Діти виростають, самі стають батьками, а їхні батьки – бабусями й дідусями. І їхньої турботи тепер вистачає і на онуків. Про важливість неперервності поколінь, повагу до старших людей, пам’ять про них ідеться в поезії «Забула внучка в баби черевички…».
Мати стала бабусею, до неї в село приїжджає гостювати онука, та коли літо «перекочується за село» і осінь тихенько опускає «горіховий листок перед вікном», настає пора прощатися. Нелегким для жінки видається те прощання, бо роки йдуть, і кожен наближає її до розставання з дітьми та онуками назавжди. У дитинстві ми не замислюємося, наскільки рідна й дорога нам бабуся; часто біжимо, не дослухавши її. І лише дорослішаючи, починаємо розуміти, як багато вона могла б нам розказати, скільки всього разом ми не встигли зробити, як мало уваги приділяли рідній людині. Так і в поезії: дівча махнуло рученям на прощан ня, а «бабка все стояла на дорозі, хустинкою торкаючись до сліз».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zabula-vnuchka-v-babi-cherevichki-analiz
