Сьогодні о 18:00
Кабінет психолога:
«
Здатність до саморегуляції – основа духовного розвитку. Нові інструменти й підходи
»
Взяти участь Всі події

Сценарій свята Останнього уроку. 11клас

Виховна робота

Для кого: 11 Клас

03.06.2021

103

2

0

Опис документу:
Звучить пісня Н.МАЙ «Прощавай, моє дитинство золоте» (На фоні музики звучать слова : ведучі говорять по черзі ) Прощання з іграшками 1.Прощавай, дитинства золота країно! 2. Прощавай, солодкий сон дитячих днів! 3.Прощавай, красива лялько назавжди! 4.Прощавай, старенька легкова машино, 5.Прощавай, прекрасний світ казкових див!
Перегляд
матеріалу
Отримати код


Сценарій свята Останнього уроку. 11клас

Звучить пісня Н.МАЙ «Прощавай, моє дитинство золоте»

(На фоні музики звучать слова : ведучі говорять по черзі )

Прощання з іграшками
1.Прощавай, дитинства золота країно! 
2. Прощавай, солодкий сон дитячих днів!
3.Прощавай, красива лялько назавжди!
4.Прощавай, старенька легкова машино,
5.Прощавай, прекрасний світ казкових див!
6. Ти віриш, що все це відбувається з нами?

7.Ти про що?
8.Я про те, що уже все –все в минулому – всі 11 років.
9. Ми – перед вибором. Куди нас поведе життя, на яких дорогах відшукається наша доля?

Разом: Прощавай, прекрасний світ дитинства!

(Куратор)

Господи, які вони ще насправді маленькі! Як хочеться застерегти їх від наших власних помилок, надавати їм в дорогу нашій власній мудрості, вберегти від наших власних страхів! Подати руку, піднести ранець, укутати, укрити парасолькою…
Але вони виривають руку, розкриваються у сні, вибігають під дощ без шапки, набивають синці. І йдуть від нас своєю дорогою. Ми не можемо повірити, намагаємося наздогнати, піти поруч, але відстаємо, безнадійно відстаємо… Господи, та вони вже дорослі!
Дорослі… Нам ще треба до цього звикнути. Як же вони без нас? Зіб’ються з дороги, заблукають, загубляться, забудуть якісь речі… Адже вони такі маленькі!
І все життя — наше життя — будуть маленькими. Буде важко — покличуть, зупиняться на перехресті — запитають нашого ради, буде боляче — поплачуть на нашому плечі. Ми підкажемо, утрем сльози… І в глибині душі порадіємо, що потрібні. Як і раніше, потрібні.
Все-таки вони ж дорослі!
Сьогодні їм про це сказали в перший раз. Самі про себе вони це давно знають, хоча ми ніколи і не погоджувалися. Але тепер подітися нікуди. І ми сьогодні урочисто говоримо, дивлячись в очі нашим дітям: «Ну що ж, тепер ви — дорослі!»
А про себе подумаємо: «Боже, які ж вони ще маленькі…



Ведучий: Родина …Рід…Сім’я…Які святі слова. Скільки в них тепла, ніжності, емоцій.

Ведучий: Позаду удачі і невдачі, сльози радості і печалі. Всі ці роки з нами були наші найближчі люди, наші батьки, які готували нас до дорослого життя, а тепер разом з вчителями вивели нас на цей шлях.

Ведучий: Ми розлітаємось, але не спалюємо за собою мости, а залишаємо ту дорогу, яку ви проклали до наших сердець. І в цей радісний і сумний день ми говоримо вам спасибі.

Ведучий: І нехай нам здається, що часом ви не розумієте нас, даремно хвилюєтесь, зайво переживаєте. Така батьківська доля. Ще не раз ви підставите нам своє плече підтримки, так само будете хвилюватися і переживати за нас.

Ведучий: Рідні наші! Мамо! Тату! Дякуємо за те, що дали нам життя, що завжди любили й вірили в наші сили. Ваші натруджені руки, добре серце завжди допомагатимуть у житті, а промінь сімейного вогника світитиме в далекій і незвіданій дорозі.

Разом: Тільки для Вас!
(Ведучий)  Наша шана і любов!
Разом: Тільки для Вас!



( Вірш читає Коземко Михайло)
Ведучий. Ця дивна жінка зіткана з любові,
Любов її живе в душі і крові,
В устах, руках, у погляді і слові.
Ця дивна жінка зіткана з любові.
Вона не так, як всі, живе у світі,
Вона себе народжує щомиті
І має думи, сонцем оповиті.
Вона не так, як всі, живе у світі.
Вона росте з своєї самотини
Від матері щодня і до дитини.
А від дитини знову до дружини
Росте вона з своєї самотини.
З її долонь ростуть до неба квіти,
Випурхують, немов пташата, діти.
Її любов живе до всього світу,
З її долонь ростуть до неба квіти.
Благословенна ж будь, моя любове,
Моє осіннє сонце калинове,
Моя дитино і моя дружино.
Моя трояндо і моя ожино...

(Виходять юнак і дівчина (Ощепкова Ю. , Назарчук Д. , читають поезії )

ВОНА: Я — жінка! Я — весна! Я — сонячний віночок!

Навколо мене райдуги цвітуть.
В моїй душі прозоряться озерця

І щастям переповнюється серце,
Коли життя свою являє суть.
Я — жінка, я — весна, я вас благословляю
Всіх, хто прибуде в мирі й любові
У своїх діяннях, у своєму слові
Повідаю світу, як його люблю.
Гори ж любове, хай розтане мла,
Там усе підступне, хиже, нице,
Хай вилітають сподівань жар-птиці
Із рук моїх, що зіткані з тепла.
Як березнево небо воскреса,

Як урочисто і прозоро всюди

Це все для вас! Це ваше рідне, люди!

Я— доброта, я — жінка, я — весна!

ВІН: М'яка і владна, віддана і вільна,

Близька й далека, світла й потайна. Ти — жінка, жінка-мати і дружина,

Безмежне море доброти й тепла.

П'янка і чуйна, ліки і отрута,

Земна й небесна, горда і проста,

Ти — жінка, королева, берегиня,

Мінлива, непізнана, дорога.

Воістину небесна і земна,

Заквітчана і терном, і барвінком,

Свята і грішна, рідна й чарівна,

Повіки будь, благословенна, жінко!


Ведучий. Віки й тисячоліття світової історії осяяні вашою мудрістю та ніжністю, чарівністю та красою. І тільки завдяки вашій життєвій силі, насназі та довготерпінню з віку у вік продовжується рід людський на землі. Матір, сестра, кохана – жіночий першопочаток супроводжує нас до останнього подиху. І якщо краса порятує світ, то це буде ваша краса. Адже ви перетворюєте його на чарівну перлину, яку ми кладемо й довічно кластимемо до ваших ніг.

(На фоні музики Караван О. виконує вірш І.Франка «Сікстинська мадонна»),

Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти ?
Так, ти богиня! Мати, райська квітко,
О глянь на мене, з твої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.

Бозі, духах мож ся сумнівати

небо, й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя — не казка, ні.
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно — тут, на полотні.

(Вірш читає Вальчук Г.)

А я поцілунком теплим,

М’яким, як дитячий сміх,

Згашу полум’яне пекло

В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма —

В задимлений чорний морок

Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою—

Я плакать буду пізніш.

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті

Для крику і для мовчань —

Уста рішучі, як вистріл,

Тверді, як лезо меча.

(Звучить пісня, Крижанівська Н.)

Ведучий. . Все від жінки: і любов, і краса, і кохання, поезія і мудрість. Свята і грішна, ніжна і жагуча, Цнотлива й пристрасна, і сильна, і слабка. Ти - жінка неповторна і чарівна, Ти — жінка вічно мудра й молода. Поруч із сильною жінкою чоловіки ставали сильнішими.


Ведучий:  Дітям для щастя потрібні не лише материнські руки, а й батьківське мужнє серце. Батько і мати у дитячій долі – це два сонця гарячих, що дарують надію й тепло!


Ведуча. Справді, батько – господар у домі. Роль батька в сім’ї неоціненна. Він суворий і вимогливий. Його любов до дітей стримана і врівноважена. Любі татусі, вас сьогодні вітають ваші вдячні діти!

(Слова до тата читає дівчина)


Ведуча: Один у мене ти на світі,
Притулок мій від зла і бід.
Твоя любов уміє гріти,
Моя розтопить навіть лід.
Один у мене ти на світі
І на тобі скінчився лік.
Без тебе сонце тьмяно світить,
Хвилина довга, наче вік.

Ведучий: Одна у мене ти на світі,
Одна, повір, це не слова.
Твоя любов, як житнє літо,
В душі пустелю засіва.
Я уявить собі не можу
Без тебе день і навіть мить.
Мою любов, мов іскру Божу,
Ніхто не здатен загасить.

Нареченій (Вірш читає Кучер В.)

З якої квітки ти пила росу? 
Які струмочки в коси ти вплітала,
Що, на твою задивлені красу,
Вітри весняні в небі затихали?
В очах твоїх — всі зоряні світи....
А в усмішці — промінчики любові. 
Неторкано-пречиста, світла ти,
Немов на квітах роси світанкові.
Для щастя сотворив тебе Сам Бог,
У парі з милим вище хмар летіти.
У радості, в журбі, в часи тривог
Коханим серцем щиро дорожити.
Торкає ніжність клавіші душі —
Народжується музика Кохання...
Коханий подарований тобі
В день незабутній вашого вінчання...

Два ваших серця стали враз одним,
З’єднались почуття, бажання, мрії.
Мереживом сплелися золотим
Закоханість, довіра та надія.
Бажаю, щоби свято цього дня 
Через десятки років не згасало.
Щоб обійнявшись, йшли через життя,
Щоб і всього життя було замало...

(Пісня Козловського «Знаєш…»)

(Вірш « ТЕБЕ НЕМА», Новікова Л.)

Нема тебе — і світло дня зникає,

Згасає сонце золоте,

Журба гнітить, розради дух шукає,

І смуток в серцеві росте...

Нема тебе — і плаче ніч ласкава,

І з нею тихо плачу я,

І перли сліз горять у хвилях ставу,

І тихих верб задумалась сім’я...

Ти геть пішов — і по вишневім цвіті

Літає тихая жура,

А вколо трави шепчуть розмаїті,

Що мрія білая вмира...

Ведучий. Збагнути жіночу сутність ще складніше, бо як осмислити розумом надприродну силу любові, яка тримає людську долю в таких обіймах, що, здається, через них немає доторку ніякому злу і кривді?



Ведучий. Дивне створіння - жінка. Одним поглядом в силі викликати велике почуття. Одним порухом брови розвіяти його на порох... Її люблять і зневажать, обожнюють і затоптують у бруд. А все ж стають перед нею на коліна...
Тому що все високе в людині - від жінки.

(Виходять учень і учениця, читають поезії: С.Єсенін «Заметался пожар голубой» Батрак Є., дівчина «Я просто жінка» )

Я просто жінка…


Я просто жінка… Грішна і земна. Не ангел я, не перший витвір Бога. Так легко мною впитись без вина, Я ж на устах залишу тільки здогад. Я просто жінка… Суміш сміху й сліз, Фонтан емоцій, джерело любові. Я загадка, незвіданість, ескіз, Рожеві сни і мрії кольорові. Я просто жінка… Та в усі віки В моє ім’я творили і вмирали, З небес зривали в пристрасті зірки, Співали солов’ї нічні хорали. Я просто жінка… Різна для усіх: Для когось подруга, ну а комусь єдина. В міцну я дружбу вірю, мов горіх, А як любов, то тільки лебедина. Я просто жінка… Та лише мені Одній дано святе наймення Мати. Я послана на землю, щоб в вогні Своїх діток від бід охороняти. Я просто жінка… Ніжна і слабка. І в слабкості моя таємна сила. Жіноча доля, кажуть, не легка, Та іншої я в Бога не просила. Я просто жінка...

(Батрак Є. і Боль Богдана з піснею…)

Ведучий. За вікном вербу гойдає вітер
І смичком виводить тихе скерцо...
Жінка до грудей притисла квіти —
І тепліше стало її серцю.

Ведучий. Бог схилився над її душею.
Огорнув долонями з любов’ю,
Світ зігрітий жінкою цією,
Сонце носить скрізь вона з собою.

Ведучий: Тільки вслухайся:  бабуся, бабусенька, бабуня…Яке ніжне, красиве, лагідне і пестливе слово! Бабуся — невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть все, навіть останньою краплиночкою води поділиться. А дбає бабуся про тебе тому, що ти — її дитиночка-кровиночка. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвилин, коли люба бабуся оповідала байки, казки, не забудете ніколи.     

Ведучий: Дідусь - це справжня енциклопедія. Незабутні його розповіді надовго закарбовуються в пам'яті. Ця людина в нашому житті завжди викликає повагу. Досвід, отриманий у спадок від нього, залишається золотим набутком на все життя.

Ведучий. Всміхнутись, доторкнутись, обімліти,
Сяйнути, пригорнутись, заясніти,
Черпати пригорщами Божу благодать
І в п’ятдесят отак, як в двадцять п’ять.

Ведучий. Обняти ніжно, серцем прихилитись,
Втішатись, мріяти, цвісти, радіти..Дарма, що дні до вирію летять...
І в дев’яносто так, як в двадцять п’ять.

Звучить вірш («Жінка – це запрошення до щастя». Павлюк Я.)
Є жінки — запрошення до сяйва,
До загадки, вгору, до зірок...
Є жінки, з якими слово зайве,
Все в очах, ступити варто крок...

Є жінки з душею, як метелик,
Що летять на світло і вогонь...
Є такі, що у душі хурделить,
Їх сховати б в затишку долонь.

Є жінки, що схожі на стихію —
Жанна Д’Арк, чи Саша Колонтай,
Є красиві, аж зірки тьмяніють,
З ними і пустеля — справжній рай.

Милостиві, як свята Тереза,
Доброчинні й чисті, як Естер...
Є жінки, що погляд — гостре лезо.
Вся немов оголений нерв...

Ти ж — і Анжеліка, й Магдалина,
Ти — торнадо, ти — вечірній бриз…
Ти — Карпатське джерело неспинне,
Ти небесна кара, ти — каприз.

Я не знаю, що в житті ще вдасться:
Успіхи, кар’єра — майбуття,
Будь комусь Запрошенням до Щастя
І чиєсь прискор серцебиття…

Ведучий . Мама — вона як дивна-предивна музика, хвиля за хвилею змиває з душі тугу і втому, надихає до творчості і любові. Вона як молитва оберігає нас, прощає, закликає до життя. Усе прекрасне на землі від сонця і матері!

Ведучий . На життєвих дорогах, будила совість і берегла від ганьби, і я низько схиляю голову перед любов’ю. Мамо! Це ти навчила мене жити за законами любові і правди. Це ти не давала мені спіткнутися.

Ведучий. ( Поступово музика затихає, на фоні музики слова):

Мамині очі…Матері…Їх мільйони, і кожна несе в серці подвиг - материнську любов. Одне і те ж радісне почуття відчувають вони, схиляючись над своєю дитиною. Серце говорить на одній мові світу, немає межі її ніжноості, хто б вона не була, де б вона не жила.

(Пісня у виконанні Боль Б. і Нікітіної Л.)

Ведучий. Жінка щаслива сім’єю.
Тим, що вона є кохана,
Тим, що в родині із нею
Сонце встає вранці рано.

Ведучий. Жінка щаслива в коханні
І у дитячій любові.
Адже без цього є марні
Будні й години святкові.

Ведучий. Жінка щаслива душею,
Тим, що вона – берегиня.
Серце жіноче безмежне:
Сповнене ласки й терпіння.

Ведучий. Жінка щаслива і люба
Навіть в рутинності справ,
Лише коли її іменем,
Хтось свою мрію назвав.

Ведучий: Дорогі наші батьки! Де б ми не зупинялися, які б перешкоди не ставали на нашому шляху, нам далеким теплим вогником завжди світитиме маленька дивна планета  - Дитинства. Тільки татові і мамині руки разом захистять, підтримають, виростять, проведуть у самостійний шлях. Хай всі на світі діти мають тата і маму, хай усі на світі батьки радіють щастю своїх дітей.


(Заключна пісня…)

9


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.