька.

Сумарно 13—23 серпня самовільно вийшло з зони проведення АТО понад 1500 чоловік (переважно мобілізовані з таких з'єднань: 3 бат. 30 ОМБр, більша частина РТГр 28 ОМБр, БТрО «Прикарпаття», БТрО «Горинь»).15

До ночі 23-го, фланговий захист сил України в Іловайську припинив своє існування.16

Боротьба за Іловайськ тривала: медикоменти, їжа та боєприпаси серед українських сил вичерпувалися. Зіткнувшись з різкою зміною обставин, заподіяною в результаті вторгнення Російської Федерації, становище стало для українських військ вкрай складне.

На жаль, дії наших військових мало що могли зробити, щоб змінити зловісне становище. До 25 серпня Іловайськ був відрізаний з півдня і 27 серпня із заходу. Кільце навколо Іловайська було закрите, а українці, які боролися за контроль за містом, тепер опинилися в оточенні ворога.

Українські підрозділи вели бої з противником, і військовослужбовці ЗСУ не мали достатніх відомостей про колону техніки без маркування, яка підійшла до контрольно-пропускного пункту 51-ї механізованої бригади, де артилерист капітан Коваль запросив дозвіл від штабного керівництва на відкриття вогоню.17 Дозволу не було надано, через те, що “об’єкт не може бути ідентифікований”. Колона швидко ідентифікувала себе, почавши стрільбу по українських позиціях. Батарея капітана Коваля відкрили у відповідь вогонь, знищивши головну БМП-2 в російській колоні. Батарея та остатки «Кривбасу», який розташувався поряд із ним, відступили після настання темряви. Підрозділ Коваля знову на наступний день, 25 серпня, відкрила вогонь по повітряно-десантні силам в районі села Многопілля. Його батарея знищила 3 російських бронемашин МТ-ЛБ, перш ніж отримала вогонь у відповідь.

25 серпня героїчно захищались і інші бійці 51-ї механізованої бригади. 2-га батальйонно-тактична група цієї бригади змогла затримати наступ супротивника, який ішов від Донецька, в районі села Стила. 3-я батальйонно-тактична група відбивала атаки російських військ на село Дзеркальне.18

За інший бій з російськими військами, який стався на дорозі в районі села Новодвірське, відомо значно менше. Цей бій відбувся 26 серпня. З української сторони в ньому брали участь підрозділ 17-ї танкової бригади та група офіцерів штабу оперативного командування сектору «Б».

У ході цього бою було захоплено російський танк Т-72 Б3, знищено ще один аналогічний танк, а також – БМД-2 та дві вантажівки з піхотою.19

Командування АТО спробувало організувати прорив зовні кільця російських сил силами підрозділів 92-ї окремої механізованої бригади та 42-го батальйону територіальної оборони.20

27 серпня посилена РТГр 92 ОМБр, що мала 276 бійців, 4 танки, три САУ та більше десятка БМП, прибула з Харківської області у Комсомольське за наказом командування АТО. Планувалося, що РТГр бригади зустріне підрозділи 42 БТрО в районі с. Колоски і зробить спробу розблокувати оточені під Іловайськом українські сили. РТГр рухалася звивистим маршрутом і під вечір зупинилася на ґрунтовій дорозі Новозарівка-Войкове. Протягом ночі техніка колони була майже вся знищена артилерійськими обстрілами з мінометів, систем залпового вогню та ствольної артилерії.

27 серпня з Краматорська до Березове трьома вертольотами було перекинуто 42 БТрО складом у 90 чоловік. Підрозділ був посилений двома БМП і на вантажівках вирушив через Докучаєвськ в напрямку с. Колоски. Вночі колона зазнала артилерійських обстрілів, а зранку 28 серпня остаточно була розбита легкою бронетехнікою противника (БМД). 9 чоловік загинуло, 1 формально вважається пропалим безвісти, решта були поранені й потрапили в полон. Самостійно назад у базовий табір під Волновахою повернулося лише 12 чоловік.

В період з 25 по 27 серпня генерал-лейтенант Хомчак Р.Б. неодноразово запитував у штабу АТО прийняття рішення. Необхідно було або істотно посилювати угрупування, розривати кільце оточення і остаточно брати Іловайськ, або терміново виходити з котла.

Всі ці дні керівництво іловайського угрупування отримувало тільки один наказ – "Триматися і чекати підмоги!". Так було втрачено час.

Очевидно, що рішення щодо долі іловайського угрупування мало прийматися з урахуванням багатьох факторів, в тому числі фактичної наявності у штабу АТО резервів, а також їх реального стану. Однак, в будь-якому випадку, таке рішення мало ухвалюватися своєчасно і бути адекватним реальній обстановці.

До початку оточення Іловайська військами Російської Федерації первісний задум штабу АТО про оточення Донецька та перекриття траси Шахтарськ-Донецьк втратив сенс.

В умовах, коли для повного взяття міста нашими військами не вистачило сил, утримувати частково зайняте місто в умовах масованого вторгнення російських військ і неможливості забезпечення нашого угрупування, також не мало сенсу.

У такій ситуації невжиття керівництвом АТО своєчасного вирішення про виведення військ з оточення виглядає злочинним.

Проведення переговорів про вихід наших військових з іловайського котла було можливо на декількох рівнях.

  1. Переговори на рівні безпосередніх учасників бойових дій.

Зазначені переговори за дорученням керівника сектору «Д» генерала Хомчака Р.Б. вів начальник розвідки оперативного управління командування "Південь" полковник Штурко О.С.

При цьому, російська сторона не знала від чийого імені ведуться переговори і, по всій видимості, припускала, що мова йде про можливий вихід одного з підрозділів.

  1. Переговори на рівні міністерства оборони і Генерального штабу.

Достовірно відомо, що міністр оборони ніякі переговори на цю тему не вів.

Також достовірно встановлено, що на ранок 29 серпня, тобто на момент початку прориву з оточення нашого угрупування, контакту між начальником Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковником Муженком В.М. і начальником Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації генералом армії Герасимовим В.В. не було. Останній перебував з візитом в Китаї. Спілкування на більш низькому рівні в Генштабі Російської Федерації не могло забезпечити вирішення проблеми, що і підтверджується наявною інформацією.

Таким чином, інформація начальника Генерального штабу Збройних Сил України Муженка В.М., доведена до генерала Хомчака Р.Б. 28 серпня, про те, що розпочато переговори з російською армією і керівництвом, не відповідала дійсності і лише вводила останнього в оману.

3. Переговори на політичному рівні. Під час зустрічі президентів України та Росії в Мінську, що відбулася 26 серпня, Іловайськ вже знаходився в оточенні.До цієї дати у нас в полоні вже перебували 10 російських десантників з 331-го полку повітрянодесантних військ Російської Федерації.

На той момент часу звільнення перших в історії військового протистояння на Донбасі полонених російських військовослужбовців, які мають офіційний статус, було для російського політичного керівництва питанням №1, і явно могло стати еквівалентом відкриття гарантованого коридору для виведення наших військ з оточення.

О 1 годині ночі 29 серпня на сайті Кремля з'явилося звернення Володимира Путіна із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні.

В результаті була досягнута домовленість про вихід двома колонами за двома маршрутами о 06.00 29 серпня зі зброєю і технікою в супровід БТРів з російськими десантниками, яким на виході з кільця повинні бути передані троє полонених військовослужбовців Російської Федерації, один з яких був поранений.

Напередодні, 28 серпня, начальник Генерального штабу Муженко В.М. повідомив генералу Хомчаку Р.Б., що з російською стороною досягнуто домовленість про вивезення поранених і загиблих.21

По двох узгоджених маршрутах виходу приблизно о 19.00 28 серпня були відправлені машини з пораненими, обладнані білими прапорами з червоним хрестом.

Буквально через п'ятсот метрів після виходу машин із Агрономічного і Многопілля вони були обстріляні, і були змушені повернутися.

Після такого розвитку подій генералом Хомчаком Р.Б. було встановлено два сигнали на вихід "Буран-555" для виходу без бою і "Буран-555 з боєм".

Були сформовані дві колони, на чолі кожної з яких було по 2-3 одиниці бронетехніки, в середині і в кінці кожної колони також був танк і БМП.

У складі однієї колони на легкових машинах по асфальтованій дорозі рухався батальйон "Донбас", а в складі другої - на вантажівках і мікроавтобусах підвищеної прохідності - батальйон "Дніпро-1".

29 серпня зранку почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна колона з кодовою назвою «Булава» і південна — «Вітер».

О 6-й ранку до Многопілля прибув російський офіцер, що сповістив Руслана Хомчака про умову виходу без зброї, а потім кілька разів просив затриматися з виходом.

О 8:15 ранку колони почали рух за попередньо оговореними маршрутами.

Північна колона «Булава» під командуванням Руслана Хомчака складалася з підрозділів 17 ОТБр, окремих підрозділів 93 ОМБр, «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсону», «Івано-Франківська», 3 БТГр 51 ОМБр і «Кривбасу» — усього 850 військовослужбовців ЗСУ та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС. У колоні було 3 танки Т-64БВ 17-ї ОТБр, 1 танк Т-64БВ 51 ОМБр та декілька БМП цих бригад.

Південна колона «Вітер» під командуванням Олексія Грачова складалася з БТГр 93 ОМБр (293 чол.), групи 3-го полку спецпризначення (30 чол.), підрозділів 39 БТрО і «Кривбасу» (всього 50-60 чол.), група Гордійчука з Савур-Могили (14 чол.), «Донбас» та 50-60 бійців з інших підрозділів МВС та ЗСУ — всього 650 чоловік. У колоні було два танки: трофейний російський Т-72Б3, який виводив Євген Сидоренко, та Т-64БВ зі складу 93 ОМБр.

Після початку руху, першу лінію російських військ, що складалась з піхоти, колони подолали без бою.

На другій лінії в районі села Чабани, неподалік від Старобешеве почався розстріл наших колон російськими військами з усіх видів зброї. Наші війська героїчно прийняли бій і підбили кілька танків і БМП противника.

Далі, по мірі виходу з ладу автомобільної техніки, наше угрупування розсіювалось і малими групами проривалась з оточення.

Підтримку українським військам при виході надавала військова авіація Збройних сил України — пара штурмовиків СУ-25 вилетіли з одного із тимчасових аеродромів для авіаудару. Після виконання бойового завдання, пара Су-25 поверталась на аеродром базування на гранично малій висоті — 50 метрів. Ведучий літак у парі було підбито, проте його пілот катапультувався і згодом успішно вийшов. Пілот другого літака за цей час передав координати скупчення техніки противника для удару далекобійною артилерією.

Про втрати українського війська в Іловайському котлі маються різні дані: від 300 до 1000 загиблих.

На даний час, згідно офіційних даних Генеральної прокуратури є інформація про 366 загиблих осіб; 429 — отримали поранення різного ступеню тяжкості; 300 — потрапили у полон противника. Збройні Сили України понесли значні втрати озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн.

Після будь-якої трагедії приходить неминучий пошук винуватого. Показово, якщо подивитися, кого різні українські зацікавлені сторони вважають відповідальними за тактичні і стратегічні помилки, що призвели до Іловайської поразки.

Для Верховної Ради, вина лежить прямо на Генштабі та міністрі оборони.У проміжному звіті тимчасової комісії звинувачується їх непрофесіоналізм у воєнних умовах, постановка національних інтересів нижче кар'єрних інтересів, затримка важливих рішень, а також для використання погано навчених добровольців, які фактично воювали замість регулярних сил.22

Аналіз ведення антитерористичної операції та наслідків вторгнення Російської Федерації в Україну у серпні-вересні 2014 року.”, представлений Міністерством оборони України покладає важку чащу провини на дії добровольчих батальйонів через недисциплінованість і непокору.23

В аналізі, по суті стверджується, що справжня причина всіх проблем в Іловайську булачерез безпосередню участь Росії в бойових діях. Україна просто не очікувала, що РФ зробить ще декілька небезпечних кроків, щоб виграти свою партію.

2 вересня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко оприлюднив звіт «Про результати розслідування кримінального провадження за фактом розв'язання і ведення представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації агресивної війни проти України».24

Цим звітом визначено, що основним чинником, який за висновками експертів єдиний знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з Іловайською трагедією, — військова агресія Збройних Сил Російської Федерації, пряме військове вторгнення на територію України.

Підсумовуючи висновки різних груп досліджень цієї проблеми, треба визнати, що у іловайської поразки є цілий комплекс причин.

В результаті невиконання норм Закону України "Про оборону України" щодо введення військового стану не було утворено єдиного центру організації оборони країни - Ставки Верховного Головнокомандувача і, як наслідок, не був введений в дію Стратегічний план застосування збройних сил та інших збройних формувань, а також правоохоронних органів для відсічі збройної агресії проти України. Це призвело до дезорганізації управління військовими діями та нерозуміння стратегічного задуму агресора на кожному етапі цієї війни.

У стані війни, Генеральний штаб повинен був мати командування і контроль, і міг би наказувати, а не координувати дії.

Належним чином не була організована оборона країни, як система політичних, економічних, соціальних, військових, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів щодо захисту держави в умовах збройної агресії. Не було відпрацьовано своєчасне матеріально-технічне забезпечення військових формувань.

Через проблеми в інформаційній та пропагандиській політиці, суспільно-політична ситуація на Донбасі здебільшого була не на користь українських військових.

Організація військових дій в режимі антитерористичної операції побудована на штучних взаємозв'язках, які не відповідають законам України і статусу органів, що беруть участь в АТО.Фактично, на всіх етапах проведення антитерористичної операції кожне відомство воювало самостійно і багато з керівників силових відомств - учасників АТО брали і беруть участь в управлінні обороною країни, як би на громадських засадах, тобто без повноцінної відповідальності за свої рішення.

Помилкові кадрові та тактичні рішення вищого військового командування ЗСУ демонстрували нездатність організувати оборону країни.

Це виразилось в тому, що при істотній зміні обстановки після втрати контролю над населеним пунктом Ізварине і початком систематичних обстрілів із території Російської Федерації, штабом АТО не здійснювалось коригування задачі і тактики дій наших військ.

Функції командування секторів оборони практично зведені до рівня диспетчерсько-постачальницьких.Пропозиції керівників секторів оборони не сприймались, рішення по них, як правило, не приймались взагалі.

Прийняте в штабі АТО рішення з «Проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайськ і узяття його під контроль» не було засновано на перевірених розвідданих і не забезпечено необхідними силами і засобами.

Виконання поставленого військового завдання було практично повністю покладено на добровольчі батальйони спеціального призначення МВС, які мають міліцейські функції і озброєні не адекватно поставленому завданню.

Треба визнати, що добровольчі батальони не завжди своєчасно та в повній мірі виконували бойові завдання. Чому саме добровольчі батальони були використані в бою, а не регулярні сили? Насамперед Україна не мала достатньої кількості належним чином підготовлених і оснащених солдатів для ведення війни з таким противником.

Хаотичне переміщення за рішенням штабу АТО окремих частин і підрозділів між секторами оборони призвело до зниження боєздатності і керованості угрупування сектору «Д», а фактичне зменшення її чисельності протягом місяця в десять разів, призвело до абсолютної неможливості протистояти масованому вторгненню регулярних військ Російської Федерації і подальшому оточенню Іловайська.

В період знаходження наших військових в оточенні під Іловайськом, замість прийняття кардинального рішення керівництво АТО фактично дезінформувало підпорядковані частини, безпідставно обіцяючи швидку підмогу.Започаткована із запізненням і недостатніми силами спроба деблокування іловайського угрупування призвела до великих втрат.

Треба визнати, що політичним і військовим керівництвом країни не були вжиті вичерпні заходи по організації коридору для виведення наших військ з оточення.

Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш важкі політичні наслідки для країни.Результатом помилок, які були допущені військовим керівництвом, стали сотні людських життів і покалічених доль.

Стала падати довіра народу до керівництва країни й армії, нанесений великий збиток військовому арсеналу армії, Україна вимушена була йти на поступки в Мінських переговорах.

Іловайська трагедія дала українській армії жорстокий урок, основними підсумками якого можна вказати наступні:

1. Під час проведення подібних військових дій потрібно дотримуватись вимог Закону України «Про оборону України» з введенням воєнного стану та наданню Ставці Верховного Головнокомандуючого всій повноти військової влади.

2. Доскональне стратегічне та тактичне планування військових операцій, основане на реальних розвідувальних даних.

3. Дотримання суворої військової дисципліни при виконанні поставлених завдань.

4. Продумане та своєчасне матеріально-технічне забезпечення операцій.

5. Налагодження інформаційної та пропагандиської роботи серед місцевого населення, з метою отримання союзників в боротьбі з ворогом.

6. Проведенням військових операцій потрібно займатися професійним військовим, які оснащені відповідною зброєю та навичками.

Війна за незалежність ніколи не проходить без жертв, і кров українських воїнів пролита недарма.

Я сподіваюсь, що військове керівництво країни засвоїло уроки Іловайська та зробить все можливе, щоб українське армія стала однією з могутніших армій Європи.







Список літератури:


http://www.mil.gov.ua/content/other/anliz_rf.pdf



http://komnbo.rada.gov.ua/komnbo/control/ ик / публікації / статті? art_id = 53.

https://www.washingtonpost.com/world/europe/ukraine-short-on-military-budget- розпочинає збір коштів-драйв / 2014/04/19 / 0eba04d0-c7f6-11e3-8b9a-8e0977a24aeb_story.html.


http://www.forbes.ru/sobytiya/obshchestvo/258279-privattank-milliarder-kolomoiskii-vedet-chastnuyu- voinu-Za-Укр-Єдність.


http://glavcom.ua/articles/20776.htm.


http://www.huffingtonpost.com/diane-m-francis/ukraines-volunteers-savin_b_7832224.html.


http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/Europe/ukraine/11025137/Ukraine- кризис-The-неонацист-бригада-рятувальний-про-російсько-separatists.html.


https://www.ukrmilitary.com/2015/09/ilovajsk2.html


http://www.pravda.com.ua/articles/2014/10/20/7041381.


https://www.pravda.com.ua/articles/2014/09/3/7036654/


, http://maidantranslations.com/2014/10/19/yuriy-butusov-ilovaisk-fatal-decisions/.


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Нещодавно завантажили