Сценарій: "Така любов буває раз в ніколи..."

Опис документу:
Сценарій вечора проведеного у поетичній кав'ярні "Така любов буває раз в ніколи..." У вечорі поезії можуть брати участь учні та вчителі, студенти та викладачі. Поезія різних авторів про любов та кохання переплетена піснею та ліричною музикою. Сценарій сформований блоками.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

«Така любов буває раз в ніколи»

Краса душі, краса любові –

Найвища на Землі краса.

В. Сосюра

Сьогодні, у цьому залі, нас зібрало особливе могутнє почуття, воно підносить людину, робить її вищою, благороднішою, хоча часто приносить із собою муки і страждання.

Це – Любов, вона сильніша за смерть, тільки нею, тільки любов’ю тримається і рухається світ. Усе на світі починається з любові. Згадаймо уривок із Біблії: «Спочатку було Слово, і Слово це було Бог», а Бог це Любов.

З любові до світу Бог створив Людину, пожертвував заради неї найціннішим, - життям свого сина. Вдихнув у наші тіла найвище найпрекрасніше почуття – почуття, яке й до сьогодні рятує світ від вимирання – це Любов.

Любов до слова, що має глибоку суть привела вас у цей зал. Бо немає нічого вічного на землі. Вічною є лише любов.

(Використовуємо відеопрезентацію із висловами відомих людей про силу Любові)

І розділ «Бог – це Любов»

1. Василь Глуханюк "Любов до Бога в серці бережи"

2.Марія Звірід "У Бога серце зіткане з любові"

3. Марія Звірід "Хто більше любить"

4. Марія Звірід"Заховай мене у долоні"

Пісня про Україну

ІІ розділ «Як не любить той край…»

(розпочинаємо відео презентацією про любов до України)

Як не любить той край,

Де вперше ти побачив

Солодкий дивний світ,

Що ми звемо життям.

Любов, яка переповнює серце людини, допомагає їй долати всі життєві перешкоди, сягати вершин, приймати правильні рішення. Все ми можемо вибирати самі, тільки Батьківщина і мама дається кожному Богом.

  1. Л. Костенко

«Буває, часом сліпну від краси…»

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

  1. Ю. Іздрик «Молитва»

Коли повертається світ спиною

і знов поміж нами відстань і стіни

говори зі мною

говори зі мною

хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною

і вже розгораються перші битви

говори зі мною

говори зі мною

бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв

і прошу тебе тихо незграбно несміло:

говори зі мною

говори зі мною

і нехай твоє слово станеться тілом

  1. О. Карпевич «Рідна моя, Маріє»

Рідна моя Маріє, звита чекання путами,

очі твої з іконними я вечорами плутаю,

шлю їм палкі молитви, щирістю помережані.

Шкода, що люті битви нас розділили межами.

Шкода, що небосхили нас розгубили відстанню.

Бог його тільки знає, скільки війна нас їстиме...

Бог його тільки знає. Ти лиш молись. Почується.

Жди, моя мила. Щастя буде й на нашій вулиці.

Рідна моя Маріє, вірою в серці змучена,

душу звиває туга тернами преколючими,

горнеш листи до лона... жди, моя зоре, жди мене.

Кожна твоя молитва гріє новими силами.

Кожна твоя надія бронню стає під кулями.

Знаєш, якби не ти, ми вже давно поснули би.

Серцем тобі схиляюсь, серцем з святою дякою.

Скільки, мене рятуючи, сліз ти своїх проплакала...

Рідна моя Маріє, серце моє залишене,

квітни, як ти умієш, в горі поганім вишнею,

квітни, моя єдина, цвітом своїм мальованим,

раптом тебе не стріну... нас тут багато сховано.

Бог його тільки знає, виживу чи не виживу,

що мене тут чекає в цьому багатті хижому.

Серцем тебе благаю: жди, моя пташко, жди мене.

Жди і молись, Маріє, Богу молись всесильному.

  1. Д. Лазуткін «За законами математики…»

За законами математики –

Мінус доля на мінус час…

Небо ридма ридає, солдатики,

Небо ридма ридає по вас.

Хтось на мапі звіряв маршрути,

Хтось дививсь на зірки з печер…

Нерозкритими парашутами

Рахуватимуть вас тепер.

По розмоклій траві розкидано,

Збиті сонця, немов бурштин.

Нині небо ридає ридма,

Диким полем гірчить полин.

Батьківщина або територія…

Кожен сам обирає шлях.

Запікається кров’ю історія,

Мов у дерево входить цвях.

Ваші хрестики, ваші прихистки,

Ваша правда, ваш сум і щем…

Так лягло – згідно правил балістики,

Так розквітло німим вогнем.

Ще чекають вас, ще вимолюють,

Проглядають рядки новин

І виколюють очі колами

Цих роз’ятрених Україн.

І нічого крізь сльози не видно

І біліє надтріснута вісь…

Нині небо ридає ридма,

Зі свічок опливає віск.

Вже за все перед Богом прощені

Линуть ангели-дембеля…

Засинайте спокійно, хлопчики,

Це навіки ваша земля.

  1. Г. Гордасевич «А жінка в світ приходить для любові»

А жінка в світ приходить для любові!

Любити маму — поки ще мала.

Любити лялю — тільки підросла.

А коли вперше стала на поріг —

Любити небо і м’який моріг,

Дім батьківський і квіти чорноброві,

Бо жінка в світ приходить для любові.

Вона росте — росте її любов,

Ростуть її бажання і надії.

І от приходять роки молодії,

І по землі вона не йде — несеться,

І прислухається до свого серця,

Що в гулі міст чи в шелесті дібров

Підкаже їй: — Прийшла твоя любов!

Це ж та любов, що перша і остання!

Такої ще ні в кого не було!

До неї підступить не сміє зло!

Вона яркіш, як сотня сонць, сія!

Вона твоя! Вона лише твоя!

Ії тобі на сотню років стане!

Це та любов, що перша і остання!

І відшумить весільний водограй,

Та як же знову світу не радіти,

Коли народжуються в тебе діти!

І ночі всі недоспані дарма,

Коли воно лепече вперше: — Ма...

І ти — свята, і в тебе в серці — рай,

Хоч відшумів весільний водограй.

І от ідуть літа, літа, літа...

Годуєш всіх, сама, бува, голодна

І часом нерви стримати не годна,

Та будеш захищати, як в бою,

Оту домашню каторгу свою,

Хоч сум торкає очі і уста,

І хоч ідуть літа, літа, літа...

А якби все те розпочати знов?

Але ж обід — щоденний — то любов!

Сорочка, чисто випрана, — любов.

І ночі, що не спала ти, — любов.

І пісня, що співала ти, — любов.

І квіти, що посіяла, — любов.

І очі правнуків ясні — любов.

Було б все так, якби почати знов.

Жіноча доля в світі — це любов.

  1. Л. Костенко «Мати»

Вона була красуня з Катеринівки.

Було у неї п'ятеро вже вас.

Купляла вам гостинчика за гривеник,

топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.

Гладущики сушила на тину.

Така була хороша молодиця

і мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,

коли в степах там хто не воював, —

от їй хотілось, щоб у неї в хаті

на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.

Вона ходила в степ на буряки.

А от якби не сволок, а на стелі —

щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш —

хочеться літати.

Вночі заснеш у мужа на плечі.

Де б маляра такого напитати?

Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,

приходив небо малювать шуряк.

Вона сказала:

— Перестань, бо вижену.

У тебе, — каже, — небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні

зробити небо взявся за харчі.

Були у нього пензлі боговгодні,

став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,

уже почав і сонце пломінке.

Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.

Злізайте, — каже. — Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!

Вона така була ще молода!

Та якось так — то не знайшлося маляра.

Все якось так — то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,

і плакав батько, і пливли роки, —

коли над нею не було вже стелі,

а тільки небо, небо і зірки...

  1. Л. Костенко «Старесенька, іде по тій дорозі…»

Старесенька, іде по тій дорозі.

Як завжди. Як недавно. Як давно.

Спинилася. Болять у неї нозі.

Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами...

Світанок стежку снігом притрусив.

Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.

Горить ліхтар — ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!

Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!

Якими я скажу тобі словами,

що ти в мені повік не одболиш!

Земля без тебе ні стебла не вродить,

і молоді ума не добіжать!

Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,

і насіння у вузликах лежать!

Ну космос, ну комп'ютер, нуклеїни.

А ті казки, те слово, ті сади, —

і так по крихті, крихті Україна

іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!

Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!

Зверни додому з білої доріжки.

Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.

Тоді був травень, а тепер зима.

Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.

А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,

і навіть хтозна, як її ім'я.

А я дивлюся у вікно, дивлюся,

щоб думати, що, може, то моя.

  1. В. Геращенко «Клен затужив, вколисаний вітрами»

Клен затужив, вколисаний вітрами,

На вишнях лист від горя закипів.

Останнє літо відпливло для мами,

Останній день для мами відгорів.

І ось… нема… Погасла, наче зірка,

Зів’яла, мов стебельце лободи.

І грядка в бур’янах без неї згіркла,

І смак природний втратили плоди.

І якось враз все смутком налилося,

І в щемоні будинок занімів.

Лиш чути тужний стогін стоголосий,

Та скорбний плач розгублених синів.

В тяжкі роки вона дітей ростила,

В полоні горя, голоду, нужди,

Недосипала, поралась-трудилась –

І ось… Пішла, навічно, назавжди…

Пісня про маму

Любов це безцінний дар. Це єдина річ яку ми можемо подарувати, але все одно вона у нас залишається! Єдина цінність, яка не піддається владі і не продається за гроші.

Ні в чому так повно, радісно і світло не виражається душа людини, як в любові. Коли до людини приходить любов, то в душі вмирає все випадкове і розкриваються найкращі її частинки. Всі ми любимо так, як розуміємо світ. Історія любові кожної людини – точний зліпок з історії її ставлення до світу. Той, хто кохає, не тільки вимагає, але й віддає, не тільки прагне насолоди, але й готовий до найбільших подвигів самовідречення.

  1. Л. Костенко «Спини мене»

Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю

  1. В. Симоненко «Вона прийшла»

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана

Ну як мені за нею не піти?

Ведуча. Історія Платона

Плаче розгублено скрипка

Здалеку десь,

З висоти…

І ні початку не видко,

І до кінця не дійти…

Хто її струни тривожить

Знову і знов?

Це на печаль не схоже,

Схоже скоріш на любов.

  1. Л. Костенко «Я хочу знати»

Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,

чи розміняєш суєтно і дрібно?

Краса – і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене?

  1. О. Олесь «Нащо питати?»

Нащо, нащо тобі питати,

Чи я люблю тебе, чи ні…

О, легше серце розірвати,

Ніж знати відповідь мені.

Чи я люблю тебе, — не знаю, —

Спитай вночі у срібних зір,

Весною вслухайсь в шелест гаю,

Вдивися в даль з зелених гір.

Спитай у чайки, що голосе,

Спитай у хмар, що сльози ллють,

Піди на спалені покоси,

Що в раз останній роси п'ють, —

Спитай, бо я сказать безсила…

Я знаю, знаю тільки те,

Що підеш ти — і вирита могила,

І згасло сонце золоте.

Пісня «Не зривайте троянд»

  1. Л. Костенко «Так захотілося простору»

Так захотілось простору

і щоб ніяких травм

І чогось такого простого

як проростання трав

І чогось такого дивного

як музика

без блазенств

І слова

хоча б єдиного!

що має безсметрний сенс

  1. Т. Угрин «Торкнутися тебе?»

Торкнутися тебе? Боюся

Зімяти серпанок чар.

В очах твоїх утоплюся,

Тамуючи серця шал.

Мовчи! Не полохай тишу!

Крізь тугу мені посміхнись.

Тобі прочитаю вірші,

Що склала давно колись…

Пірнувши у згадок річку,

Нового діждемось дня.

В кімнаті – лиш вогник свічки,

Поезія, ти і я…

  1. О. Довгань «Вічні жалі»

Усе скороминуще на землі –

По небу сонце робить нове коло.

Та вічні є. О, вічні є жалі,

Що проникають піснею у долі.

Вони живуть, як дивний заповіт,

Всіх забуттів обламуючи грати.

В усі часи шепоче спрагло світ:

- Кохати!!!

Любов рухає світом, живить філософію життя. Тому не дивно, що ця тема залишається невичерпною, бо невичерпним є духовний світ людини.

Пісня «Ти моя надіє кароока»

Вірші Р. Пахолка, музика О. Слободяна

  1. Р. Пахолок «Ясної ночі через річку»

2. Р. Пахолок «Тебе ще бачу»

3. Р. Пахолок «Подаруй мені зустріч»

4. Пісня «Біла хата в саду»

5. Р. Пахолок «Я своїми руками»

6. Р. Пахолок «Повилась круг сонця»

7. Р. Пахолок «У любові заплющені очі»

А любов починається з подиху,

А любов, наче сяйво в імлі.

А любов починається з погляду

А любов не кінчається ні.

Пісня «Хай живе любов»

Вірші Р. Пахолка, музика О. Слободяна

Ось моя таємниця, вона дуже проста,

Найголовнішого не побачиш очима.

Любов долає відстані, будує міста.

Любов – це наслідок, і, водночас, причина.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
2
міс.
1
1
дн.
0
4
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!