Бібліотека

Система шкільної освіти України (1986-1991рр.)

Опис документу:
Проблеми освіти завжди привертала увагу науковців та педагогів. Розвиток освіти, вдосконалення її змісту характеризувалися різноманітними подіями і реакційними тенденціями в педагогічній думці, активною діяльністю педагогів-просвітителів, які боролися за національну українську школу. Протягом всього існування школи, зміст освіти постійно змінювався під дією тих чи інших подій.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

історичний факультет/центр заочної та вечірньої форм навчання

Кафедра історії України

Дипломна робота

(за ОКР «Спеціаліст»)

Система шкільної освіти України

(1986-1991рр.)

Виконавець :

Студентка V кусу, групи ІІ-14c-1з

Ялтаєва Ольга Вікторівна

Дніпропетровськ 2015

План

Вступ………………………………………………………………………………с.

Розділ І Українська школа на 1986 р. ………………………………………….с.

Розділ ІІ Зміни в державній політиці і діяльністі освітньо-управлінських структур 1986-1991 рр.

Розділ ІІІ Діяльність освітніх установ 1985-1991 рр.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Проблеми освіти завжди привертала увагу науковців та педагогів. Розвиток освіти, вдосконалення її змісту характеризувалися різноманітними подіями і реакційними тенденціями в педагогічній думці, активною діяльністю педагогів-просвітителів, які боролися за національну українську школу. Протягом всього існування школи, зміст освіти постійно змінювався під дією тих чи інших подій.

Метою роботи є аналіз матеріально технічної бази шкіл; якісний, кількісний склад учнів, соціальний стан учнів; Методична та виховна робота вчителів; Ідейна спрямованість у школах Радянської України в 1986 р.

Зі здобуттям незалежності перед Українською історичною та історико-педагогічною наукою постала проблема вивчення та аналізу стану вітчизняною школи, її матеріальноїбази, складу педагоичних конгтингентів , особливості роботи у ті чи інші періоди.

Із здобуттям Україною незалежності у вітчизняній педагогіці та методиці навчання, пошук нової методології перейшов у принципово нову площину – органічного поєднання загальнодемократичних й гуманістичних засад з національними і державними.

Загальні педагогічні концепції та розроблена на їх основі державна програма заклали певне підґрунтя для формування концептуальних основ навчання шкільним предметам. Розробка концептуальних засад шкільної освіти у 90-ті роки відбувалася у загальному річищі змін у змісті шкільної освіти. О.Я.Савченко поділяє цей період на кілька етапів, які пов’язує з підготовкою і прийняттям важливих освітніх програмних документів та законів.

Перша половина 90-х років проходила під знаком “Концепції гуманітаризації загальної середньої освіти” (С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований) та Державної національної програми “Освіта” (“Україна ХХІ століття”).

23 травня 1991 року було прийнято закон « Про освіту». За яким, освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Протягом останнього десятиріччя ХХ століття в педагогічній та історичній науках відбулися істотні зміни, що знайшли своє відображення в офіційному визнанні педагогічною громадськістю необхідності зміни парадигми філософії освіти, орієнтації навчально-виховного процесу школи на розвиток особистості учня та у відмові значної частини істориків від монополії однієї ідеології чи історичної концепції на тлумачення історії, сприйнятті плюралізму думок в історичній науці як реалії сьогодення. Виходячи з цього, одним з головних завдань шкільного навчання має бути розвиток учня, історія ж як навчальний предмет має не стільки давати знання фактів, скільки навчити учнів розуміти історію, осмислювати її.

Метою роботи є аналіз матеріально технічної бази шкіл; якісний, кількісний склад учнів, соціальний стан учнів; Методична та виховна робота вчителів; Ідейна спрямованість у школах Радянської України в 1986 р.

Для глибшого усвідомлення проблеми, варто охарактеризувати поняття «зміст освіти». Так, у радянській школі побутувало поняття «зміст навчання», під яким розуміли «систему знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування в них основ комуністичного світогляду й моралі, і відповідної їм поведінки, готує їх до життя, до праці»

Вступ має містити:

1) огрунтування вибору теми, тобто її актуальність теми

2) обгрунтування часових і гегорафічних меж (чому скаме нижня межа обрана, чому - верхня, вказати, що гегорафічні межі україни взяті на адміністратмвгних кордонах Української РСР на розглядуваний період)

3) літератури з даної проблеми(а саме пеоказати :хто і як писав про цю тему в цілому, або розглядав якісь аспекти її. Це можуть бути праці як науковцві педагогів, так і науковців істориків. Які вони давали оцінки тим чи іншим моментав в дяльності школи в досліджуваний тобою період. Чи відповідають їхні висновки тому, що сорбою являла школи тоді наспрпавді. Чи відповідають оцінкам сучасної вітчизняної історичної науки. Як що ні, то тоді зазначити, що «невідповідність історіографічної ситуації у вивченні досліджуваної проблеми і зумовила вибір теми нашого дослідження. Мета його полягає у тому, щоб показати стан середньої освіти в Україні на остнньому етапі існування СРСР тобто у часи так званої «перебудови».

3) поставити мету роботи приблизно вона вже є у вступі (перенесена з першого розділку роботи)

4) «для досягнення мети визначаються такі завдання (і дали показати завдання) можливо такі(а це так і треба за завданнями і за метою даної теми, але якщо якфсь інші у тебе є , то пиши їх):

1. Розглянути стан освіти в України на середину 1980-х рр.

2. Проаналізувати трансформації стану матеріально-технічної та навчальної бази середньої школи.

3. Дослідити зміни у якості і кількості педагогячних колективів та учнівських контингентів.

4. Виявити зрушення, у змісті навчально-виховної роботи.

РОЗДІЛ І УКРАЇНСЬКА ШКОЛА НА 1986 Р.

Економічна ситиуація в країні, яка складалася на початок існування СРСР, позначалася в на стані і розвитку освітніх закладів. Темпи розвитку їх матеріальної бази визначалися недостатністю бюджетного фінансування. Необхідно було вишукувати додаткові кошти на покриття витрат, пов'язаних безпосередньо з навчальним процесом (придбання обладнання, комунальні витрати).

Найважливішими елементами радянської системи освіти стали проблеми фінансування та матеріально - технічного забезпечення, бо їх дефіцит поставив багато установ на межу виживання.

Статистичні дані промовисто свідчили про досягнення певного прогресу у розвитку загальної освіти в Україні протягом 80-х років. Проте в умовах функціонування командно-адміністративної системи радянській школі не вдалося уникнути ряду негативних явищ.

Запровадження середнього всеобучу, створення нових навчальних закладів, нарощування кількості фахівців із вищою освітою відбувалось на тлі поглиблення ідеологізації та денаціоналізації навчально-виховного процесу. Освіта в УРСР стрімко відставала від науково-технічного процесу і не відповідала потребам часу.

Рівень та якість підготовки фахівців як у республіці, так і в СРСР в цілому, значно відставав від світового. Разом з тим офіційна влада, дотримуючись політики “злиття націй”, стимулювала процес русифікації української школи. Нерівноправне становище української мови порівняно з російською значною мірою закріпила постанова ЦК КПРС від 31червня 1978 р. “

Про подальше вдосконалення вивчення й викладання російської мови в союзних республіках”, що визначала виділення додаткових асигнувань на підготовку підручників і програм з російської мови та літератури у школах, технікумах, вищих учбових закладах, збільшення годин на її викладання, створення нових періодичних видань. Закріплення пріоритетності російської мови, розширення сфери її вжитку мала на меті також постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 26травня 1983 р. “Про подальші заходи по вивченню російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік”. Цим документом з 1984 р. було передбачено збільшення посадових окладів на 15% вчителям підготовчих та 1—3класів, що ведуть навчання російською мовою, вчителям російської мови та літератури ІV—ХІкласів шкіл та шкіл-інтернатів всіх типів та найменувань, професійних та середньо-спеціальних учбових закладів з національною мовою навчання, розташованих в сільській місцевості, селищах міського типу.

Це матеріальне заохочення було одним із засобів витіснення української мови із сільських, селищних шкіл. 

 У результаті цілеспрямованої урядової національно-мовної політики в 1986/1987навчальному році порівняно з 1955/1956роком питома вага учнів у школах з українською мовою зменшилась з 72,8% до 40,6%. Лише 24% дітей, охоплених дошкільною формою виховання, відвідувало дитячі садки і групи з українською мовою (посилання). Наприкінці 1980-х рр. 700 тис. українців Криму не мали жодної власної школи(посилання).. Тенденція до скорочення шкіл з українською мовою викладання мала стійкий характер в обласних центрах України, промислових містах Донбасу та Придніпров’я.

    В цілому, незважаючи на чималу кількість істотних помилок і викривлень у реформуванні освітянської галузі в 1980-х рр., в Україні вдалося створити значний науковий і культурний потенціал та забезпечити високий освітній рівень населення республіки. 

У 1986–1987 н.р. в Українській РСР розпочалося систематичне навчання дітей із шести років (тобто майже через десять років від початку експерименту). Відповідно до навчальних планів і програм для 4-річної.

Проблеми підготовки сучасного вчителя № 9 (Ч. 1), 2014 247 початкової школи створювалися нові комплекси підручників, навчальних і методичних посібників, наочних матеріалів. Авторами перших підручників «Математика» для шестиліток були М. Богданович та Л. Кочина

У 1984 році були прийняті "Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи"

В області трудового виховання молоді реформа ставила завдання "докорінно поліпшити постановку трудового виховання, навчання і професійної орієнтації в загальноосвітній школі; підсилити політехнічну, практичну спрямованість викладання; значно розширити підготовку кваліфікованих робітничих кадрів в системі професійно-технічного навчання; здійснити перехід до загального професійної освіти молоді."

Згідно з реформою, середня загальноосвітня школа стає одинадцятирічної. Навчання дітей у школі передбачалося починати з 6-річного віку.Тривалість навчання в початковій школі збільшується на 1 рік: з 1 по 4 класи. У процесі трудового виховання у початковій школі формуються елементарні трудові навички Неповна середня школа (5-9 класи) передбачає вивчення основ наук протягом п'яти років. У плані трудового виховання ставляться завдання общетрудовой підготовки, що в поєднанні із заходами з професійної орієнтації школярів створювало б умови для свідомого вибору напряму майбутньої трудової діяльності. У середній загальноосвітній школі (10-11 класи) організовується трудове навчання найбільш масових професій з урахуванням потреб даного регіону. Воно повинно завершуватися оволодінням певною професією і здачею кваліфікаційних іспитів.

Зміст трудового. навчання в початкових класах практично не змінювалося. Воно, як і раніше будувалося на прикладі обробки паперу, картону, тканин та інших легкообрабатываемых матеріалів, а також конструюванні моделей найпростіших об'єктів техніки.

У 5-9 класах у зміст трудового навчання школярів вводяться значні зміни. Трудове навчання в 5-7 класах аналогічно тому, яке було раніше в 4-8 класах. Природно, що відповідно зменшений обсяг навчального матеріалу. Залишаються ті ж варіанти: технічний, сільськогосподарський та обслуговуючий працю; та ж диференціація навчання в міській і сільській школі, різний зміст навчання для хлопчиків і для дівчаток.

У 8-9 класах трудова підготовка школярів організується у вигляді професійного навчання та вивчення курсу "Основи виробництва. Вибір професії". Профільне навчання являло собою вивчення школярами того чи іншого виду праці. Наприклад, школярі вивчали металообробку, деревообробку, обробку тканин і т. д. Вивчення виду (профілю) праці у 8-9 класах передувало того, що в 10-11 класах учні, вибравши з цього виду праці конкретну професію (спеціальність), будуть оволодівати нею. Іншими словами, профільне навчання у 8-9 класах було б общеподготовительным етапом профессиокального навчання, яке в повній мірі продовжується в 10-11 класах.

Курс "Основи виробництва. Вибір професії" знайомив школярів з основними галузями народного господарства, із змістом праці робітників різних професій.

Разом з тим, цей курс давав уявлення про вимоги різних видів праці до якостей особистості та професійної підготовки працівників тієї чи іншої професії. Головною метою зазначеного курсу було допомогти школярам у свідомому виборі майбутньої професії.

Розроблена система трудового навчання школярів проіснувала недовго. Вже в 1988 році(?) було визнано необов'язковим проведення професійного навчання в 10-11 класах. Послелствие цього, відпала необхідність у профільному навчанні учнів у 8-9 класах.

Поступово, спочатку скорочувалася, а потім і припинялося викладання курсу "Основи виробництва. Вибір професії".

В трудовому навчанні учнів школа стала повертатися до навчальних програм, які існували перед реформою 1984 року.

Уже наприкінці 80-х років у вітчизняній історії та дидактиці створився певний ідеологічний вакуум: старі освітні орієнтири на озброєння учнів глибокими і міцними знаннями, розгляд будь-яких суспільних явищ з класової позиції, виховання на марксистських ідеях хоча й відзначалися у навчальних програмах, але явно не відповідали часу .

Розроблені під керівництвом ЦК КПРС та ЦК Компартії України проекти освітніх реформ 1984, 1987-1988 рр. (?) залишилися виключно на папері.

Ці неодноразові проголошення реформування освіти не дали відчутних наслідків, оскільки не можна було змінити школу, не змінюючи нічого в суспільстві. Навчальні програми з історії залишалися сталими за винятком останніх тем курсу історії СРСР, що постійно доповнювались переліком нових подій та партійних постанов. Хоча програми й містили перелік вмінь та навичок, які потрібно було формувати в учнів, у методиці головна увага зверталася на роботу з працями класиків марксизму-ленінізму, державних керівників, матеріали партійних з'їздів і Пленумів ЦК КПРС.

У визначенні цілей навчання перевага віддавалася формуванню комуністичного світогляду, радянського патріотизму, пролетарського інтернаціоналізму, відданості справі Комуністичній партії, непримиренності до буржуазної ідеології. В процесі викладання в учнів передбачалося сформувати знання, насамперед, про закономірну зміну суспільно-економічних формацій, неминучу перемогу комунізму, класову боротьбу як рушійну силу історії.

Посилення практичної спрямованості середньої школи мало на меті підготовку молоді до життя в соціалістичному суспільстві, до трудової діяльності. І хоча «відлига» давала могутнього стимулу творчій інтелігенції для розвитку ідей, що відштовхувались від особистісного вибору власних інтересів і потреб, все ж новаторські пошуки не виходили за рамки панівного радянського дискурсу.

На викладанні історичних дисциплін негативно відбився і процес "інтернаціоналізації", а в дійсності - зросійщення, який активізувався в 80-ті рр. В той час у школах дисципліну "Історія СРСР і УРСР" було замінено на "Історію СРСР". На багато років викладання історії УРСР фактично було припинено, не видавалися підручники і посібники з історії України. Оскільки окремих годин на вивчення історії України не виділялося, вчителі змушені були самостійно, на власний розсуд, вирішувати питання про те, як вивчати історію УРСР. Одні, не маючи спеціальних годин, перевантажували учнів додатковими місцевими матеріалами, а більшість взагалі відмовилась від курсу історії УРСР.

В квітні 1984 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР в своїй спільній постанові ухвалили упорядкувати викладання історії союзної республіки"". Та реальних змін у викладанні історії до кінця 80-х рр. так і не сталося, хоча з 1984 р. відновилося видання підручників та посібників з історії УРСР. окремі теми з її проблематики почали рекомендуватися до вивчення на уроках. Але ці матеріали подавалися вибірково. В умовах горбачовської перебудови тенденція на скорочення матеріалів з історії України при вивченні історії збереглася: навчальна програма для шкіл на 1986-1987 навчальний рік (?) рекомендувала "більш економний відбір важливих фактів, специфічних для історії республіки".

Ідеологічні міркування примушували авторів програм, підручників і методичних посібників прикрашати реальні історичні факти, тим самим нав'язуючи учням однобічні оцінки, що відповідали вузько партійним інтересам. В зв'язку з цим, історія втратила свою привабливість, що призвело до зниження інтересу учнів до предмету, до зменшення конкурсів при вступі на історичні факультети вузів республіки6.

Поштовхом до подальшого удосконалення викладання історії України в школі була розробка у 1990 р. концепції (?)середньої загальноосвітньої школи України, проект якої для широкого обговорення був опублікований в газеті "Радянська освіта". Концепція націлювала вчителя на формування і розвиток особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією. системою знань про суспільство, почуттям національної самосвідомості. Головним засобом цього виступав національний компонент змісту освіти, важливою складовою частиною якого повинна була стати історія України".

Лише у 1989/90 навчальному році історія Української РСР була внесена до числа обов'язкових предметів у школі. На її вивчення було виділено у 8 та 11 класах по одній годині на тиждень, а всього 102 години, з них 51 додатково, а 51 за рахунок резерву всіх курсів історії. Проте історія Української РСР, як і раніше продовжувала вивчатися разом із загальним курсом історії СРСР, оскільки окремої програми з історії УРСР для шкіл ще не було. В таких складних умовах Міністерство освіти УРСР змушено було у 1990 р. рекомендувати вчителям творчо використовувати навчальні програми з історії10.3 метою орієнтації вчителів на поглиблене вивчення історії України Міністерство освіти направило в квітні 1990 р. на місця лист "Про випускний екзамен з історії СРСР та суспільствознавства в середніх загальноосвітніх школах і профтехучилищах республіки в 1989/90 навчальному році", в якому сформулювало основні питання-проблеми, на які слід звернути увагу учнів. З 23 проблем 14 були пов'язані з історією України.

Громадянськість - складна системоутворююча якість особистості. В її структурі, як і в структурі будь-якої якості або відношення, що мають місце три компоненти (або, як їх ще називають, рівні): когнітивний (людина усвідомлює себе громадянином), емотивний (людина відчуває себе громадянином, переживає пов'язаний з цим комплекс емоцій і почуттів) і поведінковий (людина здатна відповідним чином діяти, виявляє громадянськість у своїй поведінці). Зрозуміло, що всі ці компоненти знаходяться в нерозривній єдності.

Після XXII з'їзду КПРС почала активно розроблятися цілісна система виховання дітей і молоді в дусі морального кодексу будівника комунізму». Ця тема була затверджена в якості «общеакадемической»; особлива увага приділялася вихованню підростаючого покоління у дусі єдності особистих і общественных інтересів», громадянському формуванню особистості. Була поставлена задача розробки комплексної системи виховання, яка забезпечувала б формування у молоді наукового світогляду «на основі марксизму-ленінізму» як логічної системи філософських, економічних і соціально-політичних поглядів (обов'язок радянського громадянина - це праця на користь суспільства; визначення пріоритетності комуністичної моралі як справедливої і благородної; формування радянських людей як патріотів і інтернаціоналістів; всебічний і гармонійний розвиток особистості). Визначимо і спроби демократизації і гуманізації виховання майбутніх громадян.

Найбільш значною фігурою в педагогіці цього часу став В. Сухомлинський. В основу вирішення всіх педагогічних проблем великим педагогом був покладений принцип гуманізму, який передбачає розвиток творчих сил кожної дитини, залучення її до різних видів діяльності, спрямованої на всебічний розвиток самої особистості, так і на інтереси суспільства. Ст. Сухомлинський розвинув ідеї індивідуального виховання дітей в умовах колективу, коли духовне багатство особистості стає необхідною умовою формування всього колективу.

 У 1986/87 навчальному році в Україні налічувалося 733 середніх спеціальних навчальних заклади, де навчалося 805 тис. учнів, які отримували 370 професій.

Розвиток освіти в цей період забезпечив високий освітній рівень мешканців України. На 1987 р. кількість населення з вищою та середньою (повною й неповною) освітою становила 28 млн. чоловік при загальній кількості 52 млн. В цілому, вища й середня спеціальна школи виконували покладені на них завдання підготовки кадрів для економіки, науки та культури. Але в цей період не обійшлося без помилок і порушень у освіті. Політика «злиття націй» призвела до того, що в Україні залишилося менше, ніж половина шкіл з українською мовою навчання, а в деяких великих містах вони зовсім зникли.

Крім того, з 1983 р., на виконання постанови керівних партійних органів, у системі середньої школи республіки почалося посилене викладання російської мови, що полягало в збільшенні кількості годин, поділу класів на групи в школах з українською мовою викладання тощо. Вузи та середні спеціальні навчальні заклади майже повністю перейшли на російську мову.

Загалом радянська школа забезпечила всім громадянам республіки доступ до освіти, дала змогу в історично короткий строк ліквідувати масову неписьменність і запровадити загальну середню освіту, створити значний науковий та культурний потенціал. Але в умовах командно-адміністративної системи в Україні не існувало такої школи, де учням дають не тільки знання, а й виховують їх патріотами. При цьому за основу беруть рідну мову, історію, культуру свого народу. Створення національної школи розпочалося в Україні після здобуття незалежності.

За часів, коли Україна перебувала у складі Радянського Союзу (1921 - 1991 рр.) її життя загалом залежало від головного керівництва СРСР, яке з поміж політичного, економічного, суспільного життя велику увагу приділяв розвитку української культури. Одним з головних аспектів культурного життя була освіта, розвиток якої і був головним завданням партії. За 70 років стан української освіти був на різних рівнях - від найвищого, до майже найнижчого.

Одним із найпозитивніших моментів є те, що в Україні була ліквідована неписьменність, завдяки доступності навчання як у загальноосвітній так і у вищій школі підвищувався рівень науково-технічної бази не тільки УРСР, але й усього Радянського Союзу. Яскравим фактором високого розвитку освіти є те, що держава виділяла значно великі кошти на покращення матеріально-технічної освітянської бази.

Професія вчителя — одна з найдавніших на землі. Роль учителя у розвитку суспільства, у поступу цивілізації завжди була надзвичайно важливою, адже освітяни були носіями знань, які передавали наступним поколінням. Завдання вчителя в суспільстві не змінилося і тепер. Він так само, як і тисячоліття тому, повинен донести своїм учням певне коло знань і умінь, виховати їх свідомими, відданими членами суспільства. Навчання і виховання підростаючого покоління відбувається тривалий час у закладах шкільного типу.

До 1986 року курс шкільного навчання був 10-річним (початкова школа - 3 роки, основна - 5 років, старша - 2). Потім в порядку експерименту був введений 4-річний курс початкової школи, але учням надавалася можливість вибору, по 3-річної (10-річної) або 4-річної (11-річної) програмою їм вчитися. При цьому учні, що навчалися за 3-річною програмою, при переході на основну щабель «перестрибували через номер» - з 3-го класу переходили в 5-й. В даний час 3-річне початкове навчання скасовано повністю: все знову надходять до школи діти вчаться за 11-річною програмою.

Шкільне методичне об’єднання – важлива форма підвищення фахової майстерності вчителя 

   Основна роль учителя на той час – не лише дати певну суму знань учневі, а й навчити його вчитися, самостійно здобувати знання, застосовувати їх на практиці, тобто формувати компетентності як загальну здатність, що базується на певному досвіді та цінностях особистості. Тому сучасність ставить високі вимоги до професійності вчителя, який повинен бути готовим до змін, відкритим до новацій, стати творцем, дослідником, експериментатором. 

   На формування якісно нового педагога налаштована вся система роботи методичних об’єднань, яка спонукає кожного вчителя до підвищення свого фахового рівня; сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками; дає змогу молодим учителям вчитися педагогічної майстерності у старших і досвідченіших колег; забезпечує підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку[1]. 

   Планувати роботу шкільного методичного об'єднання потрібно відповідно до науково-методичної проблеми, над якою працює навчальний заклад, поставленої мети та завдань. 

   Основною метою діяльності методичного об'єднання можна визначити наступне – залучення вчителів до інноваційної, пошукової діяльності, розвиток творчої ініціативи, виявлення й поширення найбільш ефективних форм та методів їхньої роботи.

   Завдання методичних об’єднань: 

– підвищення професійної майстерності кожного вчителя;

– збагачення і розвиток творчого потенціалу педагогів;

– діагностика і визначення шляхів подолання труднощів у педагогічній діяльності вчителів;

– поглиблення методичної підготовки;

– активне впровадження інноваційних форм методичної роботи, досягнень психолого-педагогічної науки;

– стимулювання ініціативи й творчості членів методичного об’єднання.

    Напрями методичної роботи можуть бути різноманітні, проте можна виокремити основні, а саме:

– організаційно-методична допомога: проведення відкритих уроків, суспільно-педагогічних акцій; творчих звітів, творчих портретів; конкурсів професійної майстерності;

– інформаційно-аналітична діяльність: вивчення стану викладання основ наук та результатів навчальної діяльності; визначення термінів проведення діагностичних контрольних робіт і тестування з різних предметів; підбір діагностичних тестів і контрольних робіт на основі тематичного планування; визначення основних напрямків індивідуального супроводу вчителів на основі аналізу результатів педагогічного аудиту;

– консультативно-методична робота: індивідуальна робота з вчителями різної кваліфікації; робота з удосконалення сучасних навчально-методичних комплексів; організація проведення олімпіад, наукових конференцій; участь у педагогічних виставках, проектах;

– організація самоосвітньої діяльності вчителя: системність самоосвітньої діяльності; практична спрямованість роботи; відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності; впровадження в життя своїх педагогічних можливостей та здібностей; здатність особистості раціонально організувати свою діяльність.

   Очолює роботу методичного об’єднання голова, що призначається директором навчального закладу з числа вчителів, які мають досвід роботи в системі освіти. Засідання методичного об’єднання відбувається орієнтовно 4-5 разів упродовж навчального року. 

   Відповідно до фаху кожен вчитель-предметник повинен входити до складу методичного об’єднання, яке створюється за наявності не менш як трьох спеціалістів одного фаху або одного професійного спрямування в межах певної спеціальності.

   У системі шкільних методичних об'єднань створюються також творчі (проблемні) групи, до складу яких входять вчителі, які працюють над вирішенням актуальних проблем навчально-виховного процесу. Тривалість роботи методичних груп залежить від складності проблеми, над якою вона працює (один-два роки). Завершальним етапом роботи групи є підготовка методичних рекомендацій щодо ефективного вирішення досліджуваної проблеми[2].

Розділ має на увазі показати стан шкільної освіти на 1985 р. тобто рік. Коли було прголоошено пиеребудову , взсто курм на демократизацію суспільства, та йогьоновлення. Тож треба показати стан школи, освіти, і т.п. на цей період. Асе, що стосується наступних років, тут не згадувати.

Крім того, в кінці розділу зробити висновок. Тобто сказати ту думку, яку ти проводила оповіданням у ньому. Назва має рзкритватися змістом, а зміст підсуовується висновком. Тож має бути прямий зв'язок: назва розділу-його зміст-висновок по розділу.

РОЗДІЛ 2. ЗМІНИ В ДЕРЖАВНІЙ ПОЛІТИЦІ І ДІЯЛЬНІСТІ ОСВІТНЬО-УПРАВЛІНСЬКИХ СТРУКТУР 1986-1991 РР

Система освіти є одним з найважливіших гарантів соціальної стабільності, основою економічного розвитку суспільства, джерелом зростання інтелектуального, культурного та духовно-морального потенціалу нації. Її розвиток є одним з найважливіших пріоритетів державної політики України. Вона включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; професійно-технічну освіту; вищу; післядипломну освіту.

1985–1991 рр. – всезагальна критика офіційної радянської педагогіки; розвиток демократичних, критичних педагогічних ідей -?

Цей період розвитку розпочинається 1985 роком, коли відбулася радикальна зміна політичного курсу СРСР, пов’язана із приходом до влади М. С. Горбачова, з перебудовою і «гласністю». Вона зачепила усі сторони життя людей, і, звичайно ж, освітню галузь. - Ред.

Педагоги, здебільшого вчителі, об’єднані навколо «Учительской газеты» як рупора і провідника реформаційних змін виступали з маніфестами, проводили зустрічі, конференції, фестивалі, на яких популя- ризували свої ідеї у всесоюзному масштабі. Коли середині 80-х років офіційна педагогічна наука виявила значний супротив цим ідеям, то в кінці 80-х вона вже шукала точки дотику, співпраці, і багато науковців, академіків АПН (В. В. Давидов, В. П. Зінченко, Б. М. Нєменський, Е. Д. Днєпров) почали активно співпрацювати з нею, виробляючи нову стратегію освіти, її нову мету і методи діяльності. КПРС уже не змогла очолити цей процес, але вона а брати активну участь і контролювати цей процес.

Так, у лютому 1988 р. відбувся пленум ЦК КПРС з питань освіти, який прийняв рішення про загальне реформування всього освітнього простору Радянського Союзу, було створено Державний комітет СРСР з народної освіти, якому підпоряд- ковувалися усі типи й рівні освітньо-виховних закладів. Під його керівництвом був створений Тимчасовий науково-дослідницький колектив (ВНИК) «Школа», який розпочав розробку про- грамних документів, визначивши пріоритетні принципи розвитку освітнього процесу: демок ратизацію освіти, інноваційність, регіоналізацію, гуманізацію та гуманітаризацію, диференціацію освіти тощо. Така ідеологія реформування була сприйнята і в Україні. Власне, це була чергова дирек- тива «згори», але великою мірою і тенденція знизу, бо українські учителі були активними прихильниками новіацій. Іншою потужною тенденцією цього періоду стало звернення українських педагогів до національних джерел, до народознавства як до провідної складової демократизації, свободи та особистісної спрямованості навчального процесу. Радянська педагогічна наука почала включати в свою структуру народознавство як методо- ?

Отже, підводячи підсумки розглянутого – генези радянської педагогіки як окремого явища в історії розвитку педагогічної думки крізь призму ідеології, можемо зробити певні узагальнен ня, а саме: – ідеологія як система концептуально оформлених поглядів і ідей про педагогіку як науку, освіту, виховання дітей та молоді в радянський час надбудовувалася над суто науковими поглядами, основа яких – об’єктивний і аргумен- тований підхід. ?

Педагогічна ідеологія радянського періоду визнавалася більш вагомою й більш значущою, ніж справжні наукові знання. Це сталося тому, що радянська держава була тоталітарно-авторитарним утворенням, яка контролюва ла й спрямовувала розвиток усіх наук, особливо гуманітарних, у потрібному їй напрямі; – ідеологія радянської педагогіки була віддзеркаленням і водночас вульгаризацією власних теоретико-методологічних засад. А оскільки комуністична партія, яка створила радянську державу й одноосібно керувала нею, обрала марксизм-ленінізм як наукову систему поглядів на світ і людину, створила на цій основі свою про- граму, стратегію і тактику усієї діяльності і вті- лила її у життя, у розбудову Радянського Союзу. В радянській інтерпретації марксизм-ленінізм складався з трьох частин: діалектичний матеріа- лізм, історичний матеріалізм і політична економія. Найбільш повно у радянській педагогічній науці були представлені перші дві складові – діалектичний матеріалізм (теорія відображення, закони «заперечення заперечення», єдність і боротьба протилежностей, перехід кількісних змін у якісні) та історичний матеріалізм (поділ розвитку суспільства на 5 суспільно-економічних фо- рмацій), на яких була побудована педагогічна (історико-педагогічна) наука і відповідно уся на- вчально-методична література, яка використову- валася в навчальних закладах усіх рівнів; – як показав наш аналіз, ідеологічна скла- дова радянської педагогічної науки і її відображення в навчально-виховному процесі освітніх закладів мали різний ступінь інтенсивності в різні історичні періоди. Вона розвивалася від пустотного й декларативного свого змістового наповнення через короткочасний період справді нау- кового пошуку в рамках марксизму як потужної інтелектуальної течії загальносвітового масштабу до вульгаризованого, пропагандистського, вихо- лощеного свого варіанту; – у програмному, навчально-методич- ному забезпеченні освіти радянська ідеологія була представлена спочатку як пролетарсько- марксистська «культурна гегемонія» (А. Грамші), пізніше як ідеологія «радянського народу»; була суттєвою складовою знань і спрямовувалася на формування ідеологічної свідомості радянської людини.

Керівництво процесами ідеологічної індоктринації ? відбувалося за допомогою указів, постанов, резолюцій, розпоряджень та наказів пар- тії, після неї – урядів, які приймалися чітко ієрархізованою системою влади, були обов’язковими до виконання на усіх рівнях, бо директори шкіл і завідуючі відділами науково-дослідницьких установ були членами партії, номенклату-рою. В освіті цей процес відбувався більш широко – за допомогою реформ – контрреформ, також ініці- йованих згори. Ми відзначаємо їх взаємозв’язок і циклічність: революціонізування й експериментаторст- во науки й освіти, що розпочалося 1917 р. й контрреформування початку – середини 1930-х років, реформи «відлиги» – контрреформи бреж- нєвського реставраційного періоду; нові реформи, розпочаті Горбачовим. Для кожного з них характерна своя ідеологія, своя аргументація, проте лише і в рамках «дозволених» модифікацій;

– незважаючи на намагання втримати педагогічну науку в лещатах державно-партійної марксистсько-ленінської ідеології, радянська педагогічна наука еволюціонувала, розвивалася, ускладнювалася, модернізувалася через ці ж таки реформи-контрреформи, коли до освіти науки долучалися нові цінності, які на наступному етапі розвитку ставали базовими. Значну роль в цьому відігравало і різне ставлення радянської педагогіки до здобутків західної педагогічної думки і школи (від майже повного сприйняття адаптації зарубіжного досвіду до відкидання, заперечення й критики); – радянська педагогіка зі своєю ідеологією була породженням ізоляційної стратегії Радянського Союзу, політичної абсолютизації влади, канонізації усього можливого, підміни науки ідеологією і неминуче мала припинити своє іс- нування з розпадом СРСР. Зміни у системи освіти починалися під час перебування СРСР із шкільну реформу 1984 р.? У 1986 р. приймають рішення про перебудові вищого й середнього спеціальної освіти. У цілому нині заходи,намечавшиеся по обом реформам, не дали очікуваного ?результату, і з зміною політичної ситуації у країни й переходом до ринкових відносин взагалі втратили якесь значення.

У 1991 р. розпочався новий етап розвитку педагогічної науки, пов’язаний із новими соціально- економічними, ідеологічними, педагогічними реаліями. Ми начебто почали розробляти нову парадигму, нові наукові підходи. Звичайно, їх можна по-справжньому оцінити, коли пройде достатня кількість часу, але задумаймося, чи справді радян- ська педагогіка уже відійшла в минуле? Як видається, це не зовсім так. І насамперед це стосується певних періодів розвитку радянської педагогіки, які оцінюються сьогодні абсолю- тно адекватно радянським оцінкам. Мова йде не лише про медієвістику, ранній період нового часу, але й про оцінювання 20-х і 30-х років, які сьогодні є найбільш досліджуваними. Що ж стосується повоєнних десятиліть, тобто другої половини ХХ ст., яку обирають сьогодні все більше дослідників, пошукувачів наукових ступенів, то розкриття різних педагогічних і освітніх явищ має у переважній більшості випадків майже стовідсотковий радянський характер зі збереженням ідеологічних оцінок. На превеликий жаль, тут радянська історико-педагогічна наука продовжує свою ходу. І в цьому бачиться великий недолік розвитку сучасної історико-педагогічної науки. Який період?

В Україні помітно зменшувалась кількість шкіл з українською мовою навчання. Верховна Рада прийняла в 1989 р. "Закон про мову в Української РСР", яким українська мова оголошувалася державною. Лише з цього часу в Україні наново відкриваються сотні шкіл з українською мовою навчання, організовуються тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. За кілька років кількість першокласників, які навчаються українською мовою, збільшується з 43,5 до 68 /о. ? посилання

Під тиском обставин та потреб школа значною мірою почала розвиватися і перебудовуватися стихійно.Обозначились тенденції демократизації і гуманізації школи, яка, хоча й легко, втрачає колишньої авторитарний стиль і поступово стає демократичним установою. Батьки і отримують унікальну можливість вибору шкільної освіти, з'являються альтернативні школи різних форм власності. ?

Показати ці зміни.

У розпочатих змін у системи освіти мвали місце неабиякі збої. Багато в чому їх викликала загальним становище у країні, найгострішої нестачу коштів, невиконанням владою своїх законодавчих та інших рішень стосовно освіті, про середньої і вищої школі. Загалом стан освіти нині оцінюється як кризовий. Школа втрачає можливість виконувати свої основні соціальні функції. Багато навчальними закладами потребують капітальний ремонт, елементарному благоустрої, матеріальне забезпечення процесу, літературі, приладах тощо. Немає грошей до виконання потрібних країні наукових вузівських програм, іноді допомогу викладачам приходить від закордонних спонсорів («Фонд Сороса» та інших.). Затримується реалізація раніше схвалених й положення прийнятих програм «Комп'ютеризація», «Обдаровані діти», «Сільська школа». Працівники освіти як і позбавлені гідної зарплати. Ось її «динаміка» протягом останніх 50 років*. - Це зміни?

У 1940 р. вона у середньому становила 97% зарплати працівника промисловості, в 1960 – 80%, 1980 – 73%, 1990 – 65%, 1992-го – 52%. У 1993 р. вона виросла до 62%, та чи можна це вважатиобозначившейся тенденцією до зростання? У 1885 р. цей відсоток дорівнював 242. - посилання

Є й інші тривожні симптоми.Час? Скорочується число випускників середньої школи (1980 р. – 1882 тис., 1993 р. – близько 900 тис.), середніх спеціальних навчальних закладів (відповідно 721 тис. і 585 тис.), число студентів у вузах (3 млн. і 2,6 млн. За кількістю студентів на 10 тис. населення (1980 р. – 219, 1993 р. – 171) нас обігнали не тільки розвинених країн, а й деякі латиноамериканські**.

Не поліпшується якість підготовки вузівських фахівців, ?кількість яких також скорочується (1980 р. – 460 тис., 1991 р. – 425 тис.). По інтелектуалізації молоді Росія перебуває у п'ятому десятку країн. Зростає відтік вчителів з шкіл. Перелік бід освіти можна продовжувати. Нерідко їх об'єднують зараз загальними термінами – «криза» чи «глухі куточки освіти».

Не справдилися сподівання швидкі зміни як у країні загалом, і у освіті. Приходить розуміння, що багато що треба будувати наново, отже, налаштовуватися на тривалі процеси. Визначаються проблеми, без вирішення яких не вийти з «глухих кутів освіти». Окремі вимагають негайного рішення і пов'язані з корінним переглядом сформованого відносини держави до утворення. Інші розраховані з перспективи. Разом про те ясно, що школі, освіті тільки свої силами, без допомоги суспільства й державних структур цього не впоратися. Звернімося до найважливішим із таких проблем.

Істотним недоліком вищої і середньої спеціальної освіти залишалася якість підготовки фахівців, яка значно відставала від світового Довести!!! Вона, як і раніше, в цілому була низькою Довести!!! намагалася й не йти у фарватері,. Вкрай незадовільним залишалося матеріально-технічне забезпечення. ЧОГО? У тебе ж - Україна. Дати цифри для аргументації!!!На початку 1990-х років СРСР за рівнем освіти у світі займав лише 28 місце, Якщо на початку 1980-х років персональний комп'ютер на столі західного студента заміняв набір олівців і логарифмічну лінійку, то радянські студенти про таке навіть не мечталиіяли.

Загальною проблемою всієї системи освіти в Україні була її русифікація, коли українська мова досить сплановано витіснялася з шкіл, ПТУ, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів Спроби украї ських письменників, викладачів вузів, вчителів після XX з'їзду КПРС перешкодити цьому процесу не мали успіху Вже згаданий Закон \"Про зміцнення зв'язку школи з життям\" (1959), демократично, на перший погляд, надавши батькам право вибирати для своїх дітей мову навчання в школі, поставив українську мову в нерівноправне становище з російською, яка всіляко підтримувалася державою і, звичайно, мала вищий соц иально статус Склалася абсурдна ситуація, коли можна було відмовитися від вивчення української мови, проте можна було ігнорувати українського В умовах наполегливо пропаганди ідеї \"злиття націй\" і \"утворення єдиної мови для всіх народів \"це положення Закону про освіту фактично ставало інструментом національного нівелювання і русифікації українських школи.

Плани злиття загальної та професійної освіти, чергова професіоналізація загальноосвітньої школи, проводилися адміністративними методами, що зберігалася при цьому громіздка бюрократична структура управління народним освітою не могли принести реальних змін в розвиток шкільної освіти. Показати це. Це й є предмект твого дослідження!
Переважно екстенсивним шляхом розвивалася в 70 - е—80-е рр. система підготовки фахівців. До 1985 р. кількість університетів в країні досягло 69. У теде ж середня освіта!!!При цьому престиж вищої освіти падав, кадри використовувалися нераціонально, рівень підготовки фахівців був невисоким. Слабо використовувався науковий потенціал вузів: понад 35% науково-педагогічних працівників країни, зосереджених у вищій школі, виконували не більше 10% наукових досліджень. посилання

У 80-ті роки ред. назріло протиріччя між більшим розмахом вищої освіти і відставанням економічної і соціальної віддачі. В 1987 р. була проголошена перебудова у вищій школі,? спрямована на інтеграцію освіти, виробництва і науки, вдосконалення в зв'язку з цим навчального процесу, зміна виховної роботи у ВНЗ.

Загалом у наукових розвідках радянської доби, за відсутності інтелектуальної свободи, реформування шкільної освіти об´єктивно не аналізувалося з кількох причин. По-перше, будь- які прояви боротьби за створення національної системи освіти вважалися буржуазно- націоналістичними, тому й було вилучено з науково-освітнього простору національно спрямовані демократичні проекти реформування шкільної освіти; спотворено і перекреслено здобутки реформи періоду діяльності українських урядів (1917-1920), радянської національно спрямованої реформи 20-х років ХХ ст.; охарактеризовано контрреформу 30-50-х років як переможну й успішну реформу, перебільшено її здобутки, хоча деякі з них заперечувати не можна (збільшення мережі шкіл, кількості учнів, забезпечення бази для переходу до загальної семирічної освіти та ін.) тощо. ?

Подруге, висвітлення процесу реформування освітньої галузі передбачало критичний аналіз освітньої політики урядів, що не відповідало традиціям радянської системи. Саме тому до надбань реформ у контексті прославляння ролі КПРС віднесено такі негативні тенденції, як централізація в управлінні, регламентація, уніфікація, ідеологізація, русифікація, радянізація навчально-виховного процесу, змісту освіти та ін. Це можна у вступ, у історіографію пробл.

У травні 1991 р. ?Верховна Рада України прийняла Закон "Про освіту", що визначив школу як основу духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави. Освіта в Україні, наголошувалося в ньому, ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами. Закон вніс кардинальні зміни в систему освіти, вона стала більш гнучкою та різноманітною. Поряд з класичною середньою школою з'явилася значна кількість ліцеїв, гімназій, коледжів.

Ці заклади збагатили навчальний і виховний процес учнів, сприяли поглибленому розвитку їх здібностей. Зроблено певні кроки у справі гуманізації освіти. Значно поглибилось вивчення української історії, літератури, географії, народознавства, інших суспільних наук.

Перебудова внесла деякі корективи в шкільну реформу, реалізація якої почалася в 1984 р. У дусі гасла на «прискорення» було висунуто завдання загального комп'ютерного навчання школярів. Однак, як і багато починань тих років, комп'ютеризація залишилася лише красивим закликом. На практиці реформа звелася до введення 11-річного терміну навчання, часткового перегляду навчальних програм і підвищенню зарплати вчителям. [3, с. 447]

У 1988р. був узятий новий про що мова? курс у розвитку школи: відмова від тотальної уніфікації та професіоналізації загальноосвітньої школи, всебічна демократизація та гуманізація освіти. Суть нової реформи полягала в зміні статичної моделі освіти, орієнтованої на відтворення існуючої структури, на динамічну, націлену на майбутнє. Передбачалося введення обов'язкового освітнього мінімуму в обсязі дев'ятирічного навчання. Середнє 11-річну освіту оголошувалося обов'язковим, як раніше, а загальним, тобто держава гарантувала його доступність. Зниження обов'язкового освітнього мінімуму повинно було поліпшити якість навчання і позбавити школи та ПТУ від «баласту» (що мається на увазі?).

Розпочата реформа змінила вигляд радянської школи. З'явилися нові типи навчальних закладів (ліцеї, гімназії), ослабла регламентація шкільного життя, по-новому стали викладатися предмети гуманітарного циклу. Як зазначалося вище, в 90-і рр. відбувався перехід до нової схеми функціонування культури: освіта, наука повинні були пристосуватися до ринкових відносин, мистецтво - шукати меценатів для свого існування. Відбувається глобальна комерціалізація культури, повна її залежність від рекламодавців. Незважаючи на всі труднощі, на досить високому рівні знаходиться російська система освіти. Зберігається певний державний контроль у цій сфері (обов'язкові державні освітні стандарти, єдина форма атестата, диплома). Середня і вища школа пристосовувалися до нових умов роботи, вводячи додаткові платні навчальні курси, відкриваючи приватні освітні установи. Однак цей процес гальмується низькою в більшості регіонів купівельною спроможністю населення. [2, с. 728] Щось не зрозуміле і зайве!

На початку 1990-х рр. школа отримала можливість відмовитися від обов'язкового державного мінімуму предметів, з'явилося безліч скоропалительно складених підручників, що призвело до порушення наступності середньої і вищої школи, знизило загальний рівень підготовки школярів. Обов'язковою і безкоштовною залишилося тільки дев'ятирічна освіта, безкоштовність повної середньої освіти не гарантувалася. Всі ці дії були кроком назад порівняно з ситуацією кінця 1980-х рр.

Нова редакція закону «Про освіту» в січні 1996р. закріпила повну середню освіту в якості загальнодоступного і безкоштовного. Однак, внаслідок вкрай низької оплати вчителям, яка і виплачується не вчасно, в 1990-і рр. розпочався і тривав масовий відтік педагогічних кадрів зі шкіл ?. Ідуть, час як правило, найбільш талановиті вчителі середнього віку. Молоді випускники педагогічних вузів також не прагнуть піти в школу. В результаті російська школа на початку XXI ст. відчуває величезний кадровий голод, який особливо відчутний в глибинці і регіонах, де місцева влада не може доплачувати працівникам освіти.

У 1990-і рр. з'явилася велика кількість приватних навчальних закладів, розрахованих на досить заможних людей. Приватні середні навчальні заклади відрізняються невеликою наповнюваністю класів, різноманітністю навчальних предметів, але не завжди відрізняються високою якістю освіти ?.

Згідно з “Концепцією середньої загальної освіти школи України”, головною метою школи було визначено формування і розвиток соціально активної гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукових знань про природу, людину й суспільство, почуттям національної свідомості, готової до професійного самовизначення.

Для забезпечення навчального процесу потрібно було запровадження нового покоління підручників. До 1991 р. у нас вчилися за єдиними підручниками з росіянами, а історія УРСР викладалася як додаток до загальносоюзної історії. Необхідно було створити цілий комплект підручників з історії України від найдавніших часів до наших днів, від 5-го і до 11-го класу. І такий комплект було досить швидко створено на базі спочатку видавництва “Генеза”, яке за два-три роки зібрало авторів і за допомогою методистів Міністерства освіти України, на базі розробленої програми, видало перші історичні підручники незалежної України.

Назвемо авторів цих підручників: В. Мисан (5-ий кл.), Р. Лях і Н. Темірова (7-ий кл.), Г. Швидко (8-й кл.), В. Сарбей (9-ий кл.), Ф. Турченко (10-й кл.), Ф. Турченко, П. Панченко і С. Тимченко (11-й кл.). Друга половина 1990-х рр. народила нове покоління підручників і нову генерацію авторів, які подавали вже альтернативні варіанти підручників (В. Власов (5-й кл.; 7-й і 8-й кл.), В. Смолій і В. Степанков (7-й і 8-й кл.), Ф. Турченко і В. Мороко (9-й кл.), С. Кульчицький та Ю. Лебедєва (10-й кл.); С. Кульчицький та Ю. Шаповал (10-й кл.). Ю. Шаповал і С. Кульчицький написали й підручник для 11-го класу).

Україна була першою країною СНД, яка спромоглася надати навчальним закладам власні підручники з історії і цим заманіфестувала своє бажання відвоювати в Росії свій історико-інформаційний простір. Реакція росіян на це була різко негативною.

13 травня 1999 року було прийнято закон «Про загальну середню освіту». Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.

Треба тоді проводити червоною лініією ідею зміни управління середньою! Шкільною освітою, до того ж - в Україні, а не в Росії. Я частину матеріалу взагалі викинув з цього розділу. Він - по Росії. Дали треба доопрацювати в контексті зачявленого у назві, прибрати хронологічні недоречності, ві

А з ним и - і фактологічні. Подати у відповідності до хронологій\, заявленої у розділі. І висновки по наведеному тлобою масьтеріалу. Ку ти проводила думку? От її і озвуч.

РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ОСВІТНІХ яких? УСТАНОВ 1985-1991 РР.

Демократичні засади навчання в практику української вищої педагогічної школи на противагу усталеним формам підготовки радянського вчителя приходять в середині 80-х років ХХ століття. Ці бурхливі зміни базуються на активних спробах побудови ефективної моделі освіти. З 1985 року, коли влада проголосила курс на гласність і плюралізм, в практиці підготовки вчителя з’являються елементи, а з часом і засоби нового педагогічного мислення, спрямовані насамперед на модернізацію змісту освіти. Галузева періодика стає найдоступнішим і найповнішим джерелом і базою цього. Дослідивши зміст усього спектру існуючих у цей період освітянських часописів, а номенклатура і спрямованість їх була чітко регламентована, – це журнали «Радянська школа», «Початкова школа», «Дошкільне виховання» та газета «Радянська освіта», виявлено, що видання в цей період вдаються до: по-перше, поширення нових, або збільшення кількості існуючих рубрик, у яких висвітлюється зарубіжний досвід, світові педагогічні теорії, постаті іноземних учителів та вчених.

Показовим є, виявлене у цей період, спрямування переважної більшості дослідників, все що про дослівдникві -у вступ, у історіографію проблеми. не просто копіювати зарубіжний досвід підготовки вчителя, а творчо застосовувати його. По-друге, у цей період значно розширюється коло вчених, які досліджують зарубіжний досвід підготовки вчителя та активно діляться з освітянською спільнотою своїми результатами через сторінки періодики. І хоча в текстах різних авторів вже простежуються чіткі зміни щодо пріоритетних завдань, газета «Радянська освіта» і журнали «Радянська школа», «Початкова школа», «Дошкільне виховання» продовжують друкувати матеріали про досвід підготовки вчителя у соціалістичних країнах виключно під рубриками «Об’єднані братерством», «Ми – інтернаціоналісти», «В країнах соціалістичної співдружності», які несуть ідеологічний підтекст, хоча в них вже по-новому розкриваються досвід окремих педагогів, університетів та педагогічних ініціатив у країнах соціалістичного табору [7, с. 87–89].

І навпаки, про підготовку вчителя в капіталістичних країнах статті виходять під критичними рубриками. Але значення цих матеріалів ширше ніж просто політичне проми- вання мізків. Звісно, що інформаційний чинник в цей історичний період ще не відіграє функції соціокультурної трансформації. Та авторитетні компаративісти, зокрема найвідоміша серед них О. В. Сухомлинська, в своїх дослідженнях зарубіжної педагогіки у другій половині 80-х років фактично здійснює відкриття статусних трансформацій педагогічної періодики.

У постанові Політбюро ЦК СЄПН ? про завдання університетів і педінститутів у тебе робота прол середню освіту!!! розвинутому соціалістичному суспільстві зазначалося, що фундаментом успішної діяльності вчителя є глибока наукова освіта, здібності до творчої праці, свідоме ставлення до обраної професії. Науково-технічний прогрес, завдання соціалістичного будівництва потребують, щоб рівень підготовки вчителів випереджав розвиток школи. Тому в країні з 1982 р. введено п’ятирічне навчання в педагогічних вузах, що здійснюється в межах реформи вищої школи [4, с. 87–91].

Масове закриття промислових підприємств, впровадження нових ринкових правил гри в економіці вкрай негативно позначилися на функціонуванні дошкільних навчальних закладів.

Згідно з даними Держкомстату, якщо в 1991 році в Україні налічувалося 2,3 тис. дитячих садів, то в 2000 році вже 1,2 тис. установ, а в 2010-м — 1,1 тис. Самим критичним став 2005 рік, коли в Україні працювало лише 1040 дошкільних закладів. До чого це?

Цей розділ абсолютно не відповідає хронологічно і фактолгічно темі і роботи і своїй назві.

ВИСНОВКИ

Висновки по роботі містять у узвгвлбненому вигляді думки, які ти проводила у розділах роботи. Тобто - аналог висновкам по розділам тільки або вищій рівень узагальнння, або сказати теж саме тільки уже в одному місці і дещо іншими словами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ та літератури

1. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту / В. П. Андрущенко. – К. : Знання України, 2008. – 174 с.

2. Белецька Л. Ф. Досвід підготовки вчительськиї кадрів у СРР / Л. Ф. Белецька // Радянська школа. – 2008. – № 4. – С. 90–92.

3.Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 2008.

4.Высшее образование в Украинской ССР. — К., 2003. - для чого це тут?

5.Говдя П. Українське мистецтво другої половини XIX — початку XX ст. — К., 2004. - для чого це тут?

6.Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. Т. 1 // Прапор. — 1990. — № 11-12; Березіль. — 2001. — № 1, 3. - для чого це тут?

7.Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. — К., 2002. - для чого це тут?

8.Затенапький Я. П. Українське мистецтво першої половини XIX — початку XX ст. — К., 2004. - для чого це тут?

9.Історія Академії наук Української РСР. — К., 2012. - для чого це тут?

10.Історія культури України / В. А. Бокань та ін. — К., 2013. — Ч. І; - для чого це тут?

Ця дітература абсолютно не до цієї теми. Тож треба пошукати в інтернеті, і роботах по історії освіти 1.1980-1990-х рр, поч. 2000хтисячних рр.

Бажано б було подати і матеріали з архіву, хоча б - районного. Це впливає на рівень оцінки. Включити спогади людей цього періоду. Без них дуже складно буде. Дати конкретні приклади, цифрові матьеріали. Цього вкрай мало. А тобі важливо прос б позитвну оцінку.

Поки лежиш у лікарні можеш по інтернету знайти літ-ру, спогади людей, залучити їх і дописати у розділи та склалсти належний список використаних джерел та літ-ри. Зразок

Сприсок використаних джерел та лі-ри

І Джерела

А)архівні

Державний архів Дніпропетроської області

Ф. (наприклад) 19 - Обласний комітет КПРС, оп(ис).4.

1.Справа 22. Назва справи, кількість аркушів.

2.Справа 44. Далі відповідно.

Державний архів Н-ського Району

Ф. .., оп. …

3. Справа

Б)Надруковані (за абеткою)

4. Напр. збірники документів та матеріалів, статистичні збірники

5. Спогади людей. (як в інтернеті знацдені, так і зібрані самою)

Знайдені в інтернеті пишуться з посиланнями на адресу в інтернеті, збрані самостійно - Пишуться так: Спогади Прізвище, Ім’я, по батькові, Особистий архів авторки.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Сертифікат від «Всеосвіти» відповідає п. 13 постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 800 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 27 грудня 2019 року № 1133)

Обрати Курс або Вебінар.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.