Стаття на тему: "Форми спілкування"

Опис документу:
Вікова логіка розвитку спілкування і відносини з однолітками в дошкільному віці далеко не завжди реалізується у розвитку конкретних дітей. Існують значні індивідуальні відмінності у ставленні дитини до однолітків, які багато в чому визначають його самопочуття, становище серед інших. Особливу тривогу викликають проблемні форми міжособистісних відносин.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Форми спілкування дітей дошкільного віку

Постановка проблеми. Вікова логіка розвитку спілкування і відносини з однолітками в дошкільному віці далеко не завжди реалізується у розвитку конкретних дітей. Існують значні індивідуальні відмінності у ставленні дитини до однолітків, які багато в чому визначають його самопочуття, становище серед інших. Особливу тривогу викликають проблемні форми міжособистісних відносин.

Перш ніж розглядати форми спілкування, необхідно враховувати значимість спілкування з однолітками. Р. Павелків та О. Цигипало вдалось дослідити процес встановлення контактів під час предметно-дійових операцій. Вони виявили, що від 4 до 5 років спілкування однолітків налаштовано на їхню практичну ігрову діяльність. У цьому віці діти не вступають у «чисте спілкування». Ближче до 6 – 7 років спостерігається різке збільшення можливостей дошкільників до мовної взаємодії. Дітей приваблює сам процес спільних дій, виконання яких є метою діяльності малюка, а результат не має жодного значення [5, 124].

Враховуючи потреби дошкільників, Т. Дуткевич, у свою чергу, виділяє такі види мотивів спілкування дошкільників з одноліткоми:

  1. діловий мотив, під впливом якого одноліток спонукає дитину до спілкування як партнер по практичному взаємодії;

  2. особистісний мотив, який виступає у феномені «невидимого дзеркала». Дитина бачить в поведінці однолітка лише ставлення до себе;

  3. пізнавальний мотив, під впливом якого відбувається спілкування з однолітком як з рівним дитині істотою [2, 159].

Через мотиви спілкування можна зрозуміти їх послідовну зміну в онтогенезі як власний випадок діалектичної взаємодії форм і змісту. «Форми спілкування дозволяють простежити розвиток змісту контактів, взаємозв’язок з спільною життєдіяльністю дитини», – доповнює Т. Пушкарьова [6, 6].

Враховуючи вище зазначені функціонально-динамічні аспекти спілкування, І. Луценко виділяє такі форми спілкування дошкільнят з однолітками:

  1. емоційно-практична (другий четвертий роки життя) вкрай ситуативне, залежить від конкретних обставин і від практичних дій партнера;

  2. ситуативно-ділова (залишається найбільш типовою до шестирічного віку). Дошкільнята зайняті спільною справою, вони повинні узгоджувати свої дії і враховувати активність свого партнера;

  3.  розвиток позаситуативного спілкування дітей відбувається за двома напрямками. З одного боку, збільшується число контактів: з іншого боку, сам образ однолітка стає більш стійким, незалежним від конкретних обставин взаємодії [4, 649].

Л. Тарасюк, дотримуючись класифікації форм спілкування І. Луценко, зазначає, що емоційно-практичне спілкування є вкрай ситуативним як за своїм змістом, так і за засобами. Воно цілком залежить від конкретних обставин, в яких відбувається взаємодія, і від практичних дій партнера. Характерним є те, що введення в ситуацію привабливого предмета може зруйнувати взаємодію дітей; вони переключають увагу з однолітка на предмет або ж б’ються через нього. «На даному етапі спілкування дітей ще не пов’язане з їх предметними діями і відділене від них. Основними засобами спілкування є експресивно-виразні рухи», – стверджує Л. Тарасюк [4, 68]. Після трьох років спілкування все більше опосередковується мовленням, однак мова поки вкрай ситуативна і може бути засобом спілкування тільки при наявності зорового контакту і виразних рухів.

М. Єрмолаєва здійснила контент-аналіз висловлень у ситуаціях вільної взаємодії дітей 3–7 років, виявивши, що ситуативно-ділова форма спілкування однолітків – головний для дошкільного дитинства різновид комунікативної взаємодії. Для неї характерна потреба у співпраці і визнанні, що реалізується в колективній сюжетно-рольовій грі. Ця потреба опредмечується в ділових мотивах, які мають виражений характер і націленість на самопізнання і самооцінку. Ситуативно-ділове спілкування однолітків сприяє розвитку особистості і самосвідомості, а також – допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого і самобутнього початку в самому широкому розумінні цього слова. Неблагополуччя у сфері спілкування з однолітками заважає цим важливим процесам: діти стають пасивними, замкнутими, налаштовані ворожо. Становлення ситуативно-ділової форми спілкування потребує затримки її розвитку, бідності змісту. У самому кінці дошкільного віку у деяких дітей складається нова форма спілкування, яку ми називаємо позаситуативно-ділова. Вона спостерігається не у багатьох дітей. Головний напрямок, підбурюючий дошкільників до найбільш складних контактів цього періоду дитинства, – жага співпраці [2, 148].

Оскільки упродовж дошкільного дитинства розвиваються і змінюють одна одну форми спілкування дошкільника з однолітками В. Іванюк приходить до висновку, що у 5–6-річному віці у дошкільників домінує ситуативно-ділова форма спілкування з однолітками. Взаємодія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною, що зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно-рольової гри та інших видів колективної діяльності. Прагнення до спільної діяльності настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на компроміс, поступаючись одне одному іграшками, найпривабливішою роллю у грі. В. Іванюк зазначає, що до позаситуативно-ділового і позаситуативно-особистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці форми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників [1, 123].

Діти, позбавлені людського спілкування, на думку В. Семиченко, практично втрачають орієнтири для життя в соціумі, не можуть імплантуватися в «цивілізацію» [3, 53].

Л. Глушко зазначає, що визначення кожної особистості в процесі цілеспрямованого, організованого виховання означає, що через власну активну діяльність людина може самореалізуватись, самоактуалізуватись, самовизначитись [3, 103].

Таким чином, джерела людської діяльності містяться в предметному середовищі, в соціальному досвіді людства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика навчання дітей рідної мови / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш. – К.: Вища школа, 2007. – 542 с.

  2. Дуткевич Т. В. Дитяча психологія / Тетяна Вікторівна Дуткевич. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 424 с.

  3. Зотова І. Формування мовленнєвого спілкування дошкільників в умовах різновікових груп / І. Зотова // Наука і освіта. – 2013. – № 3. – С. 67–71.

  4. Особливості становлення міжособистісної взаємодії дітей дошкільного віку / Л. М. Тарасюк // Проблеми сучасної психології. – 2014. – Вип. 24. – С. 646–658.

  5. Павелків Р. В. Дитяча психологія / Р. В. Павелків, О. П. Цигипало. – К.: Академвидав, 2008. – 432 с.

  6. Спілкування у дошкільному віці та особливості його розвитку у дітей з інтелектуальними порушеннями / В. Сергеєва // Педагогічний часопис Волині. – № 1. (2) – 2015. – Луцьк, 2016. – С.123–129.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»