+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Спортивні досягнення українців. Зірковий бомонд, вихований тренерами КДЮСШ

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Вони виплекали гордість міста

Зірковий бомонд, вихований тренерами КДЮСШ

Більш, ніж по 30 років свого життя віддали становленню в нашому місті легкої атлетики тренери спортивної школи В. А. Лазоренко, М. П. Кремез, М. М. Красновид. Близько трьох десятків їхніх учнів стали кандидатами й майстрами спорту СРСР і України. А наставники не зупиняються на досягнутому, продовжують ростити метку молодь, вчать вихованців наполегливо йти до поставленої мети.

Віталій Андрійович Лазаренко – заслужений тренер України; голова міської федерації з легкої атлетики; перший тренер дворазової чемпіонки світу, учасниці Олімпійських ігор в Атланті, Мельбурні й Сіднеї Жанни Тарнопольської; срібної призерки чемпіонату СРСР Ілони Дубінскайте; професійного спортсмена з військово-прикладного багатоборства Віктора Савченка; чемпіонів та призерів України й СРСР Ніни Іващенко, Ігоря Доленка, Ірини Кир’янової, Світлани Пархоменко, Світлани Доленко, Тетяни Берсеньєвої.

До Ніжинської ДЮСШ Віталій Андрійович прийшов працювати тренером-викладачем із легкої атлетики в 1968 р., після закінчення Харківського педінституту. Відразу ж улився в дружну сімю ніжинських спортсменів, почав відшукувати в нашому місті талановитих дітлахів, виводячи їх на стежини, що ведуть до легкоатлетичного Олімпу.

Найбільша його перлинка – Жанна Тарнопольська, з якою тренер зустрівся в 1984 р., а вже 1986-го проводжав прудку юнку до Київського спортивного інтернату, відкривши їй дорогу у великий спорт. У 1986 р. бігунка здобула перемогу (200 м – за 25,5 сек.) у Всесоюзному турнірі з легкої атлетики серед вихованців ДЮСШ на приз газети «Сільські вісті», виграла першість України серед школярів (60 м – за 7,5 сек.), не дивлячись на те, що змагалася зі старшими спортсменами. В 1987 р. виборола «золото» на ХХХІІ Спартакіаді школярів УРСР (100 м – за 11,8 сек.); стала чемпіоном СРСР серед юніорів. 1988, в складі збірної команди Союзу, на чемпіонаті світу серед юніорів здобула перемогу і видала новий рекорд країни в естафетному бігу 4х100 м; встановила рекорд України з бігу на 100 м (11,5 сек.), зайняла друге місце в бігу на 100 м і третє – на 200-метрівці...

Микола Прохорович Кремез – перший тренер призера чемпіонату Європи з багатоборства, майстра спорту міжнародного класу Анатолія Газюри; майстра спорту СРСР, неодноразової чемпіонки СРСР, рекордсменки України серед школярів зі штовхання ядра Ірини Федченко; чемпіона України зі штовхання ядра серед школярів Павла Желєзка, різнорівневих чемпіонів Ігоря Биріна, Олександра Кушніренка, Людмили Розум тощо.

Ще хлопчиною взяв до рук списа Микола Прохорович. Не рік, та й не десять, звикали його пальці до вередливого снаряда. Навчався в Дрогобицькому педінституті, пізнавав ази технічно важких видів спорту – метання списа та стрибків із жердиною. Здобув два перші розряди.

Потім, у 1961 році, в Ніжинській ДСШ з’явився новий тренер, а в збірній легкоатлетичній команді області – «заліковий» спортсмен. Ставав призером республіканських змагань, захищав честь усеукраїнської Ради товариства «Спартак» на всесоюзних турнірах. Отримав звання рекордсмена області.

Не відставали від тренера і його вихованці. Вже 1966 року Віктор Добрянський здобув звання чемпіона України з метання списа серед школярів молодшої групи, Валерій Минаєв завоював на змаганнях УРСР срібну медаль серед учнів старшої групи, Олександр Нагорний виборов титул рекордсмена області. Ігор Бирін – переможець всесоюзного легкоатлетичного турніру 1981 року (біг на 60 м з бар’єрами), призер всесоюзної спартакіади школярів (1989). Ірина Федченко – чемпіон всесоюзного легкоатлетичного турніру (1981), встановила новий обласний рекорд для школярів у штовханні ядра (14,3 м), переможець першості УРСР (штовхнула ядро 4 кг на 14 м 92 см, що значно перевищувало обласні досягнення школярів), срібний призер першості СРСР із легкої атлетики серед юніорів (1983), рекордсмен України (штовхнула ядро на 17 м 75 см), майстер спорту СРСР, член молодіжної збірної СРСР, переможець всесоюзної спартакіади школярів, переможець турніру «СРСР-Угорщина» (1984). Павло Желєзко на першості України 1983 року послав 6-кілограмове ядро на 16 м 43 см, встановивши новий рекорд області, виконав норматив І-го спортивного розряду; в 1984 р. здобув срібну медаль на першості України, став призером (сьоме місце) всесоюзної спартакіади школярів. Олексій Гейко на першості України 1983 року пробіг 400 м за 50,3 сек., значно перевищивши норматив першого розряду. Олександр Кушніренко став срібним призером республіканської першості серед юнаків-багатоборців (1985). Виступаючи на змаганнях різних рангів, добився високих результатів майстер спорту міжнародного класу Сергій Газюра.

Переможна хода вихованців наставника триває й досі. Стопами батька пішов і син – Олександр Миколайович Кремез – різноранговий переможець легкоатлетичних турнірів, тренер-викладач НКДЮСШ.

Микола Михайлович Красновид – перший тренер чемпіона України й СРСР, призера світу зі штовханні ядра Юрія Пархоменка; призерів України Сергія Євтуха (біг із перешкодами), Юрія Поньки (метання списа) та інших, захоплених у спорт школярів.

Микола Михайлович працює з легкоатлетами-багатоборцями. Свою спортивну кар’єру почав школярем, навчаючись у Талалаївській школі. По закінченні 8-річки продовжив навчання в Ніжинській ДЮСШ під керівництвом М. П. Кремеза. Виступав на змаганнях різного рангу за ДСТ «Спартак», «Трудові резерви», ДЮСШ. На чемпіонаті УРСР із десятиборства підтвердив норматив І розряду. Після закінчення Чернігівського педінституту почав працювати тренером-викладачем у рідній школі, продовжуючи передові традиції своїх попередників.

Його учні теж вийшли на республіканський рівень. Так, Юрій Понька і Сергій Євтух вибороли срібні нагороди за метання списа та в барєрному бігу на 300 м. Срібним призером чемпіонату області з барєрного бігу на 60 м став Олег Євтух. Чемпіонами області були Микола Полісмак (метання списа) та Настя Носкова (біг на 1500 м).

1989 року, перемогу в першості Міністерства народної освіти УРСР серед вихованців ДЮСШ у штовханні ядра та чемпіонський титул України серед школярів здобув Ю. Пархоменко.

Юрій Володимирович Пархоменко (1973 р. н., зріст – 201 см, вага – 118 кг) – майстер спорту міжнародного класу зі штовхання ядра (20,93 см); чемпіон Чернігівської області (1986, Чернігів, 5 кг – 12,80 см); чемпіон зональної першості МО УРСР (1987, Чернігів, 13,19 см); срібний призер першості України (1988, Донецьк, 13,75 см); чемпіон зимової першості УРСР серед вихованців ДЮСШ (14,10 см), чемпіон зональних змагань МО УРСР (Черкаси, 15,26 см), срібний призер Спартакіади школярів УРСР (Донецьк, 15,60 см), бронзовий призер першості СРСР серед учнів спортивних шкіл-інтернатів (16,41 см), чемпіон першості МО УРСР (Ялта, 16,50 см, 1989); чемпіон Спартакіади УРСР (Дніпропетровськ, 16,93 см, виконав норматив КМС, 1990); срібний призер першості СНД (Пенза, 18,04 см, виконав норматив МС), бронзовий призер Чемпіонату Світу серед юніорів у м. Сеулі (17,49 см, 1992); багаторазовий переможець та призер чемпіонатів України; учасник змагань «Кубок Європи» (Прага-1997, виконав норматив МСМК та Словенія-1998); учасник Всесвітньої Універсіади (фіналіст, 6-е місце), срібний призер Кубка Європи, учасник Чемпіонату Світу (Франція, 1998); срібний призер конкурсів «Богатир року» (1999, 2000, 2001); неодноразовий учасник та бронзовий призер турнірів «Найсильніші чоловіки України»; занесений до книги рекордів Гіннеса.

Результативно виступали вихованці тренера В. С. Бабенка – золотий призер першостей України Володимир Сахно, переможці легкоатлетичних кросів Алла Шаповал та Володимир Жук.

Різнорівневі перемоги отримували бігуни О. Слоницький, В. Погребний, С. Смаль, Д. Глущенко, Л. Кисильчак, Є. Кононець, Н. Пучка, С. Бойко, Є. Солдатенко, В. Ярош, Р. Варава, В. Проніна, С. Євтух, А. Глушанов, К. Киричок, І. Бурачевський, Л. Пономаренко, В. Прощенко, О. Кремез, О. Шелудько; стрибуни В. Савченко, Н. Гончарова, Л. Тарасова, О. Рудик, Л. Кисильчак, О. Фесюн, В. Часников, І. Веклич, О. Слоницький; метальники диску та ядра Н. Понька, В. Скороход, Д. Глущенко, (тренери В. А. Лазоренко, М. П. Кремез, М. М. Красновид, В. С. Бабенко, А. М. Пахомов).

Зірки, засвічені Миколою Петровичем Гайдимом

Про його вихованців говорив увесь Союз. Після перемоги В. Ігнатенка в Універсіаді-77 та виходу на світову бігову арену В. Тищенка газети писали, що успіх нових чемпіонів народжувався в місті, де немає професійної бігової доріжки, але є талановитий тренер М. П. Гайдим. Імена ніжинських бігунів переможно звучали в Софії, Празі, Токіо…, а тренер жив життям своїх учнів, укладав у них часточку свого серця. За натхнення – й відзнака. Викладачеві Ніжинського педінституту, тренеру з легкої атлетики М. П. Гайдиму, першому в області, колегія Спорткомітету УРСР присвоїла звання Заслуженого тренера України.

Як починав він свій шлях у рідній Полтаві? Надзвичайно любив малювати. Разом із тим, ще хлопцем, став чемпіоном України серед школярів. Здобув серію інших різнорівневих відзнак. Визначитися, що йому більше до душі (спорт чи малювання), зумів не відразу. Лише армія поставила всі крапки над «і». Микола Петрович закінчив Київський інститут фізкультури і спорту, а в 1968 р. переступив поріг ніжинського вузу викладачем. Почав тренувати майбутніх педагогів, а сам продовжував брати участь у республіканських та всесоюзних легкоатлетичних поєдинках, відстоюючи честь інституту, міста, області.

1974 року до секції легкої атлетики, яку вів М. П. Гайдим, записався Володимир Ігнатенко. Тренер відразу розгледів у хлопцеві сильний, вольовий характер, заявки юнака «на великий спорт». Але спеціальних умов для тренувань у Ніжині не було: ні манежу, ні професійних бігових доріжок. Тренувалися просто неба. І влітку, і взимку. Ніщо не лякало – ні умови тренувань, ні навантаження. Брали участь у всіх змаганнях: лижі, так лижі, крос так крос, ігри так ігри. Аби лишень хлопець повірив у себе. І не було такої сили, яка примусила б їх хоч у дрібниці відійти від наперед наміченого плану.

Так минуло 2 роки. Микола Петрович добре розумів, що універсальні спринтери, які однаково успішно виступають на дистанціях 100 і 200 м, зустрічаються дуже рідко. Тому бережливо поставився до талановитого хлопця, не намагався на нього тиснути, форсувати підготовку, не нав’язував своєї волі. Дозволив величезному потенціалу, який дрімав у молодому організмі, розвинутися вільно, природно. Навіть їздив радитися до тренера самого Валерія Борзова.

І успіх не заставив себе довго чекати. Коли на зимовій першості СРСР у Мінську Володимир став лише шостим, Гайдим полегшено зітхнув: «Ось і дочекалися ми з тобою. Тепер тільки й почнеться!» Вони почали з 10,8 за ручним хронометром, а за два роки спільної роботи дійшли до 10,31 за електронним. За два роки такий стрибок – фантастика. Стрибок із ґрунтової доріжки Ніжина на найсучасніші в Празі й Лондоні, Токіо й Берліні. Творець і його творіння розлучилися. Тренер попередив: навантаження збільшиться, та в тебе вже є витримка.

Завдяки вам, – вдячно посміхнувся Володя, пригадавши, що під час забігів, пульс у тренера ставав більшим, ніж у спринтера.

«Спочатку успіх Володимира був несподіванкою навіть для спеціалістів. Проте юнак довів, що це заслужені перемоги. Наявність медалей не вплинули на його скромний характер. Він почав ставитися до змагань іще з більшою відповідальністю», – з гордістю розповідав про вихованця у одному зі своїх інтерв’ю М. П. Гайдим.

Потім з’явився Віталій Тищенко, якого назвали відкриттям М. А. Немерича та М. П. Гайдима. Разом вони подолали й цей тернистий шлях до спортивних вершин, вивели хлопця у великий спорт.

А Микола Петрович продовжив свою викладацьку діяльність. Учився в аспірантурі, здобував професійні навички з методики, психології, мистецтва масажу. Став завідувачем кафедри фізкультури. Знайомив усіх бажаючих із «секретом» своєї роботи: власною системою тренувань, умінням наполегливо працювати аж до перемоги. Плекав нові зірочки, серед яких один із найвідоміших марафонців близького зарубіжжя Василь Оверченко та власна донька Анжела, котра уже у вісім років мала другий дорослий розряд із художньої гімнастики.

Нині тренер на заслуженому відпочинку, проживає в Росії.

Опис документу:
Дослідження

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток особистості на всіх вікових етапах життя»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
590 грн
590 грн