Василь Симоненко - це «витязь молодої української поезії», чиє слово стало маніфестом цілого покоління шістдесятників. Він прожив лише 28 років, але встиг повернути в українську літературу те, чого їй так бракувало -справжню, непідробну гідність та право людини бути «титаном» у власному всесвіті. Його поезія - це не просто рими, це оголений нерв епохи, де любов до матері та Батьківщини межує з безкомпромісною ненавистю до деспотизму.


















