Сценарій уроку "Свято рідної мови"

Зарічна Валентина Анатоліївна

Вчитель початкових класів , педагогічне звання вчитель-методист

Свято рідної мови

Метаː показати учням красу та багатство рідної мови з допомогою народної творчості, творів письменників та поетів. Викликати бажання вивчати рідну мову, допомогти зрозуміти, що без народної пісні, рідного слова не має людини. Сприяти розвиткові творчих здібностей, бажанню примножувати народні традиції, берегти свою національну культуру.

(Звучить запис слів про хліб)

Ведуча:

• Доброго дня, добродії!

Ведучий:

• Вітаємо вас на родинному святі української мови.

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов’ю і миром!

Дар наш прийміть

Від серця, будь ласка,

Зичимо добра вам,

У цім рушнику,

І у цім короваї

Праця завзята

Рідного краю.

(Діти підносять гостям коровай).

Великого щастя,

(Пісня «Українська мова» -)

Соняшник:

• Я – син Сонця і землі української, символ світла і життєствердження.

Калинка:

• Я – символ рідного краю і власної домівки, родинного благополуччя і достатку, дівочої краси і вірності.

Барвінок:

- Я - символ віри у свої сили. Наукова моя назва походить від латинського слова, що в перекладі означає «перемагати». Благословенним і чарівним вважається той край, де росте барвінок. Недаремно Україну називають барвінковим краєм. Якщо калина – символ дівочої краси, то я – символ вродливого сильного парубка. А ще я символ пам’яті та безсмертя.

Калинка:

(Вклоняється)

• Щиро вітаємо всіх на святі рідної мови!

Велична, щедра і прекрасна мова!

Прозора й чиста, як гірська вода

.

Така багата й вічно молода.

Вона, як ніжна пісня колискова.

Знаходить в серце й душу з юних літ.

Це мова, наче пташка світанкова,

Що гордо лине в свій стрімкий політ.

(Пісня «При долині кущ калини»)

Зацвітає калина, зеленіє ліщина,

Степом котиться диво-луна,

Це – моя Україна, це – моя Батьківщина,

Щ о як мама, як тато – одна.

Я землі цієї паросток зелений

Я цієї висі крапля дощова,

Заплелися до мене, приросли до мене,

Жито і дерева, квіти і трава.

Рідному краї і серце співає.

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

(Пісня «Україна – це ти» -)

Ведуча:

• Щасливі ми, що народились і живемо на такій чудовій, мальовничій і прекрасній, страдницькій, але невмирущій землі – краю смутку і краси, радості і печалі.

Ведучий:

• Тут жили наші прадіди, туту живуть наші батьки, туту скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємось аж до сліз, відчувши рідне слово, рідну пісню.

Під звук бандури я не плачу,

Але й ніколи не сміюсь.

Я просто так багато бачу,

Що серце й душу без остачі

Вкладаю в те, на що дивлюсь.

(Бандуристи виконують мелодію на бандурах)

Ведуча:

• У сучасному суспільстві не створено ґрунту для формування соціального престижу української мови. Наше слово віками нищили батюшки-царі, різні псарі, секретарі, одне слово-холуї.

Ведучий:

• Треба сподіватись, що історія не повториться, і вже ні за яких обставин ніхто й ніколи не відбере повнокровного життя в української мови.

С трашні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав і ними ж і завершив,

Людей мільярди і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.

Ведуча:

• «Рідна мова дорога людині, як саме життя» - говорить народна мудрість. Без рідної мови не може існувати народ, його культура.

Ведучий:

• Що ж таке мова? У народі кажуть: слово до слова – зложиться мова!». Тарас Шевченко говорив про мову так:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого…

А серце б’ється-ожива,

Як їх почує…

О мово, ти як дивная сопілка

То звеселяєш, то хвилюєш нас.

Тобі вклонялись Леся Українка

Й благословенний батько наш Тарас.

Від інших мов вона не гірша

Для українців – наймиліша.

Пісенна, ніжна і дзвінка.

Мова Шевченка і Франка.

Ї Ї, незміряно багату,

Дзвінку і ніжну, і завзяту,

Як день сьогоднішній чудовий,

Люблю, люблю вкраїнську мову.

Є в світі зваби немалі

Цікава стежка кожна…

Але до рідної землі

Збайдужитись не можна.

Люби, шануй, піднось до зір

ЇЇ пісні і мову

Нема солодшої, повір,

За неї, пречудову.

(Пісня «Ой, заграли музиченьки» -)

Ведуча:

• Про красу української мови писали багато письменників.

Ведучий:

• Чудові рядки про мову ми зустріли у творчості Валентина Бичка, Дмитра Луценка, Дмитра Павличка.

Мово моя українська –

Батьківська, материнська.

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичну.

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена.

З хлібом у душу всмоктана,

В потім людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана,

І аж до скону залишена,

В серці моїм.

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатися мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В кореневищі пружному ниви колоскової

В леготі шовковому пісні колискової.

Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

Щоб раділа з мене Україна-мати.

Для мене багато не треба,

Щоб ласку і добрість пізнати.

Лиш латочку рідного неба.

Та затишок теплої хати.

Та житнього хліба шматочок,

Та цвіту, що сяє калинно,

Та іскру краси твоїх дочок,

Чорнявих царівн, Україно.

Для мене багато не треба,

Щоб серце забилось раптово.

Лиш латочку рідного неба,

Та матері лагідне слово.

Ведуча:

• Мати – всьому початок, берегиня роду, домашнього вогнища.

Ведучий:

• Перше слово, яке дитина вимовляє, - це слово «мама». І недарма, бо першою людиною, яка схиляється над її колискою, є мама.

Ще в колисці немовля,

Слово «мама» вимовля.

Найдорожче в світі слово,

Так звучить у рідній мові:

«мати, матінка, матуся»,

Називаю тебе я

Рідна ненечко моя!

Над старими яворами

Білих буслів білі діти

Зранку - раночку дзьобами

Вчаться рідно клекотіти.

І рідненько тьохка в лузі

Соловей до солов’яти…

А мене навча матуся

Рідним словом розмовляти.

Ведуча:

• Любов до рідної мови починається з раннього дитинства, з маминої, бабусиної колискової.

Ведучий:

• І де, як не в колисковій пісні, відчувається краса рідного слова, яскравість і милозвучність мови.

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родились, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню,

Що мати співала малому, коли засинав.

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав.

Тут мамина пісня лунає і нині.

Її підхопили поля і гаї.

Ії вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї вустами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

(Пісня «Мамина порада» -)

Калинка:

Я цілую грона калинові.

Щ об не захолонули вуста!

Я живу у вірі і любові,

І надія в серці вироста.

Барвінок:

Плекаймо в серці кожне гроно.

Прозоре диво калинове.

Соняшник:

Так зберігає мова калинова

На фонах дивних свіжості росу

Щоб у майбутнє музикою слова

Нести душі народної красу.

Ведуча:

Ось і завершується наше свято. Ми хочемо, щоб полюбили ви і ніколи не цурались рідної мови, де б ви не були, щоб зростали в рідному краї і з рідним словом.

Ведучий:

Розцвітай же, слово,

І в родині, і у школі,

На заводі, і у полі.

Пречудесно, пречудово,

Розцвітай же слово!

(Пісня «Україна. Це моя земля» - виконують учні)

Слово вчителя. Сьогодні метою цього свята було вшанувати красу та багатство рідної мови. Оскільки в наш час ми все більше чуємо вживання «русизмів», тому стержнем має бути в школах українська мова. Наскільки мені це вдалось, судити Вам, шановні колеги.