До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
5
міс.
1
1
дн.
0
7
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Сценарій свята до завершення шкільного місячника рідної мови

Опис документу:
Сценарій свята до завершення шкільного місячника рідної мови "Розквітай же, рідна українська мово!" Під час проведення свята використовуються презентації про П. Яцика та класиків української літератури та сучасних письменників.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Розквітай же, рідна українська мово!

Сценарій свята до завершення шкільного місячника рідної мови

Кабінет української мови прикрашений квітами, рушниками. На дошці слова «О слово рідне, що без тебе я?»

Учитель.

«Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого,

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!»

Згорають очі слів, згорають слів повіки.

Та є слова, що рвуть байдужий рот.

Це наше слово. Жить йому повіки.

Народ всевічний. Слово — наш народ.

Розпочинаємо свято «Розквітай же, рідна українська мово!»

На сцену виходять ведучі.

ВЕДУЧИЙ. Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей...

О Боже мій, Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

ВЕДУЧА. Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

ВЕДУЧИЙ. Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

ВЕДУЧА. Тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є міцним корінням нашої вічно живої культури.

УЧЕНИЦЯ ЗІ СВІЧКОЮ.

Катерина Мотрич. Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м`яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душу Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на дорозі нашої долі. Твої джерела б`ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.

ВЕДУЧИЙ. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,— писав Панас Мирний.

ВЕДУЧА. У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова — державна мова України.

УЧЕНЬ 1.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має…

У тій мові ми співали,

В ній казки казали,

У тій мові нам минувшість

Нашу відкривали…

УЧЕНЬ 2.

Мова кожного народу

неповторна і — своя;

в ній гримлять громи в негоду,

в тиші — трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

УЧЕНЬ 3.

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,—

Бо ж єдина — так, як мати,—

Мова в кожного із нас.

ВЕДУЧИЙ. Золота струна мови — символ таланту, краси і добробуту народу. Вона піснею бринить у його душі, барвисто квітує на рушниках та килимах, дивує вигадливістю кольорових мініатюр на писанках, але найголосніше озивається в пісні.

ВЕДУЧА. Українська мова створила українську народну пісню. Вона піднесла мову до чарівних висот, розкривши все її багатство і красу. Мабуть, не існує такого куточка Землі, де б не лунала українська пісня.

ВЕДУЧИЙ . Таких чудових пісень, цих перлин світового мелосу український народ витворив тисячі, а якщо точніше — більше 300 тисяч. У народних піснях, на витворах красного письменства од віків стугонить висока ідея глибокої синівської любові до рідного краю, до неньки-України. Народна ж пісня жива доти, доки жива її першооснова — мова.

ПІСНЯ ПРО МОВУ

ВЕДУЧА. Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді,— скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей. На весь світ стало відомим ім’я Петра Яцика, українського мецената з Канади, який започаткував проведення Міжнародного конкурсу знавців української мови, спрямованого на пропаганду і підтримку розвитку української мови.

Презентація про П. Яцика

ВЕДУЧИЙ. І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній землі, в час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалежна Україна, в час, коли ми маємо здійснювати мрію Кобзаря — об’єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій — українська нація, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового „Кухлик”.

(Звучить інсценізована гумореска у виконанні учнів).

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
- Да какой же кухлік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
- У мєня єсть свой язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо така сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика --

І не знає мови!

ВЕДУЧА. Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали важкi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову.

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

Знаю: вороги не раз топтали

Нашу мову упродовж віків,

«Рідні» доморощені вандали

Поклонялись мові чужаків.

...Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить у людей.

ВЕДУЧИЙ. Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати!

(Наперед виходить дівчина, вбрана по-українськи. Вона – сумна, зажурена, втирає сльозу, важко зітхає, опускається додолу… Діти, здивовані її появою, оточують дівчину й розпитують).

1-й. Що сталося, дівчинко?

2-й. Тобі зле, ти захворіла?

3-й. У тебе якесь горе, біда?

4-й. Скажи нам, ми тобі охоче допоможемо!

Дівчина (підводить погляд, зітхаючи, стиха промовляє).

Я йду-мандрую сотні літ…

Уже мені немилий світ!

Притулку сотні літ шукаю,

Але його ніде немає…

Чомусь усюди – там і тут –

Мене якісь людці женуть

Зі шкіл, із вулиць, з дому-хати…

Скажіть, де правдоньки шукати?!

5-й учень наближається до гурту дітей, пильно вдивляється в дівчину. Здається, про щось здогадується…

5-й учень (до дівчини). Боюся помилитися, але, мабуть, я вже здогадався, хто ти, славна дівчино, є насправді…

(До глядачів) А ви ще не здогадалися, хто це перед вами? Нумо, підкажіть, поміркувавши-помізкувавши, кого вам нагадує це славне дівча?

Бачу, дехто здогадався! Що ж, запитаємо в самої дівчинки…

1-й. То, може, скажеш, що із тобою трапилось?

2-й. Невже ти не віриш, що ми допоможемо тобі?

3-й. Неодмінно!

4-й. Обов’язково!

Дівчина (сумно).

Тут навкруги – земля моя,

Та все навколо – мов чужинське…

Скажіть, де опинилась я?

Чи в Україні я, чи ні?

Чи, може, десь на чужині?

Я, ваша мова українська?!

5-й. Ти помиляєшся, дитино:

Твоя земля це, Україна!

1-й. Утри сльозу з блакитних вічок!

2, 3, 4-й (разом)

Нам із тобою – жити вічно!

Дівчина (втирає сльози, підводиться, усміхається привітно).

Ну якщо так -- то з вами я!

Нехай цвіте земля моя!

Ведучий. Тепер ви, друзі, зрозуміли, хто був перед вами? Бачу, бачу, знаєте тепер! Переконаний, що віднині ніхто з вас ніколи та нізащо в світі не образить, не покривдить цієї славної дівчини – нашої рідної мови! А зазнала вона за століття чимало знущань… Послухайте про її життя.

Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови».

(Виходять 10 учнів зі скорботними картками, на яких написані роки).

Учні.

-- 1720 рiк -- росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

-- 1775 рiк -- зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

-- 1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

-- 1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

-- 1884 рiк — закрито всi українськi театри.

-- 1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiддивою.

-- 1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу -- газети й журнали.

-- 1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення лише росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

--  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

-- 1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

ВЕДУЧА. Почуйте, друзі, крик згорьованої душі україн­ських поетів, зойк їх зраненого серця, відчуйте їх болі у своїй душі — і згадайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і племені.

УЧЕНЬ.

Молитва за рідну мову

Боже, Отче милостивий,
Ти нам дав ту мову красну,
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала
Нам, маленьким, наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова -
Мов троянда поміж цвітом.

Хоч би й хто занапастив нас,
Хоч би й хто посмів грозити, -
Дай нам силу, дай відвагу
Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно: в хаті, в церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку
Рідного святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Наша українська мова!

ВЕДУЧА. (На фоні презентації 2). Українська література має свою могутню класику визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Симоненка. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова – сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймось до чарівних звуків, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.

Учень.

Я знаю силу слова –

воно гостріш штика

І швидше навіть кулі,

не тільки літака.

Воно проміння швидше,

в нім – думка й почуття

воно іде в народи

для вічного життя…

В.Сосюра

ВЕДУЧИЙ . Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови в наслідку призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово - вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.

ВЕДУЧА. Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна.

(Діалог матері з дочкою)

Мати.

Як би тобі, доню ,в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Забувають діти мову матерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Доню моя, доню, кароока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову --

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-мяти,

Але рідну мову мусиш памятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

Донька.

Рідна моя мово – материнське слово!

Буду пам’ятати я завжди про те,

Як навчила мати слово шанувати,

І не оскверняти, бо воно святе.

Рідна моя мова – пісня колискова!

Про усе казкове на своїй землі,

Ніжнопелюсткова мова світанкова,

На якій співають птахи і джмелі.

Рідна моя мово – слово веселкове!

Ти зі мною будеш в щасті і в біді.

Рідна моя мово, маминому слову

Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

ВЕДУЧИЙ. Сьогодні ще актуальніше звучить голос нашого відомого поета Василя Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».

ВЕДУЧА. Ось і добігає кінця наше свято вшанування мови. У пророчому посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм» український Мойсей — Тарас Григорович Шевченко -- писав:

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

ВЕДУЧИЙ. Поставимо ці питання й собі. Згадаймо, що ми...

Ведуча.

Ми є нащадки гнівного Тараса,

Його терни торкнулись наших тіл.

Народ возвести в націю — не в расу

Огненним словом Велетень хотів...

Встеляймо кручу пам’яті щоденно

Освяченими вітами верби:

Держава наша буде суверенна,

Коли відчуємо себе народом ми.

Учитель. (декламує напам’ять, на екрані зображення Ісуса Христа)

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний демон, що керує нами,

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного Христа.

О Господи! Знайди нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині.

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи.

О Господи! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серця неопалиму мрію,

Щоб ми, впізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Та, сповнена любові і відваги,

З-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі!

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Географічні задачі»
Довгань Андрій Іванович
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.