Кобзар.
Давно те минуло, як мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Вибачайте, люди добрі, що козацьку славу
Так навмання розказую без книжної справи.
(Входять Ярема і Оксана. Оксана тихенько плаче.)
Ярема.
Бач, Оксано, я жартую,
А ти й справді плачеш.
Ну не плач же, глянь на мене:
Завтра не побачиш.
Завтра буду я далеко,
Далеко, Оксано...
Завтра вночі в Чигирині
Свячений достану.
Дасть він мені срібло-злото,
Дасть він мені славу;
Одягну тебе, обую,
Посаджу, як паву, —
На дзиґлику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду;
Поки не вмру, дивитимусь.
