Сьогодні о 16:00
Вебінар:
«
Розвиток читання у дошкільному віці. Посібники серії «Розглядай та пізнавай»
»
Взяти участь Всі події

Сценарій виховної години «Шануймо рушники»

Я і Україна

Для кого: 10 Клас

01.02.2021

152

0

0

Опис документу:
Історія рушника дуже цікава. Традиційно він служив оберегом. Ще за поганських часів його чіпляли на дерева, пу¬скали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благо¬даті: щоб родила земля, щоб біда і всяка напасть об¬минали родину.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Сценарій виховної години «Шануймо рушники»

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю…

А.Малишко

Мета. Познайомити з оберегом української родини — рушником, із значенням його в побуті. Пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх промислів українського народу.

Виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці. Сприяти розвиткові творчих здібностей студентів, учити їх не забувати своєї національної культури. Виробити душевну потребу берегти рушник, як сімейний скарб, бажання вишивати рушник.

Обладнання. Святково прибрана аудиторія. На стінах рушники, предмети побуту та обереги старовинної української сім'ї, композиція з калини і колосків.

Викладач

Висить рушник у хаті на кілочку,

Калина червоніє на столі,

А біля неї — житні колосочки,

Мов пустотливі братики малі.

Це все моя земля, моя Вкраїна,

Це рук моєї матері тепло.

І цей рушник, яким і дочку й сина

Благословляє мати на добро.

Студентка

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом вшанувати.

Прийміть же хліб і сіль на рушникові,

Як вияв і гостинності, й любові.

Викладач

Історія рушника дуже цікава. Традиційно він служив оберегом.

Ще за поганських часів його чіпляли на дерева, пускали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля, щоб біда і всяка напасть обминали родину.

3 приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід. Храмові рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі — божники, настінні або охоронні.

З часом з'явилося багато обрядових рушників. Для немовляти на білому тлі вишивали колодочки, дороги, а ближче до кутків була замкнута лінія — щоб «не торкалося ніщо лихе». Самі кінці не обрублені, з торочками, бо життя тільки починалося.

Студентка

На нашій виховній годині є найстаріший рушник — «рушник-легенда». Ось він, подивіться.

Рушник витканий на верстаті. Оце і є домоткане полотно. Прядиво, що мітилося на рушник, сіяли густо попід межу, щоб той рушник краще оберігав від зла.

Коли коноплі висушували, то складали корінцем в горщик, щоб достаток був в господарстві. Як вони висихали, то замочували їх у річці на великій глибині, прив'язуючи мотузкою до дерева. Через три, чотири дні виймали, несли додому, клали під пліт, щоб майбутній рушник слугував охороною людям. Потім коноплі били, терли на терлиці. Розчісували гребінками. І все це робили з піснею.

Рушничок, як цвіточок,

Як папірчик білий...

Або

Є на моєму рушникові ясна позолота

Як я ткала, пісні співала —

Краще йшла робота.

Таких пісень було багато.

Вироблялось прядиво, а потім на ткацькому верстаті ткалось полотно, яке прикрашали візерунками.

Цей рушник-оберіг у сім'ї передається з покоління в покоління, як пам'ять роду.

Викладач. Від сивої давнини і до сьогодні, у радості й у горі рушник — невід'ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні.

(Звучить пісня «Рідна мати моя»).

Викладач

Погляньте на рушники. Який колір переважає на узорах?

Студентка

Найчастіше — чорний і червоний.

Викладач

На вашу думку, що означає чорний колір?

Студентка

Чорний колір — це сум. Він символізував жіночу тугу за своїм коханим, за вірним охоронцем.

Викладач

Як тут не згадати!

Два кольори мої, два кольори

Червоний то любов, а

Чорний то журба.

(Звучить пісня «Два кольори мої, два кольори»).

Студент

Не можна уявити собі українську хату без рушника.

Довгими зимовими вечорами вишивали їх дівчата. Під вправними руками майстринь простий шматок домотканого полотна ставав витвором мистецтва. Мистецтво вишивати виникло дуже давно. Передавалось від однієї майстрині до іншої. Про існування вишивок на території сучасних українських земель у давні часи свідчать стародавні історики. У могилах перших століть нашої ери були знайдені залишки бавовняного одягу, прикрашеного багатоколірними нашивками. Найстарша датована пам'ятка української народної вишивки — це 1673 р. Це фрагмент рушника, що відзначається багатством візерунка та високою технікою виконання.

В період Київської Русі княгиня Анна Мономахівна запровадила навчання у монастирських школах. У XVXVI ст. в народній вишивці переважали геометричні малюнки, у XVIIXVHI ст. — розкішна орнаментика.

Студентка

Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. На вишиті рушники приймала повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали свої візерунки, для дівчаток свої.

Перше дихання немовляти

На сніжно білім полотні,

Блакитним шовком вишивала мати,

Мов першу стежку у житті.

Студент

Проводжає мати сина у солдати і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником. Рушник-оберіг мав стати на заваді всьому злому.

Вишивала мати рушники,

Квіточку за квіткою стелила,

Підростали діти, йшли роки,

Непомітно мати постаріла.

В кожній квітці лагідне тепло,

Материнських рук невтомна ласка.

Нагадають діти, що було

В них дитинство, наче добра казка.

Студентка

На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев'язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Викладач

То ж давайте завітаємо з вами на сватання.

(Сцена сватання. Виходить мати, батько, Галя).

Мати. Галю, дитино! Ану покинь оте прасування! Ану мерщій до печі, та колупай її, колупай! А ти, старий, чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай, як господар поважний.

Батько (не дуже поспішаючи). Та я зараз, а що там, горить, чи що?

Мати. Та бодай тобі! Свати йдуть, свати!

Галя. Ой, лишенько!

(Батько сидить за столом, мати зустрічає гостей, Галя колупає піч).

1-й сват. Здорові були господар та господиня.

Мати. Та здорові були, чого й вам бажаємо. Проходьте, сідайте до столу. Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?

Батько. Яку таку справу маєте до нас?

2-й сват (покашлює в кулак). Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю — красну дівицю. А вона, кажуть, до вашого двору забігла.

Батько. Он воно що.

1-й сват. Ну, а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.

Мати. Галю, ти чуєш?

Галя. Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз.

Батько. Зажди, доню. Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов'яжеш, чи може гарбуза даси молодому? Гарні ж бо вродили цього року.

Галя. А от зараз побачите.

(Галя виходить).

Батько. А що, сватоньки, куницю — нашу красну дівицю ви бачили, а от що про свого мисливця розкажете?

1-й сват. Наш козак-мисливець парубок гарний.

2-й сват. До роботи і до танцю справний. В нього добра і щира вдача.

1-й сват. Є відвага духу й тіла.

2-й сват.

І душа у нього здорова.

Українська в нього мова.

Українські пісні знає,

На весіллі заспіває.

(Галя повертається з рушниками і хусткою).

Галя.

Вишитою хусткою

Я тебе дарую

І при чесних людях кажу,

Що тебе люблю я

(Дає хустку нареченому).

Вас, сватоньки, рушниками пов'яжу,

За такого нареченого

Вам спасибі я скажу.

(Вклоняється, підходить до молодого).

Дозвольте, батьку, дозвольте, мати,

На рушник вишиваний перед вами стати.

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату,

На щасливу долю, на життя багате.

(Мати й батько з іконою благословляють молодих).

Мати.

Бог благословляє і я благословляю,

Жити аж до віку в парі вам бажаю.

Батько.

Щастя вам, діти, поваги, любові,

Хлібного столу, доброї долі.

(Молоді вклоняються батькам).

Галя.

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички вишивала,

На тихій Сулі білила,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила.

Студент

Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходилось дивитись, як молода починала вбирати хату своїми рушниками. Розвішувала їх і на двері, і на образи, і на вікна, дзеркала. Хата виглядала, як писанка. «Нехай ваші, мамо, спочивають, а мої до роботи стають», — казали при тім. Це означало, що молоді руки дають старим спочивати.

Стара господиня відповідала: «Нехай буде так, як Бог велів». Складала свої рушники в скриню і лежали вони там до останньої днини.

Студентка

Людське життя швидкоплинне. Немає нічого вічного в цьому світі. Бабусі готували собі рушники про смерть. Похоронні рушники були з чорною мережкою. Це і різнило їх від звичайних рушників.

Ой наткала рушників чорних по мережку,

Хай мені тоді здадуться, як одружу внуків.

А як прийде смерть за мною, їх не дам їй в руки.

А як прийде смерть за мною і розкриє двері,

Рушничок цей мої діти повісять на двері.

Ця стара українська пісня розкриває нам ще один звичай наших предків. При поминках помережений чорним рушник клали на відкриті двері, а також ним застеляють труну, кладуть зверху хліб і проводжають в останню дорогу.

Студент

Ой, дівчата, як же багато ви нам розповіли сьогодні. Як цікаво вміти читати рушники. Повірте, я аж сам захотів вишивати таку красу. Навчите?

Студентка

Приходьте, навчимо.

Викладач

Багато ми розповіли, але не все, тому що в рушникові, як і в пісні, закладена душа народу, яку неможливо збагнути до кінця, її багатство, скарбниця якого безмежна.

Тож: хай щастить вам, люди добрі,

Хай пісні летять за обрій,

Щира дружба стане на рушник.

Студентка

А на прощання хочеться зробити такий підсумок .

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте те, що дала мати!

Всі.

Шануйте, друзі, рушники!

Шануйте те, що дала мати!

Використана література

1. Бурцева, С. О. Український рушник – символ праці й краси [Текст] : [сценарій позакласного заходу] /  С. О. Бурцева // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2013. – № 13 (трав.). – С. 24-27. – (Основа).

2. Георгієвський, А. Весільна обрядовість [Текст] / А. Георгієвський // Чумацький шлях. – 2009. – № 1. – С. 17-19.

3. Карнарук, Л. Ложки, якими їли лише раз  [Текст] / Л. Карнарук, М. Карнарук // Країна. – 2013. – 14 берез. – С. 58.

4. Кордонська, А. В. Хатні обереги [Текст] / А. В. Кордонська // Вивчаємпо українську мову та літературу. – 2009. – № 26 (верес.). – С. 32-39. – (Основа).

5. Крецул, Л. Рушнички ви мої, рушнички! [Текст] / Л. Крецул // Шкільна бібліотека. – 2010. – № 4. – С. 71.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.