Сценарій заходу "Герої не вмирають"

Опис документу:
Метою заходу є вшанування пам'яті героїв Небесної сотні,героїзму українських захисників,і тих,які полягли,і тих,які і надалі зі зброєю в руках захищають суверенітет України.Виховувати патріотичну свідомість,розвивати бажання стати гідним громадянином України.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Сценарій виховного заходу «Герої не вмирають»

Ведуча: Доброго дня усім присутнім на заході, присвяченому пам’яті людей,

які змусили подивитися на життя зовсім по іншому, і які своїм прикладом показали, як треба сьогодні відстоювати незалежність, любити Україну та свій народ.

Ведуча: Їх назвали Небесною Сотнею –  українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

Ведуча: Ніхто не в праві забути морозні дні 2013 – 2014 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди один за одним падали від куль майданівці, аби прорости в наших серцях червоними квітами пам’яті.

Учень:

Небесна Сотня – то в серцях вогонь.

Він гаряче палав за Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земле рідная, свою дитину.

Іх в мирі, Господи, прийми до себе

І шлях високий Боже, освяти.

За чисті душі, що злетіли в небо,

Небесній Сотні шана й молитви.

Ведучий

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

Ведуча: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Ведуча:  Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.Вшануємо їх хвилиною мовчання.(Звук метронома)

 Пісня «Плине кача по Тисині».

Учень:

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Учень:

Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…

Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
Кулі, що були вийняті з голів й грудей

Відео Небесної Сотні .Пісня «Білі лебеді у небесах»

Учень 2

Спасибі вам, що ви стояли міцно,
Стояли, бо не знали вороття…
Спасибі раненим й загиблим,
Бо не ховали ви від куль свої життя!

Спасибі всім, хто був тут на Майдані
Й хто руки свої досі не зложив
Спасибі й тим, хто думкою за нами
Хто плакав гірко, вірив і молив…

Спасибі серцем і душею,
Я щиро це і палко говорю!
Як крикнуть: «Слава Україні!»
«Навіки слава!» – я завжди скажу!

Ведучий. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого – четверо дітей, у другого – єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій – ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17 років… І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками…

Ведуча. Та раптом люди розступились, до сцени під’їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. На автобусі не було позначок “Ритуальна служба”, “Поховання”. Так надписи на цьому автобусі були б недоречні. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути “Ритуал”. Це війна.

Ведучий. У них були такі мирні професії – як вони могли з такими “ботанічними” навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб – ще б пак, йти в атаку з дерев’яними щитами та палицями – це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській?

Ведуча. Першою жертвою став Сергій Нігоян, який народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати — вірмени, був єдиною дитиною в сім’ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Родина вважалася благополучною, Сергій у селі користувався повагою,  вважався спокійним, працьовитим і справедливим.

Ведучий. Загинув 22 січня 2014 року у віці 21 року  від поранення, спричиненого свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під часЄвропейської революції в Україні. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир’я між мітингувальниками та «Беркутом».

Ведуча. Сергій був єдиним сином. Виріс він в селі, навчатися йому було важко, оскільки спочатку погано знав мову. Але він був спортивним хлопцем, брав участь у всіх змаганнях і завдяки цьому сільська школа завжди посідала другі-треті місця. Як спортсмена, Сергія часто нагороджували подяками та медалями. Він був гарною дитиною і завжди захищав слабких або дівчат. Два роки тому, після закінчення 11 класу він поступив у Дніпродзержинський технікум фізкультури. Як розповідають, він сам поїхав на Майдан, оскільки мав український паспорт і вважав Україну своєю справжньою батьківщиною. Останнього разу він приїздив додому на свята і знов повернувся в Київ.

Перегляд відео «Нігоян декламує вірш Шевченка»

Ведучий.  В той же день жертвами стали ще декілька осіб.

Ведуча. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом – значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

Учень 3

Цілу Вкраїну затуляли ви собою,

Самі беззахисні на площі у вогні.

Ридало небо, рвалося надвоє,

Бо ще не бачило подібної борні.

Так дорого за волю заплатили,

Такий тернистий до свободи шлях,

Небесну сотню зорі освітили,

Щоби безсмертною лишилась у віках.

Ведучий:  Навчитися воювати – нескладно. Проте бути солдатом – це значить мати дух солдата. Солдат без душі – кілер. Солдат з душею – воїн. У війні за незалежність України народилася нова незалежна нація, яка має творити свою незалежну культуру та історію. Ми маємо жити в системі координат, яка зрозуміла для нас. Серед символів, які мають значення та торкаються серця. 

Ведуча:  Ці душі – світле воїнство, котре постало, наче як з порожнечі. Але насправді воно постало з високих могил нашої древньої землі. Шляхетні воїни давнини переродилися в простих наших сусідів та друзів – студентів, фермерів, підприємців.

Сценка. Героям Небесної сотні. (Виходять учень і учениця)

               Син: Мамо, чи це вже весна, що квітами

встелена площа?

Мамо, чом пташка сумна?

А ще вчора співала в віконце.

             Мати: Синку, це ще не весна.

А квітами землю встелили,

Бо в рай відлітає душа, а тіло—

В холодну могилу.

               Син: Мамо, а може, це сон, і, може,

Зі сну я прокинусь?

Як сонечко за горизонт,

У твої обійми полину?

             Мати: Так, моя пташко, ти спиш,

Та більше уже не проснешся.

Спогадом в небо злетиш,

Янголом в сон мій вернешся.

               Син: Мамочко, мамо, не плач,

Витри сльозу, посміхнися,

За серце в скорботі—пробач,

Пробач, що не міг я скориться.

             Мати: Як же я можу, мій сину,

Гнів в своїм серці носити?

Ти ж моя мила дитина,

Як же без тебе нам жити?

Син: Матусю, поглянь в синє небо—

Це ж очі мої, як у тебе.

Вдивися у жовте колосся—

Це моє, як у батька волосся.

Не плачте за мною у хаті.

Я землю відстояв свою.

Пісня «Мамо, не плач»

Учень 4

І буде мир, і буде спокій,
Свободи дух підкорить Небеса.
Розпустить коси пава ясноока,
То Україна - то твоя земля!!!
Навіки стихне бій гармат і градів,
І стихне біль поранених сердець.
Лише відлунням київських парадів,
Одягне пава свій вінець...
І буде мир, і буде спокій!!!
У кожнім домі і родині.
Лунатиме хвала у небеса високі:
Навіки мир і слава Україні!!!

Ведуча: Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

Ведучий:

На завершення хочеться сказати : «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!». Хочемо подякувати всім присутнім, що разом з нами згадали наших Героїв, Героїв України.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»