Мово рідна, слово рідне...
( Сценарій свята мови )
Мета: розширити кругозір учнів, виховувати любов до рідного слова та Батьківщини.
На стіні висять плакати із такими висловлюваннями:
« О місячне сяйво і спів солов’я
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це – мова моя,
Це – мова моєї Вкраїни!»
( В.Сосюра)
« Мово! Пресвята Богородице мого народу !З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народна.»
/ К.Мотрич /.
« Мова росте елементарно, разом з душею народу.»
/ І.Франко/
« Мова - це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною.»
/ К.Кропива /
Звучить пісня « Це моя Земля»
(Музика Л.Остапенко, сл.О.Ткач)
Читець: Вірш В.Вихруща «Мова моя».
Із ніжності слова беру насолод
Воно — ідеал мій, для злету — крило.
Мова моя дана Богом народу,
Мова моя — це душі джерело.
Вона — моя доля, незмінні вітрила.
Наснагу вона для творіння дає.
Мова моя — це безсмертя і сила,
Мова — найбільше багатство моє.
Ця мова в граніті, в Дніпровому плесі...
Найкращі у світі лунають пісні.
В них вічність Шевченка і лагідність Лесі,
І дух тих героїв, що впали в борні.
Вона і покрова, вона і порука,
Початок дороги, початок життя.
Мова моя — це найвища наука,
Це — згусток любові, це — серця биття.
До волі вона відчинила нам брами,
Клювали її кровожерні орли.
Мову мою катували віками,
Вели на голгофи, мечами сікли.
Смута її виливалася в сурми.
Стихали в гаях молодих солов'ї.
Мову мою заганяли у тюрми.
В нетрях Сибіру труїли її.
Вона в материнстві і в стиглім колоссі,
І клич до геройства в пекельнім бою.
Над мовою ворог знущається й досі —
Насаджує мову бродячу свою.
Вона і надія, і біль, і тривога,
Освячена вірою вічна зоря.
Мова мені дана від Бога,
Вона — то мій корінь і гордість моя.
Ведучий1:Читає «Молитву до Мови» (за К.Мотрич).
- Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово наша! Пресвята незаймана Діво! Яничарами в степах піймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана. Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак підвішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в Сибір й на Колиму погнана, в Соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.
Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми... Прости їх, Рідна! Прости гріхи їх вільні і невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю... Прости їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям, і ненажерливим косарям, що ти не древня, не прекрасна, не вічна єси .Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, вернися до нашого краю.
Ведучий 2: Українському слову з часів його виникнення й на всіх історичних шляхах доводилося нелегко. Здобувши в муках і боротьбі громадянство в писемності, воно страждання, страдництвом, мужністю і радісною відвагою фольклору, літописів б'є дзвонами в пам'ять і гримить громами в сумління живих і ненароджених, пориваючись до своєї слави й безсмертя. Не могли зашкодити розвитку мови чвари й усобиці, феодальна роздрібненість і навіть багатовікове монголо-татарське іго.
Читець:
...блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти її, як дух степів, гарячу.
І осліпити, й повести
На чорні торжища незрячу,
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В'язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Читець 2:
Наші предки стріляли з лука,
Вміли точно влучати в ціль.
Тож і образ іде звідсіль!
Влучне слово в оздобі звука.
Процвітай, українська мово,
Заохочуй красою нас:
Що багатший твій слів запас,-
Легше вибрати влучне слово.
(Д.Луценко)
Ведучий 1: Гідно подиву, що її не стяла шабля, що не затоптали в болото кінські копита, що не розвіялася у вихорі навальних орд, а залишилася сіллю землі й народу. Все прийшло у досі нечуваний і небачений рух - повстала освіта, ширилася наука, збагачувалася культура. Слово стає демократичним і непоборним, як республіка Запорозька Січ, і прекрасне, як козацьке бароко. Вже не вистачає книг, що просто списувалися: вони не могли задовольнити найширші читацькі маси. Виникають друкарні - видаються не лише духовні твори, а й навчальні посібники, наукові трактати, суто літературні і публіцистичні твори.
Ведучий 2: Після появи першої ластівки, «Енеїди» Івана Котляревського, над Україною сходить велика зірка українського Відродження, яка своєю поетичною творчістю освітила не одне покоління. Ймення їй - Шевченко.
Читець:
Діамант дорогий на дорозі лежав,-
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,
І в пилу на шляху діамант він знайшов.
Камінець дорогий він одразу впізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв.
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Там в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна,
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш.
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром мова буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
Ведучий 2: Але... І знову на його гордо піднесену голову посипалися процеси, циркуляри, укази.
Ведучий 1: XIX століття, означене в поступі людства, як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося лютою зимою: українська мова замерзала, як у льодовику.
Ведучий 2: XX століття. Українське слово кволо, але все ж стає на ноги: воно проривається в науку, опановує сцену.
Вмите кров'ю на фронтах, воно входить у стіни першої Академії наук, з'являється в академічних університетських аудиторіях. XX століття поставило перед українським народом такі випробування, такі муки, що їх не знало ніяке інше слово. Покликане до життя українізацією, відразу ж знищене, воно зазнало і концтаборів і концернів смерті різних влад і систем, і навіть зречення своїх синів-перевертнів.
Читець:
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне!
Ти зрікся мови рідної. Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закам'яніє друг
І посивіє рідна мати!
Ти зрікся мови рідної. Віки
Ти йтимеш темний, як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння.
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче сніг, журба —
Її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!
(Д.Павличко)
Рука історії повернула на користь тих, хто прагне, хоче бути з народом; хто вникає в суть рідного слова, для кого рідна мова - пісня, продовження у дітях- внуках.
О рідне слово, що без тебе я ?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я!
Моя ти — пісня, сила і відвага,
Моє вселюдське й мамине ім'я!
Тобою палахтить душа моя,
Втішається тобою серця спрага.
Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.
Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні —
Дзвени в моїм і правнуковім домі.
Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу