Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
PRO-акаунт на «Всеосвіті» як інструмент саморозвитку та професійної самореалізації
»
Взяти участь Всі події

Стаття " Чорна субота 21 травня 1940р. для заставнівчан Чернівецької обл. "

Опис документу:
У багатовіковому літописі історії Буковини є сторінки, які до болю проймають покоління ХХІ століття. Такою сторінкою є відображення боротьби з комуністичним режимом українських націоналістів, які на Буковині прагнули довести свою приналежність до нації великого народу.Саме про це йдеться у статті " Чорна субота 21 травня 1940р. для заставнівчан Чернівецької обл. "
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Чорна субота 21 травня 1940р. для заставнівчан

Чернівецької обл.

( Департація сімей на Буковині 1940 – 1950 –их р.)

Ми живемо у суспільстві, коли постійно виникає потреба боронити власні цінності, історичну пам’ять. Дуже часто ми спостерігаємо ,коли владні структури

маніпулюють минулим, виокремлюють з історичного контексту тих чи інших подій, окремі факти, що влаштовують їх в певний момент і забувають.

У сучасній Україні правдива пам’ять переживає процес доволі складного, інколи болісного характеру. Активізується ця пам’ять в українському суспільстві та державі зазвичай напередодні сумних дат. Державні органи видають розпорядження про заходи зі вшанування пам’яті і стають активними ЗМІ, культура і освіта. Після цих дат втрачається інтерес до цих подій минулого, увага та повага до культури пам’яті. Це, на жаль, нагадує нам підходи тоталітарної доби, бажання залишатися в тенетах забуття і незнання.

У багатовіковому літописі історії Буковини є сторінки, які до болю проймають покоління ХХІ століття. Такою сторінкою є відображення боротьби з комуністичним режимом українських націоналістів, які на Буковині прагнули довести свою приналежність до нації великого народу, який ніколи і ні перед ким не схиляв ні голови, ні колін.

Досліджуючи історію рідного краю, ознайомившись із багатьма джерелами істориків – науковців, дійшов висновків ,що ХХ століття виявилося одним з найбільш складних і кривавих в історії України. Ознаменувавшись об’єднанням українських етнічних земель, яке об’єктивно відповідало віковічним прагненням українців до Соборності, комуністичний режим взявся до втілення мети, а саме: розширення меж радянської імперії на захід, зміцнення тоталітарної системи шляхом експлуатації людських і природних ресурсів приєднаних територій. Споконвічні українські землі Буковини стали одним із перших об’єктів зовнішньої експансії сталінського режиму. І це були масові політичні репресії .

Метою дослідження є відображення на основі наукового аналізу джерел, які створили цілісну картину становлення й функціонування тоталітарного режиму на Буковині, розкриття причин і наслідків політичних репресій.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

  • розкрити регіональні особливості репресивної політики, визначити напрямки та масштаби репресій;

  • показати, що ґрунтовне й всебічне вивчення проблем історії тоталітаризму є необхідною умовою для подолання його наслідків у всіх сферах життя суспільства.

Об’єктом дослідження є політика комуністичного режиму на Заставнівщині у 1940 р.

Предметом дослідження визначені політичні репресії тоталітарного режиму проти населення Заставни в травні 1940р.

Лише із середини 80-х рр., з початком “перебудови”, стало можливим наукове вивчення політичних репресій сталінського тоталітаризму

Лише після здобуття Україною незалежності українські науковці отримали реальну можливість дослідити історію встановлення й особливості функціонування тоталітарного режиму , з позицій українських національних інтересів висвітлити проблеми національно-визвольного руху. Одним із перших дослідників сталінського терору в Україні став Юрій Шаповал, у працях якого подана загальна характеристика діяльності сталінської системи, розкрита боротьба режиму з українським націоналізмом.

Доведено, що політичні репресії були характерною ознакою політики радянського керівництва й одним з головних інструментів здійснення “радянізації” приєднаних земель. Становлення комуністичного режиму супро-воджувалося створенням карально - репресивних органів. За короткий час в краї була сформована політична система радянського зразка та вибудовано на місті зруйнованої румунської адміністрації радянські адміністративні органи. Встановлено монополію комуністичної партії на державну владу, будувалася партійно-радянська ієрархія. Насаджування диктату ВКП(б) йшло паралельно із забороною діяльності всіх партій, профспілкових, культурницьких, національних та громадських організацій, що існували тут до 1940 р.

“Радянізація” економіки краю, ліквідація приватної власності, націоналізація, яка перетворилася на відверте пограбування частини населення, – всі ці заходи втілювалися в життя також із застосуванням репресивної політики. Арешт, табір (а в деяких випадках і розстріл), виселення родини, – такою була доля представників заможних верств населення. Неефективність соціалістичного методу господарювання влада намагалася компенсувати жорсткою централізацією і примусом. Найяскравішим проявом адміністрування стало прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р., за яким лише в 1940 р. до кримінальної відповідальності за ніщо у області було притягнуто 1 363 особи. Серед них більше десятка заставнівських родин.

Партійні органи поставили під свій жорсткий контроль усі сфери суспільного життя Північної Буковини. Надзвичайно наполегливо насаджувалися комуністична ідеологія, культ “вождя всіх народів”, радянська символіка. Критичні висловлювання та прояви неповаги до портретів “вождів” визнавалися “антирадянською агітацією” і карались як кримінальний злочин за статтею 54-10 КК УРСР.

За «Кобзар» Т.Г. Шевченка Палагнюк Ганна Іванівна у Заставні відсиділа у карцері зо діб ,незважаючи на малолітні діти.

Неврегульованість питань кордонів між СРСР і Румунією стала причиною чисельних вимушених порушень кордону громадянами обох країн, через що на лаві підсудних опинилося 1603 особи і 3 015 членів їхніх родин було виселено. На підставі документів, що публікуються вперше, встановлені основні мотиви нелегальних переходів кордону, досліджено спроби групових проривів кордону, зокрема трагедію біля с. Біла Криниця (квітень 1941 р.).Тоді ж перетнув кордон і Застанівчанин Палагнюк О.І.,який опинився аж в Канаді.

Єдиною силою, що готувалася до активного опору тоталітарному режиму, була ОУН, яка на той час діяла в глибокому підпіллі.Одним із провідникіів були заставнівчани Г. Маник,І.Остапович та інші,які риховували чвоє прізвище. Найжахливішим злочином сталінського режиму проти населення Північної Буковини та Хоткіинщини стали масові депортації, що були проведені в травні–червні 1940 р. Це була найбільша передвоєнна акція з депортації населення відбулася в ніч з 13 на 14 червня. Цей день “Х” був визначений НКВС СРСР на підставі постанов ЦК ВКП(б) і РНК СРСР днем одночасного масового виселення “контрреволюційного елемента” з республік Прибалтики, Західної України, Західної Білорусії та Молдавії. Акція ретельно готувалася в умовах абсолютної секретності й результати її вражаючі – з території краю було депортовано 2 279 сімей (7 720 осіб).

Виконанню всіх планів сталінського керівництва з “радянізації” області завадила німецько-радянська війна. Одним з першочергових завдань каральних органів стала евакуація 2 385 в’язнів, що перебували у в’язницях на території області. Переважну більшість з них вивезли або етапували пішим порядком на схід, а 222 особи – розстріляли,серед них був і заставнівчанин Степан Турецький Хвилею чисток та політичних репресій була охоплена також і армія. З 21 633 призовників Чернівецької області 28,6 % було “відсіяно за соціальною ознакою і з політико-моральних міркувань”. Частина тих, хто встигли вдягнути військову форму, стали жертвами фальшивих обвинувачень у проведенні “антирадянської агітації” та “зраді Батьківщині”. Згідно із Директивою НКО СРСР від 20 липня 1941 р. всі “західники” знімалися з фронту й відправлялися в “трудову“ армію, де багато з них загинули.

Отже, за перший період “радянізації” в краї було репресовано близько 11 тис. громадян, з яких, за далеко неповними даними, 1 421 осіб загинуло. Північна Буковина й Хотинщина перетворилися на територію, де репресії стали одним з головних інструментів реалізації плану політичної системи СРСР, де громадяни жорстоко переслідувалися за політичні погляди, за соціальною, етнічною і конфесійною ознаками. Репресивні акції 1940–1941 рр. викликали підйом національно-визвольної боротьби цих і наступних років.

Аналіз політичні репресії щодо буковинців і бессарабців показав ,що проти них фабрикувалися на підставі доносів слідства. Про це свідчить той факт, що переважна частина буковинці була репресована за ніщо ,або із-за підозр на родичів як сталося із родиною Марії Одайської та іншими із Заставни.

Мою увагу привернули напрямки боротьби репресивно–каральної системи з ОУН-УПА і простим населенням краю. Проводилися різні заходи органів, спрямовані на розкол повстанців: оголошення амністії тим, хто вийде з по-винною; використання розколу в самій ОУН, винагорода селянам за видачу «неблагонадійних» та бійців куреня “Лугового”, сотень “Криги”,”Перебийноса” та інших формувань, що діяли на території краю, а також щодо “пособників” повстанців та їхніх родин. Під час військово-чекістських операцій в краї загинуло 1613 членів ОУН-УПА і сотні невинних людей. Показано, що боротьба з національно–визвольним рухом, яка в 40-і рр. стала першочерговим завданням каральних органів, мала безкомпромісний і надзвичайно жорстокий характер та проводилася з порушеннями закону.

Важливим завданням каральних органів були репресії щодо родин, члени яких були “пособниками” ОУН і УПА – постачальниками одягу, продуктів харчування, ліків та інформації для оунівської мережі. Основними видами покарань, що застосовувалися до цієї групи населення, стали засудження за обвинуваченням у “пособництві” ОУН та виселення.До таких належав Іван Турецький із Заставни.

Усього в 1940-1950 рр. з території Чернівецької області виселили 1 333 родини (3 773 особи) членів сімей учасників та “пособників” ОУН. Авторські таблиці демонструють статистичні данні про депортованих у кількох розрізах – розподіл за роками та районами Чернівецької області, за категоріями виселених, за місцем виселення.

Протягом 1940–1950 рр. каральним органам вдалося ліквідувати збройний опір членів ОУН-УПА і загнати їх у глибоке підпілля. Поразка національно-визвольного руху була обумовлена кількома чинниками як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, однак ця боротьба мала виняткове значення для згуртування буковинців і бессарабців навколо ідеї самостійної України та для виховання їхньої національної свідомості.

Дослідження та аналіз умов, ходу, методів утвердження сталінського тоталітаризму на землях Північної Буковини та Хотинщини, діяльності на цих теренах радянської репресивно-каральної системи дали можливість зробити наступні висновки:

1. Масові репресії 40-х – початку 50-х рр. XX ст. на Північній Буковині й Хотинщині були одним із найважливіших чинників утвердження й функціонування тоталітарної системи, засобом реалізації політики сталінського керівництва на “радянізацію” області.

2. Аналіз політичних репресій засвідчує, що вони стали невід’ємною складовою державної політики й виконували кілька функцій – політичну, ідеологічну, каральну, економічну.

3. На різних етапах здійснення каральної політики щодо окремих категорій репресованих змінювалися пріоритети у співвідношенні між основними напрямками репресій:

  • У 1940–1941 рр. першочерговим завданням каральних органів стало очищення області від реальної чи “потенційної” опозиції і переслідування громадян за соціальним статусом або політичні переконання, а також забезпечення економічних планів – проведення націоналізації та постачання безоплатною робочою силою військово-промислового комплексу.

  • У 1944–1953 рр. на перший план виходить боротьба з ОУН-УПА, придушення інакодумства в середовищі інтелігенції та етнічних меншин, переслідування за релігійні переконання.

4. Виняткове значення, яке надавали каральні органи боротьбі з українським національним рухом, свідчить про те, що саме в ньому вони бачили головну загрозу для існування комуністичного режиму. З іншого боку, для українства єдиним шляхом позбавлення від національного й соціального гноблення, масових репресій, гарантом його фізичного виживання як етносу могла бути лише незалежна українська держава, в боротьбі за яку в досліджуваний період постраждало багато свідомих українців, у тому числі й буковинців та бессарабців. Для придушення українського національного руху комуністична система використовувала всю міць своєї репресивно-каральної системи, застосовуючи методи, що мали провокативний і протизаконний характер.

5. Комуністичний тоталітарний режим призвів до величезних людських і матеріальних втрат як у цілому в Україні, так і в регіоні. На території Північної Буковини й Хотинщини в досліджуваний період було репресовано з політичних мотивів і нині реабілітовано понад 21 тис. осіб. Одними з найбільш трагічних за наслідками дій каральних органів були масові депортації населення, фабрикації справ проти невинних людей. Політичні репресії мали негативний вплив на всі сфери життя краю, значно загальмували його соціально-економічний і культурний розвиток, змінили соціальну структуру та етнічний склад населення, не кажучи про моральну складову буковинців, які завжди відзначалися працелюбством, толерантністю і патріотизмом. Такими рисами можу охарактеризувати славну родину Турецьких, які не схилили голови перед комуністами-карателями за любов до Вітчизни…

близькою родичкою Турецьких. Затаївши подих, наближаюся до памятника Василю Турецькому. Зосереджений погляд на рідну домівку ніби повертає нас до подій ,що сталися у далеких 40-х минулого століття. Ловлю погляд внучки Івана Турецького Тетяни, яка вперше заговорила про цю болючу історію її родини і страшні роки радянського режиму, бо і сама народилася в далекому Томську.Та Тетяна радіє ,що нарешті може розказати про свого дідуся і ро його братів, які не повернулися на рідну землю. Вона народилася там – серед репресованих у 60-х,але добре памятає розповідь бабусі Катерини і тітки Марії тут ,на Україні ,бо там було заборонено. На ЇЇ долю як на долю її двоюродного дядька Миколу Ковальчука,бо нікого не залишилося в живих ,памятати і розповідати нащадкам про їх рід,молитися за живих і мертвих,,, а розповідь веде нас стежками історії родини,повертає у світ Т.Шевченка - тітка Марія у свої 98 – читала напам’ять «Кобзар»,підкреслюючи,що саме він допоміг вижити… Переді мною весна 1940-го.Той день ,напередодні Храмового свята Миколая видався справді весняним. Родина Турецьких ,як завжди ,поралась в господарстьві, Дмитро та Василь збиралися в поле , як раптом приїхав грузовик і забрали хлопців, допитуючи де Іван – старший брат, який був сільським активістом .Дмитро загинув в ешелоні смерті разом з сотнями не винних буковинців. Василя Бог зберіг, напевне за його талант художника. Проте ,йому ,як і решту рідним, хто бав пов'язаний з Іваном , довелося пережити заслання у Красноярському краї.Рі

Рід Турецьких продовжило покоління ХХІ століття .З сумом і гордістю згадують своїх предків внучка Івана, який пропав безвісті, будучи в гонінні комуністами- Тетяна Білик, сини Василя ,заслуженого скульптора України – Іван, Володимир, Богдан, донька Степана – Галина, яка очолює українську діаспору у далекому Сибіру, племінник Микола Ковальчук, який народився у Красноярському краї ,бо мати потрапила туди у 16-річному віці,будучи

Окрасою м.Заставни став памятник Т.Г.Шевченгку, образ якого втілив син Василя Турецького - Володимир.

Нащадки роду Турецьких сьогодні з гордістю втілюють ідеї державотворення.

Мене хвилює те ,що з кожним днем про репресованих забувають все більше і більше. Про цю категорію людей ніхто не згадує. Це обурює, тож потрібно проводити просвітницьку роботу, аби нагадати чиновниками про них. Нині на Буковині живе близько 800 людей із цієї категорії.

Тому я переконаний, що моє коротке стане частинкою успішного подолання його наслідків репресій і створення умов, за яких подібні явища більше ніколи не повторювалися. що безпека України сьогодні полягає не тільки в укріпленні

збройних сил чи газовій незалежності, чи якихось надто важливих економічних речах, вона полягає також у неупередженому вивченні уроків минулого, уроків історії, вона полягає у відповідальності за пам'ять про минуле.

9

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.